Система і повноваження митних органів

Система митних органів визначається в ст. 9. Митного кодексу України. Станом на 1 жовтня 2000 р. склад її був таким:

• Державна митна служба України (1997 р. Президент визначив штатну чисельність 247 осіб, на 1 січня 2000 р. вона становила 267 осіб);
• 10 регіональних митниць;
• 42 митниці (1998 р. — 45);
• 137 митних постів (1998 р. — 245).

Доцільно підкреслити, що система митних органів — структура не постійна і змінюється відповідно до завдань держави, тенденцій у зовнішньоекономічній політиці та інших факторів: створюються нові митні пости, побудовано найбільший у Європі автомобільний перехід — Краківець, ліквідуються митниці, що не виправдовують себе фінансово та політично.
Про динаміку та нестабільність керівництва митною справою може свідчити те, що за перші 7 років існування суверенної України змінилося 5 керівників Державної митної служби України (Коваль, Колос, Кравченко, Деркач, Соловков).
Повноваження митних органів можна розкрити через основні завдання (ст. 9 МК) та компетенцію митних органів (ст. 6 Закону «Про митну справу в Україні»), а також через функції, що вони виконують:

• участь у розробці та реалізації митної політики держави. Жодний відомчий орган чи орган місцевого самоврядування не мають права втручатися, відміняти рішення митного органу;
• забезпечення в межах своїх повноважень економічної безпеки держави, яка є основою державного суверенітету;
• забезпечення дотримання законодавства, контроль за виконанням якого покладено на митні органи, вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій, держави, що виникають при реалізації митної справи;
• захист економічних інтересів держави, національного товаровиробника;
• застосування засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин у країні, в її міжнародних та економічних відносинах;
• збирання митних платежів, податків, зборів;
• участь у розробці заходів економічної політики по відношенню до товарів, що переміщуються через митний кордон.
• забезпечення дотримання дозвільного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через кордон України;
• боротьбу з контрабандою, порушеннями митних правил, незаконним переміщенням зброї, наркотичних засобів, культурних і національних цінностей, співробітництво з іншими державами в боротьбі з міжнародним тероризмом тощо;
• здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон, створення умов для прискорення переміщення товарів;
• ведення митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики;
• розроблення і удосконалення Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;
• контроль за вивозом стратегічних та інших важливих для інтересів держави товарів (експортний контроль);
• здійснення валютного контролю в межах компетенції;
• проведення науково-дослідних робіт, лабораторних дослідів (експертизи товарів);
• підготовка фахівців у галузі митної справи;
• забезпечення у встановленому порядку інших державних органів, організацій і громадян інформацією стосовно митної справи;
• розвиток матеріально-технічної і соціальної бази митних органів, створення необхідних умов для праці і життя митників.

Виходячи із повноважень і завдань, що покладені на митні органи, можна дати таке визначення:
Митний орган — це державний орган виконавчої влади, який за характером є правоохоронним, діє від імені держави, наділений владними повноваженнями, виконує завдання і функ­ції в галузі митної справи і в інших пов’язаних з нею галузях державного управління з допомогою властивих йому форм і методів діяльності та на підставі закону.
Систему митних органів можна визначити як обумовлену фун­к­ціональною єдністю сукупність митних органів, яка характеризується одними цілями і завданнями діяльності, а також ієрархічною побудовою і підпорядкованістю нижчих органів вищим.
Єдиним функціональним і організаційним центром цієї системи є Державна митна служба України. Службові особи митних органів зобов’язані:

• неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства, що регламентує митну справу;
• активно захищати економічні інтереси України, історичні та культурні цінності народу;
• сумлінно, на високому професійному рівні виконувати служ­бові обов’язки, накази керівництва, підвищувати знання, професійний рівень;
• постійно удосконалювати митну справу, митний контроль, вести боротьбу з контрабандою та порушенням митних правил;
• не допускати порушень службової та трудової дисципліни, а також учинків, несумісних зі статусом працівника митної служби та державного службовця;
• зберігати державну, службову та комерційну таємницю;
• при виконанні службових обов’язків ставитися з належною повагою до громадян України, інших держав, осіб без громадянства.

За порушення трудової і службової дисципліни, недбале та несумлінне ставлення до виконання службових обов’язків служ­бові особи митних органів несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства. За вчинені злочини службові особи митних органів притягаються до відповідальності згідно з адміністративним і кримінальним законодавством України.
Поряд з обов’язками, необхідними для забезпечення правової поведінки працівника митних органів у межах його службової посади чи виконання службового доручення, законодавство визнає і права, необхідні для діяльності митних структур та їх працівників. Права співробітників митних органів — це спеціальні службові повноваження, які надаються кожному окремому представникові митної структури для забезпечення успішного виконання ним своїх обов’язків.
Якщо підійти до питання визначення прав митних службовців з позиції існуючого митного законодавства, то можна узагальнено сказати, що їх основу складають правові інститути, правові норми, положення, ідеологія митної справи в цілому. Для ефективного функціонування митної справи необхідно чітко визначити функ­ції, завдання, права й обов’язки кожної її організаційної ланки, кожної посади. Саме з цією метою розробляються посадові інструкції, які визначають повноваження посадових осіб, починаючи з Голови Держмитслужби.
Для виконання службових повноважень співробітники митних органів наділені такими правами:

• право на ознайомлення з документами, розробленими в митній системі, в яких визначено права та обов’язки працівника відповідно до посади, яку він обіймає в митній структурі. До переліку цих документів належать відповідні накази Голови Держмит­служби, начальника регіональної митниці, митниці, митної установи, посадові інструкції, технологічні схеми здійснення митних операцій, внутрішній розпорядок роботи митної структури тощо;
• право на отримання у визначеному порядку інформації, необхідної для виконання посадових обов’язків, шляхом запитів до відповідних державних, приватних органів, підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, суспільно-економічна діяльність яких має відношення до митної справи.

Відповідно, коли держава наділяє своїх державних службовців — митників правом отримувати таку інформацію, вона одночасно покладає обов’язок на відповідних носіїв цієї інформації, у тому числі й на інші державні органи, надавати необхідну інформацію в митні структури та їх представникам.
Як правоохоронні органи митні органи наділені у повному обсязі правами органів дізнання щодо адміністративного затримання особи, вилучення предметів контрабанди та скоєння правопорушень, проведення невідкладних слідчих дій тощо.
Митні органи наділені правом контролю за діяльністю суб’єк-
тів зовнішньоекономічної діяльності, які розташовані на території функ­ціонування митниці. Для здійснення контролю посадові особи митних органів наділені правом вільного доступу в приміщення та до документів цих юридичних осіб. Зауважимо одночасно, що мит­ні органи при цьому несуть відповідальність у разі порушення вимог закону щодо розголошення комерційної таєм­ниці.
У переліку наданих працівникам митних структур прав можна також вказати і на такі, як право на просування по службі, право на участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, право на підвищення кваліфікаційного професіонального рівня, перепідготов­ку за рахунок митної служби тощо.
Важливим у визначенні повноважень митних працівників є дотримання принципу відповідності прав і обов’язків завданням і функ­ціям, приписаним конкретній посаді. Динаміка митної діяльності в конкрет­ній ситуації веде до зміни обсягу прав та обов’яз­ків конкрет­ної посадової особи, але в будь-якому разі її повноваження повинні бути затвердженими керівником даної чи вищої митної структури.

IV. ПРИНЦИПИ І ЦІЛІ МИТНОЇ СПРАВИ

Виходячи із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними цілями митної справи є:

• створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів по здійсненню митної справи, її вдосконаленню;
• забезпечення оптимальної, науково обґрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрям­ку розвитку демократичних засад митної системи і справи;
• створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи;
• забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку і національного товаровиробника).

При визначенні принципів митної справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов’язані з принципами регулювання зовнішньої тор­­говельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутріш­ніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий дер­жавний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав.
Тому на визначення принципів митної справи впливають основні принципи зовнішньоторговельної політики держави:

• зовнішньоторговельна діяльність — складова зовнішньої політики України;
• поєднання системи державного регулювання зовнішньотор­говельної діяльності та контролю за її здійсненням;
• єдність митної території України;
• рівність учасників зовнішньоторговельної діяльності та їх недискримінація;
• захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності;
• недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди.

Завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціо-
ністської митної політики або політики вільної торгівлі.
Протекціоністська митна політика націлена на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземного конкурента. Протекціонізм передбачає вста­нов­лення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб’єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану еко­номіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому Мит­­ний та­риф України 1998 р. склав до 600 сторінок порівняно із 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських вироб­ників треба захищати від значної кількості іноземних виробників.
Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі мінімальні.
При розгляді цілей, завдань та принципів митної справи треба виходити із головного положення — митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави і корегувати її відповідно до своїх інтересів.