Спеціальний правовий статус культурних цінностей

До основних міжнародних договорів, які врегульовують питання правового статусу культурних цінностей можна віднести такі:

1) Конвенцію про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.);

2) Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.);

3) Конвенцію про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.);

4) Конвенцію про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.);

5)Угоду про співробітництво в галузі культури держав СНД (1992 р.);

6) Угоду про вивезення та ввезення культурних цінностей (2001 р.);

7) Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.).

Угода про вивезення та ввезення культурних цінностей була прийнята 28.09.2001 р., ратифікована Україною із застереженням у 2006 р. Під поняттям культурних цінностей розуміються – цінності релігійного або світського характеру чи їхні колекції, які розглядаються кожною з держав Сторін як такі, що мають значення для історії, культури, мистецтва, науки та підпадають під дію законодавства держав Сторін про вивезення і ввезення культурних цінностей. Вивезення і ввезення культурних цінностей – переміщення культурних цінностей юридичними й фізичними особами з будь-якою метою через митні кордони держав Сторін без зобов'язання їхнього зворотного ввезення або зворотного вивезення. Незаконне переміщення культурних цінностей – вивезення, тимчасове ввезення, транзит, ввезення й тимчасове ввезення культурних цінностей, здійснені на порушення законодавства й міжнародних угод держав Сторін.

Угодою забороняється ввезення культурних цінностей, стосовно яких оголошено міжнародний розшук. Такі цінності підлягають затриманню для їхнього подальшого повернення законним власникам у порядку, встановленому законодавством та міжнародними угодами держав Сторін.

Під час транзиту культурних цінностей через територію держави Сторони їхній власник або уповноважена ним у встановленому законодавством держави порядку особа зобов'язані подати уповноваженим державним органам, що здійснюють митне оформлення, митну декларацію з описом культурних цінностей, що провозяться, і зазначенням транзиту як мети ввезення, а також дозвіл на вивезення культурних цінностей, виданий державою вивезення. Митне оформлення транзиту культурних цінностей здійснюється відповідно до митних правил держави транзиту.

Крім того, Угодою передбачено, що Сторони вживають заходів для створення режиму найбільшого сприяння під час оформлення дозволів та іншої необхідної документації на культурні цінності, що тимчасово вивозяться й тимчасово ввозяться, які знаходяться на постійному зберіганні у фондах державних і муніципальних музеїв, архівів, бібліотек, інших державних сховищ культурних цінностей і заявлені зазначеними державними сховищами до тимчасового вивезення й тимчасового ввезення з метою реалізації програм розвитку культурних зв'язків і культурного обміну між державами Сторін, а також під час переміщення зазначених культурних цінностей через митні й державні кордони держав Сторін.

Охорона культурних цінностей держав інших Сторін, які тимчасово ввозяться на територію держави Сторони, здійснюється відповідно до її законодавства й міжнародних договорів.

Обов'язковій експертизі підлягають культурні цінності, затримані митними або іншими правоохоронними органами на території держави однієї зі Сторін за підозрою в незаконності їхнього переміщення.

Угода про співробітництво в галузі культури держав СНД від 15.05.1992 р. (м. Ташкент), яка підписана та ратифікована Україною. Сторони Угоди зобов'язуються створювати сприятливі умови для розвитку культурних зв'язків і культурного обміну і співробітництва в галузі театрального, музичного, образотворчого, естрадного і циркового мистецтва, кіно, телебачення і радіомовлення, бібліотечної і музейної справи, охорони і раціонального використання пам'ятників й інших об'єктів культурно-історичної спадщини, самодіяльної народної творчості, народних промислів і інших видів культурної діяльності.

Крім того, гарантується доступність сформованих зібрань, колекцій та інших культурних цінностей, що утворюють бібліотечний, музейний і архівний фонди незалежних держав, для громадян держав-учасниць цієї Угоди в однаковій мірі і на тих же умовах, як і для своїх громадян.

Сторони забезпечують для всіх учасників цієї Угоди одержання повної інформації про історико-культурні цінності народів, що зберігаються в державних зібраннях, колекціях і фондах інших держав-учасниць Співдружності, і їхнє використання з метою освіти, науки і культури в рамках міждержавних програм.

Сторони визнають необхідність створення міждержавної експертної комісії з повноважних представників Сторін для розгляду питань і підготовки рекомендацій по реституції культурно-художніх цінностей на основі двох або багатосторонніх угод у відповідності зі своїм законодавством і нормами міжнародного права.

Відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради від 04.10.1988 р. під «культурною спадщиною» розуміються: пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Кожна держава визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

При ООН з питань освіти, науки і культури засновується Міжурядовий комітет з охорони визначної культурної і природної спадщини загального значення, що називається «Комітет всесвітньої спадщини». Крім того, Конвенцією засновується Фонд охорони всесвітньої культурної і природної спадщини, що має видатну універсальну цінність і називається Фондом всесвітньої спадщини.

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 14.11.1970 р., яку ратифіковано із заявою Указом Президії ВР УРСР від 10.02.1988 р.

Держави зобов’язуються створити на своїй території, з урахуванням умов кожної країни, одну або кілька національних служб з охорони культурної спадщини. Держави-учасниці цієї Конвенції повинні:

а) заснувати відповідне свідоцтво, яким держава-експортер засвідчує, що вона надала дозвіл на вивіз однієї або декількох культурних цінностей. Це свідоцтво має додаватися до однієї або кількох культурних цінностей, які вивозяться відповідно до існуючих правил;

b) заборонити вивезення зі своєї території культурних цінностей, до яких не прикладене вищезгадане свідоцтво;

с) належним чином довести цю заборону до відома громадськості.