Хребетний стовп, або хребет,— це механічна вісь і опора всього тіла. Загальна будова хребта у дітей шкільного віку така сама, як і в дорослої людини: він складається з 33—34 хребців, між якими лежать хрящові прокладки — міжхребцеві диски, які надають хребтові гнучкості.
Кожен міжхребцевий диск складається з драглистого ядра і фіброзного кільця, утвореного волокнистим хрящем.
У хребетному стовпі розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 4—5 куприкових хребці. Рухомі хребці шийного, грудного і поперекового відділів хребта називаються справжніми хребцями (їх 24), а нерухомі — крижові і куприкові — несправжніми.
Хребець складається з циліндричного тіла, дуги і семи відростків. Непарний задній відросток — остистий і пара поперечних відростків є місцями прикріплення зв’язок і м’язів. Дві пари суглобових відростків — верхніх і нижніх — служать для рухомого сполучення (суглобами) з такими самими відростками хребців, розташованих вище і нижче. Між тілом і дугою хребця є хребцевий отвір.
|
|
Перший шийний хребець називається атлант, а другий — епістрофей. Атлант складається з передньої і задньої дуг з невеличкими горбиками посередині. По боках його містяться два потовщення — бічні маси з суглобовими ямками — місцями сполучення з потиличною кісткою і другим шийним хребцем.
Другий шийний хребець — вістовий епістрофей — має над своїм тілом звернений вверх зубовидний відросток, на якому повертається вправо і вліво атлант разом з черепом. Верхніх суглобових відростків у епістрофею нема.
Решта шийних хребців (крім сьомого) мають відносно невелике тіло, великий хребцевий отвір, роздвоєний на кінці остистий відросток і отвори на поперечних відростках. Грудні хребці мають типову будову. На бічній поверхні тіл верхніх десяти хребців є по дві суглобові ямки для сполучення з головками ребер. На двох останніх (одинадцятому і дванадцятому) грудних хребцях є тільки по одній ямці.
Поперекові хребці відрізняються дуже масивними тілами, їх короткі і товсті остисті відростки відходять від дуги майже горизонтально.
Крижові хребці в дорослої людини зрослись у масивний утвір — крижі.
Процес зростання крижових хребців починається звичайно років у 16 і закінчується до 25 років життя. Отже, в дітей шкільного віку крижові хребці ще не зрощені і не цілком окостенілі. Тому крижі в них легко можуть змінюватись (при неправильному сидінні, стоянні і т. ін.).
Куприкові хребці недорозвинені і зливаються в одну кістку — куприк.
При накладанні хребців один на одного утворюється хребетний канал, в якому лежить спинний мозок. Передня стінка каналу утворена тілами хребців, а бічні і задня —їх дугами з прикріпленими до них зв’язками. Остисті відростки сусідніх хребців з’єднані міжостистими зв’язками.
|
|
У зародка хребетний стовп розвивається навколо спинної хорди. В своєму розвитку він проходить хрящову стадію. Диференціювання хребців починається в шийному відділі і йде в напрямку донизу. Перші зачатки хребців появляються в зародка у вигляді хрящових гнізд на початку другого місяця утробного розвитку, а окостеніння починається з кінця другого місяця.
У хребті новонародженої дитини слабко розвинуті поперечні і остисті відростки. На день народження окремі окостенілі ділянки хребців ще розділені прошарками хряща, який починає замінюватись кістковою тканиною лише на другому році життя. В молодшому шкільному віці триває окостеніння тіл (діафізів) хребців, а епіфізарні пластинки їх ще не оформлені і являють собою суцільну хрящову масу між тілами хребців. Тому хребет дитини гнучкіший, ніж у дорослої людини. Повне окостеніння хребців настає лише в 23—26 років. В цей період закінчується ріст хребта.
Відносна довжина різних відділів хребта змінюється з віком дитини. У новонародженої дитини поперековий відділ відносно коротший, ніж у дорослої людини, а шийний, навпаки, довший. З ростом дитини поперековий відділ значно витягується.
Вигини хребта. У новонародженої дитини хребетний стовп, крім невеликого крижового вигину, майже прямий. Хребет дорослої людини має два вигини вперед (шийний і поперековий) і два назад (грудний і крижовий). Вигини роблять хребет пружним, завдяки чому послаблюються поштовхи голови і тулуба під час ходьби, бігу і стрибків, зберігається рівновага тіла. Крім того, грудний і крижовий вигини збільшують передньо-задній діаметр грудної і тазової порожнин.
Вигини хребта в людини є наслідком прямоходіння. У немовляти вигини хребта появляються в міру розвитку в неї статики (здатності зберігати певне нерухоме положення—сидіти, стояти) і моторики (рухів). Коли дитина починає тримати голову, в неї утворюється шийний вигин хребта. Коли дитина починає стояти і ходити — формується поперековий вигин. Грудний вигин утворюється в дошкільному віці, коли дитина сидить за столом. Крижовий вигин появляється ще в період утробного розвитку, а остаточно формується під впливом ваги верхньої частини тіла і розвитку м’язів та зв’язок таза.
У перші роки життя дитини вигини її хребта ще не сталі: в лежачому положенні вони згладжуються. Лише в молодшому шкільному віці остаточно формуються і стають постійними шийний і грудний вигини, а в період статевого дозрівання — поперековий вигин. Цим створюються сприятливі умови для стійкого тримання всього тіла у вертикальному положенні, тобто в положенні, властивому лише людині.
У дітей шкільного віку іноді розвиваються надмірно великі вигини хребта наперед (лордози) і назад (кіфози). Хребет може викривитись убік (сколіоз). Такі викривлення можуть статись внаслідок неправильного положення тіла дитини під час занять у школі і вдома, неправильної побудови шкільної парти і невідповідності її зросту дитини. При тривалому сидінні за партою перевтомлюються м’язи-розгиначі спини і розслаблюються зв’язки хребта. Дитина мимоволі набирає найлегшу косу посадку, яка поступово стає в неї звичною і приводить до появи сколіозу. Для запобігання ненормальним викривленням хребта необхідно правильно чергувати навчання і відпочинок, влаштовувати фізкультхвилинки на уроках (у молодших класах), стежити за правильною посадкою дітей в класі і вдома, за їх поставою під час стояння і ходіння, систематично проводити фізкультурні вправи, давати можливість їм рухатись під час перерв. В учнів молодших класів сколіоз може розвинутись і внаслідок постійного носіння в одній і тій самій руці портфеля з книжками та іншими предметами. Тому необхідно час від часу нагадувати учням про те, що книжки та інші важкі речі треба носити по черзі в обох руках.
|
|
При швидкому окостенінні скелета після 10—12 років ненормальні викривлення хребта можуть залишитись на все життя, що негативно вплине на розвиток грудної клітки і на роботу органів дихання, загальний фізичний розвиток дитини — на її здоров’я.
Грудна клітка. В утворенні грудної клітки беруть участь грудні хребці, ребра, реберні хрящі і грудна кістка. В порожнині грудної клітки містяться легені, серце, стравохід, дихальне горло і великі судини. Ребер у людини 12 пар. З них верхні 7 пар називаються справжніми ребрами; вони переходять у хрящі, якими з’єднуються з грудною кісткою. Восьма, дев’ята і десята пари ребер називаються несправжніми: їх хрящові кінці з’єднуються з хрящем ребра, що знаходиться вище. Одинадцята і дванадцята пари ребер хрящів не мають, їх передні кінці вільні.
Грудна кістка, або груднина,— плоска кістка, в якій розрізняють рукоятку (вгорі), тіло (посередині) й мечовидний відросток (внизу). У чоловіків грудна кістка довша, ніж у жінок.
Верхній отвір грудної клітки закривається в тілі людини трахеєю, стравоходом, кровоносними судинами і нервами, що проходять у ній. Нижній отвір замикається діафрагмою. Міжреберні проміжки затягнуті міжреберними м’язами. Так утворюється герметичне замкнена грудна порожнина.
У дитячому віці тіло грудної кістки складається з кількох відрізків, з’єднаних між собою хрящовою тканиною. Процес окостеніння триває досить довго. Так, нижні її відрізки зростаються у 15—16 років, а верхні тільки у 21—25 років. Мечовидний відросток зростається з грудниною після ЗО років.
У новонародженої і в грудної дитини ребра розміщені горизонтально, майже під прямим кутом до хребта. У дорослої людини передні кінці ребер трохи звисають донизу. Внаслідок горизонтального положення ребер і високого стояння діафрагми глибокі дихальні рухи в немовлят неможливі, тому в них більша частота дихальних рухів.
|
|
Ці особливості дитячої грудної клітки згладжуються до 6—7 років. До 12—13 років формування грудної клітки закінчується, і вона відрізняється від грудної клітки дорослої людини тільки розмірами. В період статевого дозрівання грудна клітка дуже швидко росте (причому влітку швидше, ніж взимку). Грудна клітка дітей дошкільного і молодшого шкільного віку дуже еластична і податлива. Тому при тривалі й неправильній посадці (коли дитина спирається грудьми на край кришки парти), а також при сильному стягуванні тіла поясом, можуть статись викривлення грудної клітки і порушення її розвитку. Це в свою чергу відіб’ється на розвитку і діяльності легень, серця і великих кровоносних судин, які містяться в грудній порожнині. Тому вчитель повинен постійно турбуватись про усунення всіх причин, які можуть викликати деформацію грудної клітки дитини і порушити її нормальний розвиток.
Правильному розвиткові грудної клітки дітей сприяє посильна фізична праця, фізкультура і спорт.
Верхні кінцівки
Скелет верхньої кінцівки складається з вільної кінцівки — руки і плечового пояса, який з’єднує її з тулубом.
Плечовий пояс утворений двома кістками: ключицею і лопаткою. Спереду він замкнутий, бо обидві ключиці щільно з’єднуються з рукояткою груднини, а ззаду відкритий, бо лопатки не з’єднуються між собою. Плечовий пояс служить опорою для вільної верхньої кінцівки, збільшує амплітуду її рухів.
Ключиця — довга трубчаста кістка, трохи зігнута подібно до латинської букви S.
Лопатка — плоска, трохи вгнута кістка трикутної форми; на її задній поверхні є високий, міцний гребінь, до якого прикріплюються м’язи. З допомогою суглобів лопатка сполучається з ключицею і плечовою кісткою.
Рука складається з плеча, передпліччя і кисті. В кисті розрізняють: зап’ясток, п’ясток і фаланги пальців.
Плечова кістка має довге трубчасте тіло з напівкулястою головкою на верхньому кінці і блоковидною на нижньому. Біля верхньої головки є великий і малий горби, до яких прикріплюються м’язи. Верхня головка входить у суглобову западину лопатки, утворюючи дуже рухомий плечовий суглоб.
Передпліччя складається з ліктьової (з боку мізинця) і променевої (з боку великого пальця) кісток. Верхній кінець ліктьової кістки товщий від нижнього; на ньому є суглобова півмісяцева вирізка, з допомогою якої ліктьова кістка сполучається з плечовою, а по краях вирізки два відростки — ліктьовий (ззаду) і вінцевий (спереду). У променевої кістки, навпаки, нижній кінець значно товщий від верхнього; він з’єднується з кістками зап’ястка. Кістки передпліччя, сполучаючись з плечовою кісткою, утворюють складний ліктьовий суглоб.
Із зап’ястком кістки передпліччя утворюють променево-зап’ястковий суглоб еліпсоїдної форми.
До складу зап’ястка входять вісім невеликих кісточок, які розміщені у два ряди (передній і задній) і з’єднані між собою рухомо.
П’ясток складається з п’яти схожих між собою довгих кісток; їх кінці, обернені до зап’ястка,— розширені, а кінці, що утворюють суглоби з фалангами пальців, — мають заокруглені головки.
Фаланг у кожному пальці по три, і лише у великому пальці їх дві. В напрямі від п’ястка до кінців пальців фаланги називаються основними, середніми і нігтьовими.
Процес окостеніння скелета верхньої кінцівки у дітей відбувається нерівномірно. Повне його окостеніння закінчується лише до 25 років. В педагогічній практиці особливо важливо знати процес окостеніння кисті руки, бо за допомогою кисті дитина вчиться писати і виконувати різні трудові рухи.
У новонародженої дитини ще немає зап’ясткових кісток. Вони розвиваються поступово і стають добре помітними при просвічуванні рентгенівським промінням лише на сьомому році життя дитини. Але і в цьому віці кістки зап’ястка ще не цілком розвинені. Лише в 10—13 років закінчується процес їх окостеніння. Окостеніння фаланг пальців руки закінчується у 9—11 років. В результаті цього значно підвищується працездатність дітей щодо швидкості і тривалості письма.
Знання особливостей окостеніння кисті руки має важливе значення для правильної постановки навчання дітей письма і трудових процесів. Внаслідок того, що кисть руки в дітей молодшого шкільного віку ще не окостеніла, вона ще не цілком працездатна і швидке письмо дітям молодших класів, не вдається, кисть швидко стомлюється. Тому не можна перевантажувати дітей, особливо учнів І і II класів, письмовою роботою.
Нижні кінцівки
Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса, або таза, і вільної кінцівки — ноги.
Таз дорослої людини утворений двома тазовими кістками, які з допомогою малорухомих суглобів сполучаються з крижами в замкнуте кільце. Спереду тазові кістки з’єднуються між собою з допомогою хряща (так зване лобкове зрощення). У дітей і підлітків кожна тазова кістка складається з трьох кісток: клубової, сідничної і лобкової, з’єднаних між собою хрящовою тканиною. Зростання їх починається з початком статевого дозрівання і закінчується у 18—20 років. На місці їх зростання утворюється вертлужна западина, з якою зчленовується головка стегнової кістки.
Порожнина таза є прямим продовженням черевної порожнини. Вона поділяється на два відділи: верхній, або великий, і нижній, або малий таз. У великому тазі розміщена частина кишечника, у малому — органи сечостатевої системи і пряма кишка.
У зв’язку з вертикальним положенням тіла таз людини відносно ширший і масивніший, ніж таз тварин; він підтримує органи, що лежать над ним.
У жінок таз ширший, коротший і має більшу порожнину, ніж у чоловіків. Ці статеві відмінності таза формуються в період статевого дозрівання. Розміри жіночого таза (особливо відстань між верхніми краями крижів і лобкового зрощення — прямий розмір входу) мають значення при родах.
Кістки таза дітей і підлітків ще не зрощені і тому легко зміщуються. Неправильне положення тіла під час сидіння або стояння, носіння взуття на високих каблуках та інші умови можуть спричинити в дітей і підлітків неправильний ріст або затримку в рості тазових кісток і, зрештою, звуження та виродливі зміни форми таза. Це особливо негативно проявиться у дівчини, коли настане для неї пора стати матір’ю. Неодмінною умовою правильного розвитку таза дівчини є рухливість.
Нога людини складається із стегна, гомілки і стопи. Стегнова кістка — найдовша кістка скелета. Верхній кінець її закінчується кулястою головкою. За головкою йде шийка, яка утворює з циліндричним тілом кістки тупий кут. На місці переходу шийки в тіло є два горби — великий і малий вертели, до них прикріплюються м’язи і зв’язки. Головка стегнової кістки входить у вертлужну западину таза, утворюючи кульшовий суглоб.
Гомілка складається з великої і малої гомілкових кісток, які лежать паралельно і з’єднані між собою міжкістковою перетинкою. За розміром велика гомілка значно більша. Під час ходьби вона витримує на собі всю вагу тіла. На її поверхні дуже розвинені гребені — передній і міжкістковий, до яких прикріплюються сильні м’язи. Мала гомілкова кістка лежить назовні від великої.
Стегнова кістка з великою гомілковою утворюють колінний суглоб, до складу якого входить і колінна чашечка — маленька кісточка трикутної форми, розміщена в сухожилку чотириголового м’яза стегна. Колінний суглоб укріплений як зовнішніми, так і внутрішніми зв’язками і допускає лише згинання і розгинання ноги.
У стопі розрізняють передплесно, плесно і фаланги пальців. Передплесно складається з семи добре розвинених кісток, розміщених у два ряди. Найбільші з них — таранна і п’яткова. Таранна кістка зчленовується з кістками гомілки. Нижче від неї, виступаючи назад, лежить п’яткова кістка. Спереду від таранної і п’яткової містяться човновидна, кубовидна і три клиновидні кістки.
Плесно утворене п’ятьма довгими кістками, які задніми кінцями зчленовуються з кістками передплесна, а передніми — з фалангами пальців; останніх по три в кожному пальці, крім великого, в якому їх дві. Гомілкові кістки утворюють з таранною надп’ятково-гомілковий суглоб.
Завдяки прямоходінню та праці відмінності в будові рук і ніг людини стали далеко більші, ніж відмінності в будові грудних і тазових кінцівок тварин. Ноги людини довші, ніж руки, а кістки їх значно масивніші. У новонародженої дитини довжина верхньої і нижньої кінцівок майже однакова. За період росту відносна довжина (щодо довжини тіла) верхньої кінцівки лише трохи збільшується (з 41 до 45%), а нижня кінцівка інтенсивніше росте і досягає 50% довжини всього тіла.
Стопа людини має склепінчасту форму, що зумовлює її пружність. Нога з вищим склепінням (підйомом) більш витривала під час ходьби, ніж нога з нижчим підйомом. Склепінчасте розміщення кісток стопи підтримується численними міцними зв’язками. При роботі, зв’язаній з перенесенням вантажів або з довготривалим стоянням, стопа може втратити свою склепінчасту форму. Плоска стопа може розвинутись у дітей і внаслідок постійного носіння взуття без каблуків (сандалі, тапочки). Сплющена стопа швидко стомлюється і болить при ходьбі.
Велику увагу слід звертати на дитяче взуття, бо від нього в значній мірі залежить розвиток стопи. Розмір дитячого взуття повинен точно відповідати величині ноги. Тісне і незручне взуття стискує кровоносні судини, спричиняючи застій крові, деформує ногу (пальці скручуються, налягають один на одного, вкриваються мозолями, деформується стопа), посилює пітливість. Крім того, в тісному взутті взимку холодніше, бо стискування кровоносних судин перешкоджає нормальному кровообігові, немає також достатнього шару повітря між ногою і взуттям. Дуже велике взуття натирає ноги. Каблук дитячого взуття повинен бути на всю ширину ступні (навіть в учениць старшого віку) і не вище 2 см.
Літнє дитяче взуття повинно бути максимально відкрите. Не рекомендується дітям носити гумове, а також лаковане взуття, бо в ньому утворювана волога не випаровується, внаслідок чого на ногах появляються опрілості і потертості.
Череп
Скелет голови називається черепом. В ньому розрізняють дві частини: мозкову (черепну коробку) і лицеву. В черепній коробці міститься головний мозок, а лицева частина черепа служить опорою для початкових відділів дихального і травного апаратів.
Мозковий череп. Мозкова частина черепа має форму неправильної кулі. До її складу входять вісім плоских кісток: лобова, дві тім’яні, дві вискові, потилична, основна і решітчаста. Всі вони з’єднані між собою швами. Верхня частина черепної коробки називається кришкою, а нижня — основою.
Лобова кістка закриває порожнину черепної коробки спереду. Нижня її частина утворює верхні стінки очних ямок. Всередині лобової кістки, під надбрівними дугами, є порожнини — лобні пазухи, сполучені з порожниною носа, звідки в них проникає повітря.
Середина черепної кришки утворена двома тім’яними кістками, які з допомогою зубчастого шва з’єднуються одна з одною, а також з лобовою і потиличною кістками. Лускатим швом тім’яні кістки сполучаються з висковими. Останні утворюють бічні поверхні черепної коробки. Всередині вискових кісток (у так званих пірамідах) лежать органи слуху і рівноваги, до яких веде зовнішній слуховий прохід.
Потилична кістка утворює задню стінку мозкового черепа і його основу. В нижній частині потиличної кістки (в основі черепа) є великий потиличний отвір, через який спинний мозок з’єднується з головним. По обидва боки від великого потиличного отвору на нижній поверхні потиличної кістки є суглобові відростки, якими череп зчленовується з атлантом, утворюючи двоосьовий атланто-потиличний суглоб.
В утворенні основи черепа бере участь також клиновидна, або основна, кістка, яка має форму метелика. На верхній поверхні клиновидної кістки (зверненій у порожнину черепа) є заглибина — турецьке сідло, в якій міститься нижній мозковий придаток — гіпофіз.
Решітчаста кістка лежить у верхньому відділі носової порожнини у вирізці лобової кістки. Крізь численні отвори решітчастої кістки від головного мозку до слизової оболонки носа проходять гілочки нюхового нерва.
Зовнішня і бічні поверхні мозкового черепа майже гладенькі, а основа черепа має різні виступи і шорсткості, до яких прикріплюються м’язи. Крім того, в основі черепа є отвори, крізь які проходять кровоносні судини і нерви.
На внутрішній поверхні черепної кришки помітно відбитки кровоносних судин і так звані пальцьові відбитки, що відповідають закруткам великих півкуль головного мозку. На внутрішній поверхні основи черепа є виступи, які ділять її на три пари черепних ямок — передні, середні і задні.
Лицевий череп. До складу лицевого черепа входять 15 кісток, з них 6 парних (верхньощелепна, вилична, носова, піднебінна, слізна і нижня носова раковина) і 3 непарних (леміш, нижня щелепа і під’язикова кістка).
Верхньощелепна кістка складається з тіла і чотирьох відростків: лобового, виличного, альвеолярного і піднебінного. Ця кістка бере участь в утворенні очної ямки, носової і ротової порожнин. Лобовий відросток сполучається з лобовою і носовою кістками, виличний відросток — з виличною кісткою. В альвеолярних відростках є заглибини, в яких містяться корені зубів. Піднебінні відростки обох кісток, з’єднуючись між собою, утворюють передню частину твердого піднебіння.
Вилична кістка має форму неправильного чотирикутника. З допомогою чотирьох кутів і верхнього краю вона з’єднується з сусідніми кістками. Сполучаючись з виличним відростком вискової кістки, вона утворює виличну дугу, до якої прикріплюються м’язи і зв’язки обличчя.
Носові кістки — дві невеликі видовжені кісткові пластинки, які, з’єднуючись одна з одною, утворюють перенісся і кісткову частину спинки носа.
Слізна кістка — найменша з усіх кісток черепа. Вона міститься в передньо-внутрішньому кутку очної ямки.
Піднебінна кістка складається з двох пластинок: горизонтальної і вертикальної. Перша утворює задню частину твердого піднебіння, а друга входить до складу бічної стінки носа.
Нижня носова раковина — цілком самостійна кістка, що має форму зігнутої пластинки. Вона міститься на бічній стінці носової порожнини і відокремлює середній носовий хід від нижнього.
Леміш — непарна кістка, що має форму неправильної чотирикутної пластинки. Він утворює верхню частину носової перегородки.
Нижня щелепа — велика непарна кістка, що складається з двох частин, які зростаються на другому році життя. У нижній, як і в верхній щелепі, є заглибини, в яких містяться корені зубів.
Задні кінці нижньої щелепи мають по два відростки з вирізкою між ними. Передній відросток називається вінцевим, задній — зчленівним. З допомогою останнього нижня щелепа рухомо зчленовується з висковими кістками. Всі кістки черепа, крім нижньої щелепи, сполучені між собою нерухомо — з допомогою швів.
До черепа належить також невелика підковоподібна кістка — під’язикова, яка лежить на передній поверхні шиї (біля основи язика) між нижньою щелепою і гортанню. Вона є місцем прикріплення багатьох м’язів. Безпосередньо з кістками черепа вона не зчленовується.
Вікові особливості черепа. У новонародженої дитини череп ще не повністю окостенів. Лобова, основна і вискові кістки складаються з двох частин кожна, потилична кістка поділена на чотири частини. Процес їх зростання триває 3—4 роки.
Шви між окремими кістками черепа новонародженої дитини не сформовані: їх краї з’єднуються між собою сполучнотканинними перетинками.
Особливо значні сполучнотканинні проміжки там, де сходяться краї кількох кісток — так звані тім’ячка. Розрізняють шість тім’ячок: лобове (велике), потиличне (мале), два передніх бічних і два задніх бічних. Коли процес окостеніння черепа відбувається нормально, бічні тім’ячка заростають вже до моменту народження дитини. Потиличне тім’ячко заростає на другому-третьому місяці життя дитини. Найдовше заростає лобове тім’ячко — 12—18 місяців. Черепні шви остаточно формуються тільки в 3—4 роки, а іноді й пізніше.
Тім’ячка і сполучнотканинні шви черепа новонародженої дитини зумовлюють легке зміщення кісток, завдяки чому полегшується процес родів.
За розмірами череп новонародженої дитини значно менший, ніж череп дорослої людини. Він має відносно більшу мозкову частину і відносно мало розвинену лицеву частину. Якщо в дорослої людини мозковий череп більший від лицевого вдвічі, то в новонародженої дитини — у вісім раз. Це пояснюється дуже раннім розвитком головного мозку.
Найінтенсивніше росте череп протягом першого року життя дитини; до 4 років він росте ще досить інтенсивно, потім ріст його дуже сповільнюється, особливо у віці 7—12 років. Інтенсивний розвиток лицевого черепа починається в 13—14 років, і в період статевого дозрівання встановлюється остаточне співвідношення між мозковою та лицевою частинами черепа. В цей період мозковий череп стає ширшим, лицевий — видовжується; посилено росте лобова кістка.
Шви черепа до 30 років життя людини майже повністю заростають. Лише в деяких випадках вони залишаються не зарослими до глибокої старості.
Статеві відмінності в будові черепа полягають у тому, що чоловічий череп більший, лицева частина його більш розвинена, а виступи й горбики, до яких прикріплюються м’язи, помітні виразніше, ніж в черепі жінки. Порожнини очних ямок у жінок більші, ніж у чоловіків, а хоани — менші.