Загальна характеристика мотивів поведінки дитини

Одна і та сама діяльність може бути спричинена різ­ними мотивами, які перебувають у певній субординації: одні відіграють провідну роль, інші - другорядну. Спів­відношення їх утворює систему мотивів певного акту по­ведінки.

Мотив розкриває сенс, який мають для людини її дії і вчинки, їх життєве значення. Він має складний індивіду­альних характер.

Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - усвідомлена причина дій і вчинків людини.

Будучи усвідомленим, мотив поведінки дитини є ру­шійною силою у її розвитку.

Під впливом розвитку внутрішньої структури особис­тості, зовнішніх обставин її життєдіяльності мотиви пове­дінки динамічно змінюються.

Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми по­ведінки, діяльності людини.

Розкриття причин поведінки, дій і вчинків людини пе­редбачає аналіз сукупності мотивів, якими зумовлено конкретну поведінку. Зрозуміти дитину значно простіше, ніж дорослу людину, оскільки мотиви її вчинків помітні в усьому.

На різних вікових етапах мотивація обумовлюється провідними видами діяльності і соціальною ситуацією роз­витку.

У дошкільному віці, дитина знає і вміє багато, але по­казником сформованості особистості є її внутрішня струк­тура, яку утворюють мотиви поведінки, під впливом яких вона діє, воля та почуття.

Найбільший вплив на поведінку дітей дошкільного ві­ку мають типові для них мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих, прагненням діяти, як вони. Бажання бути схожим на дорослого керує малюком і в рольовій грі. Його часто використовують у вихованні дитини: «Ти ж вели­кий, а великі одягаються самі», «Чоловіки не плачуть».

У поведінці дітей постійно виявляються ігрові мотиви, пов'язані з інтересом до процесу гри, які переплітаються з прагненням діяти, як дорослі. Також ці мотиви забарвлю­ють поведінку дитини, створюють неповторну специфіку дошкільного дитинства. Іноді вони породжують непорозу­міння, коли дитина видає бажане за дійсне: «Ми з татом ка­талися на човні, який перевернувся...». Висловлювання про те, чого не було, не дають підстав вважати хлопчика брехуном, адже він створює уявну ситуацію, у якій з гри фантазія перемістилася у розповідь. Будь-яку справу ди­тина може перетворити на гру: іноді здається, що вона зайнята серйозною справою, а насправді - грається, ство­ривши для себе вигадану ситуацію. Наприклад, під час психологічного дослідження дітям пропонували із зобра­жень чотирьох предметів (людина, лев, кінь і віз) відібра­ти «зайвий». Діти назвали зайвим лева, пояснивши: «Дя­дя запряже коня у віз і поїде, а для чого йому лев? Лев мо­же з'їсти і його, і коня, тому його потрібно відправити в зоопарк».

Важливе значення в поведінці дошкільника мають мо­тиви встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими та дітьми. Кожна дитина потребує доброзич­ливого ставлення оточення. Своїми діями вона намагаєть­ся заслужити їхнього схвалення. Прагнення до позитив­них взаємин з дорослими змушує дитину зважати на їхні думки й оцінки, виконувати встановлені ними правила по­ведінки.

З подорослішанням все більшого значення набуває для дітей ставлення до них однолітків. Наприклад, 3-річна ди­тина, яка прийшла у дошкільний заклад, перші місяці ні­би не помічає інших дітей, не зважає на них у своїй пове­дінці (може забрати стільчик у сусіда, якщо захоче сісти).

Однак із розвитком спільної діяльності, формуванням ди­тячого колективу здобуття позитивної оцінки, симпатії од­нолітків стають дієвим мотивом поведінки дошкільника. Особливо намагаються вони здобути симпатію авторитет­них у групі однолітків або тих, хто подобається їм особис­то. Для вихователя важливо, щоб дитина здобувала виз­нання однолітків своїми особистісними якостями, старан­нями і результатами в ігровій, продуктивній діяльності, а не спекулятивним шляхом.

У дошкільному дитинстві розвиваються мотиви само­любства, самоствердження. Вони проявляються у бажанні виокремитися серед інших, досягти того, щоб її поважали і слухались, звертали на неї увагу, виконували її прохання, що виражає намагання дітей виконувати головні ролі в іг­рах. Прагнення до самоствердження 3-5-річних дітей зас­відчують приписування ними собі позитивних якостей, без особливих переживань щодо відповідності їх дійсності, пе­ребільшення своєї сміливості, сили тощо. Наприклад, на питання, чи сильний він, малюк, не задумуючись, відпові­дає, що може підняти великий камінь.

За певних умов прагнення до самоствердження може спричинити і негативні прояви (вередування, впертість). Вередування подібне до проявів негативізму дітей у період кризи 3-х років, що здебільшого є наслідком неправильно­го ставлення до дитини, закріплення негативних форм вза­ємин з нею. Вдаючись до нього, дитина намагається зверну­ти на себе увагу, довести щось дорослим. Такими зазвичай стають безініціативні діти, які не можуть задовольнити прагнення до самоствердження іншими шляхами, зокрема у спілкуванні з однолітками.

Протягом дошкільного дитинства мотиви поведінки дитини суттєво змінюються. Молодший дошкільник, як і дитина раннього віку, здебільшого діє під впливом ситуа­тивних почуттів і бажань, не усвідомлюючи того, що зму­шує його до певних вчинків. Більш усвідомленою є діяль­ність старшого дошкільника, що виявляється у його здат­ності пояснити, чому вчинив так, а не інакше.

Один і той самий вчинок дітей різного віку має різні причини: 3-річний малюк кидає курям крихти, щоб поди­витися, як вони збігаються і клюють, а 6-річний - щоб до­помогти мамі по господарству.

Про розвиток мотивів поведінки дитини свідчать:

1) перетворення епізодичних, розрізнених (іноді супе­речливих) спонукань на систему відносно послідовних мотивів. Наприклад, 6-7-річні діти, для яких має зна­чення громадська думка, завжди зважатимуть у своїх вчинках на інтереси, оцінки товаришів. Про це дбати­муть навіть діти, які перебувають у групі в ролі лідерів. Послідовність і системність мотивів дошкільника має ще відносний і нестійкий характер, тому його поведінка не­рідко буває несподіваною для вихователя, підпорядкову­ється емоційно сильному спонуканню (образа, велике ба­жання), наслідком чого є порушення добре відомих йому правил;

2) чіткий прояв спонукальної сили різних мотивів. Наприклад, завдання ігрового характеру (знайти схований прапорець) має найбільшу спонукальну силу для молод­ших дошкільників; трудове завдання (зробити ляльки для спектаклю) - для 5-6-річних дітей; інтелектуальні зада­чі (складання прапорця з мозаїки) - для старших до­шкільників.

З усвідомленням себе і свого місця у світі дорослих ти­пи мотивів поведінки дошкільника змінюються якісно: з'являються інші причини, ситуативні бажання перемі­щуються на задній план.

Пізнавальні і змагальні мотиви дошкільника

У період дошкільного дитинства відбувається фор­мування нових видів мотивів, пов'язаних з ускладнен­ням діяльності дітей. Такими є пізнавальні і змагальні мотиви.

Пізнавальні мотиви дитини виявляються у перших дитячих питаннях («що це?», «а як?», «для чого?»), однак вони не є свідченням істинно пізнавальних мотивів. Пізні­ше переважає питання «чому?». Часто діти не лише запи­тують, а й намагаються знайти відповіді, використати свій досвід для пояснення незрозумілого, вдаються з цією ме­тою цього до «експерименту» (розривають іграшки, нама­гаючись дізнатись, що у них у середині).

Ці факти часто вважають показником властивої дош­кільникам допитливості. Однак насправді дитячі питання не завжди виражають їхній пізнавальний інтерес, праг­нення отримати нові відомості про навколишній світ. Мо­лодші і середні дошкільники нерідко у такий спосіб нама­гаються привернути увагу дорослого, закликати його до спілкування, поділитися з ним переживаннями. Це є при­чиною того, що діти, не дослухавши відповіді на свої запи­тання, перебивають дорослого і ставлять нові.

Поступово під впливом дорослих, які навчають дити­ну, повідомляють їй різноманітну інформацію, доступно та обґрунтовано відповідають на питання, дитина починає все більше цікавитися світом і подіями в ньому, прагне піз­нати нове. Завдяки цьому у неї починають формуватися пізнавальні мотиви, які розвиваються чи не розвиваються у шкільні роки. У дошкільному віці пізнавальні мотиви пов'язані переважно з практичною діяльністю: відомості, які отримує дитина від дорослих, потрібні для використан­ня у грі, малюванні, конструюванні тощо. Тільки такі по­яснення дорослих молодші дошкільники вислуховують. Спроби здогадатися про причини явищ, здійснити «експе­римент» пов'язані з ускладненнями у практичній діяль­ності. І лише у старшому дошкільному віці інтерес до знань стає самостійним мотивом дій дитини, починає спрямовувати її поведінку.

Змагальні мотиви дитини мають своєрідну характе­ристику. 3-4-річні діти не порівнюють свої успіхи і невда­чі з успіхами і невдачами інших дітей. Прагнення до са­моствердження і бажання отримати похвалу дорослих во­ни виражають не у спробах зробити щось краще за інших, а в приписуванні собі позитивних якостей, у виконанні дій, які отримують позитивну оцінку дорослого. Так, у експерименті, де молодші дошкільники, яким запропону­вали гратися у дидактичну гру і пояснили, що переможець отримає в нагороду зірочку, вирішили всі дії виконувати разом, а не по черзі, як вимагали умови гри. Вони підказу­вали однолітку, якщо їм була відома відповідь, а по закін­ченні гри кожна дитина вимагала зірочку, незалежно від досягнутого нею результату.

На основі прагнення до самоствердження у старших дошкільників переважає прагнення виграти, бути пер­шим. Майже всі настільні ігри і більшість спортивних пов'язані із змаганням, про що часто свідчить їхня назва («Хто спритніший?», «Хто швидший?», «Хто перший?» тощо). Старші дошкільники керуються змагальними мо­тивами і у діяльності, яка не передбачає змагання, порів­нюючи свої успіхи, люблять похвалитися, переживають невдачі. Підтримуючи змагальність у спортивних іграх, дорослі не повинні стимулювати конкуренцію у всіх видах діяльності. Нездорова конкуренція є джерелом брехні та хвастливості дітей.

Розвиток моральних мотивів у дошкільників

Моральні мотиви поведінки виражають ставлення ди­тини до оточуючих. Вони змінюються і розвиваються уп­родовж дошкільного дитинства у зв'язку із засвоєнням та усвідомленням моральних норм і правил поведінки, розу­мінням значення своїх вчинків для інших людей. Спершу виконання загальноприйнятих правил поведінки є для ма­люка тільки засобом підтримання позитивних взаємин з дорослими, які цього вимагають. Похвала, прихильність, які дошкільники отримують за гарну поведінку, прино­сять їм приємні переживання, зумовлюють сприймання виконання правил, як щось позитивне й обов'язкове. Вони діють відповідно до моральних норм тільки щодо тих до­рослих або дітей, до яких відчувають симпатію. Цим діти керуються, коли діляться іграшками, солодощами з одно­літками. У старшому дошкільному віці моральна поведін­ка поширюється і на людей, які не мають з дитиною безпо­середнього зв'язку. Це зумовлено усвідомленням дітьми суті і значення моральних норм і правил, розумінням їх за­гальнообов'язковості.

Серед моральних мотивів поведінки все більше місце починають займати суспільні мотиви - бажання зробити користь для людей. Багато молодших дошкільників може виконувати нескладне завдання заради задоволення інших людей. Для цього потрібно, щоб вони уявляли собі людей, для яких щось роблять, і симпатизували їм. Наприклад, щоб молодші дошкільники виготовили колобок для ма­леньких дітей, вихователь повинен яскраво, образно розпо­вісти їм про цих дітей, про задоволення від подарунка.

Із власної ініціативи виконувати роботу для інших діти починають з 4-5-річного віку. Вони вже розуміють, що їхні вчинки можуть приносити комусь користь. Коли їх запиту­ють, чому вони виконують доручення дорослих, зазвичай відповідають, що їм це подобається, або діють на прохання мами. Інакше на це питання відповідають старші дошкіль­ники: «Допомагаю тому, що бабусі і мамі важко самим», «Я люблю маму, тому допомагаю», «Щоб допомогти мамі і все вміти». По-різному поводяться діти різних дошкільних груп і в іграх, де від індивідуальних дій залежить успіх команди. Молодші і більшість середніх дошкільників піклуються про власний успіх, а старші діти діють заради успіху команди.

Старші дошкільники усвідомлено дотримуються мо­ральних норм, пов'язаних з допомогою іншим людям. Як свідчать дослідження, суспільні мотиви вже у дошкільно­му віці можуть мати значну спонукальну силу, більшу, ніж мотиви особистої користі, інтерес до зовнішньої, про­цесуальної сторони діяльності. Виникають вони не спон­танно, а завдяки виховному впливу дорослих.

Підпорядкування мотивів у поведінці дошкільників

Зміни мотивів поведінки у дошкільному дитинстві по­лягають не лише у зміні їхнього змісту, появі нових видів мотивів, а й у формуванні ієрархії: одні мотиви набувають важливішого значення для дитини, ніж інші.

Поведінка молодшого дошкільника невизначена, поз­бавлена основної мети. Наприклад, він може за власною іні­ціативою поділитися гостинцем з однолітком, а через хви­лину відібрати в нього іграшку; допомагати матері прибра­ти кімнату, а через п'ять хвилин - вередувати, не маючи бажання одягатися. Це відбувається внаслідок зміни моти­вів поведінки, домінування залежно від зміни ситуації то одного, то іншого з них.

Підпорядкування мотивів є найважливішим новоутво­ренням у розвитку мотиваційної сфери дошкільника. Ієрар­хія мотивів надає певну спрямованість усій його поведінці. З часом з'являється змога оцінювати не лише окремі вчин­ки дитини, а і її поведінку загалом як добру або погану. Як­що головними у поведінці стають суспільні мотиви, дотри­мання моральних норм, дитина здебільшого діятиме під їх впливом, не піддаючись протилежним спонуканням. Пере­важання мотивів, які спонукають до отримання особистого задоволення, демонстрування своєї переваги над іншими, може спричинити серйозні порушення правил поведінки.

Поведінка дитини раннього віку зумовлюється ситуаці­єю, яка домінує у певний момент над почуттями, дошкіль­ник уже вміє стримувати себе. Це засвідчили спеціальні дослідження з метою виявлення можливості 3-7-річних дітей стримувати свої безпосередні бажання. Для цього во­ни повинні протягом певного часу не дивитися на предмет. У першій серії дослідів це категорично заборонив дорослий; у другій - за це пообіцяли винагороду; у третій - пригро­зили покаранням (виключення з гри); у четвертій - діти дали слово (пообіцяли).

Результати дослідження показали, що 5-7-річним ді­тям легше стримувати свої безпосередні спонукання, ніж молодшим дошкільникам. Відрізняється і спонукальна сила різних обмежувальних мотивів. Найсильніше діє мо­тив заохочення, найслабше - заборона дорослого, не під­силена іншими додатковими мотивами. На старших дітей суттєво впливає їхня обіцянка, яка для молодших дош­кільників є ще слабким мотивом.

На поведінку дітей починають впливати мотиви мо­рального характеру, однак у 3-5-річних малюків вони ще слабо виражені.

У присутності дорослих, інших дітей дошкільники ви­являють кращу здатність сприймати свої безпосередні спо­нукання, ніж поза видимим контролем. Підпорядкування мотивів допомагає дитині відмовитися від привабливих речей, занять заради виконання важливого, але нецікаво­го заняття. Мотиви діяльності в дошкільний період посту­пово втрачають однакове значення для дитини, кожен із них поступово займає своє місце у певній системі, одні по­чинають переважати над іншими. Зміст головних мотивів визначає спрямованість усієї поведінки дитини. На цьому етапі життя стрижень особистості тільки починає форму­ватися, однак певна спрямованість у поведінці дошкільни­ка вже стає помітною. Вона може бути різною - від егоїс­тичної, індивідуалістичної до суспільної, високоморальної (у межах вікових можливостей).

У поведінці одних дошкільників виявляються тенден­ції творчого типу особистості, в інших - руйнівного, спо­живацького. Вихователям і батькам важливо за незначни­ми, на перший погляд, ознаками помітити прояви певної тенденції у поведінці, щоб вчасно і вміло коригувати роз­виток особистості дитини, формувати суспільно цінні пот­реби і мотиви, забезпечити повноцінні шляхи її самовира­ження і самоствердження.