Перші систематичні інструментальні гідрометеорологічні спостереження

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………..3

1. Перші систематичні інструментальні гідрометеорологічні

спостереження…………………………………………………………………...4

2. Спостереження і узагальнення М. Ф. Берлинського - батька української

гідрометеорології ……………………………………………………………….7

3. В.Н. Каразін - видатний гідрометеоролог Слобожанщини ……………….9

4. Гідрометеорологічні і геофізичні дослідження на базі університетів,

обсерваторій……………… ……………………………………………………11

5. Перші метеорологічні і гідрологічні мережі на території України……..14

6. Створення Укрмету – Української державної гідрометеорологічної

Служби …………………………………………………………………………19

7. Науково - дослідний гідрометеорологічний інститут (ГІМЕІН).

Б. І. Срезневський ……………………………………………………………..21

8. Гідрометеорологічна наука в Україні. Український науково – дослідний

гідрометеорологічний інститут………………………………………………..24

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………29

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………………………30

ВСТУП

Розвиток метеорологічних спостережень в Україні, як і в усьому світі, був викликаний господарською діяльністю людини. Господарювання на землі, врожай залежали від кількості атмосферних опадів, температури повітря тощо. Метеорологічна інформація використовувалась і для оптимізації часу різних етапів сільськогосподарських робіт. Врахування метеорологічних і кліматичних умов було необхідним і для інших галузей господарства, вирішення оборонних задач.

Перші систематичні інструментальні гідрометеорологічні спостереження

Перші метеорологічні спостереження проводились окремими особами. Вони фіксували метеорологічні явища та елементи погоди в окремих панських маєтках та господарствах заможних громадян.

Інструментальні спостереження в Україні розпочав військовий лікар Лерхе в 1771 році. Цікаво знайомитись з його нотатками щодо метеорологічного стану в Києві: “У січні настали великі морози, які продовжувались і в лютому. 22 лютого 1771 року мороз досягав 25 градусів по Реомюру (31 градус по Цельсію), але вже з 25 лютого морози послабшали і зима закінчилась. Дніпро замерз 1 січня, а 1 квітня спостерігалось скресання. 18 квітня 1771 року почали цвісти дерева, але через три доби випав сніг, який дуже багато нашкодив”. Лерхе вперше провів інструментальні спостереження за температурою повітря у Лаврських печерах. Результати спостережень він описує так: “ Ідучи до печер, взяв з собою Фаренгейтів термометр, наповнений спиртом. У печері температура виявилась 41 градус (5 градусів по Цельсію), а до того при сході 70 градусів (21 градус по Цельсію).... у Києві літом, коли не буває дощу, пил або курява від їзди так збільшується, що при невеликому вітрі немає можливості відкрити очі”. Лерхе залишив нам опис кульової блискавки, яка спостерігалась у Києві 22 червня 1771 року. “У цей день чотири рази лунали гуркоти грому; при другому ударі блискавка попрямувала до губернаторського будинку”.

У 1836-1844 роках спостереження за елементами погоди вів лікар Пелєхін.

У 1842-1844, а також у 1852 - 1853 роках метеорологічні спостереження проводив Чехович.

За лісопарковою зоною на правобережжі Дніпра в 1854 - 1855 роках спостерігав Кобизов. Він записував температуру повітря, кількість атмосферних опадів та напрямок вітру.

У 1851 році спостереження проводив академік Купфер, а у 1855 -Кнорр. Матеріали цих спостережень були надруковані у Франції.

На початку XIX століття в Україні з’являються аматорські метеорологічні станції – у Києві (1804), Бердичеві (1814), Одесі (1821), Полтаві (1824). Гідрографічний департамент засновує станції в морських портах Миколаєва (1824) та Херсона (1825).

Перші гідрологічні спостереження розпочались на Дніпрі, біля Лоцманської Кам’янки. Початок функціонування цього річкового поста умовно можна віднести до 1656 року. Дані по цьому посту вдалось виявити в 1778 році. Це найбільш давні спостереження за гідрологічним режимом Дніпра. В 1656 році на замовлення Запорізького Коша була складена інструкція для регулювання судноплавства через Дніпровські пороги, в якій визначалось заглиблення суден і плотів у залежності від глибини біля Ненаситецького порогу. Цією інструкцією користувались аж до кінця XVIII століття.

Значну роботу в сфері гідрологічних спостережень провів М.Ф.Берлинський (нарис про нього наведено у розділі 1.2). Їх результати він наводить в “Історії міста Києва”, виданій у 1799 - 1800 роках. Берлинський дав перший гідрологічний і гідрографічний опис Дніпра, а також Либеді і Почайни (на той час значних річок у межах Києва).

Деякі відомості про гідрологічну мережу України можна знайти у виданнях М.І.Новикова та інших авторів, які надрукували стародавні рукописи “Книга к Большому чертежу”, “Древняя российская вивлиофика”, а також у книзі французького інженера Г.Боплана “Опис України”, надрукованій в 1650 році.

Наприкінці XVII століття було зроблено гідрологічні описи у зв’язку з підготовкою до російсько-турецької війни. У 1735 - 1739 роках здійснено гідрологічні спостереження Дніпра від Кременчука до його гирла. Деякі відомості щодо рік України містяться у “Географічному лексиконі Російської держави”, виданому Ф.О.Полуніним у 1770 році. У XVIII столітті, після приєднання Криму до Російської імперії, зростає транспортне значення Дніпра та його басейну. У зв’язку з цим розпочалися роботи з поліпшення судноплавства через пороги Дніпра та розчистки русел ряду інших рік [8].

У XIX столітті гідрологічні спостереження та дослідження значно розширюються. У 1804 році в Києві було організовано перший гідрологічний водомірний пост на Дніпрі.

Зацікавленість до гідрологічних досліджень зросла після катастрофічної повені 1845 року. У цей час започатковано масові дослідження гідрологічного режиму багатьох рік України.

У 1875 -1894 роках навігаційно - описною комісією Міністерства шляхів сполучення під керівництвом П.О.Фадєєва були здійснені знімально - описні роботи на всіх великих ріках Російської імперії, в тому числі на Дніпрі, Десні, а також і Дністрі. Була закладена міцна основа водомірної мережі; розроблена водомірна інструкція, яка діяла до 1925 року; покладено початок організації гідрометричних станцій для вивчення водності великих рік. Результати водомірних спостережень з часу їх відкриття до 1880 року були опубліковані у “Відомостях про стан рівнів води у ріках та озерах Європейської Росії за спостереженнями на 80 водомірних постах” (1881р.).

На базі матеріалів навігаційно - описної комісії було підготовлено ряд монографій про Дніпро (Н.Мосаковський, Н.І.Максимович), про Дністер (М.П.Пузиревський, В.М.Лохтін), які є класичними зразками гідрографічних описів. Монографія В.М.Лохтіна “Механізм річкового русла” (1897) дає право вважати його засновником гідрології річкового русла.

Вагомий внесок зробила Західна експедиція по осушенню боліт Полісся (1873 -1898 рр) та експедиція по зрошенню на півдні Російської імперії. Ці експедиції очолював генерал - лейтенант І.І.Жилінський. В Західній експедиції брав участь також відомий кліматолог і географ О.І.Воєйков.

В обох експедиціях працював видатний український вчений, майбутній академік Є.В.Оппоков. В його статтях про ріки Полісся, Полтавщини вперше дано повну на той час картину природних умов формування режиму цих рік. В 1904 -1908 роках Є.В.Оппоков виконав докладне дослідження “Режим річкового стоку в басейні Верхнього Дніпра вище м. Києва”, яке склало цілу епоху в розвитку вітчизняної гідрології.

Після низки аварій на залізницях Міністерство шляхів сполучення доручило провести спостереження за формуванням зливового стоку. Такі дослідження вперше провів начальник служби шляхів Єкатериненської залізниці М.Е.Долгов. Протягом 1906 -1912 років на спеціально створеній дощомірній мережі він дослідив основні положення щодо теорії зливового стоку і склав таблицю його норм для району досліджень (нині Пологівський район Запорізької області). Аналогічні дослідження на інших залізничних напрямках були проведені Л.Ф.Ніколаї, Ф.Г.Зброжеком та іншими.

У 1912 році гідрометричною частиною Управління водних шляхів була організована Луганська гідрометрична станція з метою вивчення режиму річок Лугані і Сіверського Донця для транспортних цілей. Цім же роком датується і створення гідрологічної станції Київ.

Прогресивні люди того часу робили спроби викликати зацікавленість до вивчення річок як джерела дешевої електричної енергії. Так, у 1913 році за ініціативою інженера К.Шубовича була організована гідрометрична станція в складі трьох водпостів. Ці дані були необхідні для передбачуваного будівництва гідроелектростанції на Південному Бузі біля села Богданівки. До 1915 року було виконано більше 100 вимірів витрат води.

Крім стаціонарних спостережень, гідрометричні роботи проводились численними партіями дослідників. В 1913 році Відділом земельних поліпшень було організовано “Партію кримських водних досліджень” з метою розробки проблем водопостачання, зрошення, боротьби із зсувами і повенями [8].