Матеріально-побутове забезпечення засуджених

Тема 10

УМОВИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ТА ЗАСОБИ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Матеріально-побутове забезпечення засуджених

Важливою умовою успішного виконання завдань, які ма­ють виправні установи, є належне забезпечення засуджених житлом, одягом, харчуванням та усім іншим, необхідним для перебування людини в місцях відбування покарання.

Створення засудженим нормальних побутових та житлових умов, забезпечення їх належним харчуванням, предметами першої потреби, взуттям та одягом, постіллю та іншими комунально-побутовими умовами відіграють важливу роль у виправленні осіб, які вчинили злочин і відбувають покарання. Налагоджене побутове життя та медичне обслуговування пози­тивно впливають на засуджених, дають змогу пристосуватися до нормальних умов, забезпечують збереження здоров'я та активну трудову діяльність.

Загальновідомо, що більшість осіб до засудження (особливо ті, хто засуджується вперше) мали сім'ю, квартиру, побутові блага, задовольняли певні матеріальні та духовні потреби. В період від­бування покарання вони повністю або частково позбавляються своїх звичних умов і відриваються від звичного середовища. Водночас вимоги міжнародного права та вітчизняного законо­давства передбачають якомога менше спричинення засудже­ним страждань. Так, у ст. 5 Загальної декларації прав людини та інших міжнародних актах про права людини і поводження із засудженими передбачено, що ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання. Цей принцип знайшов свій вияв у кримінальному законодавстві України, яка ратифікувала Декларацію. Так, у ч. З ст. 50 КК передбачається, що покарання не має на меті заподіяти фізичні страждання чи приниження людської гідності. Це положення підтверджується тим, що кримі­нальне законодавство України не передбачає тілесних покарань чи покарань, які принижують людську гідність. Кримінальне покарання може об'єктивно спричинити фізичні або моральні страждання засудженому, зокрема в момент засудження, ізоля­ції при позбавленні волі, оскільки такі страждання є природно властивими покаранню, призначеному законно, але воно не по­винно поєднуватись зі знущаннями, обмеженнями у харчуванні, катуванням, приниженням людської гідності тощо.

Кримінально-виконавче законодавство та відомчі акти ДДУПВП надають широкі можливості для пошуку найбільш ефективних форм матеріально-побутового забезпечення за­суджених, особливо тих, хто відбуває покарання у виправних колоніях.

Матеріально-побутове забезпечення засуджених реалізуєть­ся за такими напрямами:

Перший напрям — це створення необхідних житлових та комунально-побутових умов.

Засудженим, які відбувають покарання у виправних колоніях, створюються необхідні житлові та комунально-побутові умови:

— житлові приміщення повинні будуватися з урахуванням
розташування спальних кімнат, туалетів, кімнат для прове­дення культурно-масових заходів, приміщень для зберігання особистих речей;

— норма жилої площі на одного засудженого не може бути
меншою 3 м², а у лікувальних закладах та виправних колоніях,
призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз,
у стаціонарі — 5 м²;

— до житлових приміщень висуваються суворі санітарно-гігієнічні вимоги. Вони мають бути сухими, мати вентиляцію, електричне та природне освітлення, відповідний інвентар (столи, тумбочки тощо);

— засуджені забезпечуються індивідуальним спальним
місцем і постільними речами.

Другий напрям матеріально-побутового забезпечення — це забезпечення засуджених харчуванням за відповідними норма­ми. Норми харчування встановлюються Кабінетом Міністрів України. В місцях позбавлення волі організовується 3-разове харчування, яке диференціюється за калорійністю та асор­тиментом залежно від віку, здоров'я, роботи, яку виконує засуджений. Так, наприклад, підвищені норми харчування надаються вагітним жінкам, матерям-годувальницям, непов­нолітнім, хворим, інвалідам тощо.

Третій напрям матеріально-побутового забезпечення — це майнове забезпечення засуджених.

Засуджені забезпечуються за відповідними нормами одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі, віку, харак­теру робіт, що піддягають виконанню, і кліматичних умов, а в лікувальних закладах — спеціальним одягом та взуттям. Вар­тість речей оплачується засудженими, крім спеціального одягу. Якщо засуджений звільняється з виправної установи і не має одягу та взуття за сезоном та не має коштів на їх придбання, він забезпечується такими речами за рахунок держави.

Четвертий напрям матеріально-побутового забезпечення — це організація придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби як додаткового джерела матеріаль­но-побутового забезпечення засуджених.

Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знахо­дяться на особистих рахунках, додатково придбати взуття і одяг, у тому числі спортивний. Також засудженому дозволяється за власний рахунок отримувати додаткове дієтичне харчування.

Перелічені основні напрями матеріально-побутового забез­печення засуджених є обов'язковими.

Крім того, відповідно до кримінально-виконавчого законо­давства і Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право на додаткові види матеріально-побутового забезпечення: торговельне обслуговування для придбання за­судженими продуктів харчування та предметів першої потреби, літератури і письмового приладдя; одержання посилок (пере­дач) і бандеролей, а також грошових переказів; побачення та телефонні розмови тощо.

Загальна декларація прав людини проголошує, що кожна людина має право на такий життєвий рівень і медичний до­гляд, який є достатнім для підтримання її здоров'я та її сім'ї. Щодо засуджених забезпечення матеріально-побутового і медико-санітарного обслуговування є обов'язком органів і установ виконання покарань.