Стан сім’ї в Україні

Стабільність держави, розвиток суспільства залежать від економічного, соціального, фізичного та духовного здоров’я сім’ї. Становище сім‘ї, у свою чергу, залежить від ставлення держави до її проблем, інтересів і потреб. Державна сімейна політика в Україні проголошується одним з пріоритетних напрямків державної політики. Але соціально-економічні, політичні, культурні трансформації, що розпочалися в нашій країні з 1991 року, суттєво і, на жаль, негативно позначилися на функціонуванні інституту сім’ї.

Дуже коротко зупинимося на сучасному становищі сім‘ї в Україні.

На початок 2010 року в Україні налічувалося близько 13,5 млн сімей, з них 2,3 млн сімей (17 %) є неповними, в них дітей виховує один із батьків, частіше – мати, а багатодітних сімей налічується лише 396,2 тис. (2,9 %). Серед усіх родин таких, в яких виховується троє дітей – 298,4 тис. (2,2 %); четверо – 63,9 тис. (0,47 %); п’ятеро та більше – 33,9 тис.(0,25 %); 1,7 тис. родин (0,01 %) мають десять і більше дітей.

На жаль, з кожним десятиліттям в країні зменшується кількість багатодітних сімей, переважають сім’ї з однією дитиною. В суспільній свідомості існує суперечливе ставлення до багатодітності: якщо до родин, які виховують трьох – п’ятьох дітей, ставлення цілком позитивне, то до родин з більшою кількістю дітей ставлення різко змінюється в негативному напрямку [9].

Підстав для збільшення кількості багатодітних сімей у майбутньому немає. Хоча з 2002 року відзначається збільшення народжуваності, експерти оцінюють її як вкрай низьку, оскільки вона компенсує смертність лише наполовину. В 2009 році в Україні народилося 512 526 дітей, що всього на 1937 дітей більше, ніж у 2008 році. Навіть у селах, де традиційно народжуваність була вища, її показник впав нижче межі простого відтворення населення. Серед опитаних в рамках дослідження «Сім‘я і сімейні відносини», проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України у квітні 2009 року, 19,3 % зазначили, що навіть за наявності всіх необхідних умов вони хотіли б мати лише одну дитину, 54,7 % - двох дітей, 12,8 % - трьох, 2,5 % - чотирьох і більше, 1,2 % - ні за яких умов не хочуть мати жодної дитини (рис. 14.8) [10].

Рис. 14.8 – Розподіл респондентів за ідеальною, бажаною і запланованою кількістю дітей станом на 2009 рік, %

Взагалі бажана українцями кількість дітей, тобто та кількість дітей, яку б хотіли мати опитувані, якщо їм будуть створені усі необхідні умови, нижче за межу відтворення (2,15), для опитуваних жінок це дві дитини, для чоловіків дещо нижче. А планують опитувані українці ще меншу кількість дітей (табл. 14.6).

Таблиця 14.6 - Середня, ідеальна, бажана і запланована кількість дітей у респондентів різної статі за типом поселення (2009)

	Всі поселення	Міські поселення	Сільські поселення
чоловіки	жінки	чоловіки	жінки	чоловіки	жінки
Ідеальна кількість дітей	1,89	1,95	1,82	1,89	2,06	2,10
Бажана кількість дітей	1,96	2,00	1,89	1,94	2,11	2,14
Запланована всього кількість дітей	1,78	1,75	1,71	1,68	1,93	1,91

Результати цього опитування ще раз доводять тезу про те, що серед причин демографічної кризи соціально-економічні не є головними. Навіть за наявності усіх необхідних умов Україна не зможе подолати демографічної кризи, оскільки бажана кількість дітей нижче навіть за мінімальний рівень, необхідний для нормального відтворення населення. Проблема полягає у зміні моралі, цінностей суспільства.

За даними соціологічних опитувань, основними перепонами для народження бажаної кількості дітей більшість респондентів вважають недостатність матеріального забезпечення та відсутність належних житлових умов (рисунок 14.9). Але при цьому вже досить явно заявляє про себе зазначене небажання мати дітей через сприйняття їх як перешкоди для власного успіху, кар’єри, матеріального благополуччя. Серед загальної кількості опитуваних такі причини назвали усього 44,3 %.

Рис. 14.9 – Перепони для народження бажаної кількості дітей, %

Населення України у порівнянні з багатьма європейськими країнами, особливо розвинутими, характеризується високим рівнем шлюбності (рис. 14.10). Але щорічно спостерігається підвищення віку укладання першого шлюбу: на сьогодні чоловіки вступають до першого шлюбу в 26 років, жінки в 23,5 років. До того ж більшість молодих людей не поспішають офіційно оформлювати шлюб. Тому збільшується кількість так званих «цивільних шлюбів».

Рис. 14.10 – Загальний коефіцієнт шлюбності (на 1000 жителів) населення України та інших європейських країн станом на 2011 рік

Як наслідок, кожна п’ята дитина в Україні у 2007-2009 роках народилася в незареєстрованому шлюбі. Головними причинами небажання укладати офіційний шлюб є зміна ціннісних орієнтацій молоді. Найважливішими для неї зараз є «бажання бути незалежним», «концентрація на кар’єрі», «бажання самореалізуватися».

Ціннісний, моральний фактор, поряд із матеріальним, є причиною і розлучень. На фоні високого коефіцієнта шлюбності Україна має і досить високий коефіцієнт розлучуваності, який поки що нижчий, ніж в розвинутих країнах Європи (рис. 14.11). Причому майже ¾ всіх розлучень відбуваються через житлові і матеріальні проблеми, конфлікт інтересів, насильство у сім’ї та зловживання алкоголем, наркотиками (рис. 14.12). Як наслідок – велика кількість неповних сімей.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. кожна четверта українська сім’я з неповнолітніми дітьми є неповною (при цьому у 92,5 % таких сімей діти ростуть без батька, у 7,5 % — без матері), а в містах України — це кожна третя сім’я. Неповні сім’ї з дітьми є у всіх без винятку регіонах України, але найбільше їх у промислово розвинених областях сходу країни.

Рис. 14.11– Загальний коефіцієнт розлучуваності (на 1000 жителів) в Україні та інших європейських країнах станом на 2011 рік

Рис. 14.12 – Розподіл розлучених за головними причинами розпаду шлюбу, %

Отже, кількість дітей, які живуть у неповних сім’ях, зокрема без батька, є значною і суттєво впливає на загальні умови життя та розвитку підростаючого покоління.

В Україні досі не вирішена проблема бідності, від якої потерпають переважно сім‘ї з дітьми. На жаль, чим більша кількість дітей, тим вищий рівень бідності родини. У 2008 р. рівень бідності за відносним критерієм становив 27 %. Серед молодих сімей – 17,4 %. Не краща ситуація із забезпеченням житлом. Кожна п’ята молода сім’я мешкає у гуртожитку і, судячи з розмірів і динаміки доходів, не має можливості вирішити житлове питання самотужки.

Ця дуже стисла характеристика сучасного становища сім‘ї переконує у тому, що сім‘я з дітьми повинна стати реальним об‘єктом турботи держави.