Надзвичайні ситуації конфліктного характеру

Конфлікти представляють групу соціально-політичних небезпек. Під конфліктом розуміють – зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. Закономірності виникнення, розвитку та шляхи вирішення конфліктів вивчає наука конфліктологія, що поєднує соціологію та психологію. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього.

Будь-який конфлікт пов'язаний із біологічною природою людини, тому у центрі всіх конфліктів міститься зооконфлікт – особистий конфлікт, який базується на інстинктах. Більш складним конфліктом є міжособовий конфлікт, який відбувається між окремими індивідами, конфлікт між соціальними групами і найбільший конфлікт – міжнародний великомасштабний конфлікт.

Будь-який міжособистий конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціальним конфліктом, який, розвиваючись, здатний перетворитися на міжгруповий і, навіть, на міжнародний.

Загальні характеристики конфліктів:

1. Конфлікт завжди пов'язан із наявністю протиріччя. Однак сутність конфлікту полягає не у самому протиріччі, а у способах та засобах його вирішення.

2. До конфлікту призводить таке стикання інтересів, потреб, поглядів та цілей, при якому проявляється протистояння сторін. Соціальне протистояння – це спілкування, поведінка, та діяльність людей, основною метою якої є завдання моральної та матеріальної шкоди опоненту.

3. У психологічному плані конфлікт супроводжується для його учасників негативним емоціональним станом, негативними емоціями по відношенню один до одного.

Хід та наслідки конфлікту залежать від особливостей сторін, що конфліктують. Існує відповідна класифікація конфліктів.

1. Внутрішньоособистий конфлікт – зштовхування між приблизно рівними за силою, але протилежними за напрямками інтересами, потребами, потягами однієї людини.

2. Міжособистий конфлікт – два чи більше члена групи переслідують несумісні цілі та реалізують протилежні цінності, або одночасно у конфліктній боротьбі прагнуть до досягнення однієї мети.

3. Між особистістю та групою – зштовхування протилежних інтересів, потреб, цінностей, цілей між окремою особистістю та групою людей.

4. Міжгруповий конфлікт – коли у якості конфліктуючих сторін виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі, в результаті перешкоджаючі одна одній на шляху до їх здійснення.

Більшість психологів виділяють такі стадії конфлікту:

1. Виникнення передконфліктної ситуації – відбувається фіксація виникнення реальних протиріч у інтересах, потребах та цілях сторін. Але це відчуття ще не усвідомлене і тому нема ніяких конфліктних дій. Ця ситуація – потенційний конфлікт.

2. Усвідомлення передконфліктної ситуації – пов'язано із сприйняттям реальності як конфліктної, із розумінням необхідності прийняти рішення щодо подальших дій. На цій стадії у поведінці людини у більшій мірі проявляється роздратованість, ворожість, агресивність. Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації є поштовхом до конфліктної поведінки.

3. Конфліктна взаємодія (гостра фаза) – найнапруженіша та емоціональна стадія конфлікту (інцидент). Стрижнем конфліктної поведінки є блокування можливості досягнення мети іншій стороні. Якщо в якості форми міжособової взаємодії було обрано протистояння, а не переговори, то у поведінці сторін можуть спостерігатися явні погрози, що може призвести, навіть, до застосування фізичної сили.

4. Вирішення конфлікту. Ця стадія може і повинна починатися минаючи стадію конфліктної взаємодії. При цьому використовують такі форми коректного вирішення конфлікту, як переговори, колективне обговорення протиріч, звертання до третьої особи (посередника).

Як що ж конфліктне протистояння відбулося у формі морального чи фізичного насильства, то при вирішенні конфлікту можуть використовуватися наступні способи: роз'єднання ворогуючих сторін, накладання штрафних санкцій тощо.

5. Післяконфліктна стадія – характеризується глибокими переживаннями подій двома сторонами. На цій стадії відбувається корекція їх самооцінок, вимог та відносин. Саме на цій стадії, коли учасники конфлікту готові до позитивних змін, можна проводити щирий, конструктивний та об'єктивний розбір того, що відбулося, з чітким визначенням перспектив подальшого розвитку взаємовідносин. Якщо на цій стадії такого не відбудеться, то новий конфлікти неминучий.

Найбільш небезпечним видом конфліктів є протистояння між державами чи їх коаліціями у вигляді збройних сутичок або великомасштабних бойових дій що носить назву війни. Війни призводять до найбільш негативних наслідків для людей та природного середовища. Внаслідок бойових дій гине значна кількість населення, у тому числі мирного, часто виникає голод та різноманітні хвороби, з'являються біженці. Такі ситуації отримали назву гуманітарних катастроф. Сучасні бойові дії не можна уявити без використання новітньої військові техніки, яка часто призводить до знищення цілих біогеоценозів та широкомасштабного забруднення природного середовища.

Крім безпосередньої загрози для життя населення та знищення матеріальних цінностей широкомасштабні надзвичайні ситуації часто призводять до тривалих та стійких порушень психоемоційного стану людей, які постраждали або стали свідками деяких катастроф. Окрім безпосередніх вражаючих факторів підчас катастроф на людину діють психотравмуючі фактори, що представляють собою комплекс надсильних подразників, що викликають порушення психічної діяльності у вигляді реактивних психогенних станів. Таким негативним наслідкам надзвичайних ситуацій до останнього часу приділяли недостатньо уваги через тривалість періоду їх прояву та важкості визначення.

Встановлено, що для психоемоційної реакції людей під час великих катастроф характерна складна динаміка, яка включає чотири послідовні фази: " героїзму ", " медового місяця ", " розчарування " та " відновлення ".

Героїчна фаза спостерігається під час самої катастрофи. Тривалість її складає кілька годин і супроводжується психоемоційним збудженням, що проявляється у вигляді героїчної поведінки, яка пов'язана з намаганням допомогти людям врятуватися та вижити. Під час цієї фази виникають хибна уява про можливість подолати всі наслідки катастрофи. Часто замість "героїчної" фази спостерігається фаза "апатії", коли людина під час розвитку катастрофи не приймає будь-яких спроб врятуватися.

Фаза "медового місяця" відмічається відразу після катастрофи і охоплює період від тижня до 3-6 місяців. У тих, хто вижив у катастрофі, спостерігається сильне відчуття гордості за те, що вони подолали небезпеки і залишилися живими.

Фаза "розчарування" триває від 2 місяців до 1-2 років. Для цієї фази характерний тривалий стан хронічного психосоціального стресу, проявом якого є стійки негативні емоції, відчуття розчарування, гніву, обурення та досади, що зумовлені руйнуванням надій.

Фаза відновлення формується на наступному етапі, коли люди, які пережили катастрофу, все більше розуміють необхідність вирішення складних проблем пов'язаних із побутом, працевлаштуванням, здоров'ям тощо.

При розгляданні медичних аспектів широкомасштабних катастроф, слід окремо виділити виникнення масового психоемоційного стресу, колективної психічної травми та масових психогеній. Причому, серед різноманітних стихійних лих найбільш вираженою психотравмуючою дією характеризуються землетруси середньої та великої сили. Це зумовлено передусім особливостями виникнення катастрофи: її непередбаченістю, відсутністю дійових методів індивідуального та колективного захисту населення, значним руйнуванням тощо.

Подібні характеристики мають і деякі інші катастрофічні надзвичайні ситуації. Прикладом може бути аварія на Чорнобильській АЕС. Під час аварії на ЧАЕС стресогенний вплив відрізнявся мультифакторним характером і мав чітку етапність розвитку. Так, гостра загроза життю та здоров'ю від радіаційного фактору, відмічена у найближчий період катастрофи. У подальшому вона змінилася тривалою небезпечною для життя ситуацією, не пов’язаною з радіаційним фактором. Виник так званий "евакуаційний стрес", який був характерний для людей, які втратили свою власність, а часто і близьких родичів. Цей етап супроводжувався виникненням психоемоційного напруження. На третьому етапі після евакуації та розміщення постраждалих за межі району катастрофи, у якості стресогенних факторів виступили страх за власне здоров'я, інформаційний дефіцит, часто – пряма дезінформація. В результаті сформувалася психогенна втома з апато-депресивними симптомами та стійка радіофобія. У віддалений післяаварійний період спостерігається формування сенсибілізації населення до поняття "радіація."

В результаті відсутності у широких верств населення, особливо тих, хто мешкає безпосередньо у районі розміщення атомних електростанцій, елементарної інформації про радіаційне становище, знань щодо біологічної дії іонізуючого випромінювання сприяло формуванню психологічного напруження у широких мас людей, що набуло назви "радіофобія". В основі механізму розповсюдження фобічних реакцій серед населення лежить явище "психологічної заразності людей", основними чинниками якої є тривожні чутки, неправдива та панічна інформація та дезінформація.

Загроза виникнення надзвичайної ситуації будь якого класу – це реальна загроза для життя і здоров'я людей, загроза порушення нормальних умов їх життя і діяльності, значних матеріальних витрат. У разі виникнення надзвичайної ситуації важкість її наслідків залежить від вчасності застосування первинних заходів та їх оптимального об'єму. Для планування первинних заходів, щодо ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, необхідно швидко визначити кількісний розмір заподіяного лиха. Для такої кількісної оцінки будь-яких надзвичайних ситуацій було розроблено “ Класифікатор надзвичайних ситуацій ”. Цей класифікатор призначається для використання органами виконавчої влади та органами управляння всіх рівнів. Для спрощення машинної обробки інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної надзвичайної ситуації, що складається з п'яти цифр, що вказують на клас, групу та вид надзвичайної ситуації.

Наприклад, до надзвичайних ситуацій техногенного характеру (код 10000) належать групи: транспортні аварії (10100); пожежі та вибухи (10200); аварії із викидом сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки (10300); наявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад гранично допустимі концентрації (10400); аварії із викидом радіоактивних речовин (10500); аварії систем зв'язку та телекомунікацій (10900) тощо.

До надзвичайних ситуацій природного характеру (код 20000) включають наступні групи: геологічні (20100); метеорологічні (20200); гідрологічні морські та прісноводні (20300 та 20400); пожежі у природних екосистемах (20500); інфекційна захворюваність людей (20600); отруєння людей (20700) тощо.

До надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру (код 30000) належать: збройні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза вчинення таких акцій щодо органів державної влади, дипломатичних та консульських установ, правоохоронних центів, телерадіоцентрів та вузлів зв'язку, військових гарнізонів, державних закладів, атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики (30100); замах на керівників держави та народних депутатів України (30200); встановлення вибухового пристрою у громадському місці, установі, організації, підприємстві житловому секторі, на транспорті (30400) тощо.

Крім того до числового коду включається одна літера, що вказує рівень надзвичайної ситуації (О – об'єктовий, М – місцевий, Р – регіональний, Д – державний).

Об'єктовий – надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і її наслідки не виходять за його межі або межі санітарно-захисної зони.

Місцевий – надзвичайна ситуація, наслідки якої виходять за межі потенційно-небезпечного об'єкту і загрожує поширенням ситуації або її вторинних наслідків на навколишнє середовище, сусідні населені пункти, а також якщо для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси, які за розмірами перевищують можливості об’єкту.

Регіональний – надзвичайна ситуація, події якої відбуваються на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, загрожують перенесенням на територію суміжної області України. Крім того, до цього рівня відносяться надзвичайні ситуації, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району.

Державний – надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох або більше областей або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (таблиця).