2015-10-16
981
Демографічна криза дуже сильно впливає на розвиток економіки, її конкурентоспроможність, а також на економічну безпеку держави. Щоб з’ясувати взаємозв’язок між демографічним станом та конкурентоспроможністю, спочатку наведемо короткий огляд основних досліджень чинників міжнародної конкурентоспроможності.
Ще на початку 80-х років президент США Рональд Рейган призначив спеціальну комісію з проблеми міжнародної конкурентоспроможності промисловості США, більш відому за ім'ям її голови – президента компанії «Хьюлетт-Паккард» як комісія Янга. Автори комісії Янга виділили таке коло чинників, що визначають конкурентоспроможність країни: технологія, наявність капіталу, наявність людських ресурсів, умови, в яких здійснюється світова торгівля [4, с.7, 41]. До висновків комісії відносилося також визнання провідної ролі держави в забезпеченні конкурентоспроможності як національної економіки, так і виробника.
Фахівці «Юропіан менеджмент форум» (Швейцарія) виділили 10 параметрів конкурентоспроможності: динамізм економіки; ефективність промислового виробництва; динамізм внутрішнього ринку; динамізм фінансової системи; людські ресурси; втручання держави в економіку; природні ресурси і інфраструктура; участь в міжнародному розподілі праці; рівень розвитку науки і техніки; соціально-економічна і політична ситуація [4, с. 42].
Цікаво, що майже такий же перелік чинників наводиться в докладі, присвяченому проблемам світової конкурентоспроможності, Міжнародного інституту розвитку управління (IMD) на Всесвітньому економічному форумі, який відбувся в 1992 році. В ньому розглядаються вісім найважливіших чинників: внутрішній макроекономічний потенціал, рівень участі в міжнародній торгівлі і потоці інвестицій; ступінь впливу державної політики на створення конкурентного середовища; якість і ефективність фінансової системи; стан інфраструктури; рівень управління (з позиції нововведень, прибутковості і відповідальності); науково-технічний потенціал (з погляду успішності фундаментальних і прикладних досліджень); стан і кваліфікація трудових ресурсів [5, с.143-144].
У даний час найбільш відомими є дослідження конкурентоспроможності країн світу, що проводяться окремо за методиками Міжнародного інституту розвитку управління (The IMD World Competitiveness Yearbook — є найбільш повним дослідженням, хоча і охоплює станом на 2011 рік лише 59 країн) та Всесвітнього економічного форуму (індекс глобальної конкурентоспроможності GСІ охоплює 144 країни).
Міжнародний інститут розвитку управління в оцінці конкурентоспроможності враховує чотири групи факторів: стан економіки, ефективність уряду, ефективність бізнесу, стан інфраструктури. Причому остання складова – стан інфраструктури - враховує ступінь, в якому основні, технологічні, наукові та людські ресурси задовольняють потреби бізнесу.Саме вона тісно пов’язана із демографічним станом у певній країні, адже враховує такі складові, як населення, рівень захворювань, тривалість життя. Крім того, в дослідженні конкурентоспроможності оцінюються і деякі якісні характеристики населення, що пов’язані із інтелектуальним та моральним розвитком (рівень освіти, соціальна відповідальність бізнесу, рівень корупції, імідж країни).
Як ми бачимо, у всіх поданих дослідженнях виділяється такий найважливіший чинник, як людські ресурси, а також підкреслюється роль держави в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності.
Зараз багато зарубіжних та вітчизняних дослідників вважають, що найбільш цінним ресурсом країни, який забезпечує її розвиток, є саме людський потенціал (капітал). Саме він є наріжним каменем конкурентоспроможності, важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство, заводи та устаткування [7]. В епоху науково-технічної революції і перетворень в структурі продуктивних сил чинником економічного зростання стає безпосередньо сам працівник. Ефективність використовування основних ресурсів все більше залежить від того, наскільки працівники морально і матеріально зацікавлені в досягненні високих кінцевих результатів.
Існує безліч визначень поняття «людський потенціал». На наш погляд, необхідно виділити такі його елементи, як кількість трудових ресурсів, а в широкому значенні - і всього постійного населення, наявний у людини (населення) запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які сприяють зростанню продуктивності праці і впливають на зростання доходів. Найважливішою характеристикою людського потенціалу є духовно-моральна культура людини (населення).
Щорічно ПРООН складає "Доповідь про людський розвиток", в якій визначає місце країн світу за рівнем розвитку людського потенціалу. До складових індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) входять такі показники:
- індекс очікуваної тривалості життя населення;
- індекс освіченості населення (оцінюється за показниками тривалості навчання);
- індекс реального ВНД на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США.
Але яким чином впливає на стан людського потенціалу демографічна ситуація і соціально-демографічна політика держави? Чим так небезпечна демографічна криза для конкурентоспроможності держави на арені світової економіки?
Необхідно відзначити такі наслідки демографічної кризи:
1) зниження кількості працездатного населення і погіршення його вікової структури, що істотно утрудняє здатність досягнення стійкого і якісного економічного розвитку, який є невід'ємною умовою конкурентоспроможності;
2) старіння населення і збільшення навантаження на бюджет (при збереженні темпів демографічної кризи неминучим є підвищення оподаткування, що негативно позначиться на конкурентоспроможності економіки);
3) як наслідок, буде спостерігатись підвищення пенсійного віку. Так, за оцінками П. Друкера, в Західній Європі цей вік може скласти 79 років, крім того, багато підприємств будуть вимушені активно залучати до роботи людей пенсійного віку [0];
4) оскільки матимемо старе і не дуже здорове населення, виникне дефіцит робочої сили, особливо в низькооплачуваних сферах, сферах важкої праці (що вже спостерігається за деякими робочими спеціальностями і на селі), і це, поза сумнівом, може відобразитися на конкурентоспроможності окремих галузей економіки;
5) вимушені зміни в міграційній політиці. Можливі такі процеси: щоб залатати свої демографічні діри, країни Західної Європи будуть поводити протекціоністську політику по відношенню до молодих, привабливих мігрантів з України і Росії, а в цих країнах відповідно відбудеться черговий «витік мізків» і кваліфікованих працівників. Україна і Росія, у свою чергу, будуть вимушені відкрити ще більший доступ для мігрантів з країн Азії і Африки. Такі ресурси, як правило, володіють набагато меншими знаннями і уміннями, і не здатні якісно поліпшити трудовий потенціал. Крім того, необхідно врахувати можливість міжнаціональних конфліктів і конфліктів на релігійній основі, що ще більше підвищить соціальну напруженість в суспільстві, зростання злочинності і захворювань;
6) як на рівні держави, так і на рівні підприємств необхідно буде впроваджувати заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці, що, швидше за все, вплине на підвищення експлуатації людини і ніяк не додасть їй здоров'я і років життя;
7) демографічна криза може виявитися вельми серйозною перешкодою на шляху до досягнення цілей «соціальної програми» Європейського Союзу, яка полягає в забезпеченні повної зайнятості, економічного зростання і соціальної єдності. Старіння населення, яке обумовлене низькою народжуваністю і збільшенням середньої тривалості життя, швидше за все, примусить уряди країн-членів ЄС перебудувати системи соціального страхування;
8) різниця в соціальній, економічній і політичній структурі країн членів ЄС відображається на відмінностях в демографічній структурі. Для досягнення цілей соціальної програми ЄС необхідне розуміння ступеня впливу національної політики на демографічні тенденції. Проте взаємозв'язок між політикою і демографією до цих пір залишається не до кінця вивченим і часто з'ясування дійсних причин демографічних змін виявляється дуже складною, а іноді і нездійсненною задачею;
9) як відзначає П. Друкер, унаслідок демографічної кризи протягом найближчих 20-30 років жодна з розвинутих країн не матиме сильного уряду і стабільної політики. Швидше за все, нормою стане політична нестабільність [, с.42].
Якщо П. Друкер так характеризує стан справ у розвинутих країнах, тоді що говорити про Україну?
На жаль, у світових рейтингах конкурентоспроможності та розвитку людського потенціалу Україна займає невисокі місця (див. табл. 14.4 та дод.)
За даними «Звіту про розвиток людського потенціалу - 2011» (складений на базі даних 2009 року), Україна за рівнем розвитку людського потенціалу серед 187 країн світу зайняла 76 місце, при цьому за критерієм «очікувана тривалість життя при народженні» - 123 місце, за рівнем добробуту населення – 100 місце, а от за критерієм «тривалість навчання», який, на жаль, не враховує його якість – 21 місце.
Як бачимо, безпосередньо демографічний показник серед усіх критеріїв людського розвитку є найгіршим. І ця тенденція спостерігалась не тільки в 2011 році. Середня позиція України в рейтингу людського розвитку впродовж 1998-2011 рр. обумовлена високим місцем освітньої складової, а демографічна складова є найгіршою.
Щодо рейтингу конкурентоспроможності, то, за даними звіту The IMD World Competitiveness Yearbook, складеного у 2011 році, серед 59 обстежених країн Україна зайняла у рейтингу лише 57 місце. Серед найкращих показників, пов’язаних із розвитком людини, була оцінка освіти – 33 місце та розвиток наукової інфраструктури – 43 місце. Найгіршими були показники, пов’язані зі станом здоров’я населення та станом навколишнього середовища, - 59 місце, якістю управлінської практики (до цього показника відноситься соціальна відповідальність бізнесу) – 55 місце.
Таблиця 14.4 – Позиція України за рівнем конкурентоспроможності та рівнем розвитку людського потенціалу серед інших країн
| Рік | Місце в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності IMD | Місце в міжнародному рейтингу розвитку людського потенціалу |
| 46-те – серед 55 країн | 85-те - серед 182 країн | |
| 54-те – серед 55 країн | - | |
| 56-те – серед 57 країн | 69-те - серед 169 країн | |
| 57-ме – серед 58 країн | 69-те - серед 169 країн | |
| 57-ме – серед 59 країн | 76-те - серед 187 країн | |
| 56-те – серед 59 країн | 78-ме серед 186 країн |
Таким чином, узагальнюючи усі наведені докази (див. рис.), необхідно зазначити, що демографічна криза є прямою загрозою для конкурентоспроможності економіки і подолати її неможливо без продуманої соціально-демографічної політики держави [8].
