Управління розвитком самосвідомості у дошкільників

Виникнення і ровиток самосвідомості, формування Я-концепції залежать від дорослого, який організовує, ді­яльність дитини, у процесі спілкування створює зразки оцінювальної діяльності.

Гра є сюжетним і рольовим втіленням перспективи Я-образу, а через нього - самооцінки дитини. Водночас у грі виявляється її готовність до саморегуляції. Для цього необхідно, щоб дитина розвивала рефлективність, реаліс­тичне бачення себе та інших, опановувала моральні крите­рії оцінювання і самооцінювання.

Як свідчать експериментальні дані (JI. Уманець), без спеціального керівництва вихователя гра не може сформу­вати в дитини самооцінку, яка б оптимально регулювала її стосунки з однолітками. Це підтвердили спостережен­ня за зміною бажання виконувати роль під впливом оцін­ки ігрової групи. Високому рівню домагання відповідав вибір ролей помічників виконавців головних ролей, низькому - вибір рядових ролей. В уявлюваних ігрових ситуаціях діти всіх вікових груп обирали для себе, як пра­вило, головні ролі. У реальних - різні. Середні дошкіль­ники під впливом очікуваної оцінки групи не змінювали своїх домагань виконувати головні ігрові ролі; старші - свої ігрові домагання визначали під впливом очікуваної оцінки групи однолітків. Тобто їх самооцінка залежала і від оцінок однолітків, що означає зближення самооцінки з груповою оцінкою.

Отже, дитяча гра не лише формує в дитини самооцін­ку, а й розвиває її регулятивну функцію. У старшому дош­кільному віці самооцінка починає активно впливати на стосунки між дітьми, вибір ними групових ролей.

У дошкільному дитинстві на становлення активності, розвиток самосвідомості і впевненості в собі особливо впливає спілкування з дорослими, під час якого дитина висловлює своє ставлення до життєвих подій і явищ, лю­дей, оцінює їх. Не менш важлива його роль в організації діяльності дошкільника, яка збагачує його досвід (форму­лювання завдань, демонстрування способів їх виконання, оцінювання результатів). Нерідко дорослі організовують спільну з однолітками діяльність дитини, що допомагає їй бачити в ровеснику особистість, враховуючи його бажан­ня, інтереси, використовувати у спілкуванні з ним зразки діяльності і поведінки дорослих.

Ефективність впливу дорослих на формування само­оцінки дошкільника залежить від їх особистісних якос­тей, стилю поведінки, уміння обирати правильну тональ­ність у спілкуванні, коректно формулювати свої думки, оцінки.

Відповідно до цього виділяють такі типи дорослих:

1) «суворі дорослі». Вони зосереджують свою увагу на провинах дітей, їхньому невмінні, незнанні, невдачах. По­зитивного у поведінці і діяльності малюка вони не поміча­ють, сприймають як належне. У такому разі діти система­тично одержують, хоч і заслужені, але тільки негативні оцінки, що зумовлює надмірну їхню чутливість до оцінок дорослого, низьку самооцінку. Активність, допитливість дитини внутрішньо обмежується страхом помилки. Все це пригнічує її ініціативу і самостійність, тримає в постійно­му напруженні;

«захоплені дорослі». Ці дорослі заохочують успіхи, радіють навіть незначним досягненням дитини. Тому вона стає малочутливою до негативних оцінок, некритичною до себе, часто -- незадоволеною своїм становищем серед одно­літків або сторонніх дорослих. Бажання його змінити своє становище спонукає малюка до обману, щоб здобути пози­тивне ставлення. Сувора реакція дорослого тільки погір­шує ситуацію;

2) «байдужі дорослі». Несистематично, випадково вони оцінюють дії дитини, що позбавляє її орієнтирів у діяль­ності і поведінці, породжує недисциплінованість;

3) «справедливі дорослі». Однаково помічаючи успіхи і невдачі, дорослі відповідно оцінюють їх. Діти легко розріз­няють, за що їх хвалять, що засуджують. Вони впевнені в собі, що сприяє розвитку адекватної самооцінки.

Оцінки дорослого бувають позитивними (спонукають до дій) і негативними (з метою загальмувати або не допус­тити певні дії).

Зловживання підвищеним тоном, суворими безумов­ними формами вимог і оцінок, постійними нагадуваннями породжують пасивність, сліпу слухняність, низьку ініціа­тивність і несамостійність. Особливо шкодять формуван­ню особистості завчасні негативні оцінки, оскільки вони виконують функцію песимістичного прогнозу, виражають впевненість у нездатності на добрі, правильні, потрібні, ре­зультативні дії.

Оцінна діяльність вимагає від дорослого вміння вияв­ляти доброзичливість стосовно дітей, аргументувати свої вимоги, гнучко і вмотивовано використовувати оцінки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей ді­тей, їх становища серед однолітків. При цьому бажано не­гативну оцінку пом'якшувати своїми сподіваннями, прог­нозуванням позитивної. Досвідчені педагоги спочатку підкреслюють успіхи, потім тактовно і конструктивно вказують на недоліки. За таких умов позитивні оцінки по­силюють схвалювані форми поведінки, розширюють іні­ціативу дитини; негативні - перебудовують діяльність і поведінку, орієнтують на досягнення результату. За від­сутності негативної оцінки позитивна втрачає свою вихов­ну силу, оскільки дитина не відчуває її цінності. Велика кількість негативних оцінок за відсутності позитивних породжує невпевненість, страх нового, створює напру­ження у стосунках з дорослими. Тільки врівноважене по­єднання позитивної і негативної оцінок створює сприят­ливі умови для розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки.