2015-10-22
1471
Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.
Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.
Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема:
а) вони виступають регулятором суспільних відносин;
б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки;
в) мають формально визначений характер;
г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах;
ґ) їх виконання забезпечується примусовою силою держави.
Водночас, конституційно-правовим нормам властиві й деякі специфічні риси. Так, від інших правових норм вони відрізняються:
1) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України;
|
|
|
2) установчим характером приписів, що містяться в цих нормах,- вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження), порядок їх прийняття і оприлюднення тощо;
3) джерелами, в яких вони виражені,- найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу; 4) особливостями структури, оскільки для них не є характерною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конституції України), інші - диспозицію і гіпотезу, наприклад, «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 32 Конституції України), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах, наприклад, «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» (ст. 111 Конституції України);
5) особливостями кола суб'єктів, відносини між якими вони регулюють;
6) ступенем визначеності приписів - значна частина конституційно-правових норм має загальнорегулятивний характер (нор-ми-принципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми, норми-роз'яснення, норми-довідки тощо). Зокрема, багато норм загальнорегулятивного характеру міститься в Преамбулі та розділі І Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4); «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ст. 8). Подібні норми характеризуються також особливим механізмом реалізації - внаслідок їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус Автономної Республіки Крим у складі України тощо).
|
|
|
Структура норми права - це об'єктивно зумовлений потребами правового регулювання її внутрішній поділ на складові - диспозицію, гіпотезу, санкцію, які перебувають у певних взаємозв'язках між собою. Конституційно-правові норми не завжди у своєму складі є класичними (тричленними), тобто мають гіпотезу, диспозицію і санкцію.
Понад 80 відсотків конституційно-правових норм містять лише диспозицію, тобто правило (еталон) поведінки. Наприклад, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України), суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ч. 1 ст. 15 Конституції України), на території України не допускається розташування іноземних військових баз (ч. 7 ст. 17 Конституції України), контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата (ст. 98 Конституції України).
Частина конституційно-правових норм містить не лише диспозицію, а й гіпотезу, яка визначає умови дії правової норми. Наприклад, право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 70 Конституції України), кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції України); Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою (ч. 2 ст. 103 Конституції України).
Частина конституційно-правових норм містить як гіпотезу, диспозицію, так і санкцію, де передбачені правові наслідки за невиконання чи неналежне виконання розпоряджень диспозиції. Наприклад, будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом (ч. 2 ст. 52 Конституції України), за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ч. 2 ст. 60 Конституції України), незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 68 Конституції України), за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону (ч. 2 ст. 105 Конституції України), Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ч. 1 ст. 111 Конституції України). Взагалі переважна більшість конституційно-правових норм не містить санкції.
Отже, внутрішня структура і форма організації конституційно-правових норм має певні особливості, які об'єктивуються в таких видах: "диспозиція", "гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - диспозиція - санкція".
Множинність та багатогранність суспільних відносин, які становлять предмет правового регулювання конституційного права, опосередковують функціонування значної кількості норм права. Класифікація конституційно-правових норм дасть можливість структурувати (систематизувати) знання про них, виявити їхні властивості, правильно використовувати в процесі правового регулювання.
Конституційно-правові норми з метою вивчення їх особливостей та ефективного застосування класифікуються за різними підставами:
| Підстави класифікації | |
| За змістом, тобто за сферами суспільних відносин | · Порядок організації та діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування (статті 5,6, 75-153 Конституції України) · Права і свободи людини та громадянина, основи правового статусу людини і громадянина (статті 21-68 Конституції України) · Основи народовладдя (статті 5,69 - 74 Конституції України) · Територіальний устрій України (статті 2,132-134 Конституції України) |
| За юридичною силою | законодавчі - викладені в Конституції та законах України |
| норми підзаконних актів ~ приймаються уповноваженими суб'єктами конституційно-правових відносин у межах, на підставі і відповідно до законів (постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України) | |
| За характером приписів | уповноважуючі - визначають межі можливої поведінки суб'єкта правовідносин ("Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань", ч. 3 ст. 89 Конституції України) |
| забороняючі - встановлюють недопустимість вчинення певних дій, наприклад, поєднання представницького мандата та посади у державному органі виконавчої влади ("Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку", ч. 3 ст. 76 Конституції України) | |
| зобов'язуючі - визначають обов'язок суб'єкта правовідносин до вчинення чи або утримання від конкретних дій ("Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей", ч. 1 ст., 68 Конституції України) | |
| За функціональною спрямованістю | регулятивні а) зобов'язальні - встановлюють обов'язок суб'єкта конституційно-правових відносин вчиняти певні правомірні дії; б) заборонні - встановлюють заборону суб'єктам конституційно-правових відносин вчиняти певні дії; в) уповноважуючі {дозвільні) - наділяють суб'єкта конституційно-правових відносин певними правами; |
| охоронні - спрямовані на охорону правовідносин у суспільстві і державі; | |
| За призначенням у механізмі правового регулювання | матеріальні - здійснюють безпосереднє правове регулювання суспільних відносин, визначають права та обов'язки суб'єктів конституційних правовідносин, відповідають на питання "що робити?" ("Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років", ч. 1 ст. 76 Конституції України) |
| процесуальні - визначають спосіб, форму і механізм реалізації матеріальних конституційно-правових норм, відповідають на питання "як робити?" ("Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування", ч. 2 ст. 84 Конституції України) | |
| За методом правового регулювання | імперативні - нормативні приписи, що мають обов'язковий характер, безпосередньо визначають поведінку суб'єкта конституційно-правових відносин, передбачають єдино можливий зразок поведінки ("Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рис", ч. 2 ст. 96 Конституції України) |
| диспозитивні - надають можливість суб'єктам конституційно-правових відносин обрати певний варіант поведінки ("Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися", ч. 2 ст. 90 Конституції України) | |
| За територією владно- регулюючого впливу | загальної дії - поширюються на всю територію України, на необмежене коло суб'єктів конституційно-правових відносин (Конституція і закони України) |
| обмеженої дії - поширюються в межах певної адміністративно-територіальної одиниці держави, стосуються певних органів державної влади, органів місцевого самоврядування (Типове положення про міністерство) | |
| За часом дії | постійні - строк дії конституційно-правових норм не обмежений у часі (Конституція України, закони України) |
| тимчасові - дія конституційно-правових норм визначається певним строком. (Конституційний договір від 8 червня 1995 року діяв до прийняття нової Конституції України, тимчасовий характер дії мають "Перехідні положення" Конституції України, які розраховані на 3 - 5 років після набрання нею чинності) | |
| виключні - заборона страйків на період надзвичайного стану ("В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень", ч. 2 ст. 64 Конституції України) | |
| За характером санкцій | прямі - міра юридичної відповідальності суб'єктів конституційно-правових відносин встановлюється на основі прямих санкцій, які містяться в правовому приписі конституційної норми ("Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата", ч. 5 ст. 79 Конституції України) |
| бланкетні - міра і ступінь покарання можуть визначатися нормами кримінального та іншого законодавства "За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність", ч. 2 ст. 60 Конституції України) |
Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо.
|
|
|
|
|
|
Інститут конституційного права (від лат. - устрій, організація, установлення) - це система норм права, які в межах предмета конституційного права регулюють та охороняють змістовно близькі, однорідні суспільні відносини.
Ознаки Інституту конституційного права:
а) згруповує норми конституційного права за певним видом конституційно-правового регулювання;
б) здійснює цілеспрямоване і системне регулювання змістовно близьких та однорідних суспільних відносин;
в) здійснює комплексний вплив на поведінку і волю суб'єктів конституційно-правових відносин;
г) є структурним елементом конституційного права;
ґ) має відносну стабільність.
У науці конституційного права триває дискусія щодо витоків формування інститутів конституційного права. Одні вчені схильні ототожнювати інститути конституційного права з системою (структурним поділом) конституції. Інші правники стверджують, що виокремлення інститутів здійснюється не шляхом прийняття якого-небудь закону, а є результатом доктринальних тлумачень учених. Виокремлення системи інститутів галузі права продукується розумовою діяльністю людини3.
Загалом створення інститутів конституційного права має об'єктивне підґрунтя. Одна група конституційно-правових норм регулює відносини, пов'язані з правовим статусом глави держави (повноваження, порядок обрання, припинення повноважень та ін.), інша - визначає загальні засади конституційного ладу України (розділ І Конституції України), третя - закріплює форми народовладдя (референдуми, мітинги, страйки та ін.), четверта - права і свободи людини та громадянина тощо.
Отже, конституційне право містить цілий ряд інститутів: інститут громадянства, інститут виборів, інститут народного депутата України, інститут Верховної Ради України, інститут імпічменту, інститут місцевого самоврядування, інститут референдуму, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін.
Інститути конституційного права відрізняються один від одного, зокрема кількістю норм права, обсягом і видом регулювання суспільних відносин, відносною змістовною загальністю чи конкретністю. Наприклад, інститут референдуму є складовим інституту прямої демократії, інститут державного суверенітету є складовим інституту конституційного ладу держави. З огляду на це необхідно здійснити класифікацію інститутів конституційного права.
Здійснення такої класифікації є складним процесом, сутність якого вбачається у виявленні критеріїв систематизації всієї множини різнопорядкових інститутів конституційного права у самостійні групи. Отож, мета класифікації - систематизація інститутів за певними критеріями.
У науці конституційного права України існують різні підходи до визначення критеріїв класифікації його інститутів. Так, О.В. Носенко пропонує такі критерії класифікації:
o за предметом правового регулювання (інститут законодавчої влади, інститут конституційних основ безпосередньої демократії, інститут місцевого самоврядування, інститут конституційного процесу та ін.);
* за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути);
* за формами і видами об'єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути);
* за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві інститути);
* за структурою (генеральні інститути, основні інститути та субінститути). Така класифікація інститутів конституційного права має право на життя, проте має бути більш чітко структурована.
Класифікація інститутів конституційного права:
1) комплексні - регулюють інтегровані сфери суспільних відносин, можуть поєднувати декілька споріднених інститутів, практично € відображенням структурного поділу Конституції України.
Комплексними інститутами конституційного права є:
а) інститут загальних засад конституційного ладу України;
б) інститут правового статусу людини і громадянина;
в) інститут безпосередньої демократії (вибори, мітинги та ін.);
г) інститут організації та діяльності органів державної влади; ґ) інститут політико-територіального устрою України;
д) інститут місцевого самоврядування;
2) головні - регулюють конкретні сфери однорідних відносин, мають чіткий предмет конституційно-правового регулювання, виступають структурними елементами комплексних інститутів. Ними є:
а) інститут громадянства України;
б) інститут глави держави;
в) інститут законодавчої влади;
г) інститут юридичної відповідальності та ін.;
3) первинні - складаються з невеликої кількості норм конституційного права, регулюють суспільні відносини, які за предметом правового регулювання є дуже близькими і невеликими за обсягом предметного регулювання. Первинними інститутами конституційного права є: інститут голосування, інститут депутатського запиту, інститут складання присяги, інститут законодавчої ініціативи, інститут конституційного подання та ін.
Таким чином, класифікація опосередковує можливість формування багаторівневої системи інститутів конституційного права, що забезпечує ефективне структуроване функціонування цієї галузі права України.
