Методичні рекомендації

Основною властивістю рецидивної злочинності є її підвищена суспільна небезпечність, що не зводиться до суспільної небезпечності окремих рецидивних злочинів та осіб, які їх учинили, а також до розуміння небезпечності чи то злочинного діяння, чи то особи або наслідків діяння з позиції кримінального права. Це інтегративна властивість, що утворюється внаслідок деструктивного впливу цього виду злочинних проявів на суспільні відносини, соціальні інститути, правосвідомість, стан правопорядку, що склався у суспільстві, систему законодавства, саму кримінальну реальність та ін.

Студент повинен знати, що кримінально-правове (легальне) та кримінологічне розуміння рецидиву не є тотожними. У кримінально-правовому розумінні рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК України). Кримінально-правове поняття рецидиву злочину цілком прийнятне для кримінального законодавства і судової практики виявляється недостатнім (вузьким) для потреб кримінологічної оцінки рецидиву.

Для кримінологів новий рецидивний злочин є свідченням того, що антисуспільна спрямованість особистості суспільно-небезпечного типу, яка зумовила криміногенну мотивацію і спричинила кримінальну активність, що реалізувалася у вчиненні попереднього злочину, не зупинена. Тобто, з кримінологічної точки зору рецидив – це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше засуджувалася або підлягала іншим заходам впливу за суспільно небезпечне діяння, що передбачене кримінальним законом, незалежно від наявності судимості у винного. Кримінологічне розуміння рецидиву певною мірою близьке до кримінально-правових понять повторності та сукупності злочинів (ст. 32, 33 КК України), однак і тут є деякі розбіжності, оскільки повторність та сукупність відсутні, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності з підстав, що передбачені КК України.

Виходячи з того, яке саме поняття рецидиву (легального або кримінологічного) береться за основу, у кримінологічній науці можна зустріти декілька підходів до визначення рецидивної злочинності:

1) вузький підхід, згідно якого рецидивна злочинність є сукупністю умисних злочинів, скоєних на певній території за певний проміжок часу особами, які на момент скоєння злочинів мали не зняту або не погашену судимість за умисний злочин (В.С. Батиргареєва);

2) широкий підхід, згідно якого рецидивна злочинність розглядається як різновид злочинності, який проявляється у повторенні (рецидиві) кримінальної активності осіб, раніше засуджених або підданих іншим, передбаченим законом заходам правового впливу за вчинені ними у минулому злочини, що були зареєстровані на певній території протягом певного часу.

Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпеки злочинів, що входять до рецидиву, рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив; простий і складний (багаторазовий); пенітенціарний.

У статистичній картині рецидивної злочинності України спостерігається додатна динаміка.

Рік	Кількість злочинів, вчинених особами, що раніше вчиняли злочин (у % до всіх злочинів загальнокримінальної спрямованності)	Виявлено осіб, що вчинили злочин, які раніше вже вчиняли злочин (у % до всіх осіб, що вчинили злочин)
	72 940 (24%)	46 637 (19,7%)
	65 800 (24,6%)	44 514 (20,8%)
	71 261 (26,3%)	45 943 (21,3%)
	70 394 (26,6%)	46 177 (23,3%)
	71 423 (26,6%)	49 422 (23,3%)
	96 830 (29,8%)	60 373 (26,7%)
	147 585 (46,2%)	102 694 (45,5%)

Сьогодні трьома найвагомішими складниками (за даними офіційної статистики) у структурі рецидивної злочинності є: а) злочини проти власності (65,3%); б) злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (14,5%) і в) злочини проти життя та здоров’я особи (9,8%). Між видом рецидивного злочину і місцем його вчинення існує певний взаємозв’язок. Основними місцями вчинення рецидивних злочинів є житлові приміщення, установи, організації, підприємства, вулиці й громадські місця. На їх частку припадає майже 90% всіх рецидивних злочинів (В.С. Батиргарєєва).

Студентам слід враховувати, що рецидивісти – найтиповіші представники злочинного світу, яких відрізняє цілком усвідомлене ставлення до вчинення нових умисних злочинів. Під особою злочинця-рецидивіста треба розуміти особливий соціальний тип людини, яка характеризується підвищеною для оточуючих, цілком усвідомленою даною особою суспільною небезпечністю, що пов’язана з учиненням умисного злочину і збереженням цієї властивості в майбутньому внаслідок злочинного способу мислення, відчуття міцного зв’язку із соціумом злочинців і бажання підтримувати злочинні ідеї, традиції, ремесло тощо. (В.С. Батиргарєєва)

В загальній масі рецидивістів доцільно виокремлювати такі їх типи: 1) послідовно-кримінальні; 2) з ознаками кримінальної професіоналізації; 3) ситуативні; 4) дезадаптивні рецидивісти.

Студенти повинні знати та вміти пояснювати такі тенденції рецидивної злочинності:

1) сталі показники рецидивної злочинності, що не мають тенденції до зниження;

2) збільшення кількості злочинів «на рахунку» середньостатистичного рецидивіста (подовження тривалості злочинної діяльності рецидивіста);

3) «омолодження» рецидивної злочинності;

4) збільшення кількості професійних злочинців серед рецидивістів;

5) зростання жіночої рецидивної злочинності, темпи приросту якої в деякі роки випереджають відповідні показники рецидивної злочинності чоловіків;

6) підвищення рівня психопатизації і ступеня соціальної деградації особи рецидивістів (систематично вживають алкоголь і наркотики майже 80 % рецидивістів).

Рецидивна злочинність обумовлюється, з одного боку, загальними причинами, які породжують злочинність в цілому, а з іншого, — низкою специфічних за своєю природою причин. У свою чергу, серед специфічних причин традиційно прийнято виокремлювати:

1) чинники, пов’язані з різноманітними недоліками в діяльності правоохоронних органів і судів, які знижують або зводять нанівець результати впливу правоохоронної системи на осіб, які вчинили злочини;

2) чинники, що впливають на несприятливе протікання постпенітенціарної соціальної адаптації.

Особливе значення в детермінації рецидивної злочинності набуває феномен злочинної «кар’єри», що полягає не лише в тому, що в окремих випадках це провідний чинник повернення особи до вчинення злочинів, але й у тому, що це шлях до злочинного професіоналізму з відповідною психологією, «філософським» ставленням до категорій свободи і ув’язнення, праці, демонструванням своєї неординарності, тяжінням до рецидиву тощо.

Це дає підставу говорити про кримінальний професіоналізм певної частини рецидивістів, що розглядають злочинну діяльність як засіб свого існування, а злочинні доходи – як джерело доходів. Водночас поняття і ознаки професійної злочинності не збігаються з поняттям і ознаками рецидивної злочинності.

Під професійною злочинністю розуміють відносно самостійний вид злочинності, що включає сукупність злочинів вчинених злочинцями-професіоналами, діяльність яких ґрунтується на спеціальних знаннях, досвіді, навичках, має стійкий характер та є джерелом засобів існування.

Пофесійна злочинність ґрунтується на п’яти основних ознаках:

1) злочинний промисел – системність злочинної діяльності;

2) спеціалізація – стійкий вид злочинного заняття (вчинення однорідних (однотипних) злочинів);

3) кваліфікація – певні знання та навички;

4) постійний прибуток – злочин як основне джерело для існування;

5) зв'язок з антисуспільним середовищем – спілкування злочинців-професіоналів з подібними до себе.

Вельми істотним елементом професійної злочинності є групові злочини. Сам характер злочинів, що вчиняються професійними злочинцями такий, що їх зручніше і надійніше здійснювати не одноосібно, а саме в групі (Н.В. Шигіна).

Взаємопроникнення професійної, рецидивної і організованої злочинності – процес очевидний. Зростання професійної злочинності, з одного боку, можливе завдяки зусиллям рецидивістів, що мають досвід злочинної діяльності. Професійні ж злочинці поповнюють ряди рецидивістів. Професійна злочинність неминуче перетинається і з організованою злочинністю. Одним з напрямів розвитку професійної злочинності є її трансформація в організовану. В одних випадках кримінальні професіонали самі об’єднуються у відповідні структури, в інших – злочинне співтовариство втягує злочинців-професіоналів у свою діяльність.

Діяльність щодо попередження рецидивної злочинності реалізується через складну багаторівневу систему, за якою визначається спрямованість соціальної політики в цій сфері і яка складається із заходів як загальносоціального характеру, так і спеціально-кримінологічної спрямованості при провідній ролі останніх. Специфіка спеціально-кримінологічних заходів полягає у безперервному захисті суспільства від рецидивної та професійної злочинності шляхом застосування відповідного покарання, створення належних умов відбування покарання, нагляду за особами, які відбули покарання, а також тими, що відбувають покарання, не пов’язане з позбавленням волі тощо та у постійній соціальній адаптації та ресоціалізації колишніх засуджених з метою їх повернення до суспільства особами, які не порушують кримінальний закон. Наявні запобіжні заходи слід варіювати, у першу чергу, на індивідуальному рівні запобігання.