Службові частини мови

Мета: поглибити знання про прийменник, сполучник, частку, правила їх правопису; визначити особливості функціонування службових частин мови у документах.

1. Особливості використання прийменників у професійному мовленні. Чергування прийменниікв у–в, з–із–зі.

2. Прийменникові конструкції російської мови та їх українські відповідники.

3. Вживання сполучників у документах. Сполучники та сполучні слова. Чергування сполучників і–й–та.

4. Правопис прийменників, сполучників, часток.

5. Вказівка. Постанова.

Реферат на тему: Історія вживання прийменників в, на у словосполученнях.

Основна література: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8.

Додаткова література: 17, 21, 22.

Методичні поради

Висвітлюючи перше питання, необхідно зазначити, що прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами у реченні. Аналізуючи це питання, особливу увагу слід звернути на використання прийменників для, на, у, з, за, до, завдяки, всупереч, через, проти, згідно з у документах; наголосити на безприйменникових конструкціях; особливу увагу звернути на стилістичне вживання прийменників у та в (у зв’язку, в акті), з – із – зі – зо (згідно з інструкцією,лист із прокуратури).

Розкриваючи друге питання, потрібно зазначити, що для українського ділового мовлення важливим є правильне вживання прийменників. Найчастіше трапляються помилки у перекладах з російської мови конструкцій з прийменником по, який може перекладатись низкою прийменникових або безприйменникових конструкцій: по – за (по приказу – за наказом), по – з (по случаю – з нагоди), по – на (по заказу – на замовлення), по – у(в) (по выходным – у вихідні), по – для (значення мети) (комиссия по расследованию – комісія для розслідування), по – після (значення часу) (по прибытии – після прибуття), по – із (по вине – із вини), по – через (по болезни – через хворобу), по – щодо (инструкция по использованию – інструкція щодо використання), по – від (действовать по обстоятельствам – діяти залежно від обставин), по – під (задание не по силам – завдання не під силу), по – безприйменникова конструкція (послать по почте – послати поштою (по пошті), по – по (по 5 литров – по 5 літрів).

Аналізуючи третє питання, необхідно зазначити, що сполучник – це службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення.

Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і, або, якщо, проте та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що. Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто та ін.

Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні сполучники, наприклад: але, та, проте, однак; бо, тому що, через те що, оскільки, у зв’язку з тим що, поки, доки та ін. Як засіб створення милозвучності використовується чергування сполучників і – й – та (фінанси та кредит, службові й особисті документи, студенти і викладачі).

Сполучники проте, зате, притому, тож, теж, щоб, якби, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прикметником або часткою.

У четвертому питанні потрібно розглянути правопис службових частин мови. Прийменники, сполучники, частки пишуться разом (внаслідок, зате, чимало), окремо (у разі, отже ж, тільки що), через дефіс (з-поміж, тільки-но, все-таки).

Готуючись до п’ятого питання, слід пам’ятати, що вказівка – правовий акт, що його видає керівник органу державного управління, з інформаційно-методичним або організаційним змістом щодо виконання правових документів (наказів, інструкцій) цього або вищого органу управління; постанова – правовий акт (розпорядчий документ), що приймається вищими й деякими центральними органами колегіального управління та стосується розв’язання принципових проблем і встановлення постійних норм і правил діяльності; заключна частина протоколу засідання зборів, правління, президії тощо, яка включається до протоколу.