Початок ХІХ ст

Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Таким був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Іван Франко

Тарас Григорович прочитав мені свої недруковані вірші. Страх огорнув мене… Я побачив, що муза Шевченка роздирала заслону народного життя. І страшно, і солодко, і боляче й захоплююче було зазирнути туди. Поезія завжди йде попереду, завжди відважується на сміливе діло, її слідами йдуть історія, наука та практична праця… Тарасова муза прорвала якусь підземну гать, уже кілька віків замкнену багатьма замками, припечатану багатьма печатями, засипану землею, навмисне зораною і засіяною, щоб сховати від потомства навіть пам’ять про це місце, де є підземна порожнеча. Тарасова муза ввійшла в цю порожнечу із своїм незгаслим світильником і відкрила за собою дорогу і сонячному промінню, і світлому повітрю, і людській цікавості. Легко було входити в це підземелля, коли повітря туди дістанеться, але яка людська сила може встояти проти вікових випарів, що вбивають в одну мить усі сили життя, що гасять усякий земний вогонь!.. Однак поезія не злякається ніякого згубного випару, якщо вона справжня поезія, і не погасить її світильника ніяка історична або моральна вуглекислота, цей-бо світильник горить нетлінним вогнем — вогнем Прометея…

М.Костомаров

Початок ХІХ ст.

ХІХ ст. входить в історію як «епоха національностей».

На зміну феодально-династичному принципу в європі приходить ідея національної держави, національного самовизначення, що змінила обличчя Старого і Нового світу.

Розвиток буржуазних відносин (Англія, франція).

Народ стає рушієм історичних процесів, а не привілейовані стани чи аристократія.

У повітрі витає «дух нації» (вираз Монтеск´є), якому одні давали містичну інтерпретацію, інші – раціоналістичну (Ф.Шиллер: «Національним духом народу я називаю схожість і згоду в його поглядах і нахилах щодо предметів, які викликають в іншому народі інші думки й почуття»).

І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.12

1814 рік: неспокійно в усьому світі:

Ø Норвегія бореться за незалежність від Швеції;

Ø Серби повстали проти Туреччини під проводом Обреновича;

Ø переможці Наполеона ліквідували створену ним «Іллірійську провінцію» (1808-1813), повертаючи її Австрійській імперії;

Ø на Близькому Сході закінчилася чергова російсько-перська війна;

Ø мексиканці під проводом Хосе Марії Морелоса повстали проти французької адміністрації і проголосили незалежність Мексики;

Ø Нідерланди проголосили суверенітет;

Ø у Венесуелі – повстання під проводом Симона Болівара;

Ø уругвайські повстанці під проводом Хосе Гервасіо Артигаса взяли штурмом Монтевідео, завершивши визвольну війну проти іспанців;

Ø в Ірландії О´Коннел очолив новий етап боротьби за незалежність від Англії;

Ø в Китаї розпочалися повстання проти маньчжурської династії Цинь;

Ø у Північній Америці – так звана друга війна за визволення: Англія намагалася відновити панування над американськими штатами, англійці захопили Вашингтон і спалили Білий Дім та Капітолій;

Ø в Англії страчено 15 луддитів – робітників. Які ламали машини, що призвело до появи руху луддитів;

Ø 29.01.1814 помер великий німецький філософ Фіхте, який разом із Гердером підніс принцип національності в духовному житті, що став одним із принципів романтизму;

Ø в Англії – Колдрідж, Вордсворт, Сауті, Вільям Блейк;

Ø здобувають славу Байрон і Шеллі;

Ø у липні 1814 р. – друком виходить перший вірш О. Пушкіна «Другу-стихотворцу».

Особливості рецепції особистості та творчості Т.Шевченка

М.Драгоманов у праці «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879) налічив кільканадцять разюче строкатих, до взаємовиключності, і разюче довільних – і в уславленні, і в негоції – версій Шевченкового образу, - від «українофіла», «безумного патріота» й «сепаратиста» до «нігіліста» й «соціаліста», від пророка до лжепророка й богохульника.