П Р О М О Н О Л О Г Г А М Л Е Т А В К І Н Ц І П Е Р Ш О Ї Д І Ї

В перерахуванні Гамлетом того, що зробив би актор, ми маємо яскраву ілюстрацію того, що Гамлет сам не знає конкретно, що він має робити. Цей монолог і важливий, як пошуки

- 123 -

засобів, як трагічний тернистий шлях. Ці шукання загострюються ще й тим, що Гамлет ще не впевнений, проти чого він бореться.

Про короля. Злий дух, що притягує короля, безумовно, приймає найпривабливіші – для

короля – форми. Свідомо творячи зло, він прагне до свого Прекрасного.

П Е Р Ш А С Ц Е Н А Т Р Е Т Ь О Ї Д І Ї

Це відмова, зречення від прекрасного земного, Гамлет не про себе піклується, а про Офе-

лію: він хоче полегшити їй цю відмову, свій відхід. Зміст сцени в тому, що бій продовжує-

ться. Гострота ж сцени в тому, що ворожі центри наближаються один до одного. Тут уже

сам король в ролі слідчого. Гамлету готується найстрашніша спокуса: Офелія. Тут вкрап-

люється нова, дуже важлива нота: починає говорити совість короля. Через це король іде в

наступ, щоб у випадку, якщо Гамлет знає про його злочин, прийняти найрішучіші заходи. Від цієї сцени хочеться зерна моменту, коли хірург накладає ножа. В цей момент ніби два леза: у короля в цей момент звучить в душі своє «Бути чи не бути».В монолозі «Бути чи не бути» Гамлет осягає буття людини й приймає шлях,приймає буття.Цінність цього моно-логу не в мріях по самовбивство, а в постановці питання буття. Що стосується відповіді, то в цьому важливіше внутрішнє осягнення, а не слова, з допомогою яких можна було б висловити відповідь. Відповідь же зрозуміла: «Бути! й діяти!» Звідси ж і «Мишоловка», й розмова з королевою. В цьому монолозі Гамлет не життя приймає, а приймає свій хрест, необхідність боротьби.«Ось через що страждання довговічні!» – цими словами Гамлет приймає страждання і йде на страждання. «Бути чи не бути» - є безпосереднє продовжен-ня монологу «Ну що ж, яке нікчемне я створіння!» Офелія погоджується брати участь у задумі короля й Полонія, тому що вона вірить їм, тому що вона гадає, що вони хочуть до-помогти Гамлету. Жахливий момент п’єси, коли Офелія чує сама від Гамлета:«Я не кохав тебе!»

Віддавання речей – це природний наслідок того злиття Офелії з Гамлетом, яке глядач ба-

чить у першій сцені другої дії. І наскрізне бажання Офелії допомогти Гамлету, полегшити

страждання його. І слова, яким її, можливо, навчили король, Полоній,- всі ці слова звучать

по-земному.Головне в Офелії: через зречення від себе полегшити страждання Гамлета, все

зробити й знести для нього, і лише в словах: «Який високий розум помутивсь!» – Офелія залишається зі своїм стражданням. Розв’язки нема. Офелія знає тільки, що вона зробила

все, що могла, знає, що цього мало, й тому молиться:«О, сили неба, поможіть йому!» В зв’язку з усім цим фраза Офелії «Тим більше я обдурена була» – має звучати, як радісна жертва величезного кохання. І як Офелія про Гамлета, так і Гамлет трепетно піклується про Офелію і хоче вберегти її від впливу батька. Це має бути найвеличнішою сценою ко-

хання. Їхні «ангели» разом, злилися, і слова земні, дивні для стороннього вуха. Король має злякатись тієї духовної висоти, котру він відчув у зустрічі Гамлета з Офелією. «Офеліє, о

німфо!» – це звернення до «ангела» Офелії. З моменту, коли пішов Гамлет,Полоній з коро-лем так само непотрібні Офелії, як і вона їм. Монолог Офелії: «Який високий розум пому-

тивсь!» – це перший ступінь божевілля Офелії. Після того, як пішов Гамлет, король весь

сповнений передчуттям, що Гамлет знає про його злочин, а Полоній продовжує наполяга-ти на своєму й шукає засобів довести, що Гамлет божевільний через кохання.

В чому стихія Гораціо? Це місяць Гамлета, це супутник Гамлетової душі, його охоро-нець. Єдине справжнє око на Гамлета і єдиний, кому вірить Гамлет. Гораціо потрібен для того, щоб були місця, де звучить справжній Гамлет, оскільки тільки з Гораціо Гамлет го-

ворить відкрито.

Д Р У Г А С Ц Е Н А Т Р Е Т Ь О Ї Д І Ї

Надзвичайно важливо для лінії Гораціо, що Гамлет розповів йому про те, що відкрив йо-

му Дух, про злодійське вбивство батька.Гораціо співпереживає всьому тому,через що про-ходить Гамлет, і різниця лише в ступені сприйняття. Гораціо несе в собі стихію істинної,

чистої й жертовної дружби. Якщо Гамлет – герой, то в Гораціо є щось, що не дає йому

можливості бути героєм: він не бореться, лише охороняє боротьбу. У Гораціо є вже муд-

- 124 -

рість, яка склалася, яка диктує йому його лінію поведінки по відношенню до Гамлета. Мо-жна так сказати: мудрість Гораціо приймає Гамлета, вона за Гамлета. В цьому виправдан-ня Гамлета.

М.О.Чехов. Гораціо – це чудовий земний розум, премудрість земна. Такий Гораціо до зу-стрічі Гамлета з Духом, і він стає іншим в міру розвитку трагедії Гамлета. Стихія дружби пронизує весь шлях Гораціо. Гораціо в п’єсі для того, щоб показати, що Гамлет вище за мудрість. Не слід занадто високо ставити Гораціо. Він чудовий, мудрий, але по-земному. Він може лише прийняти мудрість Гамлета, але ні в якому разі не може сам те ж саме пе-режити. Можна думати, що Гораціо колись пройде те, що проходить Гамлет. Але саме ко-лись, а зараз це «мудрий друг» Гамлета. Можна бути епічним – і це Гораціо, а можна бути одухотвореним – це Гамлет.

Найвище, чого можна досягти в земній етиці й мудрості, є в Гораціо. Гамлет же прори-вається в духовні незміримо вищі плани. Гораціо за Гамлетом іде, й, звичайно, катаклізму, який переживає Гамлет, у Гораціо ніколи не було. Гораціо має право увійти в духовні пла-ни, але зараз Гамлет з Гораціо на різних планах. Інакше вся структура п’єси ламається. Ге-роя трагедії на його шляху супроводжують усі елементи землі – від найнижчих до най-вищих – це Гораціо.

ПРОТОКОЛ №6 7 жовтня 1923р.

«М И Ш О Л О В К А»

Цікаво відзначити розвиток дії по шматках:

1. Гораціо 2. Офелія і 3. «Мишоловка».

В динаміці всієї цієї сцени незрозумілий лише шматок розмови з Полонієм. Це момент самовиявлення, момент потрясіння. Тут не важливо, що він говорить, важливо те, що Гам-лет тільки-но – під час «Мишоловки» – пережив. Сил нема зараз же йти до матері: «Легко сказати – цю ж хвилину!». Разом з підйомом у Гамлета даної хвилини є й страшна розчав-леність. Сцену з Полонієм дано ніби для того, щоб показати, в якому стані Гамлет іде до матері. Також і сцену з Розенкранцом та Гільденштерном дано для того, щоб показати мо-мент, коли в Гамлеті душа посивіла, стала дибки від всього тільки-но пережитого. Тому не можна повірити в таку динаміку, що Гамлет може одразу після «Дістали оленя стрілою!»

піти до матері. Адже «Мишоловка» – це момент відкриття всіх духів, усіх могил.

Як пояснити розмову з Офелією? Гамлет всіма цими розмовами прикривається на земно-му плані. Він зовнішньо пристосовується до цієї «в’язниці». Це навмисне блазнювання. А

вся душа, вся стихія Гамлета спрямована до «Мишоловки». Стан Офелії в цей момент – це прийняття божевілля Гамлета, спокій страждання. Але й це прийняття й цей спокій такі, від яких Офелія збожеволіє.

Дуже важливо для всієї сцени, що Гамлет тут починає якусь магічну операцію, вже по-чинає відкривати злих духів.

Лінія короля в даній сцені – це подальший розвиток передчуттів, які зародилися в його

душі, підозр, пробудження совісті. Він до вистави ставиться дружелюбно, він хапається за

неї, як за соломинку, бажаючи відвернути увагу, розважити Гамлета. Король і Гамлет один одного ніби випробовують цією виставою. Король приходить на виставу вже прире-чений, дуже сторожкий. У цій сцені присутні обидва духи, і поміж ними, власне, відбува-ється боротьба. І всі, хто в цій сцені, захоплені цією боротьбою, несвідомо їй підвладні, підпорядковані.

Стан королеви: вона ніби близька до пробудження, проблиск, якийсь спогад. І від цього,

від одночасного впливу обох духів, королева метушиться й схвильованіша за будь-кого в цій сцені. Звернення до Гамлета – це бажання королеви наблизити до себе світлого Духа.

Королева – це єдина людина, в якій відбувається боротьба всіх добрих і злих сил. Глядач

повинен любити королеву, як жертву, як арену цієї боротьби. Вона не підтримує то коро-ля, то Гамлета, вона під впливом то того, то іншого. У неї відняли її волю. Але такий «ков-

пак», така «обгортка» не заважає, звичайно, активності, що народжується зі стихії жінки

й матері. До моменту пробудження перед двома портретами в спальні королева не може

- 125 -

відірвати від серця ні короля, ні Гамлета. Королева, звичайно, не розуміє, чим схвильова-ний король, вона ображена за нього. Щоб зіграти королеву, необхідно перестраждати за неї, плакати за неї – тільки тоді можна прийняти в себе цю стихію.

Перед виставою у Гамлета – «жах чекання». Жах і після вистави. «Слова Духу – істина» – це не захоплення, а жах.Стан королеви під час вистави такий: «Я дуже неспокійно сплю.

Якийсь кошмарний випадок». Офелія вже не тут: вона наполовину божеволіє. Слова: «Ко-роль підводиться!» – є дещо більше, ніж звичайна констатація. Офелія бачить більше, ніж

решта присутніх. Актори не знають, навіщо грають. Вони представники справжнього, чис-того, аполітичного, в найширшому розумінні, мистецтва.

Гораціо. Ось момент, коли вони злилися з Гамлетом. Вони обоє в бою. Монолог «О, час

тіней!» є противага іншим місцям, зокрема монологу «Яке ж, нажаль, нікчемне я створін-ня!». Це монолог активності. Це перехід, початок дії. Гамлет «Мишоловкою» піднесений на лезі подій, він загорівся своєю місією, і от перед початком, перед тим, як кинутися дія-ти, Гамлет має зупинитися, усвідомити як діяти: перемогти зло й пробачити Людину.

Т Р Е Т Я С Ц Е Н А Т Р Е Т Ь О Ї Д І Ї