Майбутнє цивілізації: пошук нових цінностей і стратегій діяльності

Філософський аналіз майбутнього цивілізації передбачає в першу чергу виявлення тих сенсів універсалій культури, які утворюють генотип сучасного цивілізаційного розвитку.

Два останніх століття людської історії визначали прогрес техногенної цивілізації, яка активно завойовувала собі всі нові соціальні простори. Цей тип цивілізаційного розвитку сформувався в європейському регіоні як мутація традиційних суспільств. Його часто називають західною цивілізацією. Але враховуючи, що він реалізується в різних варіаціях як на Заході, так і на Сході, для його позначення правильніше буде використовувати поняття «техногенної цивілізації», оскільки її найважливішою ознакою є прискорений науково-технічний прогрес.

Технічні, а потім науково-технічні революції роблять суспільство надзвичайно динамічним, викликаючи протягом життя декількох поколінь радикальні зміни соціальних зв'язків і форм людського спілкування. Для цієї цивілізації характерна наявність в культурі яскраво виражених інновацій, котрі перебудовують культурні традиції.

Але поряд з техногенною цивілізацією існує інший, давніший тип цивілізаційного розвитку – традиційні суспільства. Вони характеризуються повільними змінами у сфері виробництва, консервацією культурних традицій, відтворенням соціальних структур і способів життя, що були сформовані протягом багатьох сторіч. Стародавній Єгипет, Китай, Індія, держава Майя, древній слов'янський світ, мусульманський Схід епохи середньовіччя – зразки цих стародавніх цивілізацій. Традиційні суспільства можна виявити і в XX сторіччі, до них відносяться деякі країни третього світу, які тільки стають на шлях індустріального розвитку.

Глибинні цінності техногенної культури складалися історично. Їх передумовами були досягнення культури античності і європейського середньовіччя.

Античний поліс породив безліч цивілізаційних винаходів, але найважливішим з них було становлення наукової раціональності та теоретичної науки і досвід демократичної регуляції соціальних відносин. Ці унікальні відкриття стали передумовою нового типу цивілізаційного прогресу.

Другою його найважливішою передумовою була культура європейського середньовіччя, з його особливим розумінням людини як створеного за образом і подобою Бога, з трактуванням людського розуму як малої копії божественного розуму і тому здатного усвідомити таємницю творіння. Грандіозний синтез досягнень античності з християнською традицією, здійснений в епоху Ренесансу, сформував основи глибинних цінностей техногенної цивілізації. Вони були розвинені в епоху Реформації і Просвітництва і визначили систему ціннісних пріоритетів техногенної культури.

Ідея перетворення світу і підпорядкування людиною природи була домінантою в культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до сьогодення. Ця ідея була найважливішою складовою того «генетичного коду», який визначав саме існування і еволюцію техногенних суспільств.

Що ж стосується традиційних суспільств, то тут діяльнісне ставлення до світу розумілося і оцінювалося з принципово інших позицій. Принципу перетворюючого діяння, сформульованому в європейській культурі в епоху Ренесансу і Просвітництва, можна протиставити як альтернативний принцип старокитайської культури «у-вей», що вимагає невтручання у хід природного процесу. Для традиційних землеробських культур подібні принципи відігравали важливу регулюючу роль. Вони орієнтували на пристосування до зовнішніх природних умов, від яких багато в чому залежать результати хліборобської праці. У китайській культурі добре відома притча, що висміює людину, яка втратила терпіння і виявляла невдоволення тим, що злаки ростуть повільно, і, бажаючи прискорити їх зростання, стала тягнути їх за верхівку і, врешті-решт, висмикнула їх з грядки. Разом з тим принцип «у-вей» виступав особливим способом включення індивіда в соціальні структури, які традиційно відтворювалися протягом життя цілих поколінь. Він висловлював установу на адаптацію до ситуації у соціальному середовищі, виключав прагнення до її цілеспрямованої перебудови, вимагав самоконтролю і самодисципліни індивіда, що вступає в ту чи іншу корпоративну структуру.

Цінності техногенної культури задають принципово інший вектор людської активності. Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення людини. Це також роз поширюється і на сферу соціальних відносин, що розглядаються в якості особливих соціальних об'єктів, які людина може і повинна цілеспрямовано перетворити.

З розумінням діяльності тісно пов'язаний другий аспект ціннісних та світоглядних орієнтацій, який характерний для культури техногенного світу – розуміння природи як упорядкованого, закономірно влаштованого поля, в якому розумна істота, що пізнає закони природи, здатна поставити під свій контроль над зовнішніми процесами і об'єктами. При цьому неявно передбачалося, що природа – невичерпна комора ресурсів, з якої людина може черпати нескінченно. Треба тільки винайти якусь хитрість, щоб штучно змінити природний процес і поставити його на службу людині, і тоді приборкана природа буде задовольняти людські потреби в усіх масштабах.

В якості третього найважливішого компонента в системі ціннісних пріоритетів техногенної цивілізації можна виділити ідеал автономії особистості. Діяльність та активність людини розглядається як реалізація творчих можливостей вільної особистості. Колективний суб'єкт діяльності з позицій цього ідеалу повинен постати як результат угоди суверенних особистостей. У традиційних культурах цінність індивіда та особистих свобод або взагалі не висувалася, або йшла на другий і третій план в ієрархії цінностей. Особистість у традиційних суспільствах реалізовувалася тільки через приналежність до деякої корпорації і найчастіше жорстко закріплювалася в тій чи іншій соціальній спільності. Людина, не включена до корпорації, втрачала якості особистості. Причому їй надавалося зовсім небагато можливостей змінити свій корпоративний зв'язок. Підкоряючись традиціям і соціальним обставинам, вона вже з народження мала певне місце в кастово-становій системі, їй належало засвоїти певний тип професійних навичок, аби продовжувати естафету традицій.

Що ж стосується техногенної цивілізації, то в ній домінують інші ідеали – вільна можливість індивіда долучитися до соціальних спільностей і корпорацій. Людина стає суверенною особистістю саме завдяки тому, що вона жорстко не прив'язана до тієї чи іншої конкретної соціальної структури, і здатна гнучко будувати свої відносини з іншими людьми, занурюючись в різні соціальні спільності, а іноді і в різні культурні традиції. Пафос перетворення світу породжував особливе ставлення до ідей панування сили і влади. У традиційних культурах вони розумілися, насамперед, як безпосередня влада однієї людини над іншою. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада і панування здійснювалася чоловіком, главою родини над дружиною і дітьми, якими він володів так само, як цар або імператор своїми підданими. Традиційні культури не знали автономії особистості та ідеї прав людини.

У техногенному світі також можна виявити чимало ситуацій, в яких панування здійснюється як сила безпосереднього примусу однієї людини над іншою. Однак відносини особистої залежності перестають домінувати і підкоряються новим соціальним зв'язкам, що К.Маркс назвав відносинами речової залежності. Їх сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару. В результаті в культурі техногенної цивілізації відбувається своєрідне зміщення акцентів у розумінні предметів панування сили і влади – від людини до виробленої ним речі. Сама перетворююча діяльність розцінюється як процес, що забезпечує владу людини над предметом, панування над зовнішніми обставинами, які людина покликана підпорядкувати собі.

П'ятою важливою складовою в системі цінностей техногенної цивілізації є особлива цінність наукової раціональності, науково-технічного погляду на світ, бо науково-технічне ставлення до світу є базисним для його перетворення. Воно створює упевненість в тому, що людина здатна, контролюючи зовнішні обставини, раціонально-науково влаштувати природу, а потім і саме соціальне життя.

Всі ці світоглядні установки конкретизувалися в цілому ряді сенсів інших цінностей і менталітетів техногенної культури – у ставленні до інновацій, творчості і прогресу як вищих цінностей, в розумінні і переживанні часу як незворотнього руху від минулого через сьогодення у майбутнє, в уявленнях про свободу, добро і зло і т.д.

Успіхи техногенної цивілізації в техніко-технологічних інноваціях, в поліпшенні умов життя людей, в її переможній ході по всій планеті породжували уявлення, що саме вона є шляхом розвитку людства. Ще п'ятдесят років тому мало хто вважав, що сама лінія техногенного прогресу і її система цінностей приведуть людство до критичних рубежів, що резерви цивілізаційного розвитку цього типу можуть бути вичерпані. Це виявилося тільки в другій половині минулого століття, коли найглибші глобальні кризи (екологічна, антропологічна і т.д.). Змусили критично поставитися до колишніх ідеалів прогресу.

Людству, що зіткнулося наприкінці XX століття з новими проблемами виживання, залишилося небагато часу на роздуми. Воно не може продовжувати свій розвиток на колишніх шляхах, закладених в культурних матрицях техногенної цивілізації.

Зараз у світі йде напружений пошук нових шляхів розвитку, нових людських орієнтирів. Пошук здійснюється в різних областях людської культури – у філософії, мистецтві, релігійному осягненні світу, у науці. Мова йде про фундаментальні основи людського буття, про вироблення нових цінностей, які покликані забезпечити стратегію виживання і прогресу людства. Необхідний перегляд колишнього ставлення до природи, ідеалів панування, орієнтованих на силове перетворення природного і соціального світу, необхідне вироблення нових ідеалів людської діяльності, нового розуміння перспектив людини.

Передумови для нової світоглядної орієнтації створюються сьогодні всередині самої техногенної цивілізації, на переході її від індустріального до постіндустріального розвитку.

Можна виділити дві основні точки зростання нового ставлення до світу, які диктуються ситуаціями сучасних соціальних змін.

Перша з них пов'язана з глобалізацією людства, зростаючої цілісністю і взаємозалежністю окремих країн і регіонів, що утворюють людську спільноту. Локальні історії окремих народів, країн, релігій поступово зливаються в єдиний потік всесвітньої людської історії. В умовах інтеграції та зростаючого розмаїття світу стикаються і вступають у діалог різні культурні традиції. Перед лицем глобальних небезпек людство шукає нові стратегії соціалізації людини та її виховання в дусі толерантності, поваги до досягнень різних культур. Зростає роль консенсусу, пошуку згоди при вирішенні конфліктних проблем.

Все це поступово формує в якості основної стратегії соціального життя ідеали ненасильства пріоритету загальнолюдських цінностей. Стратегія ненасильства – це не мрія, а парадигма виживання людства. Але вона зачіпає всю систему цінностей техногенної цивілізації. Вона означає перегляд ідеалу сили і влади, панування над об'єктами, обставинами, соціальним середовищем, вимагаючи критичного аналізу всієї новоєвропейської культурної традиції. Виявляється, що ідеали панування індивіда над природними і соціальними об'єктами, ідеали влади, заснованої на силовому перетворенні ситуацій зовнішнього для індивіда природного та соціального світу, – неявно формують різноманіття зразків, норм, програм поведінки, життєвих сенсів, які індивід вбирає з культури, часто не усвідомлюючи цього. І саме твердження нових ідеалів, сьогодні обговорюваних як філософських проблем, при їх перетворенні на реальні світоглядні підстави людського життя, потребують нових зразків і норм людської дії. Передумови нових стратегій життєдіяльності виникають не тільки у сфері соціальних, політичних і духовних відносин між різними соціальними групами, країнами і народами. Не менш важливо, що ці передумови виявляються в сфері самого науково-технічного прогресу, який є серцевиною існування і розвитку техногенної цивілізації. Ці передумови можна зафіксувати в якості другої точки зростання нових світоглядних орієнтацій.

Сучасна наука і техніка, зберігаючи загальну установку на перетворення об'єктивного світу, втягує в орбіту людської дії принципово нові типи об'єктів. Це – складні, системи, що самостійно розвиваються і, в які включена сама людина.

Їх розвиток завжди супроводжується проходженням системи через особливі стани нестійкості, і в ці моменти невеликі випадкові дії впливу можуть призвести до появи нових структур, нових рівнів організації системи, які впливають на вже сформовані рівні і трансформують їх.

Перетворення і контроль за об'єктами, що самостійно розвиваються вже не може здійснюватися тільки за рахунок збільшення енергетичного та силового впливу на них.

Одночасно відбуваються серйозні зрушення в сучасній технічній діяльності, що орієнтована на застосування комп'ютерних систем, нових гнучких технологій, біотехнологій. Інженерна діяльність і технічне проектування все частіше мають справу вже не просто з технічним пристроєм або машиною, що підсилюють можливості людини, і навіть не з системою «людина-машина», а зі складними системними комплексами, в яких вони пов'язуються як компоненти єдиного цілого.

Всі ці нові тенденції та нові стратегії життєдіяльності закладають основи особливого типу цивілізаційного прогресу, який, вочевидь, буде відрізнятися від попереднього техногенного розвитку. Зараз важко конкретизувати в деталях шляхи і способи майбутніх змін глибинних цінностей техногенної культури, але те, що ці зміни вже почалися, можна зафіксувати як історичний факт. Їх систематичне дослідження у філософії виступає найважливішим проявом її здатності не тільки встановлювати зв'язки світоглядних зрушень з минулим, а й активно брати участь в пошуку світоглядних орієнтацій майбутнього.