Проблеми розвитку внутрішнього ринку України

Регіональні ринки

План:

Проблеми розвитку внутрішнього ринку України.

Конкурентоспроможність регіону: чинники і метод створення

3. Ринки, їх види та функції.

4. Вплив зовнішньої торгівлі на конкуренцію в Україні

Особливості розвитку окремих функціональних та регіональних ринків.

Товарні ринки.

7. Ринок праці.

8. Проблеми рейдерства в Україні.

Проблеми розвитку внутрішнього ринку України.

Відсутність помітного позитивного ефекту від тривалого підтримання показників монетарної стабільності, яка до того ж останнім часом стала періодично порушуватися валютними кризами, загостреннями платіжної кризи та раптовими дисбалансами окремих ринків, стає одним із визначальних чинників загроз економічній безпеці України на сучасному етапі. Це змушує звертатися до пошуку чинників, які перешкоджають намаганням реалізувати сприятливі умови для економічного зростання. В цьому контексті все частіше звертаються до проблем розвитку внутрішнього ринку.

Різке падіння реальних доходів населення, прибутків підприємств, які спостерігаються в останні роки, призвели до суттєвого зменшення внутрішнього попиту. Скорочення роздрібного товарообігу на понад 10 %, зростання кредиторської заборгованості підприємств майже у півтора рази, виведення частини обігу сукупного продукту з-під впливу власне ринкових відносин. Таким чином, слід говорити про суттєве звуження внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки.

Традиційно розвиток внутрішнього ринку розглядається як похідна від економічного зростання, що розпочалося. На товарних ринках, територія яких не виходить за межі окремого регіону (регіональних товарних ринках), обертається близько 30% продукції, що виробляється в Україні. Однак саме ці товари і послуги - основні продукти харчування, житлово-комунальні, транспортні, торговельні, побутові послуги, роботи з будівництва житла - значною мірою визначають добробут та якість життя самих широких верств населення України.

Для оцінки стану конкурентного середовища були визначені частки найбільших підприємств в обсязі реалізованої продукції у 2004 році на 2011 регіональних товарних ринках (в кожному регіоні було обстежено 70 - 80 ринків). Виявилося, що структурні обмеження конкуренції на регіональних ринках є навіть більш значними порівняно із загальнодержавними. Так, 183 ринки (9,1% обстежених) є монополізованими, 736 ринків (36,6%) - з ознаками домінування, а лише 718 (35,7%) - з конкурентною структурою.

Особливе занепокоєння викликає високий рівень концентрації на багатьох ринках продовольчих товарів та послуг з переробки сільськогосподарської продукції. Так, суб’єкти господарювання з великими ринковими частками діють на ринках хліба та хлібобулочних виробів в 15 областях (Вінницькій, Волинській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській), Києві та Автономній Республіці Крим. У Києві, Волинській, Сумській, Житомирській, Донецькій та деяких інших областях монопольні утворення діють на ринках борошна та послуг з переробки зерна на борошно. Монопольне становище суб’єктів господарювання має місце також на багатьох регіональних ринках молока для промислової переробки.

Несприятливі структурні передумови конкуренції склалися в ряді регіонів на ринках будівельних матеріалів. Так, у виробництві виробів з бетону для будівництва частка найбільшого підприємства у 2004 році перевищувала 50% у трьох регіонах, у виробництві бетонних сумішей, готових для використання, - у 7-ми регіонах. У десяти регіонах України частка найбільшого виробника цегли перевищувала 35%, при цьому в чотирьох - 50%.

Аналіз структури ринків виявляє досить істотні міжрегіональні відмінності. Різниця у питомій вазі конкурентних ринків в різних регіонах становить до 2,5 рази (від 53,2% у Донецькій області до 21,9% - у Чернівецькій), у питомій вазі монополізованих ринків - 3,5 рази (від 5,2% у Львівській і Луганській областях до 18,2% - у Херсонській).

При цьому, лише у двох областях - Донецькій та Львівській - структурні перешкоди конкуренції відсутні більш ніж на половині ринків. Ще в п’ятнадцяти регіонах питома вага ринків з конкурентною структурою становила від 30 до 40%, у дев’яти областях - менше 30%. У той же час, в одинадцяти областях України суттєві структурні перешкоди конкуренції існували на більш ніж половині обстежених ринків

Наслідком цього стало:

1. Некоректне визначення вартості товарів. Це знаходить вияв у різницях цін, "ножицях" цін, надмірному впливі одних ринків (зокрема - суттєвому впливі ціни грошей - позичкового відсотка на собівартість товарів), і надто малій ролі інших (зокрема, фондового ринку, ринку праці). Аналогічні товари, що реалізуються на позаринкових умовах, можуть мати цілком різні ціни. Наслідок - деформація пріоритетів економічного розвитку та спрямування капіталів до галузей із невиправдано високою нормою прибутку.

2. Розрив зв'язків між окремими економічними суб'єктами, галузями, регіонами тощо. В ході таких зв’язків підприємства здійснюють мінімізацію витрат виробництва, а отже – можуть більш агресивно поводитись на ринку. В Україні сьогодні підприємець змушений вибирати не найбільш ефективного партнера, а найвигідніші умови взаєморозрахунків. Наслідок уособлення господарюючих суб'єктів - перешкоди ефективній внутрішньогалузевій та міжгалузевій конкуренції.

3. Розрив зв'язку між виробником і споживачем. Обмеженість вибору для споживача на ринку веде до зниження його вимогливості та переключення на більш дешеві товари, навіть нижчої якості. Наслідок - послаблення стимулів підприємствам до підвищення якості та покращання споживчих характеристик продукту.

4. Надмірний вплив з боку зовнішніх чинників. Переорієнтація виробників із внутрішніх на зовнішні ринки робить їх більш чутливими до кон’юнктурних коливань на цих ринках, які особливо помітні за невеликих обсягів оборотів. Значного впливу завдають також різного роду антидемпінгові розслідування, інші протекціоністські заходи торговельних партнерів України.

5. Нестабільність грошового обігу. Вузькі ринки частіше та легше підпадають під раптові впливи і на їхню динаміку впливає більше немонетарних чинників (зокрема, транспортні проблеми, політичні чинники та ін.). Наслідок - виникнення раптових непередбачуваних дисбалансів ринків (валюти, окремих товарів, регіональних ринків тощо).

6. Недостатність інформації для суб'єктів господарювання про стан попиту, суспільну оцінку ефективності виробництва, рівень його конкурентоспроможності. Джерелом такої інформації має виступати ринок. Наслідок дефіциту інформації - втрата мотивації до ефективної діяльності економічного суб'єкта, консервування його технологічної, економічної та організаційної структури.

Отже, перераховані наслідки ведуть до уповільнення формування в Україні повноцінної ринкової економіки, а саме: перешкоджають становленню конкурентноспроможних підприємств; сприяють збереженню монополізації ринків; ведуть до необгрунтованого завищення цін; стають на заваді розповсюдженню локальних осередків зростання (зокрема, економічного підйому у великих містах) на всю економіку; сприяють тінізації економіки, розвитку корупції. Це створює суттєві загрози економічній безпеці України та загалом веде до деформації дії основних ринкових законів, які внаслідок цього не сприяють налагодженню стійкого економічного зростання.

Внутрішній ринок України потребує цілеспрямованого розвитку і захисту. Цей захист має полягати насамперед в створенні поля для ефективної конкуренції як стимулу економічного зростання та вдосконалення підприємств. Політика захисту внутрішнього ринку повинна бути реалізована як передумова переходу до стійкого економічного зростання.

Орієнтирами такої політики мають стати:

· Розширення сукупного попиту. Його потрібно досягти завдяки збільшенню доходів населення, зменшенню оподаткування підприємств, зменшенню вартості кредитних ресурсів. Потрібний стартовий імпульс, який дозволив би почати рівномірне підвищення попиту на різних ринках. Такий імпульс насамперед сприятиме зростанню галузей, орієнтованих на споживчий ринок, яке повинне згодом розповсюдитись на всю економіку. Він повинен сприяти збільшенню місткості ринку, наповненню оборотного капіталу підприємств, посиленню економічної активності, пом'якшенню платіжної кризи.

· Дотримання збалансованості структури внутрішнього ринку - ринків товарів, послуг, інтелектуального продукту, кредитів, капіталів, валюти, праці тощо. Виконання вимоги щодо збалансованості ринків реальне, якщо розширення сукупного попиту здійснюватиметься за рахунок надання зв’язаних кредитів із наперед визначеними напрямками використання, які забезпечать симетричне зростання окремих складових сукупного попиту. Така симетричність повинна забезпечити міжгалузевий перелив капіталів, спрямування капіталів до реального сектору, покращання інвестиційного клімату в Україні.

· Розбудова торговельної інфраструктури, в першу чергу - оптової ланки торгівлі. Потрібно цілеспрямовано відновлювати взаємовигідну співпрацю між виробничими і торговельними підприємствами. Насамперед це стосується розвитку оптової торгівлі. Адже саме розвинена збутова система є однією з важливих конкурентних переваг зарубіжних корпорацій.

· Забезпечення добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку, включаючи захист від надмірного або неякісного імпорту. Оскільки добросовісність конкуренції передбачає, серед іншого, рівність “вагових категорій” конкурентів, не обійтися без введення на певний період компенсуючих тарифних та нетарифних обмежень на деякі види імпорту. Результатом має стати підвищення концентрації національного капіталу.

· Регулювання діяльності монополій, максимальне використання позитивного ефекту концентрації капіталу при мінімізації негативного впливу монополій. Орієнтиром державної політики повинне стати прискорення процесів торговельно-фінансово-промислової інтеграції. При цьому наявний високий рівень концентрації виробництва цілком може стати конкурентною перевагою української економіки. Концентрація та інтеграція капіталів створюють також сприятливе середовище для розвитку малого і середнього бізнесу.

· Маркетингові дослідження, вивчення та прогнозування кон'юнктури ринків, забезпечення максимальної прозорості інформації про становище на внутрішніх та зовнішніх ринках. Навряд чи можна сподіватися, що в Україні у терміновому порядку з'явиться потрібна маса ефективних менеджерів. Отже, необхідно цілеспрямовано створювати сприятливі умови для забезпечення прийняття ними ефективних рішень щодо поведінки на ринку, зниження рівня трансакційних витрат підприємств.

Потреба в спеціальних заходах щодо захисту та розширення внутрішнього ринку пояснюється його особливою роллю в забезпеченні економічного зростання. Незважаючи на те, що ринок сам не створює вартості, він є обов'язковою складовою кругообігу капіталу, починаючи та завершуючи відтворювальний процес. Він також є основним джерелом інвестиційних та споживчих ресурсів, полем для становлення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Слід окремо зауважити, що розширення внутрішнього ринку є також важливим чинником боротьби з корупцією, детінізацією та деполітизацією економіки. Адже диверсифікація та збільшення ресурсних потоків внаслідок розширення ринків зменшує підстави для адміністративного розподілу ресурсів та влади над економікою з боку чиновницького апарату.

Отже, забезпечення необхідних місткості, структури та стійкості внутрішнього ринку є однією із головних складових забезпечення економічної безпеки України. (Жаліло)