Оцінка за результатами захисту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ПРАВОЗНАВСТВО

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «МИТНЕ ПРАВО»

На тему: Організація здійснення митного контролю

Студента 3 курсу, 15-15-10 групи

Заочного факультету №2

Проковського Дмитра Сергійовича

Оцінка (за національною шкалою) _______________________

Члени комісії _________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

М. Харків 2015

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

РЕЦЕНЗІЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ

(заочна форма навчання)

Шифр роботи курсу____Студента/студентки______________рупи__________

_____________ факультету №_________________________________________

(заочного/вечірнього)

(прізвище, ім’я та по батькові)

Курсова робота з_________________________________________________

(назва навчальної дисципліни)

Тема ______________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________

Реєстраційний №__________Дата одержання «___»___________201__ р.

Рецензент:________________________________________________________

(посада,наукове звання,прізвище, ім’я та по батькові)

Зміст рецензії

1.Повнота висвітлення питань плану роботи ____________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2.Ступінь аналізу рекомендованої та додаткової літератури _______________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3.Особисті висновки студента щодо опрацьованого матеріалу______________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4.Відповідність роботи формальним вимогам ___________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5.Питання, які слід уточнити під час захисту ____________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рішення рецензента про допуск до захисту

(«Допущено» або «Не допущено») ___________________________________

Допущено до захисту «___»___________201__р. ________________

(підпис рецензента)

Курсову роботу захищено «___»____________201__р.

Оцінка за результатами захисту ___________________

Комісія:

1.___________ __________________________ _______________

(підпис) (прізвище, ініціали) (посада)

2.___________ __________________________ _______________

(підпис) (прізвище, ініціали) (посада)

Вступ.

Розділ І. Поняття, мета, форми та методи митного контролю.

Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯЗДІЙСНЕННЯ МИТНОГО КОНТРОЛЮ.

Розділ ІІІ. Права митних органів щодо здійснення митного контролю.

Розділ IV. Принципи і цілі митної справи.

Висновок.

Список літератури.

Вступ.

Багато сучасних суспільних явищ мають витоки у сивій давнині. Знайомство, а тим більше вивчення національної спадщини допомагає оцінити рівень розвитку цих явищ на основі історичного підходу, зробити висновок щодо суттєвості наявних теоретичних, правових, організаційних, у тому числі і законодавчих проблем митної справи і митної політики суверенної України.

Розділ І. Поняття, мета, форми та методи митного контролю.

Відомо, що кожна галузь права має свій предмет і метод регулювання. Митне право — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі.
Деякі вчені вважають, що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій.
Разом з тим доцільно підкреслити, що при визначен-
ні питання щодо права на існування окремої науки завж­ди треба визначити фундаментальні категорії і поняття, що її характеризують. Серед інших категорій такими є пред­­мет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами ок­ре­мого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання.
Питання щодо предмета регулювання митного права є складним і не досить чітко визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого
визначення предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки «митний режим», «митна політика».
Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права:

• конституційного;
• адміністративного;
• адміністративно-процесуального;
• цивільного;
• кримінального, кримінально-процесуального;
• трудового тощо.

До груп суспільних відносин, на які можна класифікувати предмет регулювання митного права, можна віднести:

• суспільні відносини в галузі митної політики держави;
• суспільні відносини і принципи, пов’язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів;
• суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів;
• суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання;
• суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів;
• суспільні відносини, пов’язані з митним оформленням;
• суспільні відносини в галузі митного контролю;
• суспільні відносини в галузі митної статистики;
• суспільні відносини, що виникають у зв’язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи;
• суспільні відносини в зв’язку з порушенням митних правил і відповідальністю (адміністративною) за це;
• суспільні відносини в зв’язку з провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання.

До цього треба додати відносини, що виникають в Україні в зв’язку з участю держави у міжнародних митних організаціях, співробітництві з митними службами інших держав тощо.
Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та дея­ких інших галузей права.
Автор переслідував мету показати, що суспільні відносини, які виникають під час виконання митної справи, складні і мають комплексний характер, поділяються умовно на окремі групи або блоки суспільних відносин, які самі по собі регулюються іншими галузями права.
Те, що об’єднує ці групи, і те, що складає в цілому механізм їх правового регулювання,— це і є митним правом. Те, щооб’єднує ці групи суспільних відносин, увесь цей комплекс однорідних суспільних відносин, пов’язаний із митною справою, і становить предметмитного права (Див: Алексеев С. С. Государство и право.— М., 1993 — С. 83.)
В юридичній науці є погляди, які допускають існування комплексних галузей права, що регулюються галузевими методами і механізмами, мають комплексне утворення (морське право, банківське право, господарське право та ін.).
Складові частини цих комплексних утворювань розвиваються по-різному. Тому розвиток адміністративного, кримінального чи іншого права обов’язково впливає на розвиток митного права. Це обумовлює, як ми побачимо далі, часті зміни митного законодавства і внесення доповнень до нього.
Отже, митне право можна визначити як комплексну галузь права, яка складається із різних правових інститутів і правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі митної справи.
До предмета регулювання митного права треба віднести харак­­тер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформ­лення і митний контроль, інші складові частини митної справи і засоби проведення митної політики.
Митна справа і митне право України активно розвиваються в зв’язку з посиленням державної політики ринкової економіки та інтеграцією держави у світове співтовариство, відповідно до вимог міжнародних норм у галузі митної справи.
Важливою та необхідною ознакою кожної галузі права є її метод, яким регулюються суспільні відносини, здійснюється вплив на суб’єктів — носіїв цих суспільних відносин. Виходячи із комплекс­ного характеру митного права, можна зауважити, що визначення його методу потребує виділення притаманних тільки митному праву ознак, способів і заходів впливу на суб’єктів суспіль­них відносин, які охоплюються цією галуззю права.
Відомо, що всі методи правового регулювання поділяються на ім­перативні та диспозитивні. Імперативний метод об’єднує спо­­со­би власного впливу на суб’єкт конкретних суспільних відносин. У його основі лежить чітко визначена поведінка фізичної чи юридичної особи, громадянина, державного, громадського органу, приватної господарської структури. Його прикладом є чітко визначене в Законі України «Про митну справу в Україні» положення про те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
Це положення є базовим для визначення ставлення до митної справи України інших держав та всіх юридичних і фізичних осіб. Воно є також базовим для розробки всіх правових норм та нормативних актів, що стосуються управління і здійснення мит­ної справи.
Імперативний метод правового регулювання є найбільш типовим для адміністративного та кримінального права і ґрунтується на відносинах влади та підпорядкуванні сторін. У таких відносинах сторони не бувають рівними, одна сторона підпорядковується іншій, тільки одна із сторін має право визначати свою власну волю та вимагати від іншої відповідного реагування, відповідної правової поведінки.
Аспект імперативності митної справи втілюється в діяльності держави, яка визначає порядок і умови переміщення товарів через митний кордон з конкретною державою, порядок здійснення митного контролю, митного оформлення та інших митних процедур. Імперативність є головною ознакою адміністративного методу, який є основним при правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають при здійсненні митної справи.
У свою чергу обов’язковими ознаками адміністративного методу є формулювання, визначення обов’язкових до виконання приписів, заборон, обмежень і дозволів. Управління митною спра­вою неможливо без владних вказівок, обов’язкових вимог чіткого виконання конкретних дій. Обов’язкові владні приписи в митній галузі — це покладання на сторони юридичного обов’язку виконати конкретні правові дії в умовах, що передбачені конкретною митно-правовою нормою.
Для забезпечення чіткого функціонування митної справи держава закріплює в нормах митного права свої вимоги до діяльності митних органів та їх взаємовідносини з іншими центральними і місцевими владними структурами. Всі митні органи повинні діяти тільки в межах своєї компетенції і відповідно до визначеного державою порядку. Митним структурам заборонено все, що не дозволено нормативними актами, які визначають їх компетенцію.
Відповідно, кожна фізична і юридична особа наділена правом оскаржити, у тому числі і в у судовому порядку, рішення, дії, без­діяльність митних органів та їх посадових осіб, якщо це призвело до порушення їх законних прав і свобод.
Важливу роль у митному праві відіграє інститут заборон, тобто приписів, які покладають юридичний обов’язок не скоювати ті чи інші дії в передбачених митно-правовою нормою умовах. Правові форми цих заборон у митій справі бувають як у прямих заборонах (заборона на ввезення в Україну чи вивезення з неї конкретних видів товарів і транспортних засобів), так і у формі вказівок на вичерпний перелік дій (порядок декларування товарів, порядок прийняття митних декларацій, внесення до них змін тощо).
Заборони в митній справі можуть проявлятися і у формі чітко визначеного порядку, технології виконання дій, митних процедур, зокрема на етапі оформлення декларацій, проведення митного конт­­ролю, особистого огляду тощо. Обов’язковість виконання заборон забезпечується в митній справі шляхом установлення адміністративної та кримінальної відповідальності за її порушення.
Метод митного права вбирає в себе і аспекти методу офіційного дозволу на виконання визначених дій. Його суть полягає у тому, що держава законодавчо визначає можливі митні режими для товарів і транспортних засобів, а право прийняття рішення щодо дозволу на вибір конкретного режиму в конкретних обставинах або на відмову в ньому належить виключно митним органам.
Подальший розвиток демократичних засад у державній діяльності сприятиме значному поширенню в митній справі цивільно-правового методу — диспозитивного способу визначення повноважень суб’єктів митних суспільних відносин.
Характерною ознакою диспозитивного методу є принцип рівності прав фізичних і юридичних осіб на ввезення в державу та вивезення з неї товарів і транспортних засобів. Митні закони і норми поширюються на всіх однаково, якщо в них не зроблені обмеження відносно конкретних категорій фізичних та юридичних осіб.
Диспозитивний метод у митному праві знаходить своє вираження і в тому, що суб’єкти митних відносин можуть домовлятися між собою щодо умов виконання окремих митних процедур. Зокрема, митний огляд та митне оформлення товару може здійснюватися не тільки в місцях розташування митного органу та у визначений робочий час. За домовленістю сторін і відповідно до встановленого Держмитслужбою порядку такі митні дії можуть бути здійснені в будь-якому місці (місце аварійного приземлення літака, місце дорожньо-транспортної пригоди) і в будь-який час (в нічний час, у вихідні та святкові дні).
Таким чином, метод митного права, яким регулюються суспільні відносини в митній справі, органічно поєднує імперативний і диспозитивний(адміністративно-правовий та цивільно-правовий)методив різних формах прояву в конкретній реальній ситуації.
Як уже зазначалося, проблема співвідношення митного права з іншими галузями права складна і її не можна обмежувати певними рамками.
Конституційне право, яке є головним, базовим для всіх інших галузей права, відповідно має відношення і до митного права.
Деякі норми конституційного права, не втрачаючи свого базового характеру, одночасно входять до складу митного права. Зокрема, це вимоги Конституції України щодо забезпечення еко­номічної безпеки, положення про права і свободи, обов’язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особисту недоторканість, свободу пересування, право на від­шко­дування за рахунок дер­жави матеріальної та моральної шкоди, завданої діяннями службових осіб (співробітниками мит­них органів), обов’язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку і розмірі.
До митного законодавства і права прямо відноситься положення ст. 9 Конституції України, відповідно до якого чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Оскільки митне право є складовою частиною правової системи України, то зрозуміло, що принципи і норми міжнародного права в галузі митної справи, що визнала Україна, повністю переходять і на нього.
Принципове значення для формування і функціонування митного права і законодавства має положення ст. 8: «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати».

Таким чином, можна сказати, що конституційне право визначає принципи, базові засади митного права (як і інших галузей права).
Конституційні положення і норми покликані стати правовими стимуляторами оновлення Митного кодексу, приведення його положень у відповідність до вимог Конституції України.
Якщо розглядати загальну характеристику митного права, то воно, комплексне за своїм характером, вбирає в себе окремі норми кримінального і кримінально-процесуального права. Але як­що кри­мінальне право розглядати як одну із базових галузей права, то воно служить відправною засадою для частини митного права, яке регулює відносини, що виникають при скоєнні злочинів (контрабанда). Санкції за такі злочини в Митному кодексі не визначаються, у ньому містяться відсилання до Кримінального кодексу.
Ті обставини, що поняття і склад злочину «контрабанда» визначається і в Митному кодексі, тільки підкреслює комплексний характер митної справи та її правового регулювання.
Але повномасштабне, вичерпне регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку із скоєнням злочинів у галузі митної справи,— це прерогатива кримінального права, норми якого є детер­мінуючими, пріоритетними щодо цієї частини митного права.
Митне право має тісні зв’язки і з кримінально-процесуальним правом: митні органи віднесені до переліку органів дізнання.
Важливим є аспект відношеннямитного права до адміністративного. Як зазначалося раніше, в юридичній літературі існує думка, що митне право — це підгалузь адміністративного права.
Цей висновок обґрунтовувався тим, що адміністративне право складається із норм, частина яких регулює відносини в галузі мит­ної справи, а також тим, що за характером і природою норми мит­ного права по суті є адміністративно-правовими: наприклад, організаційно-управлінські відносини, відносини, що стосуються порядку переміщення через кордон товарів і транспортних засобів, порушення митних правил тощо.
Адміністративне право найтісніше з усіх галузей права пов’я­зане з митним правом. Але це не означає, що митне право повністю поглинається адміністративним правом, воно зберігає свою специфіку.
Можна легко визначити зв’язки митного права із трудовим правом, якщо розглядати норми Митного кодексу, що стосуються правового статусу посадових осіб митних органів, їх прав і обов’язків у галузі праці (оплата за роботу у вихідні та святкові дні, порядок компенсації за професійні захворювання тощо).
Таким чином, митне право як комплексне має тісні зв’язки з багатьма галузями права. Джерелом митного права, як будь-якої галузі права, є офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, що створюються органами державної влади та стосуються загальних норм поведінки в митній галузі.
Джерелами митного права є:

• правові акти, в яких закріплені норми митного права (Конституція, закони Верховної Ради, укази та розпорядження Президента, постанови, рішення Кабінету Міністрів України);
• міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються митної спра­ви світового співтовариства. Порядок їх використання для національного митного права і законодавства визначено в ст. 11 Закону Ук­раїни «Про митну справу в Україні», зокрема вони імплементуються в наше митне законодавство після їх затвердження Верховною Радою.

Підкреслимо ще раз, що конституційні норми є головними, початковими положеннями для розробки митного права.
Важливим джерелом митного права є також Митний кодекс як комплексний закон у галузі митної справи.
Інші нормативні акти можна поділити на дві групи:
1) закони, що безпосередньо регулюють митну справу («Про митну справу», «Про Єдиний митний тариф»), укази Президента України («Про Державну митну службу» тощо). Ці документи визначають основні положення митної справи, які впливають на фор­мулювання, розробку інститутів, норм митного права, його відношення до інших галузей права;
2) нормативні акти з окремими положеннями, що стосуються митної справи, а саме:

• закони про ввезення та повернення культурних цінностей, про бартерні операції, про вільні економічні зони тощо;
• нормативні документи Кабінету Міністрів України, Держмитслужби, накази, у тому числі спільні з іншими міністерствами та відомствами, Національним банком України.

Зрозуміло, що потужним джерелом митного права є суспільна, точніше суспільно-виробнича, практична митна діяльність. У процесі своєї реалізації митна справа оновлюється, пристосовується до нових умов суспільно-економічного життя держави, що в свою чергу вимагає оновлення її правового та законодавчого забезпечення.
Ознайомлення з джерелами національного митного права треба починати з історичної спадщини, про що йшлося у першій темі.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ
ЗДІЙСНЕННЯ МИТНОГО КОНТРОЛЮ

Доцільно почати розгляд цього питання зі знайомства з функціями та організацією роботи Управління організації митного контролю, яке є одним із головних у структурі Держмитслужби. Завдання, функції визначені в Митному кодексі України, гл. 1 — «Організація митного контролю», ст. 21—26; гл. 2 — «Здійс­нення митного контролю», ст. 27—33; гл. 3 — «Особливі режими митного контролю», ст. 34—36.
Управління не тільки безпосередньо організовує проведення митно-контрольної діяльності на території України, але й здійснює методичне керівництво митним контролем у межах своєї компетенції.
Структура Управління організації митного контролю така:

• начальник Управління;
• 2 заступники начальника;
• відділ митної інфраструктури (5 чол.);
• відділ технології митного контролю (6 чол.);
• відділ неторгових операцій (4 чол.);
• відділ контролю за доставленням вантажів (3 чол).

У кожній регіональній митниці і митниці є відділи митного контролю, які конкретизують методичні рекомендації і вимоги Держмитслужби відповідно до конкретних місцевих умов.
Управління працює на підставі вимог чинного за-
конодавства, перш за все — Митного кодексу України та наказів Держмитслуж­би, має своє Положення (про права, завдання, функції), яке затверджується Головою Держмитслужби. Управління планує діяльність митних органів по здійсненню митного контролю, розроб-
ляє технологію митного контролю різних видів товарів,
транспортних засобів; взаємодіє з прикордонними військами, санітарно-каран­тинними, ветеринарними та іншими державними контрольними службами при здійсненні митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів, ручної поклажі, багажу фізичних осіб, транспортних засобів, вантажів та інших предметів.
Розглянемо загальні положення митного контролю. Митний конт­­роль здійснюється з метою забезпечення дотримання держав­ними органами, підприємствами та громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. Якби державні органи, підприємства та громадяни були достатньо свідомими у правовому відношенні і чесними в цьому питанні, то митний контроль був би формальним, а то й зовсім не потрібним.
Але на даний час митний контроль залишається важливим та ефективним засобом забезпечення митної політики держави. Реалізується він шляхом здійснення комплексу заходів, забезпечуючих своєчасне виявлення порушень митного законодавства Украї­ни та взятих нею міжнародних зобов’язань, контроль за виконанням яких покладено на митні органи, а також чітке дотримання юридичними та фізичними особами митних процедур і правил.
У процесі здійснення митного контролю реалізуються важливі функції митних органів:

• забезпечення дотримання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та фізичними особами законодавства України, контроль за виконанням якого покладено на митні органи;
• застосування заходів по захисту законних прав юридичних і фізичних осіб у галузі митної справи;
• захист економічних інтересів та економічної безпеки України в межах встановленої компетенції;
• здійснення валютного контролю;
• збирання митних платежів;
• розробка технології контролю та забезпечення дозвільного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний коридор України;
• безпосереднє здійснення митного контролю та розробка мит­них режимів з метою спрощення митних процедур, гуманізації митного контролю та створення умов для нормального товарообміну через митний кордон.

Залежно від об’єкта націленості митних контрольних процедур митний контроль можна поділити на митний контроль товарів і митний контроль транспортних засобів. Відповідно до напрямку руху товарів і транспортних засобів можна виділити особливості технології митного контролю товарів, що ввозяться і вивозяться, і тих, що переміщуються через митну територію України транзитом. Щодо товарів митний контроль поділяється на митний контроль ручної поклажі та митний контроль супроводжуваного і несупроводжуваного багажу.
Митний контроль транспортних засобів визначається видом цих засобів і поділяється на: митний контроль морських суден (у тому числі й військових кораблів); митний контроль річкових суден; митний контроль залізничного транспорту; митний контроль повітряних суден; митний контроль автотранспортних засобів.
Митний контроль, як правило, здійснюється митними органами сусідніх держав автономно, незалежно одна від одної, за своїми технологіями. Але за домовленістю можливий і спільний митний огляд визначених транспортних засобів чи партій товару.
Митний контроль здійснюється службовими особами митних органів шляхом перевірки документів і відомостей, необхідних для митних цілей, митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, особистого огляду), переогляду, обліку предметів, які переміщуються через митний кордон.
При цьому службова особа, що проводить митний контроль, має право:

• перевіряти відомості, заявлені громадянином у наданій декларації та інших документах, необхідних для митного контролю;
• опитувати громадян, що підлягають митному оформленню;
• робити огляд територій і приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, вільних митних зон і магазинів безмитної торгівлі, інших місць, де можуть перебувати товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, або здійснюється діяльність, контроль за якою покладено на митні органи.

Чинний Митний кодекс передбачає можливість інших форм митного контролю, крім передбачених ним та іншими актами законодавства України. Такою формою можуть бути контрольовані поставки, організація і проведення яких регламентується окремо.
При проведенні митного контролю можуть бути застосовані технічні засоби, безпечні для життя і здоров’я людини, тварин, рослин і які не спричиняють шкоди особам, товарам і транспортним засобам. Правила проведення митного контролю відпрацьовані в конкретних технологіях митного контролю з урахуванням особливостей кожної митниці чи митного поста.
Загальним правилом здійснення митного контролю є недопустимість заподіяння неправомірної шкоди особам, їх товарам і транспортним засобам. Якщо така шкода заподіяна, то митні органи та їх посадові особи несуть відповідальність відповідно до законів України із відшкодуванням шкоди.
Митним органам надано право використовувати будь-які фор­ми митного контролю, але, як правило, вони використовують тільки ті з усіх можливих, які, на погляд службової особи, що здійснює контроль, є достатніми для дотримання вимог законодавства, міжнародних договорів України та забезпечують ефективний огляд товарів, речей, транспорту, які переміщуються через митний кордон.
Митний інспектор має право:

• огляду речей;
• вимагання розпакування багажу, розвантаження транспортного засобу;
• вилучення без повернення і відшкодування вартості предметів, заборонених законодавством України до переміщення через митний кордон. Вилучення таких предметів оформлюється актом установленого зразка;
• оцінки на свій розсуд предметів, що підлягають митному оподаткуванню (якщо не буде цінників, накладних, чеків та інших документів, що підтверджують вартість товару);
• при виявленні предметів контрабанди або порушень митних правил складання відповідного протоколу та вилучення цих предметів;
• у виняткових випадках, при наявності достатніх підстав, вважати, що громадянин приховує на собі предмети контрабанди або предмети, які є об’єктом порушення митних правил, за письмовим рішенням начальника митниці проводити особистий огляд;
• в разі відмови пропуску через митний кордон товарів і предметів, давати вичерпні роз’яснення вимог митного законодавства. У встановленому порядку інформувати громадян про митні правила, що діють на території України.

Службова особа, яка здійснює митний контроль, не повинна допускати дій, що принижують честь і гідність громадян, можуть завдати їм, їхнім тваринам, товарам і транспортним засобам неправомірної шкоди.
Громадяни, що переміщують через митний кордон товари і транспортні засоби, теж мають певні права та обов’язки.
Громадяни зобов’язані:

• подавати митному інспектору (до митниці) для митного конт­ролю декларацію та інші необхідні документи, в яких усе вказувати чесно, чітко. Зайве є підставою для порушення адміністративної справи;
• на вимогу інспектора самостійно розпаковувати та запаковувати предмети, що підлягають митному контролю, відкривати ручну поклажу, багаж, місткості та інші місця, де можуть знаходитися такі предмети, розвантажувати транспортні засоби, що перевозять товар;
• виконувати інші законні вимоги посадових осіб митних органів.

Громадяни мають право:

• бути присутніми під час огляду предметів, що їм належать;
• залишати на зберігання в митниці свої предмети, валюту, цінності, які не пропущені через митний кордон (але були перед цим заявлені в декларації);
• своєчасно і повно знайомитись із текстом законів та інших актів, що стосуються митної справи (на стендах у митницях наявна вся документація);
• оскаржувати неправомірні дії службових осіб митних органів.

Для здійснення митного контролю у місцях митного оформлення, створюються зони митного контролю. Переміщення товарів, транспортних засобів та осіб, включаючи посадових осіб інших державних органів, через кордони таких зон і в їх межах дозволяється тільки з дозволу митного органу та під контролем його посадових осіб, за винятком окремих випадків.
Митні органи наділені правом примусово повертати в зони митного контролю транспортні засоби, що вибули з неї без дозволу митного органу. Митні органи мають повноваження застосовувати примусові заходи до порушників режиму зони митного контролю як у самій зоні, так і поза цією зоною.
Документи, що необхідні для митного контролю, повинні зберігатися особою, яка здійснювала митне оформлення (брокера чи підприємця) не менше 3-х років.
Митні органи мають право залучати будь-яких спеціалістів інших правоохоронних і контрольних органів, установ незалежно від форм власності і підпорядкування та експертів для надання допомоги у здійсненні митного контролю.
Шляхом накладання пломб, печаток, спеціальних знаків, штам­пів, маркірування, взяття проб і зразків, описування, складання крес­лень, виготовлення масштабних відображень, фотографій, ілюстрацій, використання товаросупровідних документів та іншої інфор­мації митні органи повинні ідентифікувати товари і транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, при­міщення та інші місця, де можуть перебувати товари та транспорт­ні засоби, що підлягають митному огляду і оформленню (від однієї митниці до другої, щоб не повторювати роботу) та забезпечити цілісність товару.
Митниці за погодженням з органами Державної податкової адміністрації мають право призначати перевірку фінансово-господарської діяльності осіб, що переміщують товари через митний кордон, суб’єктів підприємницької діяльності, брокерів та інших осіб, причетних до зовнішньоекономічної діяльності.
Уся отримана в ході митного контролю інформація є комерційною таємницею і може бути використана тільки для цілей мит­ної справи.

Розділ ІІІ. Права митних органів щодо здійснення митного контролю

Відповідно до Закону України «Про митну справу в Україні» держава є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового регулювання митної справи, розробляє митну політику, організовує та безпосередньо здійснює митну справу.
Тому вивчаючи питання про управління митною спра­вою, необхідно виходити, перш за все, із значення її законодавчого забезпечення. В цьому напрямку вже розглядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, закони «Про Єдиний Митний тариф», «Про митну справу в Україні», розглядає відповідність міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає рішення про їх імплементування в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також окремі закони, що регулюють митні пільги та порядок їх впровадження, митні тарифи на окремі товари, митні режими тощо.
Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури.
Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретні організаційні заходи. Як визначено в ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справи. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за
митні процедури; координацію діяльності міністрів, державних комітетів Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань.
Важливе місце в системі державних органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає Державна митна служба України. Відповідно до ст. 8 Митного кодексу та Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України 8 лютого 1997 р. «Державна митна служба України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, центральним органом виконавчої влади, який забезпечує безпосереднє проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток».
Виходячи із розуміння виконавчої влади як діяльності з практичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність у галузі митної справи і митної політики держави.
Розпорядча діяльність має свої особливості, найважливішою серед яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні органи наділені правом приймати відповідні нормативно-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у галузі митної справи, які є обов’язковими для інших державних органів, юридичних і фізичних осіб.
Виконавча діяльність, або організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення реалізації митної політики, втілення положень законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України.
Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохоронними органами. Відомо, що у певному розумінні всі державні органи є правоохоронними, бо їх призначення полягає в забезпеченні порядку, який держава встановлює в тій чи іншій галузі суспільних відносин. Але в широкому значенні терміну можна побачити специфіку, яка притаманна далеко не всім органам виконавчої влади.
А саме, правоохоронні органи — це такі державні органи і суспільні організації, котрі своєю діяльністю на основі закону та у відповідних законних формах на демократичних принципах і засадах покликані забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, організацій, держави, не допускати та припиняти правопорушення і вживати державний примус до осіб, які порушили законність і правопорядок.
Правоохоронний характер діяльності митних органів багато в чо­му обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи мит­ні органи здійснюють тільки з урахуванням інтересів держави, зміцнюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.
У ст. 9 МК України зазначається: «Систему органів управління митною справою становлять Держмитслужба України, регіональні митниці, митниці та інші митні установи».
У жовтні 2000 р. Держмитслужба мала таку структуру:

• Голова Держмитслужби та його заступники;
• Управління власної безпеки та контролю;
• Управління організації митного контролю;
• Управління нетарифного регулювання;
• Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;
• Фінансово-економічне управління;
• Управління бухгалтерського обліку та звітності;
• Митно-тарифне управління;
• Управління номенклатури та верифікації;
• Управління статистики;
• Управління кадрами;
• Правове управління;
• Управління міждержавних зв’язків;
• Управління захисту прав інтелектуальної власності;
• Управління справами;
• Управління аналізу, прогнозування та зв’язків із громадськістю;
• Сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи.

Голова Держмитслужби разом зі своїми заступниками, керівниками провідних підрозділів центрального апарату та начальником Київської регіональної митниці утворюють Колегію Держмит­служби.
Розглядаючи питання про органи управління митною справою, доцільно кілька слів сказати про суб’єктів митного права, про тих, хто має безпосереднє відношення до митної справи, чия діяльність становить саму митну справу держави, для кого призначене митне право і законодавство.
Суб’єктами митного права визнаються ті, хто наділяється правами та обов’язками в митній галузі:
Зокрема такими є:

• митні органи;
• державні службовці митних органів;
• службові особи митних структур (митниць, митних постів, лабораторій, Держмитслужби);
• юридичні особи — підприємства, установи та організації, які вступають у різні правовідносини з митними органами, а також міжнародні організації, які мають відношення до митної справи;
• фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни.

Митне право України визнає рівні права для всіх юридичних і фізичних осіб у галузі зовнішньоекономічної діяльності, яка має відношення до митної справи: вони мають право ввозити і вивозити товари і транспортні засоби, якщо окремим законодавчим актом не введені спеціальні обмеження. Держава має монополію на митну справу, а не на зовнішньоекономіч­ну діяльність.

У галузі митної справи поширюється діяльність фізичних та юридичних осіб, що займаються посередницькою діяльністю, — митних брокерів. Вони теж є суб’єктами митних правовідносин.