Роль рухової активності у психічному розвитку дитини

Протягом першого року життя дитина досягає великих успіхів, оволодіваючи пересуванням у просторі і найпрос­тішими діями з предметами.

Поступальний розвиток моторики дитини забезпечує становлення всіх психічних функцій. Досліджуючи про­стір, дитина ознайомлюється з властивостями предметів, починає використовувати їх властивості для розв'язання завдань, що зумовлює розвиток елементарних форм мислення.

Характеристика рухів і дій на першому році життя

Моторна сфера (сукупність можливостей рухової систе­ми) немовляти з народження має досить складну організа­цію. Вона включає в себе багато механізмів, призначених для регуляції пози. У новонародженого часто проявляєть­ся підвищена рухова активність кінцівок, що позитивно позначається на формуванні в майбутньому складних ком­плексів координованих рухів.

Розвиток рухів дитини на 1-му році життя відбуваєть­ся дуже швидко. Із безпомічної істоти дитина перетворю­ється на людину, яка стоїть на ногах, відносно вільно і са­мостійно пересувається в просторі, одночасно з рухами ніг виконує складні маніпуляційні рухи руками.

Дитина навчається тримати голову, сидіти, повзати, пересуватися навколішки, набувати вертикального поло­ження і робити кроки. Вона починає тягнутися до предме­тів, схоплювати й утримувати їх, маніпулювати ними: роз­махувати, кидати, постукувати об ліжечко. Усі ці рухи і дії є прогресивними етапами поступового оволодіння влас­тивими людині формами поведінки.

Прогресивні рухи і дії - рухи і дії, які сприяють розвитку дитини, отриманню нових вражень від навколишнього світу.

Крім них, за несприятливих умов виховання в дитини можуть виникати і закріплюватися гальмівні рухи, які не лише не сприяють подальшому розвитку, а стимулюють його гальмування: ссання пальців, розглядання піднесеної до обличчя руки, розкачування навколінки.

Г альмівні рухи і дії - рухи і дії, які стримують розвиток, відсторо­нюють дитину від навколишнього світу.

Прогресивні рухи і дії сприяють отриманню нових вра­жень, ознайомленню з предметами та їх властивостями, гальмівні - відгороджують дитину від навколишнього світу. Наприклад, ссання пальців викликає гальмування всіх інших реакцій: дитина стає нерухливою, ні на що не дивиться, ні до чого не прислухається. Відучити її від цьо­го буває надто важко.

У віці 7-ми-10-ти місяців дитина не тільки оволодіває достатньо тонкою моторикою, а й набуває здатності самостій­но рухатися у просторі. Її дії мають уже маніпуляційний ха­рактер. Вона здійснює руками різноманітні координовані ру­хи з предметами (обмацує, обертає, перекладає, кидає тощо).

Високого рівня розвитку досягає зорово-моторна коорди­нація (здійснення координованих рухів під контролем зо­ру): дитина може відкривати і закривати кришку коробки, вкладати кульку в порожній кубик, діставати один цікавий предмет за допомогою іншого. Вона здатна, притримуючись за опору, самостійно ставати на ноги і навіть ходити. У прос­торі більшість дітей рухається навколішки, виявляючи при цьому високу дослідницьку активність - за допомогою рухів і рота обстежують кожен предмет, що трапляється на шля­ху. їхні ігри з предметами мають маніпуляційний харак­тер: перекладання з руки в руку, кидання, стукання тощо.

Після 10-ти місяців ігри з предметами набувають дифе­ренційованого, функціонального характеру: ляльку зако­лисують, гребінцем розчісуються, машину возять.

Функціональний характер дій - відтворення у структурі дій функ­ціональних властивостей предмета, а також рухів і дій, пов'язаних з його використанням.

Завдяки цьому багато дій дитини після 10-ти місяців стають осмисленими.

Отже, досліджуючи навколишній простір з допомогою можливостей рухової системи, дитина, здійснюючи про­гресивнірухи і дії, - розвивається, за переважання у неї гальмівнихрухів і дій - стримує свій розвиток.

Оволодіння повзанням та іншими рухами у немовлячому віці

Прогресивні види рухів і дій успішно формуються тільки на постійної уваги до дитини з боку дорослих. Вони ма­ють важливе значення для психічного розвитку, є показ­никами рівня розвитку, якого досягла дитина. Особливо можливу роль відіграє оволодіння активним пересуванням V просторі (повзанням, ходьбою), хапанням предметів і ма­ніпулюванням ними.

Першим видом самостійного переміщення дитини є повзання. У більшості дітей воно виникає наприкінці пер­шого - на початку другого півріччя життя, коли новона­роджені намагаються дістати привабливий для них пред­мет. Дитина тягнеться до предмета то однією, то іншою ру­кою і, намагаючись його захопити, трішки просувається вперед. Ці рухи поступово закріплюються, перетворюю­чись у спосіб пересування.

Повзати діти починають по-різному. Ті, що до 7-го мі­сяця навчилися ставати навколінки, відразу повзуть, спи­раючись на долоні і коліна. Інші повзають на животі, а до високого повзання переходять пізніше. Поступово всі діти добре засвоюють цей рух і користуються ним часто: під­повзають до іграшок і предметів, які їх цікавлять і які можна використати як опору для того, щоб встати, повза­ють і заради задоволення.

Дитина, яка своєчасно почала повзати, легко і швидко навчиться сідати, лягати, вставати, стояти і знову опуска­тися, притримуючись руками за опору. Починаючи з 9-го місяця, опора потрібна їй усе менше. Усі рухи вона засвоює, самостійно граючись за створених для цього умов. Граючись іграшками, спостерігаючи за іншими, дитина напівприсідає, спираючись то на одну, то на другу руку, опускається і знову сідає, завдяки чому засвоює ці рухи. Спочатку вона сидить зовсім недовго, проте з часом сидіння триває довше. До 7-8-ми місяців дитина, яка раніше навчилася повзати, сідає самостійно.

У 8-9 місяців малюк засвоює і деякі інші рухи: стає на коліна, сидить (недовго) навпочіпки, притримуючись ру­ками. Нові пози, рухи приносять йому задоволення, він ра­діє, голосно сміється. Однак не потрібно садити дитину ра­ніше, ніж вона навчиться повзати. Хоча 6-місячна дитина сама хапається за пальці і, спираючись на опору, встає, за­доволено присідає. Сидіти вона повинна тільки тоді, коли і сідає, і встає самостійно. Цим малюк оволодіває на 8-му місяці життя.

Багато дітей починає стояти без опори тоді, коли по­трібно щось зробити з іграшкою двома руками. Спочатку це вдається їм лише на нетривалий час, але задоволення вони отримують велике, тому знову вдаються до цього, поступово звикаючи стояти без опори довго.

Вставати й опускатися малюку найважче самостійно. Це вміння формується у нього до року. Та іноді дитина, яка не вміє ще міцно стояти, намагається піднятися на ноги без опори: спочатку встає навколінки, потім повільно випрям­ляється, стоїть мить, швидко втрачає рівновагу і, похит­нувшись, опускається на підлогу. Декілька разів поспіль вона може підніматися, опускатися і знову вставати.

Після того, як дитина навчиться вставати на ноги, во­на починає переступати вздовж билець ліжечка і швидко досягає необхідної вправності. Тому з 9-ти місяців її можна вправляти в умінні ходити, підтримуючи за обид­ві руки.

У 9-10 місяців дитина швидко ходить уздовж неру­хомих предметів, тримаючись за них руками. Незабаром вона зможе це робити і вздовж гладенької стіни, злегка спираючись на неї долонями, потім почне переходити від одного предмета до іншого, роблячи самостійно один-два кроки.

Оволодіння повзанням та іншими рухами у немовлячо­му віці - наступний важливий етап у психічному розвит­ку дитини.

Розвиток у малюка хапання і маніпулювання

На 3-му місяці життя немовля, хаотично водячи рукою по ковдрі, раптом хапає її край, випадково торкнувшись іграшки, стискає її пальцями. У цей час дитина починає ніби обмацувати однією рукою іншу.

3-4-місячний малюк може довго зосереджено гратися іграшками, які висять над її грудьми: вона то наштовху­ється на них руками і стежить, як вони погойдуються, то хапає і деякий час утримує їх. Намагається втримати викладений у руку предмет. Незабаром починає і сам тягну­тої до іграшки, яка висить. У 4,5-5 місяців діти вільно дістають, хапають і утримують іграшку, в 6 - можуть діс­тати її однією рукою. На 5-му і 6-му місяці вони вчаться точно спрямовувати руку до іграшки, діставати і брати предмет, лежачи на боці чи на животі. До півроку вже вміти, брати в кожну руку по іграшці й утримувати їх. Вони розмахують іграшкою, перекладають її з руки в руку, розглядають, беруть у рот, постукують нею. Упустивши іг­рашку, намагаються її знайти: рухають рукою з боку на пік, шукають поглядом. Діставши іграшку, малюк продовжує нею гратися. Якщо не вдається взяти її, виявляє неза­доволення і заспокоюється, лише тримаючи іграшку в ру­ках. Дитина, в якої відібрали іграшку, може розплакати­ся, не заспокоюючись до тих пір, поки її не повернуть.

Відтоді, як дитина навчиться брати іграшки і гратися ними (4-5 місяців), у неї виникає нова потреба - дістати і взяти іграшку, яка приваблює її увагу. Якщо не вдається відразу цього зробити (іграшка далеко або вислизає з рук), вона проявляє більшу наполегливість, застосовуючи всі дії, якими володіє, часто винаходячи нові.

Для виконання цих рухів потрібно, щоб малюк умів схоплювати предмети. Адже він не міг би почати самостій­но присідати, вставати на ноги, хапати і ходити, тримаю­чись за опору, якби не вмів братися руками за бильця.

Рухи піврічного малюка ще далекі від досконалості. Рука, яку він протягує до предмета, рухається не по пря­мій лінії, а петлеподібно, дугою, відхиляючись від потріб­ного напрямку. Всі предмети він намагається хапати одна­ково - притискаючи пальцями до долоні.

У другій половині 1-го року життя відбувається по­дальше вдосконалення хапання: уточнюється рух руки до предмета і розвивається протиставлення великого пальця всім іншим, дитина починає утримувати предмети пальця­ми. Послідовне наближення руки до предмета виробляєть­ся приблизно до 8-ми місяців, але позбавленим відхилень воно стає тільки наприкінці року. Хапання й утримування предмета пальцями формується на 7-8-му місяці і про­довжує вдосконалюватися до кінця року. Розміщення пальців на предметі все більше залежить від предмета: м'яч вона бере розчепіреними пальцями; шнурок - кінчи­ками великого, вказівного і середнього пальців; при утри­муванні кубика пальці розміщуються на його гранях.

Як тільки дитина набуває вміння утримувати в ручці предмет, вона починає ним маніпулювати. Перші маніпу­ляції дуже прості: малюк хапає предмет і, потримавши де­який час, випускає, потім знову хапає. Зауваживши два предмети, він може схопити один із них, потім випустити і схопити другий. Маючи предмет у руці, підносить його до очей, роздивляється, бере в рот, розмахує ним. Перші ма­ніпуляції спрямовані на предмет, який приваблює дитину. З часом маніпуляції з предметом ускладнюються. Навіть найпростіші дії (розмахування, штовхання, стискання предмета) зумовлюють певний результат -- переміщення у просторі, звучання іграшки тощо. Дитина починає поміча­ти цей результат і активно його відтворювати. До кінця першого - початку другого півріччя в її маніпуляціях з'являється стійка спрямованість на результат, на зміни, що виникають під час виконання дій з предметом.

Невдовзі малюк починає діяти одночасно з двома пред­метами, наприклад, постукувати одним брязкальцем об ін­ше. Спрямованість на результат при цьому стає очевид­ною: дитина наполегливо намагається наблизити предме­ти, покласти або нанизати їх. Результатом цих дій стає потрапляння предмета на певне місце, розміщення двох предметів у певному положенні. Отримавши його, дитина повторює дію.

До кінця першого року життя у маніпуляціях дитини з предметами з'являється нова важлива особливість. За зов­нішніми ознаками дії зазвичай залишаються такими, як і раніше (вкладання, нанизування, відкривання тощо), але їх виконання стає точнішим. Якщо раніше дитина викону­вала дію так, як це показав їй дорослий, то тепер вона на­магається повторити самостійно її на всіх предметах. Ці дії змінюються залежно від особливостей предметів.

На цьому етапі розвитку діти починають помічати пря­мі і непрямі результати своїх дій: потягнувши за мотузоч­ку, можна наблизити до себе прив'язаний до неї предмет; натиснувши на кнопку - увімкнути або вимкнути світло; знявши трубку телефона - почути гудок. Багато малюків вправно керують пультом телевізора. Усі ці дії приносять їм велике задоволення, тому вони намагаються багаторазо­во відтворювати їх.

Розвиток маніпулювання полягає у переході від спря­мованості на предмет до спрямованості на результат дії, в ускладненні досягнутих результатів. Спершу воно полягає в переміщеннях або змінах, які зумовлюють прояви при­хованої властивості (наприклад, звучання) одного предме­та, потім - у наданні певного взаємного положення двом предметам, а далі - в отриманні знайомих змін на нових предметах або змін, побічно пов'язаних з дією. З допомо­гти дорослого можливості дії немовляти суттєво розширюються: дорослий може показати різноманітні властивості предмета і нові способи дії з ним (м'ячик можна котити, кільця пірамідки нанизувати на стержень, дзиґу крутити пі ін.). Оволодіваючи цими діями, малюк переходить до спе цифічних дій з предметами, які він засвоює до кінця 1-го року життя. Поява специфічних дій свідчить про по­чіпок нової, предметної діяльності дитини, характерної /і ля наступного періоду.