Загальні засади адміністративно-правового регулювання в соціально-культурній сфері

Тема: ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ У

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ

 

ПЛАН

1. Загальні засади адміністративно-правового регулювання в соціально-культурній сфері.

2. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки, молоді та спорту.

3. Адміністративно-правове регулювання у галузі культури.

4. Адміністративно-правове регулювання охорони здоров’я населення.

5. Адміністративно-правове регулювання в сфері соціального захисту населення.

 

 

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ

 

Публічне адміністрування у соціально-культурній сфері тісно пов’язано і адмініструванням галузей економіки, адміністра­тивно-політичної і а інших галузей. Взаємозв’язок галузей на­стільки тісний, що жодна і них не може розвиватися окремо, хоча специфіка галузей очевидна і її не можна ігнорувати. Особливість соціально-культурної сфери полягає в тому, що в ній концентруються конкретні питання забезпечення та захисту гарантованих Конституцією прав і свобод громадян у культурній, соціальній та пов’язаних з ними сферах. Це сфера суспільного (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов’язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культурним розвит­ком, охороною їх здоров’я, соціальним захистом та задоволенням інших соціально-культурних потреб людини.

Культурні права громадян — група конституційних прав і свобод людини, спрямованих на забезпечення культурних і духовних потреб особи. В Україні до цих прав належать право на освіту (ст. 53 Конституції) та свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції), крім того, держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, дбає про розвиток фізичної культури і спорту (ст. 49 Конституції), громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обста­вин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції), кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції), сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції).

У ст. 1 Конституції визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, тобто організацією суспільства, в якій втілюється принцип верховенства права та панування соціальної справедливості, держава через систему норм права виступає нормативним, формальним регулятором суспільних відносин. Здійснюючи таку діяльність, держава через систему своїх органів сприяє життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи зокрема, шляхом забезпечення основних прав і свобод особи, її соціальної захищеності. Термін "соціальна" підкреслює, що держава бере на себе піклування про матеріальний добробут громадян, забезпечує соціальну захищеність суспільних та індивідуальних інтересів.

Соціально-культурна діяльність української держави — складна й багатогранна сфера суспільного життя, яка включає в себе функціональне об’єднання установ та організацій, що здійсню­ють громадсько-політичну і культурно-виховну роботу. Тому цілком справедливо до основних функцій публічного адміністру­вання соціально-культурної сфери відносити: створення сприят­ливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров’я та працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного господарства; зміцнення сім’ї та турботу про підростаюче покоління; збереження та примно­ження культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для зайняття наукою, туризмом, спортом тощо.

Для вирішення зазначених завдань держава створює відповід­ні державні органи, які виконують владні функції на засадах поєднання централізованого управління та єдиноначальності, координації та делегування повноважень. Від управління іншими сферами зазначена сфера відрізняється тим, що в ній перевага віддається регулюванню відносин, владно-розпорядчі методи застосовуються скоріше як виняток. Тобто адміністрування соціально-культурної діяльності держави становить ціле­спрямований вплив компетентних державних органів, що має на меті збереження стабільності, відносної постійності, упо­рядкованості суспільних відносин у культурній сфері, збережен­ня культурної спадщини та духовних цінностей Українського народу та всього людства, соціальний захист населення.

Публічне адміністрування у сфері соціально-культурної діяль­ності здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових та індивідуальних актів управління, укладення адміністративних договорів та здійснення відповідних організаційних заходів, спрямованих на їх виконання. Законодавство в цій сфері забез­печує естетичне і моральне, культурне та духовне виховання особи, охорону здоров’я, навчання, соціальний захист, в тому числі під час чергового етапу адміністративної реформи.

Із здобуттям незалежності Україна як суверенна держава створила власну систему органів влади, в якій органи вико­навчої влади в соціально-культурній сфері посідають чільне місце. Система цих органів не є сталою, про що свідчать чис­ленні зміни.

Сьогодні до системи органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері входять:

— Міністерство культури України;

— Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України;

— Міністерство охорони здоров’я України;

— Міністерство соціальної політики України.

Окрім того, певними повноваженнями у зазначеній сфері також наділені:

— Державне агентство України з питань кіно;

— Державна служба інтелектуальної власності України;

— Державна служба молоді та спорту України;

— Державна інспекція України з питань праці;

— Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України;

— Державна служба України з лікарських засобів;

— Державне агентство з питань науки, інновацій та інфор­матизації України;

— Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

— Державна служба України з контролю за наркотиками;

— Державна інспекція навчальних закладів України.

На місцевому (регіональному) рівні публічне адмініструван­ня соціально-культурної сфери здійснюють обласні державні адміністрації, до структури яких переважно входять територіальні підрозділи вищезазначених центральних органів виконавчої влади, повноваженнями яких у галузі соціально-культурного розвитку територій є:

— розробка проектів соціального розвитку;

— складання необхідних для управління соціально-культур­ним розвитком відповідної території балансів трудових, матеріально-фінансових ресурсів тощо.

Тобто, крім підрозділів апарату обласних державних адмі­ністрацій, до їх структури входять управління, відділи та інші структурні підрозділи за зазначеними напрямами діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, такі як:

— головні управління (управління) соціального захисту на­селення;

— управління охорони здоров’я;

— управління культури;

— управління освіти і науки, молоді та спорту.

Зміст і характер методів діяльності державних органів у сфері соціально-культурного будівництва мають свої особливості. Міс­цеві органи влади переважно застосовують методи переконання, загальноорганізаційного, рекомендаційного та стимулювального характеру, творчого спонукання, матеріального та морального заохочення тощо.

Основу державної політики у сфері соціально-культурного будівництва формує Верховна Рада України шляхом закріп­лення конституційних і законодавчих засад, визначення мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, вста­новлення нормативів та обсягів бюджетного фінансування, ство­рення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм у соціально-культурній сфері.

Для вирішення питань формування державної політики в зазначеній сфері при Верховній Раді України можуть створю­ватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців із зазначеної сфери та представників громадськості.

Президент України є гарантом соціально-культурних прав громадян, через систему органів виконавчої влади забезпечує виконання законодавства та політики у соціально-культурній сфері, здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією. У своїй щорічній доповіді Верховній Раді України Президент України передбачає звіт про стан реалізації державної політики у сфері соціально-культурного розвитку.

Для забезпечення здійснення Президентом України його повноважень як допоміжний орган указом Президента України створено Адміністрацію Президента України, в якій відповід­ною справою опікується окрім Голови та заступників, Радник Президента України — Керівник Головного управління з гума­нітарних і соціально-політичних питань, а також відповідні повноваження мають Головне управління з питань реформу­вання соціальної сфери, Головне управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань тощо.

Кабінет Міністрів України через підвідомчі йому органи ви­конавчої влади:

— забезпечує реалізацію політики держави у відповідних галузях цієї сфери;

— створює умови для функціонування достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ з ураху­ванням регіональних особливостей;

— сприяє відповідній підготовці кадрів для галузей цієї сфери;

— організовує розробку та реалізацію національних (загальнодержавних) та регіональних програм соціально-культур­ного розвитку;

— забезпечує підготовку кадрів.

Безпосереднє публічне адміністрування в зазначеній сфері здійснюють уповноважені центральні органи виконавчої влади (міністерства, агентства, інспекції, служби) та їх територіальні структурні підрозділи.

Міністерства є спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у визначеній сфері, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є головним (провідним) органом у системі цент­ральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності (наприклад, соціально-культурній).

Вищезазначені міністерства у процесі виконання покладе­них на них завдань взаємодіють з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого само­врядування, відповідними органами інших держав, а також об’єднаннями громадян, релігійними об’єднаннями, благодій­ними організаціями та окремими громадянами.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що адміністрування в соціально-культурній сфері — це різновид публіч­ного адміністрування, сукупність функцій, що здійснюються органами державної влади з метою здійснення управління освітою, наукою, культурою, охороною здоров’я та соціальним захистом населення України, фізкультурою та спортом, спря­мованих на забезпечення соціально-культурних прав і свобод громадян. Це складна та динамічна сфера публічного адміністру­вання, без якої неможливе існування цивілізованої європейської держави.

Роль держави в соціально-культурному розвитку країни досить вагома. Держава здійснює загальне керівництво пи­таннями соціально-культурного будівництва (створює належну матеріально-технічну нормативну базу, організує підготовку кадрів, піклується про соціальний захист населення).