2017-12-14
211
Освіта — основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.
Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.
Система освіти України складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів адміністрування освіти та самоврядування в галузі освіти.
|
|
|
Структура освіти включає:
— дошкільну освіту;
— загальну середню освіту;
— позашкільну освіту;
— професійно-технічну освіту;
— вищу освіту;
— післядипломну освіту;
— аспірантуру;
— докторантуру;
— самоосвіту.
В Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.
Встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні (до оновлення й узгодження із європейськими аналогами):
а) кваліфікований робітник;
б) молодший спеціаліст;
в) бакалавр;
г) спеціаліст, магістр.
Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
В публічному адмініструванні освітою держава повинна забезпечувати:
— виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації;
|
|
|
— збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні;
— виховання людини з демократичним світоглядом, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання;
— формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти;
— підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку;
— створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;
— підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і фізичного розвитку;
— стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;
— розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;
— етичне, естетичне виховання.
Публічне адміністрування освітою має забезпечити: додержання законодавства в галузі освіти; створення рівних умов для громадян у здобутті освіти; дотримання державних вимог щодо змісту, рівня й обсягу освіти; стимулювання творчого пошуку педагогів і науковців; автономність у діяльності навчально-виховних закладів та наукових установ.
Сучасна система адміністрування сфери освіти розвивається як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг.
Поєднання освіти і науки є умовою модернізації системи освіти. Наука є органічною частиною освіти, базовим елементом і рушійною силою її розвитку. Наукова діяльність навчальних закладів має забезпечувати відповідність змісту освіти сучасним досягненням у галузі науки, техніки і культури.
До державних органів адміністрування освітою та наукою в Україні належать: а) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, б) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади;
в) місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (МОНмолодьспорт) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України є основним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України очолює міністр, який призначається на посаду Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Міністр має своїх заступників, між якими розподіляє обов’язки, визначає ступінь відповідальності.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, та обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників міністра, а також інших керівних працівників Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. У складі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи (департаменти, служби, інспекції).
Для присвоєння вчених звань доцента і професора в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України утворюється атестацій на колегія, яку очолює Міністр.
|
|
|
Основними завданнями МОНмолодьспорту є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту.
Правовий статус МОНмолодьспорту України визначається Положенням, затвердженим Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 410/2011.
Правовою основою публічного адміністрування у сфері освіти є: Закон "Про освіту", закони України від 17 січня 2002 р. "Про вищу освіту", від 11 липня 2001 р. "Про дошкільну освіту", від 22 червня 2000 р. "Про позашкільну освіту", від 13 травня 1999 р. "Про загальну середню освіту", від 10 лютого 1998 р. "Про професійно-технічну освіту" тощо.
Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід’ємної складової національної культури та освіти.
Основним джерелом фінансування наукових розробок є державний бюджет України, який приймається Верховною Радою України.
Правовою основою публічного адміністрування у сфері науки нарівні із законодавчими актами у сфері освіти є закони України від 13 грудня 1991 р. "Про наукову і науково-технічну діяльність" (в редакції Закону від 1 грудня 1998 р.), від 23 березня 2000 р. "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", від 11 липня 2001 р. "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" (в редакції Закону від 9 вересня 2010 р.), від 15 листопада 1996 р. "Про космічну діяльність", від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність", від 16 січня 2003 р. "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", від 25 червня 2009 р. "Про наукові парки",численні укази Президента України тощо.
Значні повноваження з адміністрування зазначеної сфери здійснює Кабінет Міністрів України через Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, до завдань Міністерства в зазначеній сфері належать: 1) науково-технічне прогнозування; 2) розроблення чи методичне керівництво підготовкою регіональних, галузевих, міжгалузевих науково-технічних програм і їх реєстрація; 3) створення умов для розвитку фундаментальних наукових досліджень; 4) забезпечення формування державної політики, міжнародних зв’язків у сфері науки; 5) соціальний захист науковців і захист інтелектуальної власності.
|
|
|
Повноваженнями публічного адміністрування у сфері освіти і науки наділені також:
1) Державна служба інтелектуальної власності України, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 436/2011. Основними завданнями Служби є реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності; внесення на розгляд Міністра МОНмолодьспорту пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності;
2) Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 437/2011. Основними завданнями Агентства є реалізація державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, інформатизації, формування, використання і захисту державних електронних інформаційних ресурсів та створення умов для розвитку інформаційного суспільства; внесення на розгляд Міністра МОНмолодьспорту пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах;
3) Державна інспекція навчальних закладів України, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 438/2011. Основними завданнями Інспекції є реалізація державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності; внесення на розгляд Міністра МОНмолодьспорту пропозицій щодо формування державної політики у зазначеній сфері.
Організація ліцензійно-акредитаційних процесів є основою адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності та забезпечення державних стандартів у галузі освіти України, плідної роботи понад 2000 вищих навчальних закладів різних форм власності й понад 1110 професійно-технічних та вищих професійних училищ.
Ліцензування навчальних закладів — це система державного визнання спроможності навчального закладу здійснювати освітню діяльність за заявленими обсягами підготовки відповідно до державних вимог щодо кадрового, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Термін дії ліцензії повинен відповідати терміну навчання на заданому освітньо-кваліфікаційному рівні.
Акредитація напрямів (спеціальностей) навчальних закладів — це підтвердження здатності вищих навчальних закладів (ВНЗ) здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог з певного напряму (спеціальності) — державно-громадське визнання такого статусу. Термін дії сертифіката про акредитацію становить 5 років, для національних ВНЗ — 10 років.
Необхідною умовою акредитації навчального закладу в цілому повинен бути певний відсоток акредитованих за відповідним рівнем спеціальностей (до 70%), при цьому повинні враховуватись спеціальності, акредитовані не раніше ніж 3 роки тому. Для ВНЗ різних рівнів акредитації вимоги повинні бути різні. При акредитації ВНЗ у цілому за IV рівнем мають враховуватись: загальна кількість студентів; наукова робота студентів: участь в конкурсах та олімпіадах, отримані призові місця, кількість публікацій у наукових виданнях тощо; наукова робота професорсько-викладацького складу; міжнародні зв’язки навчального закладу; внесок у систему освіти: кількість власних видань з грифом МОНмолодьспорту України, участь у роботі науково-методичних комісій, розробці стандартів МОНмолодьспорту України тощо; рівень інформаційного забезпечення навчального процесу (доступ студентів до мережі Інтернет).
Всі ці дані повинні бути надані в результатах самоаналізу навчального закладу, а також перевірені експертами комісії. Акредитація спеціальностей національних навчальних закладів має проводитись за результатами самоаналізу навчального закладу.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2003 р. № 1380 "Про ліцензування освітніх послуг" профільне Міністерство видало наказ від 24 грудня 2003 р. № 847 "Про затвердження Ліцензійних умов надання освітніх послуг, Порядку здійснення контролю за дотриманням ліцензійних умов надання освітніх послуг, Положення про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи та Типового положення про регіональну експертну раду з питань ліцензування та атестації навчальних закладів".
Цим наказом затверджено такі документи:
— Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти;
— Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері загальної середньої освіти;
— Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері позашкільної освіти;
— Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти;
— Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері вищої освіти;
— Порядок здійснення контролю за дотриманням Ліцензійних умов надання освітніх послуг;
— Положення про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи;
— Типове положення про регіональну експертну раду з питань ліцензування та атестації навчальних закладів.
Важливим адміністративно-правовим засобом державного впливу у сфері освіти є встановлення державних стандартів освіти.
Державний стандарт охоплює Базовий навчальний план, загальну характеристику інваріантної й варіативної складових змісту базової та повної освіти, державні вимоги до рівня підготовки осіб. Виконання вимог Державного стандарту є обов’язковим для всіх навчальних закладів, що надають відповідну освіту.
Офіційне визнання відповідності навчальних видань, засобів навчання, навчального обладнання вимогам державних стандартів освіти, навчальним програмам, іншим нормативним документам освіти реалізується МОНмолодьспортом України через процедуру надання відповідного грифа. Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України затверджений наказом МОН України від 17 червня 2008 р. № 537.
МОНмолодьспорт України встановлює такі види грифів:
— "Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України";
— "Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України";
— "Схвалено для використання в навчально-виховному процесі".
Підручникам і навчальним посібникам з різних напрямів підготовки фахівців, які застосовуються у вищих навчальних закладах І—IV рівнів акредитації та вищих професійних училищах, надаються грифи "Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України" (виключно підручникам) або "Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України" (навчальним посібникам) без проходження апробації та моніторингових досліджень. Рішення про надання грифів приймає заступник міністра з вищої освіти на підставі висновків комісій Науково-методичної ради з питань освіти МОНмолодьспорту України. Навчально-методичній літературі (практикумам, хрестоматіям, методичним розробкам, навчально-методичним посібникам, робочим зошитам, дидактичним матеріалам тощо) за рішенням відповідної комісії Науково-методичної ради з питань освіти МОНмолодьспорту України може надаватися схвалення до використання у загальноосвітніх або професійно-технічних навчальних закладах — "Схвалено для використання у загальноосвітніх або професійно-технічних навчальних закладах". Це схвалення зазначається на звороті титульного аркуша навчального видання. Свідоцтво скасовується наказом МОНмолодьспорту України на підставі висновків відповідної комісії Науково-методичної ради з питань освіти МОНмолодьспорту України. У разі невідповідності навчально-наочного посібника зразку еталона, затвердженому в установленому порядку Міжвідомчою художньо-технічною радою, гриф МОНмолодьспорту України скасовується. У разі спотворення тексту грифа МОН або висновку Свідоцтва, а також у разі відмови автора, видавця доопрацювати рукопис відповідно до зауважень експертів або висновку відповідної комісії, їх скасовує МОНмолодь- спорт України.
У випадках прийняття негативного рішення може призначатися незалежна експертиза, розгляд її матеріалів здійснює комісія під контролем голови бюро відповідного відділення Науково-методичної ради з питань освіти МОНмолодьспорту України.
Важливим адміністративно-правовим засобом державного впливу у сфері освіти є присвоєння вчених звань професора і доцента. Вчені звання присвоюються МОНмолодьспортом України. Для проведення атестації наукових і науково-педагогічних працівників у МОНмолодьспорті України утворюється атестаційна колегія, головою якої є Міністр освіти і науки, молоді та спорту України.
Державний контроль за дотриманням Ліцензійних умов надання освітніх послуг здійснює МОНмолодьспорт України, органи управління освітою Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.
Для проведення перевірки органи контролю видають наказ (розпорядження) про призначення голови та членів комісії або уповноваженої особи, який (яке) підписується керівником органу контролю (його заступником) і засвідчується печаткою.
За необхідності перевірки проводяться із залученням фахівців центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представників навчальних закладів, громадських організацій, науково-дослідних установ тощо (за їх згодою).
Орган контролю за 3 робочі дні до початку проведення планової перевірки повідомляє навчальний заклад про проведення перевірки в письмовій формі. Термін проведення перевірки становить не більше 3 робочих днів, у разі потреби термін перевірки може бути продовжено до 10 календарних днів.
Уповноваженій особі надається право:
— ознайомлення з необхідними для проведення перевірки документами;
— доступу на територію, у виробничі та інші приміщення навчального закладу для їх обстеження і з’ясування питань, безпосередньо пов’язаних з перевіркою; отримання копій (ксерокопій) необхідних документів;
— отримання від навчального закладу письмових пояснень з питань, що виникають під час перевірки.
Голова та члени комісії (уповноважена особа) несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за: необ’єктивне відображення в акті перевірки даних про діяльність навчального закладу; приховування фактів порушень чи зловживань, допущених навчальним закладом.
Навчальний заклад під час перевірки дотримання ним Ліцензійних умов надає всі необхідні для проведення перевірки документи та забезпечує умови для її проведення.
За результатами перевірок видаються такі документи: Акт перевірки дотримання навчальним закладом Ліцензійних умов та розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов.
Якщо навчальний заклад не виконав розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, орган ліцензування складає акт про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, що є підставою для розгляду питання про анулювання ліцензії.
Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом 10 робочих днів з дати виникнення підстав для анулювання ліцензії, про що повідомляється навчальному закладу із зазначенням підстав анулювання не пізніше 5 робочих днів з дати його прийняття.
Розгляд питань про анулювання ліцензії здійснюється з обов’язковим запрошенням представників навчального закладу. У разі повторної неявки представників навчального закладу розгляд питань про анулювання ліцензії здійснюється без їх участі. Рішення про анулювання ліцензій може бути оскаржено в судовому порядку.
У разі анулювання ліцензії за рішенням навчальний заклад може подати заяву про отримання нової ліцензії на надання освітніх послуг не раніше ніж через рік з дати прийняття органом ліцензування рішення про анулювання попередньої ліцензії.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2003 р. № 847 затверджено Типове положення про регіональну експертну раду з питань ліцензування та атестації навчальних закладів. Воно визначає загальні завдання, основні організаційні та правові засади й умови діяльності регіональної експертної ради з питань ліцензування та атестації навчальних закладів (РЕР).
РЕР є постійно діючим органом, який забезпечує додержання вимог до ліцензування юридичних осіб — навчальних закладів та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які налають освітні послуги відповідно до законодавства України у сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної, а також професійно-технічної освіти (за умови делегування МОНмолодьспортом України місцевим органам управління освітою своїх: повноважень з формування експертних комісій для проведення ліцензійної експертизи послуг у сфері професійно-технічної освіти) та атестації навчальних закладів.
РЕР у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МОНмолодьспорту України, зазначеним Положенням.
РЕР створюється при Міністерстві освіти Автономної Республіки Крим, органах управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. РЕР очолює голова, який за посадою є керівником або заступником керівника органу адміністрування освіти відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
До складу РЕР входять: голова, заступники голови, які одночасно є головами секцій, відповідальний секретар та інші члени ради, які є представниками місцевих органів управління освітою, інших органів виконавчої влади, навчально-методичних центрів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій тощо.
Основними завданнями РЕР є: розгляд питань і прийняття рішень щодо ліцензування навчальних закладів і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які надають освітні послуги у сфері дошкільної, загальної середньої й позашкільної освіти; розгляд питань і прийняття рішень щодо атестації навчальних закладів, які надають освітні послуги у сфері дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти; розгляд результатів ліцензійної й атестаційної експертизи та прийняття рішень з питань ліцензування та атестації навчальних закладів, які надають послуги у сфері професійно-технічної освіти; попередній розгляд питань про анулювання ліцензій за поданням органів ліцензування; подання МОНмолодьспортом України пропозицій щодо внесення змін до актів законодавства з питань ліцензування та атестації навчальних закладів; участь в інформуванні громадськості про результати ліцензування та атестації освітніх послуг.
РЕР відповідно до покладених на неї завдань: розглядає висновки експертних комісій за результатами ліцензійної або атестаційної експертизи разом із доданими до них документами та приймає рішення про можливість надання ліцензій, свідоцтв про атестацію; розглядає подання органів ліцензування про анулювання ліцензій; готує в межах своєї компетенції пропозиції до нормативно-правових актів з питань ліцензування та атестації навчальних закладів; подає до органів ліцензування пропозиції щодо видачі ліцензій та свідоцтв про атестацію, анулювання ліцензій.
РЕР має право: залучати фахівців органів адміністрування освіти, вищих, професійно-технічних навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, інших навчально-виховних закладів, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до їх компетенції, а також до проведення консультацій та експертизи під час ліцензування та атестації; вносити органам ліцензування пропозиції щодо необхідності доопрацювання матеріалів з ліцензування та атестації, проведення повторної або додаткової експертиз; запрошувати на засідання РЕР керівників навчальних закладів та їх підрозділів, працівників органів влади, підприємств, установ, організацій за згодою їх керівників.
Результати засідань РЕР оформлюються рішеннями. Витяги з рішень РЕР щодо атестації та ліцензування надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти з доданими до них матеріалами передаються до ДАК для прийняття відповідних рішень. Рішення РЕР приймається відкритим голосуванням і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів РЕР. Рішення та висновки РЕР мають рекомендаційний характер.
Значні повноваження з науково-технічного розвитку в Україні здійснює Національна академія наук України, до завдань якої входять: 1) участь у формуванні державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, виконання на світовому рівні фундаментальних і прикладних досліджень; 2) підготовка наукових оцінок і прогнозів усіх сфер державного виробництва і суспільного життя; 3) підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації; 4) сприяння інтеграції вітчизняного інтелектуального потенціалу у світовий науковий простір тощо.
У системі наукових закладів науки чільне місце посідають галузеві і відомчі академії наук: Національна академія правових наук України, Національна академія педагогічних наук України, Українська академія аграрних наук України тощо.
Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що освіта і наука є важливими сферами соціально-культурного будівництва держави, без яких неможливе її існування, побудова правової, соціальної держави, цивілізованого суспільства.
Фізична культура і спорт відіграють важливу роль у формуванні, зміцненні, збереженні здоров’я громадян, підвищенні працездатності та збільшенні тривалості активного життя, утвердженні міжнародного спортивного авторитету держави. В Україні склалася критична ситуація у сфері фізичної культури і спорту, за офіційними даними лише 10% населення залучено до занять фізичною культурою і спортом. Недооцінка соціально-економічної, оздоровчої і виховної ролі фізичної культури і спорту, відсутність чітко скоординованих програм взаємодії різних державних структур і громадських організацій, які беруть участь у фізкультурно-спортивному русі, негативно позначається на здоров’ї населення, соціально-економічному розвитку держави. За інтегральним показником здоров’я населення — середньою очікуваною тривалістю життя людини — Україна займає одне з останніх місць в Європі.
Сьогодні законодавчу базу, що регулює правові відносини у галузі фізичної культури і спорту, становлять: Конституція, закони України від 24 грудня 1993 р. "Про фізичну культуру і спорт" (в редакції Закону від 17 листопада 2009 р.), від 14 вересня 2000 р. "Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні", Закон "Про об’єднання громадян", закони України від 5 квітня 2001 р. "Про антидопінговий контроль у спорті", від 3 серпня 2006 р. "Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з допінгом у спорті", Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 2007—2011 роки, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2006 № 1594, Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту, затв. Указом Президента України від 28 вересня 2004 р. № 1148/2004, та ряд підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, Президентом України, Верховною Радою України, окремими міністерствами тощо. Аналізуючи систему національного законодавства в галузі спорту, слід констатувати, що нині вона є досить громіздкою, розгалуженою та недостатньо ефективною.
На рівні національного законодавства термін "спорт" визначено у Законі "Про фізичну культуру і спорт". Відповідно до ст. 1 вказаного Закону спорт і органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Завданням фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві. В Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту зазначається, що спорт сприяє досягненню фізичної та духовної досконалості людини, виявленню резервних можливостей організму, формуванню патріотичних почуттів у громадян та позитивного міжнародного іміджу держави.
Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту на період до 2016 р. закріплює систему концептуальних ідей і поглядів на роль, організаційну структуру та завдання фізичної культури і спорту в Україні. Цим документом визначається, що метою розвитку фізичної культури і спорту в Україні є: створення умов для забезпечення оптимальної рухової активності кожної людини впродовж усього життя, досягнення нею достатнього рівня фізичної та функціональної підготовленості, сприяння соціальному, біологічному та психічному благополуччю, поліпшенню стану здоров’я, профілактиці захворювань і фізичній реабілітації; залучення до дитячо-юнацького та резервного спорту обдарованих осіб, створення умов для максимальної реалізації їхніх здібностей у спорті вищих досягнень, задоволення видовищних запитів населення, формування у громадян почуття гордості за свою країну, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі.
Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 2007 -201 1 роки формулює мету державного регулювання у галузі спорту як створення умов для розвитку фізичної культури і спорту, зокрема удосконалення відповідного організаційного та нормативно-правового механізму.
Основними завданнями Програми є: проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи в усіх навчальних закладах, за місцем проживання, роботи і у місцях масового відпочинку громадян, а також фізкультурно-оздоровчої та реабілітаційної роботи серед інвалідів; забезпечення розвитку олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських та неолімпійських видів спорту шляхом підтримки дитячого, дитячо-юнацького, резервного спорту, спорту вищих досягнень, спорту інвалідів і спорту ветеранів; підвищення рівня нормативно-правового, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, науково-методичного, медичного, інформаційного забезпечення; участь у міжнародній діяльності.
Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту державну політику у сфері фізичної культури і спорту спрямовує на вирішення таких завдань: формування у населення сталих традицій та мотивацій щодо фізичного виховання і масового спорту як важливого чинника забезпечення здорового способу життя; удосконалення форм залучення різних груп населення до регулярних та повноцінних занять фізичною культурою і спортом; удосконалення на науково обґрунтованих засадах системи дитячо-юнацького спорту; підвищення якості відбору обдарованих осіб до системи резервного спорту, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей спортсменів на етапах багаторічної підготовки; удосконалення системи формування та підготовки національних збірних команд, передусім з олімпійських видів спорту; переорієнтування системи керівництва сферою фізичної культури і спорту на забезпечення поєднання зусиль організацій фізкультурно-спортивної спрямованості; сприяння поширенню клубної системи у сфері фізичної культури і спорту; будівництво за підтримки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування сучасних спортивних споруд, належне їх обладнання та використання; удосконалення економічних засад у сфері фізичної культури і спорту, запровадження ефективних моделей її кадрового, фінансового, матеріально-технічного, наукового, медичного та інформаційного забезпечення.
Систему суб’єктів публічного адміністрування в галузі спорту доцільно поділити на наступні класифікаційні групи за такими критеріями:
1. За територіальною поширеністю повноважень: загальнодержавні (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державна служба молоді та спорту України) та місцеві (республіканський комітет Автономної Республіки Крим, управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи районних державних адміністрацій) суб’єкти адміністративно-правового регулювання у галузі спорту.
2. За обсягом та змістом повноважень: суб’єкти галузевої компетенції (МОНмолодьспорі України, Державна служба молоді та спорту України) та вузькоспеціалізовані (Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Міністерство внутрішніх справ України).
3. За наявністю або відсутністю владних повноважень: державні органи та організації (МОНмолодьспорт України, республіканський комітет Автономної Республіки Крим, управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи районних державних адміністрацій) та громадські організації (Національний олімпійський комітет України, Національний комітет спорту інвалідів, Спортивний комітет, добровільні спортивні товариства "Україна”, "Колос", "Динамо", ЦСКА, "Гарт"; національна спортивна федерація, фізкультурно-спортивні товариства).
Верховна Рада України визначає державну молодіжну політику і здійснює законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури та спорту і здійснює (в межах своїх повноважень) контроль за реалізацією державної програми функціонування і розвитку цієї сфери в Україні та за виконанням законодавства. Комітет Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму формує загальні засади державної політики у сфері фізичної культури, спорту та спортивної діяльності.
Президент України визначає загальні напрями розвитку цієї сфери. З метою підвищення ефективності державної політики у сфері фізичної культури і спорту Указом Президента України "Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту" були окреслені загальні питання розвитку фізичної культури та спорту в Україні.
З метою стимулювання творчої праці діячів науки, освіти, культури, фізичної культури та спорту України, засвідчення їх видатних особистих досягнень Президент України згідно з Указом від 14 лютого 1996 р. № 128/96 "Про державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури" (чинність Указу поширена на видатних діячів фізичної культури і спорту згідно з Указом Президента України від 22 липня 1997 р. № 668/97)засновано призначення державних стипендій видатним діячам фізичної культури та спорту. За вагомий особистий внесок у розвиток і популяризацію фізичної культури і спорту в Україні, досягнення високих спортивних результатів, високу професійну майстерність Президент України відзначає державними нагородами України, присвоює Почесне звання "Заслужений працівник фізичної культури і спорту" з нагоди Дня фізичної культури і спорту.
Кабінет Міністрів України згідно зі ст. 113 Конституції є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи їх діяльність; як суб’єкт державного регулювання в галузі спорту визначає напрями розвитку фізичної культури та спорту, спрямовує діяльність підпорядкованих йому органів виконавчої влади; розробляє на строк своїх повноважень програму діяльності, яка спрямована на відродження відповідної галузі, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань розвитку фізичної культури і спорту в Україні.
Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007— 2011 роки" констатується критична ситуація у сфері фізичної культури і спорту та передбачаються вимоги щодо організації підтримки та зміцнення здоров’я різних категорій громадян, вимоги до навчальних програм щодо фізичного виховання, система програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і підготовленості різних вікових груп населення, основні напрями розвитку масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень, а також основні засади організаційного, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення.
Як суб’єкт адміністративно-правового регулювання у галузі фізичної культури і спорту Кабінет Міністрів України виконує наступні функції: надає інформацію Верховній раді України щодо діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з розвитку фізичної культури і спорту; визначає перелік закладів фізичної культури і спорту, яким надається статус бази олімпійської та паралімпійської підготовки, затверджує Меморандуми взаєморозуміння зі співробітництва у сфері фізичної культури і спорту; призначає стипендії Кабінету Міністрів України видатним спортсменам, тренерам та діячам фізичної культури і спорту; затверджує порядок використаннякоштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів на певний бюджетний рік тощо.
МОНмолодьспорт України є центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей, молоді, фізичної культури та спорту та діє відповідно до Положення, затвердженого указом Президента України.
Основними завданнями МОНмолодьспорту України щодо спорту є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту.
МОНмолодьспорт України відповідно до покладених на нього завдань:
— визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку з питань фізичної культури га спорту;
— забезпечує розвиток видів спорту та фізичного виховання різних груп населення;
— здійснює нормативно-правове забезпечення фізичної культури та спорту;
— встановлює порядок атестації спортивних тренерів та суддів;
— надає в установленому порядку державну підтримку дитячим, молодіжним та іншим громадським організаціям, фізкультурно-спортивної спрямованості, залучає їх до виконання державних програм і заходів з питань фізичної культури та спорту;
— приймає рішення про: надання спортивній федерації статусу національної або відмову в наданні такого статусу; затвердження складу національних збірних команд України; присвоєння спортивних звань;
— визначає систему спортивних відзнак і нагород, нормативи матеріально-технічного та кадрового забезпечення сфери фізичної культури і спорту;
— визначає порядок визнання видів спорту в Україні, включення їх до відповідного реєстру та затверджує порядок його ведення;
— затверджує в установленому порядку Єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України тощо.
Державна служба молоді та спорту України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 31 травня 2011 р. № 636/201 1. Основними завданнями Держмолодьспорту України є реалізація державної політики у молодіжній сфері, сфері фізичної культури та спорту; внесення на розгляд Міністра МОНмолодьспорту України пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах. Держмолодьспорт України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держмолодьспорту України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у Держмолодьспорті України утворюється колегія. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Держмолодьспорту України. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Держмолодьспорті України можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.
Характеризуючи суб’єктів адміністративно-правового регулювання у галузі спорту, слід звернути увагу на місцеві органи виконавчої влади. На місцевому рівні публічне адміністрування у розглядуваній сфері в Автономній Республіці Крим, областях, містах та районах України здійснюють відповідний республіканський комітет Автономної Республіки Крим, а також відповідні управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи районних державних адміністрацій, які співпрацюють з органами місцевого самоврядування та громадськими молодіжними організаціями.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007—2011 роки" обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям було доручено розробити та затвердити у 2-місячний строк регіональні програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007—2011 роки. Таким чином з’явився ряд регіональних Програм розвитку цієї сфери, що задекларували основні пріоритетні питання щодо державного регулювання у галузі фізичної культури та спорту певного регіону, зокрема: Рівненською обласною державною адміністрацією з метою створення» умов для реалізації в області державної політики у сфері зміцнення здоров’я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту 27 лютого 2007 р. схвалена обласна Програма розвитку масового спорту за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення на 2007—201 1 роки; Програму розвитку фізичної культури і спорту в Донецькій області на 2007—201 1 роки та Програму підготовки спортсменів Донецької області до участі у літніх Олімпійських, Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, Всесвітніх Універсіадах, чемпіонатах світу та Європи на 2006— 2012 роки затвердили у Донецькій обласній раді тощо.
Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту районної, районної у м. Севастополі державної адміністрації виконує основні завдання щодо забезпечення реалізації на відповідній території державної політики з питань фізичної культури та спорту; виконує програми і здійснює заходи, спрямовані на забезпечення розвитку фізичної культури та спорту, сприяє розвитку видів спорту, визнаних в Україні; сприяє молодіжним і дитячим громадським організаціям, федераціям з видів спорту та іншим громадським організаціям у проведенні ними роботи з питань фізичної культури та спорту; організує і проводить фізкультурно-спортивні заходи серед широких верств населення, залучає їх до занять фізичною культурою та спортом, забезпечує пропаганду здорового способу життя.
Згідно із Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту на 2007—2011 роки управління та відділи місцевих державних адміністрацій спільно з органами місцевого самоврядування: здійснюють в межах своєї компетенції заходи щодо створення належних умов для забезпечення фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі відповідних умов для дітей-інвалідів; розробляють та запроваджують у навчальних закладах систему контролю за станом фізичного розвитку та здоров’я вихованців, учнів, студентів та інших осіб, що навчаються у цих закладах; сприяють створенню та функціонуванню спортивних клубів; готують пропозиції щодо реформування системи фізичної культури та масового спорту; сприяють розвитку із залученням інвесторів мережі сучасних центрів та клубів фізкультурно-спортивної спрямованості різних організаційно-правових форм тощо.
Характеризуючи систему органів виконавчої влади України, не можна оминути значення місцевого самоврядування в галузі спорту. Хоча місцеве самоврядування не належить до системи державних органів влади, будучи самостійним видом публічної влади, воно у певних визначених законодавством межах здійснює функції органів виконавчої влади. Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає систему й повноваження органів місцевого самоврядування в галузі фізичної культури та спорту. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: управління закладами фізкультури й спорту, оздоровчими закладами, молодіжними, підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Вони розв’язують питання організації медичного обслуговування й харчування в закладах фізичної культури та спорту, створюють умови для занять фізичною культурою й спортом за місцем проживання населення та в місцях масового відпочинку; відповідно до законодавства реєструють статути (положення) фізкультурно-оздоровчих закладів, незалежно від форм власності.
Виконавчі комітети місцевих рад за участю структурних підрозділів міністерств і управлінь на місцях розробляють регіональні програми розвитку фізичної культури та спорту, сприяють утворенню та функціонуванню в усіх містах України центрів фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх" і розширенню мережі фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання з урахуванням потреб і фінансових можливостей регіонів.
Органи місцевого самоврядування сприяють розвиткові самодіяльного масового спорту (основу його становлять різноманітні фізкультурно-спортивні секції), заохочують і стимулюють діяльність підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері. Місцеві ради запроваджують систему пільг і заохочень для підприємств, які спрямовують частину свого прибутку на розвиток фізичної культури і спорту, будівництво об’єктів фізкультури та спорту, організацію відпочинку.
Самоврядування у сфері фізичної культури і спорту здійснюється спортивними федераціями, національними спортивними федераціями, Національним олімпійським комітетом України, фізкультурно-спортивними товариствами.
Спортивна федерація (асоціація, спілка, об’єднання) — громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості, що створюється для розвитку відповідного виду спорту (версії), може мати місцевий або всеукраїнський статус. Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань спорту визначає перелік видів спорту (версії), відповідно до специфіки яких спортивна федерація має право набувати всеукраїнського статусу незалежно від наявності місцевих осередків у більшості областей України, Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі.
Фізкультурно-спортивне товариство — громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості, що створюється громадянами України з метою сприяння розвитку фізичної культури та спорту. Держава в особі центрального органу виконавчої влади з фізичної культури і спорту може делегувати всеукраїнському фізкультурно-спортивному товариству повноваження щодо виконання державних завдань, програм з розвитку фізичної культури і спорту, організації і проведення відповідних спортивних заходів, згідно з укладеною двосторонньою угодою.
В Україні зараз функціонують добровільні спортивні товариства: "Україна", "Гарт", "Колос", ЦСКА, "Динамо", які в своїй діяльності керуються законами України "Про фізичну культуру і спорт", "Про об’єднання громадян", іншими нормативно-правовими актами та власними статутами (положеннями).
Олімпійський рух в Україні — це громадський рух, який базується на добровільному об’єднанні громадян і організацій з метою пропаганди ідей олімпізму, здорового способу життя, розвитку фізичної культури та спорту, що координується Національним олімпійським комітетом України.
Суб’єктами олімпійського руху України є: національні спортивні федерації (з олімпійських видів спорту або неолімпійських видів спорту та такі, що визнані Національним олімпійським комітетом України); державні установи та громадські організації фізкультурно-спортивного спрямування, що сприяють розвитку олімпізму в Україні; відповідні органи з фізичної культури і спорту у складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування; фізкультурно-спортивні товариства; осередки Національного олімпійського комітету України; атлети та інші акредитовані особи на Олімпійських іграх; представники Олімпійської академії України; окремі громадяни, що сприяють розвитку спорту та олімпізму, та інші.
Національний олімпійський комітет України (НОК) — незалежна, неурядова, всеукраїнська громадська організація, яка є основним координатором олімпійського руху в Україні, розвиває та захищає його згідно з Олімпійською хартією.
НОК в своїй діяльності керується законодавством України, Олімпійською хартією і власним Статутом, який був затверджений Асамблеєю засновників НОК України 22 грудня 1990 р. Нова редакція Статуту НОК України затверджена X позачерговою Генеральною асамблеєю НОК 22 квітня 1999 р. Органами управління НОК є Генеральна асамблея, Виконавчий комітет і Президент НОК.
Генеральна асамблея — це вищий орган управління НОК, який складається з членів НОК і проводить свої засідання не рідше одного разу на рік. До виняткової компетенції Генеральної асамблеї належить вирішення таких питань: затвердження статуту НОК, а також змін і доповнень до нього; визначення основних напрямів діяльності та розвитку НОК; розгляд з питань розвитку олімпійського руху в Україні; прийняття основоположних та обов’язкових для всіх членів рішень з питань діяльності НОК; прийняття і виключення членів НОК; інші повноваження, визначені статутом.
Виконавчий комітет здійснює керівництво поточною діяльністю НОК у період між Генеральними асамблеями. Обирається Виконавчий комітет строком на 4 роки з членів НОК Генеральною асамблеєю.
Президент НОК очолює Виконком, представляє НОК в Україні і за кордоном, репрезентує олімпійський рух України та захищає його інтереси в Міжнародному олімпійському комітеті та інших організаціях, виконує інші функції, передбачені статутом.
