Визнання фізичної особи недієздатною та його правові наслідки

1.Обмеження цивільної дієздатності особи та його правові наслідки.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, пов'язана з певними якостями фізичної особи: здатністю усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх вчинення. Такі якості залежать не лише від віку фізичної особи, але й від стану її психіки. У зв'язку з цим, якщо фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, вона може бути судом або обмежена у своїй цивільній дієздатності, або визнана недієздатною. Вирішення цього питання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів фізичних осіб.

У коментованій статті передбачаються підстави для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Під обмеженням цивільної дієздатності слід розуміти позбавлення судом права розпоряджатися майном (продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, купувати) та вчиняти інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а також самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Законодавець передбачає дві підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи:

а) фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

б) фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб,яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Особливе місце в системі особистих немайнових благ фізичної особи посідає психічне здоров'я фізичної особи. ЦК встановлюються певні правові заходи щодо охорони особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її природне існування, зокрема це стосується заходів медичного характеру. Відносно психічного здоров'я, як блага, виникає право на психічне здоров'я, важливою складовою якого є право на надання психіатричної допомоги.

Відповідно до Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу», психічні розлади класифікуються із дотриманням вимог чинної в Україні Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті (МКХ-10). Наприклад, легкий депресивний епізод (F32.0), соціальні фобії(F40.1), розлади адаптації (F43.2) тощо. При цьому психічний розлад як підстава для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинен бути підтверджений судово-психіатричною експертизою. Діагноз психічного розладу не може базуватися лише на незгоді особи з існуючими у суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я.

Судово-психіатрична експертиза проводиться відповідно до Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. та наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про порядок проведення судово-психіатричної експертизи» від 8 жовтня 2001 р. № 397. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє дана особа на психічну хворобу; 2) чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними. У виняткових випадках, коли фізична особа явно ухиляється від проходження експертизи, вона за ухвалою суду може бути направлена на експертизу в примусо-вому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні за участю лікаря-психіатра (ст. 239 ЦПК).

Однак призначення експертизи допускається лише за наявності достатніх даних про психічний розлад. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів, які свідчать про дії психічно хворої людини тощо.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 p., обмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними засобами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання Конституції та законів України.

Під зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами слід розуміти надмірне чи систематичне їх вживання фізичною особою, що супроводжується непомірними грошовими витратами на їх придбання. Внаслідок вчинення таких дій фізична особа ставить себе чи свою сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Доказами таких фактів можуть бути свідчення членів сім'ї, акти органів внутрішніх справ та громадських організацій, документи про доход сім'ї і кількість їх членів, а також матеріали, що підтверджують зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами та характеризують матеріальне становище сім'ї.

Справа про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути порушена в суді на підставі ст. 36 ЦК, відповідно до цивільного процесуального законодавства за заявою когось із членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу (ст. 237 ЦПК). При цьому сама фізична особа пред'явити вимогу про таку зміну свого правового статусу не може. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

Відповідно до частини 4 ст. 36 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це, тобто, якщо рішення суду не було оскаржене, та після закінчення строку, передбаченого для апеляційного оскарження.

2. Визнання фізичної особи недієздатною та його правові наслідки

Відповідно до частини 1ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною подається за місцезнаходженням особи, яку визнають недієздатною, а якщо така особа перебуває на лікуванні у психіатричному закладі – за місцезнаходженням цього закладу.

Суд, ухвалюючи рішення визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

У відповідності до ст. 40 Цивільного кодексу України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Цивільний кодексу України передбачає наступні правові наслідки визнання фізичної особи -недієздатною:

- недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину;

- правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун;

- відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу:

1.Відповідно до якого нормативно- правового акту проводиться судово-психіатрична експертиза?

2.На підставі чого порушується справа про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи?

Самостійна робота №3