Действие II

Явление 1-е

Театр представляет бедную хату Любкиной матери, которая, сидя на пороге, мотает нитки, а Любка у окна в хате прядет.

Гриць

(снимая шапку)

Добридень, помагай вам боже!

Мать

За добре слово здоров, небоже!

Гриць

Коли ж я що казав худе?

Натуру я такую маю,

Що зла нікому не бажаю.

А Любка ваша, скажіть, де?

Мать

Нащо ж тобі Любку питати,

Бачиш мене, можеш сказати!

Гриць

Хотів було вогню прохать. /98/

Мать

Сьогодні їсти не варили;

Другий вже день, як піч топили.

Так де ж тобі вогню достать?

Гриць

(в сторону)

Я жартував, шутив, сміявся,

Про те ж я сам не догадався,

Що, може, хтось два дні не їв!

Мать

Що ти там кажеш, що товкуєш?

Гриць

Да хіба ж, тітко, ти не чуєш,

Що я питаю чорних брів?

Мать

Чиїх?

Гриць

Дідових та своїх.

Мать

(с усмешкой)

Куди ж ви з дідом так ходили,

Що вже і брови погубили?

Гриць

Чи я ж казав вам: брів?

Я питаю в вас волів.

Мать

Понімаю, та не знаю.

Гриць

Та ще к тому й припадок склавсь:

Мій вороний чогось злякавсь — /99/

Все перервав, все поламалось.

Від воза й тріски не зосталось,

Трохи не смерть була й мені.

Любка

(из окна)

Боже милий, що б же тоді?

Гриць

Та чи нема в вас чого напиться,

Щоб жар на серці погасить?

Або води — трохи умиться?

Щось голова в мене болить.

Мать

Внеси, Любко, дай напитись.

Гриць

Та чого, тітко, їй трудитись?

Можу я в хату й сам сходить.

Мать

Винесе зараз, то й будеш пити;

Нема за чим в хату ходити:

Голів не вмієм ми лічить.

Гриць

(в сторону)

А їх кружить ваші сестриці

Великі мастериці!

Любка выносит воду, подает Грицю. Гриць начинает пить.

Любка

(кланяясь)

На добре здоров’я!

Гриць

Ти — воно!

Мать

Після чого? /100/

Гриць

Після того,

Що вже мого

(указывает на сердце)

Отут його

Як не було!

Мать

Чого?

Гриць

(поет)

Те, що завше б’ється,

Не спить ні на час;

Може, хто сміється —

Мені саме враз.

Витерпіть ті муки,

Чим воно болить,

От вам бог порука —

Не в силах зносить!

Мать

(с усмешкой)

Трохи догадалась,

Коли не вклепалась.

(Подумавши)

Певне, жаль того воза,

Що коні побили.

Гриць

(поет)

Надію ще маю

Сто возів купить;

За ким помираю —

Не в силах одкрить.

Мать

Не розберу! /101/

Гриць

І так у вас

На сей раз

Нема вогню?

Мать

Де ж я тобі його візьму?

Гриць

Та я й забув, що кресало маю.

Закурю, викрешу і заспіваю.

(Накладывает трубку и достает кресало. Поет)

Раз носили коні —

З воза я упав

Та з божої волі

Здоровенький встав.

Мабуть, час щасливий

Ще на світі є,

Десь брівоньки милі

Молять за мене. (bis)

Молить та дівчина,

Що мило згадать,

Добрая людина —

Не скажу, як звать.

Очиці світленькі

Зорями горять,

Рученьки біленькі —

Тілько цілувать. (bis)

Рівної красою

І в селі нема,

Статная собою

І не без ума.

Хто б же не влюбився

В сю дівчину з нас?

Хто би не зробився

Мною на сей раз? (bis)

Бо така вродлива,

Що не змалювать;

Повна, як калина, /102/

Не скажу, як звать.

Личко в ней налито

Кров’ю з молоком,

Зубки — мов ушито

Буйним жемчугом. (bis)

Як морськая піна,

Так тілом біла,

Коси по коліна,

Із милих мила.

Губки розцвітають,

Як рози весной —

Кого ж не приманють

Вони красотой? (bis)

Хто ж вона такая —

Не можна одкрить:

Гарна, молодая —

Як же не любить?

Хоч би в кого з льоду

Серденько було,

Од єдного б взгляду

Розтаять могло. (bis)

Скажу тілько правду,

Що в силах вона

Лить в серце отраду,

Зводити з ума.

Хто б же не влюбився

В цю дівчину з нас?

Хто би не зробився

Мною на сей раз? (bis)

Мать

(со смехом)

Ти й не кресавши накурився.

Гриць

Доправди, трохи забарився!

Любка

(в сторону)

Се він хоче додому йти. /103/

Гриць

Прощавайте,

Вибачайте

І не лайте,

Що, може, вам трохи настив!

Мать

Нема за що — іди щасливі

Гриць кланяется и отходит.

Любка

(начинает петь; Гриць останавливается и ждет окончания)

Вічно молюсь богу

І буду молить,

Щоб тобі здорову

Довго в світі жить!

Де сила, де власті

Любов з серця згнать?

Збав, боже, напасті

Тобі умирать!

Тоді я не в силі

Розлуки знести —

Впаду на могилі,

Там, де ляжеш ти,

Впаду — і зав’яну,

Як маковий цвіт,

З могили не встану,

Разом буду тліть.

Тілько б прохать стала

Матір в сих словах,

Щоб мене сховала

У твоїх ногах,

Щоб я нерозлучна

З. тобою була,

Не буде мні скучна

Могила моя. /104/

Гриць

(в сторону, положа руку на лоб)

Ох, ох!

Зо мною вдвох

Їй і могила не страшна!

Ітак, дитя не плаче —

Мати не знає:

Почім домашні можуть знать?

Піду, скажу і поклонюся,

Признаюсь їм, не потаюся,

То, може, бог шо-небудь дасть!

(Уходит)

Любка

Уже що голос, то голос має:

Він краще всіх в селі співає;

Його усяк би слухать рад!

Мать

Да нема чого і дивуватись:

Усяк то може догадатись,

Що тягнете ви в один лад.

Любка

(с улыбкой)

То-то, мамо, лад!

Я наперед сеє знала

І, як ворожка, угадала,

Що ви хотіли перенять!

Мать

(усмехнувшись)

Що молоде,

То дурне!

Любка

Може, коли іще прийдеться,

Побачитись з цим Грицем доведеться,

Ми будемо його прохать... /105/

Мать

Будем прохать

В нас не бувать!

Любка

Він добренький, він рахманний,

Він не сердитий, він слухняний:

Він навчить і нас співать.

Мать

(сердито)

Ну, годі вже пусте плескать!

Любка

(весело)

І дома, і як підем жать,

Перенявши, будем співать.

Мать

(сердито)

Да ну тебе з ним!

Любка

І самі, і з ним,

Перенявши, будем співать.

Мать уходит.

Явление 2-е

Любка и цыганка

Цыганка

Молодая, гарная, красива,

Багата будеш і щаслива,

Тілько циган не забувай:

Цигани все на світі знають,

Хто тебе любить — угадають,

Тілько за те що-небудь дай. /106/

Любка

По чім?

Цыганка

По тім.

Ось покажи твою долоню:

Як ти ходила за водою,

То хто з тобою там стояв?

Любка протягивает руку, цыганка смотрит на руку.

Любка

Ні, там, далебі, не було нікого,

Опріч його.

Цыганка

А що, бач, правда моя?

Любка

Так!

Цыганка

І на тебе мати сварилась?

Любка

Не тілько що сварилась,

А іще трохи й не билась.

Цыганка

То-то. Я так кажу, мовби дивилась

На вас із-за угла.

Любка

Ну да!

Цыганка

(вынимает маленькое зеркальце и заставляет в него Любку смотреть)

Ну, дай сала оце накрити,

А потім станем ворожити,

Який тому буде кінець,

Щоб зараз той прийшов, явився, /107/

Хто на роду тобі судився

І з ним ти станеш під вінець.

Любка

(в сторону)

Уміла перше одгадати, —

Треба винести, останнє дати.

(Подумавши)

Бо щось у носі в неї є.

(Уходит)

Цыганка

(одна, поет)

У наших цыганов

Совесть чиста,

Мы все без обманов

И все без греха;

С искренней душою

Любим честно жить,

Не глупы собою,

Умеем ворожить;

Высмотрим з-за тыну,

Где що говорят, —

Знавши всю причину,

Можем отгадать;

Усики приклеить —

То не есть беда,

Дивчину уверить

Можно завсегда.

Пид шапочкой красной

Ей себя не взнать,

Кто любимый страстно —

Можно отгадать.

Вона откровенно

Все может открыть,

Мне только, наверно,

Стоит подтвердить. /108/

Що ж честней цыганов

В нашем мире есть?

Они без обманов

Одну любят честь.

С честию родятся,

С честию живут,

Честностью кормятся

И с честью умрут.

Явление 3-е

Любка выносит сало.

Цыганка

А покажи, що принесла?

Любка

Те принесла,

Скілько знайшла.

Цыганка

(смотря на сало)

Так мало?

Любка

Скілько стало.

Цыганка

В другий раз виходи,

Да, гляди, більш виноси!

Любка

Зароблю, куплю, — ще дам.

Цыганка берет зеркало, накрывает салом и начинает над ним шептать; затем велит Любке стоять неподвижно, заворачивает ей назад руки, зажмуривает глаза и в это время надевает на нее красную шапочку, приклеивает черненькие усики и, приставя зеркальце к самому лицу, говорит.

Цыганка

Ну, дивись! /109/

Любка

(смотря в зеркало)

Ой, Гриць!

Цыганка

(грозно)

Циц!

Любка

Не маю мочі.

Цыганка

Зажмур очі!

(Зажмуривает Любке глаза, срывает усы и спрашивает)

Ну, кажи: кого видала?

Любка

Того видала,

З ким стояла.

Цыганка

Що ж він казав, стоя з тобою?

Любка

Він клявся всім

І сам собою.

Цыганка

Він клявся в чім?

Любка

Він клявся в тім,

Що я із ним

Буцім колись-то одружуся,

Що буцім я з дівчат всіх мила,

Що буцім буду з ним щаслива.

А я таки усе боюсь. /110/

Цыганка

Чого?

Любка

Боюсь того,

Що, бач, в його

Рідня багата

І не позволить мене взяти.

Цыганка

(крестясь)

Що будеш з ним, побожусь

І всім на світі поклянусь.

(Клянется)

Щоб я нігде лиха не знала.

Щоб я під старость сива стала!

Щоб полотном шатро зробилось,

Щоб пану колесо зломилось,

Щоб всі цигани повпивались,

Щоб вони кіньми всі мінялись,

Щоб усі шершні поруділи,

Щоб всі ворони почорніли,

Щоб в гончаря горшки побились,

Щоб усі гуси потопились,

Щоб побілів варений рак, —

Коли усе не буде так!

Любка

Годі вже, годі, не клянись!

Цыганка

Слухай мене, богу молись,

То все буде хорошенько.

Да чий він син і зовуть як?

Любка

(поспешно)

Він, він... Гриць... Рихмаченко... /111/

Цыганка

Так?

Любка

Далебі.

Цыганка

Не треба мні сього казати,

По ворожбі могу я знати.

Ти ж мні сього перш не казала,

Я тілько глянула — вгадала,

Та ще сто раз могу вгадати,

Що прийдуть старости до хати.

Любка

(весело)

І ніщо не може перебить?

Цыганка

Ні!

Любка

Скажи ж мені, голубко сива,

Коли родилась я щаслива,

То як я довго буду жить?

Цыганка

(протяжно)

Аж, аж, аж... до самой смерті!

Любка

Коли я жить щасливо буду,

Циган ніколи не забуду!

Цыганка

То-то знай,

Пам’ятай

І циган не забувай!

(Уходит) /112/

Любка

(одна)

Тепер на серці легше стало,

Не так воно тепер болить,

В циган, як кажуть, правди мало,

А тілько вміють ворожить.

Якби циганка не тямуща

І по науці не могуща,

То не могла б сього зробить:

Як би вона-то показала

Мені того, з ким я стояла?

(Садится у окошка и начинает шить)

Явление 4-е

Любка и приходский дьячок.

Дьяк

(кланяясь)

И тако, без дальнейших слов,

Не в силах быв таиться

И ощущая в серци любов,

Прийдохом объясниться.

Едва только аз тя узрех,

Красу необычайну,

Падох внезапну в лютый грех,

И мысль познах печальну:

Егда во храме аз пою

Иль что-нибудь читаю,

Тебя везде едыну зрю

И книгу забываю.

Превозмогая вся сия,

Борохся со страстями,

Но нет сил победить себя;

Здесь падаю пред вами.

(Преклоняет колено)

Любка

Кажи, розказуй ти хоч три дні,

Які тебе напали злидні, /113/

То не могу сього поняти.

Дьяк

(ставши на другое колено, прилагает левую руку к сердцу, а правою показывая на Любку)

Предвозвещаю все тебе,

Красавица премочна;

Единое блаженство мне —

Ты, дева непорочна!

Внемли гласу, сиреч тако

Зде преклоншуся к стопам:

Улюбихся, древле яко

В юну Сарру Авраам.

И седьм лет овцы пасох,

Уся тельцы соблюдая.

Того ради аз придох,

В жену тебя пояти чая.

Любка

Якого ж хріна ти скривився

І такий мерзкий ізробився?

Дьяк

Служителю ли олтаря

Сию хулу зносити!

Познай ты чувства, чим горя...

Позволь мне тя любити.

Любка

Як то? щоб ти мене?..

Нехай на тебе усе зле!

К бісам собі вбирайся,

До мене не чіпляйся!

Дьяк

Припоминати где бесов

По вере нам не должно,

А вас избавить от трудов

Было бы мне возможно;

Я не последня в мире тварь

И сан дьячка имею, /114/

Рукоположен во стихарь,

И в том уверить смею,

Что, будучи дьячихой, вы

Трудов земных не зналы б,

Благоденствуя вы б жили,

Ходили, ильновали.

Готовенький хлиба кусок,

Гаряча панихида,

Спокойный в школе уголок,

От мира роковщина.

Позволь же тя обняты

И к сердцу моєму прижаты,

За безценну ручку взяты

И пламенно облобызаты!

(Бросается к Любке и хочет поцеловать. Любка вырывается, берет веник и начинает его бить)

Любка

Поганий, мерзкий, бридкий!

Відкіль узявся ти, престидкий?

Чи ти дурний, чи ти скрутився,

Чого до мене причепився?

Дьяк

(уходя)

Не престану, ниже почию.

Любка

Хоч зараз зломи собі шию,

То не люблю і не піду;

Хоч вік я дівсваги буду,

Опріч його нічиєй не буду!

Явление 5-е

Любка и мать.

Мать

(сердито)

Ой, будеш голову ти чухать!

Тобі сьогодні не мине! /115/

Не хочеш матері ти слухать

І не шануєш вже себе.

Як не кинеш галасовати,

То як приймусь тебе таскати,

То й замужем се спом’янеш!

(Разводя руками)

Да то ж зовсім од рук одбилась!

Із ким ти знов розговорилась?

Чому робить діло не йдеш?

Любка

Коли б ви, мамо, усе знали,

То ви б сердиті не були:

Коли б те чудо увидали,

То б здивувались і самі!

Мать

Ну, кажи, що такеє?

Любка

То диво, мамо, не пустеє:

Наш дяк Трохим чи не скрутився —

Був так до мене причепився,

Що мусила по шиї гнать.

А що циганка мні сказала!

То тілько глянула — вгадала,

І ви б його могли пізнать:

Такий якраз, нехай здоровий,

Такі і вуси, такі й брови,

Такі, такі, ні дать ні взять!

Мать

Як у кого?

Любка

Як у його.

Мать

Ну, так не можна угадать,

А коли скажеш, буду знать. /116/

Любка

(поет)

Той, що кажуть, люде,

В світі краще всіх,

Той, що зятем буде

Тобі для утіх.

Будеш веселиться,

Матусе моя,

Покинь же сердиться —

Одна в тебе я.

При нас будеш жити,

Старість коротать,

Та бога хвалити,

Щоб був здоров зять.

Матимеш уволю

Що їсти і пить,

Не будеш по полю

Чужому ходить.

Будеш панувати

В старості своїй,

Порядок давати

Дочці молодій.

Мать

Проку в словах, дочко, мало.

Любка

Що, мамо?

Мать

Плохо зятю в приймах бути,

Плохо тещі в зятя жити,

Та й заміж тобі рано.

Любка

Чому старости до людей

Не ходять рано, ані вдень,

А тільки ввечері? /117/

Мать

(сердито)

Чи то із пантелику збилась,

Чи, може, в кого вже влюбилась!

З тобою тяжко товкувати.

Покинь лиш все — ходім до хати!

(Уходят)