Управління розвитком волі у дошкільників

Дитина без допомоги дорослого ніколи не навчиться ке­рувати своєю поведінкою і бачити себе з боку. Усвідомити власну діяльність і себе у ній вона може лише у спілкуван­ні і спільній з дорослим діяльності. Розвиток волі відбува­ється у всіх видах діяльності, які потребують отримання своїх спонукань і досягнення мети. Наприклад, при осво­єнні фізкультурних і танцювальних рухів потрібно не­ухильно дотримуватися заданих зразків, прикладів, уни­кати непотрібних рухів. Демонстрування допомагає діяти відповідно до певних вимог.

Уміння керувати собою формується і під час дидактичних і рухливих ігор, правила яких допомагають дитині усвідом­лювати, контролювати свої дії. У дидактичних іграх дитина має змогу порівнювати себе з однолітками, дивитися на себе їх очима, що полегшує самоуправління, робить його осмисле­ним. В іграх дошкільник переборює бажання, внутрішні труднощі (переживаючи, щоб не бути спійманим, малюк не втікає, доки не прозвучить сигнал, що дозволяє бігти).

Особливо важлива роль ігор у молодшому дошкільному віці, коли діти ще не можуть поставити перед собою мети і свідомо досягати її, погано засвоюють і виконують декларо­вані дорослими правила поведінки. На цьому етапі життя гра є найважливішим регулятором діяльності дитини. Крім того, дидактичні ігри, спрямовані на розвиток довільної по­ведінки, вміщують умови, які полегшують виконання пра­вил. Оскільки ці правила пов'язані з рухами, необхідність і факт їх виконання (невиконання) є очевидними, наочними. Наочність, нескладність правил (бігти за сигналом, не пе­реступати накреслену лінію та ін.) дають змогу навіть 3-річ- ній дитині контролювати їх виконання (спочатку у поведін­ці інших, потім - у власній). Поступово дитина добровіль­но, без натяку починає ставити перед собою певні вимоги.

Природному засвоєнню правил сприяє спільне здій­снення ігрових дій, завдяки чому спрацьовує ефект наслі­дування. Відчуваючи реакцію однолітків, дитина починає дивитися на себе їхніми очима, що надає осмисленості її зусиллям, робить їх потрібними для всіх. Полегшує управ­ління своєю поведінкою у грі її сюжетно-образний харак­тер, що активізує уяву дошкільників, забезпечує прийнят­тя і виконання ігрової ролі.

Кожна гра вимагає від її учасників певних зусиль. Діти повинні утримуватися від імпульсивних рухів, діяти за сигналом, переборювати внутрішні перешкоди (страх бути спійманим, бажання побігти або схопити привабливий предмет та ін.), що є наступним етапом у розвитку довіль­ної поведінки. Важливо, що це відбувається не за вимогою старшого, а добровільно. Ця маленька перемога над собою, яка зовні виглядає як виконання ігрових правил, прино­сить дітям радість і задоволення.

З дорослішанням дітей правила ігор ускладнюються, стають вимогливішими до внутрішньої і зовнішньої діяль­ності учасників. До виконання їх дітей необхідно готувати поступово.

Засобом розвитку волі є також мовне спілкування, як­що воно включене у діяльність дітей, відповідає їхнім інте­ресам. Мовлення як засіб формування волі допомагає ди­тині усвідомити власні дії. Спостерігаючи і беручи участь у діяльності дітей, вихователь час від часу запитує: «У яку гру ви граєтеся?», «Що ти збираєшся зараз робити?». Як­що діти не знають, що відповісти, можна підказати їм: «Тобі вже, напевно, нудно гратися? Може, ти хочеш малю­вати?». Важливо, щоб пропозиція дорослого не пригнічу­вала їх ініціативу. За допомогою запитань педагог допома­гає дітям побачити зв'язок між теперішніми, минулими і майбутніми діями, мету і засоби її досягнення: «Що ти хо­чеш побудувати? Що тобі для цього потрібно? З чого поч­неш?». За необхідності можна підказати дитині спосіб дії, але обов'язково слід врахувати можливу незгоду дитини і її варіант відповіді.

Своїми висловлюваннями педагог ставить дитину в си­туацію вибору, спонукає самостійно приймати рішення, уявляти різні варіанти своєї дії, усвідомлювати своє ба­жання: «З ким ти хочеш гратися? Ким хочеш бути в грі?». При цьому не можна оцінювати відповіді дитини, адже го­ловне завдання - побачити, підтримати самостійні дії, на­дати їм довільного усвідомленого характеру.

За участю мовлення виникає ситуація боротьби моти­вів, коли дорослий запитує: «Чому ти так хочеш? А як можна інакше? А як буде правильно?»; «Ти закінчив свою роботу. Можеш іти гратися... Або можеш допомогти Юлі, у неї складніша робота». Мовлення педагога спонукає ди­тину прогнозувати і обговорювати можливі наслідки своїх дій: «А що буде, якщо...».

Завдяки мовленню дитина досягає поставленої мети, розвиває цілеспрямованість. Цьому сприяє використання таких прийомів:

а) висунення проміжної мети: дорослий, зауваживши, що малюку важко йти, він утомився, говорить: «Ось там собачка! Підемо подивимося на неї. А ось горобчики, підій­демо до них. Відпочинемо он біля того деревця. А ось і наш будинок»;

б) обмеження і конкретизація мети: дитині, якій пот­рібно намалювати кружечки, дорослий пропонує: «Нама­люй один рядочок кружечків. А тепер ще один. Намалюй три гарних кружечки»;

в) дозування й ускладнення завдання, що передбачає нарощування зусиль, дорослий пропонує: «Намалюй один квадратик. А тепер ще один, такий же гарний і навіть ще кращий» або: «Намалюй кружечок. А тепер ще два і ще один. А тепер три і ще один...» Дорослий за допомогою по­рад, нагадувань, оцінок допомагає дитині завершити поча­ту справу, досягти передбачуваного результату.

Мовлення є засобом організації життєдіяльності дітей у часі, яке допомагає перебороти ситуативність і мимовільність. Розмови про те, що було вчора, сьогодні вранці, буде ввечері або завтра, переконують дошкільників у тому, що життя у дитячому садку - організований процес пов'яза­них між собою подій, які вони самі планують. Усвідомлен­ня подій свого життя є необхідною умовою самостійного планування дій, оволодіння своєю поведінкою. Тому щодня у дошкільному закладі потрібно планувати і підводити під­сумки, налаштовувати дітей на події, які мають відбутися, щоб вони чекали і внутрішньо готувалися до них. Важливо виділити і зробити привабливим головний епізод, щоб діти позитивно переживали те, що потрібно буде зробити.

Дошкільники можуть планувати свою діяльність са­мостійно, з допомогою педагога пов'язувати у свідомості минулі події з майбутніми, організовуючи свою діяльність і своїх ровесників.

Упродовж дошкільного дитинства формується само­контроль у діяльності і поведінці, розвивається здатність до вольового зусилля, складається довільність у сфері ру­хів, дій, пізнавальних процесів і спілкування з дорослими.