Криза новонародженості

Під час пологів дитина фізично відокремлюється від матері, але біологічного відокремлення від неї ще не відбу­вається, бо в основних життєвих функціях дитина довго залишатиметься несамостійною істотою. Основні особли­вості їх життєдіяльності дають підстави виокремлювати новонародженість як особливий віковий етап, наділений всіма характерними ознаками критичного віку.

Кризу новонародженості не відкрили, а обґрунтували теоретично як особливий період у психічному розвитку ди­тини. Її ознакою є втрата дитиною ваги в перші дні після народження.

Криза новонародженості - відносно короткий період у житті дитини (1-2 місяці), який характеризується психологічними змі­нами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілку­вання з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнатального розвитку тощо.

Соціальна ситуація розвитку новонародженого непов­торна. Біологічно він цілком безпорадний, не може задо­вольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого, тому є максимально соціальною істотою. За певної залеж­ності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед людської мови. На цій су­перечності між максимальною соціальністю і мінімальни­ми засобами спілкування ґрунтується їх подальший розви­ток у цьому віці.

Саме у своєрідності ситуації розвитку JI. Виготський вбачав найголовнішу особливість вікового періоду. Ця си­туація створюється завдяки тому, що, відокремлюючись від матері фізично, дитина не відокремлюється від неї біо­логічно. Центром ситуації розвитку новонародженого є до­рослий. Більшу частину часу він спить і прокидається, щоб поїсти. Новонароджений зовсім безпорадний, без опі­ки і піклування дорослого може загинути. Дорослий, на­самперед мати, організовує його життя у всіх аспектах: го­дує, викликає і підтримує активність, створює передумови для нових вражень. Тому цей період вважається перехід­ним між внутріутробним і позаутробним життям дитини.

Період новонародженості передвіщає початок немовлячого віку і охоплює перші тижні життя дитини. Основ­ною його особливістю є відсутність поведінки, дитина про­являє лише її інстинктивні форми - безумовні рефлекси.

Безумовні рефлекси - спадкова форма реагування на впливи зовнішнього світу або на зміни внутрішнього середовища організму.

З ростом і розвитком інстинктивні форми поведінки зникають, що відкриває можливості для формування но­вих (соціальних) форм поведінки.

Передумовою формування умовних рефлексів є зорове і слухове зосередження на обличчі і голосі матері, яке вини­кає під час годування дитини груддю. Надалі воно супро­воджує всі багатогранні власне людські форми поведінки.

Центральним і основним новоутворенням періоду ново­народженості є індивідуальне психічне життя. Йдеться про те, що в період новонародженості дитина існує індиві­дуально, відокремлено від організму матері, зливається із соціальним життям людей, які її оточують. Крім того, ін­дивідуальне життя як перша і найпримітивніша форма со­ціального існування є психічним життям, бо тільки воно може бути частиною соціального життя близьких людей.

Новонародженому притаманне лише зародження пси­хічного життя (виразність рухів, стан радості і суму, гніву і страху, здивування і роздумів; інстинктивні рухи, пов'язані з голодом, ситістю, задоволенням тощо). Ці прояви можна спостерігати відразу після народження. Психічне життя но­вонародженого має дуже своєрідний характер, про що свід­чать: недиференційованість і нерозчленованість переживань (своєрідне поєднання потягу, афекту і переживання; нев­міння виокремити себе і свої переживання серед об'єктив­них речей, нездатність диференціювати соціальні і фізичні об'єкти; нерозчленованість сприймання ситуації загалом).

На основі первісно аморфного сприймання ситуації зага­лом відбувається розрізнення дитиною більш або менш обме­жених явищ, які вона сприймає як особливу якість на цьому

фоні. Закон структурності (розрізнення фігури і фону) є, на думку JI. Виготського, найпримітивнішою особливістю психічного життя, вихідним пунктом подальшого розвитку ' відомості. Критерієм визначення вікової межі періоду но­вонародженості він пропонував брати ступінь соціального розвитку дитини. Новонароджений ще не має жодних спе­цифічних форм соціальної поведінки. Його психічне життя пов'язане переважно з підкорковими відділеннями мозку.

До кінця 1-го - початку 2-го місяця у психічному і со­ціальному житті дитини настає переломний момент, що проявляється в її специфічній реакції на людський голос. ¹ уттю реакції є усмішки у відповідь на розмову дорослої подини. Наприкінці 1-го місяця крик однієї дитини може зумовити відповідний крик іншої. Така реакція є верх­ньою межею періоду новонародженості, який знаменує по­чаток нового вікового етапу розвитку дитини.

Сутність ситуації розвитку у період новонародженості характеризується фізичним відокремленням від організму матері, інтелектуальними формами поведінки, які перехо­дять у соціальні, зародженням психічного життя.