Висновки

1. Як бачимо, з попередніх досліджень можна заключити, що первинна алекситимія є явищем, пов’язаним з функціонуванням нейрофізіологічних структур мозку, і, вірогідніше за все, успадковуваним генетично, та резистентним до психотерапевтичного впливу, що представляє первинну алекситимію явищем якісним.

2. Вторинна алекситимія, пов’язана із особливостями особистості, ранньої соціалізації та сімейного виховання, не маючи під собою генетичних або патонейрофізіологічних підстав, піддаючись спеціальній психотерапевтичній корекції являє собою явище кількісне, що може бути представлене і виміряне як континуум значень.

3. Серед методів, що використовуються для дослідження алекситимії, найбільш валідною та надійною вважається Торонтська алекситимічна шкала, що достовірно виявляє алекситимічний тип особистості (від 74 балів) та неалекситимічний тип особистості (до 62 балів), а також «зону ризику» - тобто, людей, що мають деякі риси алекситимії і характеризуються алекситимічно-подібними проявами особистості. Окрім Торонтської алекситимічної шкали було розроблено ще ряд методів для діагностики алекситимії, що можуть спиратися як на самооцінку досліджуваним власних станів, так і на проективні ознаки та експертну оцінку інтерв’юером. На нашу думку дослідження алекситимічних проявів, враховуючи недоліки само оціночного характеру TAS, може бути проведено за допомогою напівструктурованого інтерв’ю, тим паче, що в науці є такий досвід.

РОЗДІЛ II. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ