Особливості емоцій і почуттів у дошкільному віці

У процесах діяльності, пізнання навколишньої дій­сності і себе, спілкування з дорослими й однолітками дити­на переживає різноманітні емоції і почуття, виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що з нею відбувається. Ці переживання утворюють сферу емоцій і почуттів, які є формою відображення дійсності, наслідком задоволення або незадоволення потреб.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) -- психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання став­лення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Вони виникли як засіб, що дає змогу живим організ­мам визначати біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів. Це - узагальнена чуттєва реакція у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології організму - у свідомості людини постають не образи пред­метів і явищ, а переживання.

Період від двох до шести років називають віком афективності, який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.

Афективність (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - бурхли­ве реагування на ситуацію, швидкий перехід від одного емоційно­го стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у не­природних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.

Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, вик­ликати у неї задоволення, радість. Вона відкрита до сприй­няття і впливу емоцій, які переживають інші діти й дорос­лі («емоційна заражуваність»).

У дошкільному віці почуття переважають над усіма сторонами життя дитини, надають їм відповідного забар­влення і виразності. Малюк ще не вміє керувати своїми пе­реживаннями, майже завжди перебуває у полоні почуттів, які мають бурхливий, безпосередній і мимовільний харак­тер. Вони швидко і яскраво спалахують і не менш швидко згасають. Бурхливі веселощі часто змінюються слізьми.

Найсильніше і найважливіше джерело переживань ди­тини - її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі лас­каво ставляться до неї, визначають її права, виявляють увагу, то у неї переважає бадьорий, життєрадісний нас­трій, вона переживає емоційне благополуччя - почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви став­лення до дитини викликають у неї відповідні почуття - ра­дість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін. І іона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчаруван­ня, несправедливість.

Почуття виникають пізніше, ніж ситуативні емоції. Формуючись на основі емоційного досвіду, вони вплива­ють на динаміку і зміст ситуативних переживань або спо­нукають до вчинків.

Почуття - форма відображення дійсності, у якій виявляється став­лення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відпо­відно до своїх потреб.

Дошкільники передусім відчувають почуття любові, ніжності, симпатії до рідних (матері, батька, сестер, братів, бабусі, дідуся), часто виявляють щодо них піклування, співчуття. Подібно ставляться і до тварин, особливо коше­нят, цуценят. Особливу ніжність виявляють до немовлят, ляльок, іграшкових тварин. Симпатія дошкільників може проявлятися у формі неусвідомлюваного альтруїзму - ба­жання допомогти іншому, поділитися з ним тим, що само­му приносить задоволення; задоволення від розділеної ра­дості. Дошкільники щиро виражають співчуття персона­жам літературних творів, можуть з великим зацікавленням і співпереживанням слухати одну й ту саму історію, сприй­мати її персонажів, як знайомих і близьких. Найяскраві­шим почуттям дошкільників під час слухання розповідей і казок є співчуття до тих, хто потрапив у біду, зазвичай по­зитивних героїв, хоч іноді дитина може пожаліти і злодія, коли тому дуже погано. Однак найчастіше вони обурюють­ся вчинками негативних персонажів, прагнуть захистити від них улюбленого героя.

Під час слухання казок почуття перетворюють дитину з пасивного слухача на активного учасника. Жахаючись події, яка має відбутися, вона вимагає, щоб перестали чи­тати страшну для неї історію (казку) або сама придумує прийнятний, з її погляду, варіант сюжету, часто відчуває себе у ролі героя. Розглядаючи ілюстрації до казок, дош­кільники намагаються безпосередньо втручатися у події: замальовують або видряпують зображення негативних ді­йових осіб, обставин, що загрожують герою.

Любов і ніжність до людей поєднуються з обуренням і гнівом щодо тих, кого дитина сприймає як кривдника. Вона неусвідомлено ставить себе на місце людини, якій вона симпатизує, переживає її біль, несправедливість щодо неї, ніби це стосується її самої. Однак, коли інші діти, навіть улюб­лені братик чи сестричка, користуються, як їй здається, більшою увагою, дитина переживає почуття ревнощів.

До початку дошкільного віку здатність відчувати страждання іншого виявляється в тому, що малюк не ли­ше співпереживає іншому, а й сумує, боїться разом з ним, а побачивши сльози, також починає плакати. Водночас дитина може проявляти і байдуже, навіть жорстоке став­лення до людей.

Взаємини з іншими людьми, їхні вчинки є найважли­вішим, але не єдиним джерелом почуттів дошкільника. Радість, ніжність, співчуття, здивування, гнів та інші пе­реживання можуть виникати у нього щодо тварин, рос­лин, іграшок, предметів і явищ природи, яким дитина приписує особливості людських дій і переживань. Вона співчуває зламаній квіточці або дереву, обурюється до­щем, який заважає гуляти, гнівається на камінь, який її вдарив.