М о л и т в а к о р о л я

В.М.Татаринов пропонує взяти монолог Гамлета дуже скорочено.

О.І.Чебан. Монолог необхідний, як останнє загострення того стану, який настав після «Мишоловки», - тернистий шлях Гамлета такий, що він може бути жорстоким.

Питання про монолог залишають відкритим до вияснення в процесі роботи.

Смисл молитви короля в тому, що після молитви, після цієї спроби, король падає ще нижче. Він навіть не молиться, він лише пробує молитися. Король у цій сцені – «на багат-ті своєї совісті». Він хоче позбавитись від муки, щоб усе було гаразд, щоб швидше царст-

вувати, владарювати. Зерно: «О, муко, ти страшна! Але ж я не віддам!»

Ч Е Т В Е Р Т А С Ц Е Н А Т Р Е Т Ь О Ї Д І Ї

Тут вища точка – це після появи Духу слова Гамлета: «Мамо, повідай Господу гріхи твої».

М.О.Чехов пропонує викинути слова: «Чи вам відомо, - в Англію я їду?», - щоб не пору-шувати того, що вдалося Гамлету зробити з королевою.

Чим одержимий Гамлет в розмові з матір’ю? Який характер його грубості? Це запал, що

йде від «Мишоловки». При слові «Миша!» - Гамлет виконує місію, робить те, чого не зро-бив під час молитви. Це момент, котрий був би завершенням п’єси, коли б за портьєрою виявився король. Королева, звичайно, дізнається в цій сцені від Гамлета,що король – вбив-

ця. І трагедія королеви загострюється через те, що вона знає про злочин і не може відмо-витися від короля. Після цього повідомлення королева ще зовсім інша.Амплітуда її коли-вань між королем і Гамлетом стає ще величезнішою. Королева освітлюється цим світлом, який приніс їй Гамлет, але такий сильний вплив зла, що королева знову впадає в сомнам-булізм. Можливо, королева не зовсім повірила Гамлету, прийнявши значну частину його слів за маячню божевільного. Гамлет розкриває перед королевою всі шляхи й наскрізне прагнення його, щоб королева пішла за ним. А лінія королеви надалі в тому, що вона зам-кнула в собі те, що відкрив їй Гамлет.

Вирішують: необхідно переробити текст цієї сцени, щоб передати, що Гамлет виконав

місію по відношенню до королеви, простив її й чекає на неї, як на спільницю⁵.

ПРОТОКОЛ №7 9 жовтня 1923р.

Проробляється вправа «Перекидання м’ячів». Читають третю сцену четвер-тої дії.

Тут торжество матеріалістичних прийомів боротьби. Ополчилися проти Духа піками, сторожами і т.д. Всю картину добре було б назвати: «Сторожа». Ця сцена – шарж на всі

земні способи боротьби. Це машинні способи боротьби з Духом, тому всі зусилля й про-

- 126 -

падають марно, не досягаючи мети.Через це є в сцені якийсь відтінок комізму: з Духом борються неначе машиною. Король хоче «щось прибрати з дороги», і весь комізм в тому, що саме король може прибрати з дороги.

Лінія Гамлета. Гамлета взято під варту. Фізично Гамлет в дану хвилини нічого не може зробити. І Гамлет, і король вкрай наелектризовані. Енергія Гамлета зростає від цих фізич-них перешкод. Весь тон Гамлета в цій сцені зумовлений зростаючим «активом». Він пока-

зує королю, що не тільки всі хитрощі, але й сам король безсильний проти Духа.Смисл роз-мови в тому, що Дух говорить про матерію. Це творчий момент у Гамлета. Характерно для сцени: король дуже береже своє тіло й нападає на тіло Гамлета. Гамлет же ніяк не ду-має, не піклується про тіло й нападає на дух короля. По лінії зростання Гамлета ця сцена важлива, як момент боротьби зі злом.

Зустріч Гамлета з квінтесенцією зла. В цій сцені стихійність боротьби підкреслюється:

1. Незвичайною скутістю в матерії (у короля) й 2. Моментом геніальності (у Гамлета). В

«Мишоловці» Гамлет осягнув стихію зла, а звідси – стихійна боротьба з ним. Ця сцена – «Мишоловка контрдії»: король ловить Гамлета. Якщо взагалі в цій сцені, як і в ряді інших,

відчувається якась «маска» у Гамлета, це пояснюється тим, що геніальність є завжди «мас-

ка» для натовпу. При розборі не слід шукати цю маску, вона сама вийде в результаті всієї

лінії Гамлета. Це є не більше, ніж характерність Гамлета.

П ‘Я Т А Й С Ь О М А С Ц Е Н И Ч Е Т В Е Р Т О Ї Д І Ї

В цій сцені важливий виступ проти Гамлета нової земної стихії – Лаерта. Важливий лист

Гамлета, як іще новий прорив до центру. Коли з’являється Лаерт, він стає центром, стриж-

нем сцени. І навколо цього стрижня обвивається король, який бере Лаерта до свого табо-ру. Із самого початку король зовнішньо, можливо, дуже спокійний уже «націлюється», шукає засоби зробити Лаерта з ворога своїм спільником. У цій сцені король, безумовно, «робить хід»: «Облиш його! За мене не турбуйся: навколо короля така панує святість…» І Лаерт скорений «святістю» короля.

Сцена одержання листа від Гамлета заради цілісності стихій має піти після слів: «І щи-

ро, й глибоко засмучений». Після слів королеви: «Померла!» – необхідна вставка: «Відхід

Лаерта».

Лінія королеви. В попередній сцені ми залишили королеву прозрілою й розшматованою.

Необхідно нагадати про такий її стан, оскільки в даній сцені цей стан продовжується, ще загострюючись. Королева тут ще більше роздратована спалахнувшою совістю й силою, що притягує її до короля. Інтерес сцени королеви з Офелією зокрема в тому, що тут перед

нами «дві божевільні».

Лінія Офелії. Після сцени «Офеліє, іди-но в монастир» Офелія ніби закінчує свою лінію,

вона йде за Гамлетом. І дана сцена є домальовка цієї лінії злиття з Гамлетом. Королева по-

трібна Офелії, тому що в цьому є подовження місії Гамлета на землі: Офелія, наче совість,

діє на королеву. Гамлет вкинув зерна в душу матері, але ці зерна слід зростити, і Офелія зрощує ці зерна. Офелію в королеві приваблює можливість чистоти в королі: так би мови-ти, Гамлет в королеві. Звичайно, кохання пронизує всю цю сцену. Це не «божевілля», а мудрість, прозріння. Ця сцена має бути привабливою – прекрасною, зворушливою. Тут не-ма бридкої емоції страждання, сліз, істерики, не повинно бути скарг. Страждання Офелії всю її зрушило з місця; це страждання, що перейшло за межі спокою. В цій сцені більше за все Духу, котрим хочемо ми пронизати всю постановку. Офелія в цій сцені відсутня, во-на нетутешня. Вона нібито не може чогось на землі.

Три моменти: 1. кохання, 2. страждання, 3. відсутність заспокоєння на землі. І через все це – прозріння, мудрість.

Королева – жертва, а Офелія – та, що приносить себе в жертву. Страждання тут таке ве-лике, що разом сплелися мука й радість страждання. Сцена «відлету душі Офелії». Офелія

бачить безконечність. А враження від цієї від літаючої душі: музика, що надто полонить.

Король у цій сцені лише присутній, він дивиться олов’яними мертвими очима, він ніби

- 127 -

нічого не розуміє. Публіка повинна бачити людину, яка дивиться на незрозуміле. Король «засліплений світлом». У цьому – стихійна сутичка короля зі Світлом. І тільки після того, як пішла Офелія, надходить усвідомлення, реакція на Світло. І наскільки королева є тем-рява, що коливається, розсіювана Світлом, настільки король є темрява, що тільки стає гус- тішою від присутності Офелії. У короля мета: все приховати, і тому йому так неприємно, що все, що трапилось з Полонієм, стало відомо народу – «поліцмейстер боїться розголо-су».

ПРОТОКОЛ №8 10 жовтня 1923р.

Роблять вправу «гра в м’яч» під музику. У цій вправі слід шукати ніби якийсь центр у грудях, ніби присутність якогось єства в грудях. Друга вправа полягає в тому, щоб уявити

собі, що руки – два великих промені, що виходять з цього центру в грудях. М.О.Чехов пропонує робити вправу, прагнучи облагородити руки, оскільки руки мають величезне значення в нашій роботі, і ми маємо почати хоча б з того, щоб уникати звичних, буденних рухів руками. Що ж до результатів, вони виявляться в ході роботи: руки самі дадуть відпо-відь на це піклування про них.

П Е Р Ш А С Ц Е Н А П ‘ Я Т О Ї Д І Ї.

Н а к л а д о в и щ і.

Що дає ця сцена в розумінні наскрізної дії? Думка, закладена в цій сцені: «Яке порожнє і

нікчемне все земне». Гамлет ще раз відмовляється від земного, пізнає нікчемність земно-го. І це осягнення земного, прощення зла таке велике у Гамлета, що він ніби втрачає гост-ре бажання вбити короля. Лист Гамлета своїм тоном явно показує, що в Гамлеті відбулася зміна, в тоні його з’вилося нове. Дія не падає, тому що тут ми бачимо Гамлета не гуляю-чим, а «летючим на кур’єрському» до завершення своєї місії – вбивству короля. Ця сцена

важлива, як розвиток попередніх ліній Лаерта й Гамлета, як момент зіткнення цих двох стихій, як трамплін для наступних подій. У Гамлета дуже важливо відзначити нову лінію

«покаяння» по відношенню до Лаерта. Але двобій з Лаертом, зіткнення, звичайно, є.

С.В.Азанчевський. Трагедія Гамлета, по-моєму, в боротьбі з самим собою, з усіма свої-ми пристрастями. По нашій лінії виходить ніби тріумфальна хода й боротьба лише з зов-нішніми перешкодами. На це перенесено центр ваги трагедії.

Відповідь. Людське – при нашій лінії – не пропадає у Гамлета. Боротьба з зовнішніми пе-решкодами і є боротьба з самим собою, зі своїми пристрастями.

С.В.Азанчевський. Мені здається надзвичайно важливим найгостріше виявлення шматка

«Розпавсь зв'язок віків». Цей шматок повного розпаду й вагань Гамлета продовжується до моменту смерті Гамлета, яка в такому випадку ще більше виграє: смерть як просвітлення.

При нашому тлумаченні виходить Гамлет, який діє без помилок. Мені здається, що Гамлет

до моменту смерті заплутаний максимально в цих своїх шуканнях та ваганнях.

М.О.Чехов. Розходження наше лише в тому, що ви всю трагедію хочете бачити в одній особі. Ми ж намагаємось досягти цього всіма персонажами, всією сценою. У першому акті Гамлет заплутаний, а в міру виконання своєї місії він не заплутується, а розплутує все й переходить через смерть в інший план. Шлях Гамлета тернистий, важкий, а не тріумфаль-на хода, оскільки кожен крок дається Гамлету з боротьбою. Саме терени й приваблюють нас у цій постановці.

В сцені з Лаертом не тільки зіткнення з Лаертом, але й ще одна перемога Гамлета: глядач

має побачити, наскільки туга Гамлета вища за сльози Лаерта. Це чергове ставлення до лю-дей, – як до Полонія, до Розенкранца й Гільденштерна й т.д. Зіткнення з Лаертом – це сце-на, де ми бачимо Гамлета обуреним (за Офелію). Це лицар, що захищає свою святиню, не лицар Духу, а лицар кохання. Ми бачимо тут всю повноту Гамлетового серця. І весь Гам-

лет тут інший: нові ноти, новий звук голосу. Ця сцена – раптовий урочистий прорив таєм-ниці кохання Гамлета до Офелії. Співставлення кохання свого й Лаертового. Гамлет вико-нує свою місію: він Лаерта веде до Духа. Розвиток п’єси через цю сцену полягає в тому,

- 128 -

що це «шпора» до наступного, що це «розірваний міст», через який має пролетіти «кур’єр-

ський поїзд» Гамлета.