Роль однолітків у розвитку особистості дитини

Симпатія до дітей, що з'являється у ранньому віці, з ча­сом стає потребою у спілкуванні з ними. Розвивається ця потреба на основі спільної гри, виконання трудових дору­чень тощо. Для 4-5-річних дітей відчутним покаранням є позбавлення їх можливості спілкуватися з ровесниками.

Дитина, яка постійно перебуває серед однолітків, має з ними різноманітні стосунки, набуває перших навичок по­ведінки у колективі, встановлює рівноправні і рівноцінні взаємини, набуває досвіду співжиття і співдіяльності. Са­ме серед однолітків дитина формується як суспільна істо­та. За таких обставин вона діє, реалізовує себе «як суб'єкт, особа, що живе своїм життям, як член маленького сус­пільства з його інтересами, вимогами, зв'язками» (О. Усо­ва). На думку Я. Коломінського, дошкільна група є гене­тично раннім ступенем соціальної організації людей, який змінюється потім шкільним колективом.

У спілкуванні з однолітками дитина постійно опиня­ється перед необхідністю реалізовувати на практиці норми поведінки щодо інших людей, застосовувати їх до різнома­нітних ситуацій. У спільній діяльності дітей безперервно виникає необхідність узгодження дій, вияву доброзичли­вого ставлення до однолітків, уміння відмовитися від осо­бистих бажань заради досягнення спільної мети. У цих си­туаціях діти не завжди знаходять потрібні способи пове­дінки. Часто між ними виникають конфлікти, коли кожен відстоює своє право, не беручи до уваги права однолітків. Втручаючись у конфлікти, вирішуючи їх, вихователь учить дітей усвідомленому виконанню норм поведінки.

Спілкування і спільна діяльність вправляють дітей у правильних вчинках, необхідних, щоб дитина знала нор­ми поведінки і керувалася ними.

Вплив дитячого оточення на розвиток особистості дітей, засвоєння ними норм поведінки забезпечує також колек­тивна думка. У групі 3-річних дітей її ще немає, думка од­нієї дитини не впливає на думку іншої. Однак у 4-5 років діти починають прислухатися до думок однолітків, підко­ряються думці більшості, навіть якщо вона суперечить їх­нім враженням і знанням, тобто виявляють конформність.

Конформність (лат. conformis - подібний) - тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей, пристосову­вати її до їхніх вимог.

Яскравим прикладом вияву схильності до конформності є дослід, під час якого спеціально підготовлені діти ска­зали про чорну і білу пірамідки, що вони обидві білі. Дити­на, яка не брала участі у змові, вислухавши думку одноліт­ків, на питання про колір пірамідки також відповіла, що вони білі.

У 6-річних дітей конформність суттєво знижується. За­галом у дошкільному періоді конформність є перехідним етапом в оволодінні вмінням узгоджувати свої думки. Од­нак у деяких дітей вона закріплюється і може стати нега­тивною властивістю особистості.

Кожна дитина займає у групі дошкільного закладу пев­не становище, яке виявляється у ставленні до неї одноліт­ків. Як правило, двоє-троє дітей користуються найбіль­шою популярністю: з ними хочуть дружити, сидіти поряд на заняттях, їх наслідують, охоче виконують їхні прохан­ня. Майже у кожній групі є діти, з якими мало спілкують­ся, не діляться іграшками, яких не залучають до ігор. Решта дітей позиціонуються між цими полюсами. Рівень популярності дитини залежить від її знань, розумового розвитку, особливостей поведінки, уміння встановлювати контакти, зовнішності, фізичної сили і витривалості тощо.

Особливою популярністю користуються товариські, дружелюбні, веселі, емоційно і розумово розвинені діти, які вміють придумувати та організовувати ігри, мають певні художні здібності, активні на заняттях, достатньо самостійні у своїх діях, мають привабливу зовнішність.

Найменш популярні - невпевнені у собі, нетовариські або занадто комунікабельні, надокучливі, озлоблені діти. Зде­більшого вони відстають від своїх однолітків у розвитку, безініціативні, іноді мають погану вимову (дизлексія), ва­ди зовнішності. Вихователь не повинен залишати таких ді­тей без уваги. Його завдання - виявити і розвинути в них позитивні якості, виробити адекватну самооцінку, рівень домагань, підвищити статус у системі особистісних стосун­ків. Усе це потребує педагогічного такту, мудрості, перег­ляду свого ставлення до таких дітей, особистої мотивації і зусиль у співпраці.

Вихователь повинен врівноважено ставитись до авто­ритетних серед однолітків дітей, щоб роль лідера не розви­нула у них зазнайства, зарозумілості, схильності прини­жувати інших. Вихователь повинен знати, завдяки яким якостям діти здобули лідерство, на чому ґрунтується їхній авторитет. Оскільки не завжди моральність і ціннісні орі­єнтації таких дітей відповідають віковим завданням. Іноді в позиції лідера може опинитися дитина, схильна нав'язу­вати свою волю іншим, не зважаючи на інтереси і права решти дітей. Такі лідери часто мають необмежений вплив на однолітків.

У дошкільному віці у дітей виникають складні і різно­манітні стосунки з однолітками, які значною мірою впли­вають на становлення їхньої особистості. Виявити характер особистісних стосунків дітей у групі вихователю дає змогу спостережливість, використання спеціальних методів соці­ально-педагогічних та психологічних досліджень (бесіда, соціометричний метод, вибір у дії, метод одномоментних зрізів та ін.). Вивчення цих стосунків є передумовою ціле­спрямованого формування їх з метою створення для кожної дитини сприятливого емоційного клімату в групі.