Методологічну основу порівняльно-педагогічних досліджень

становлять підходи (А. Сбруєва):

1) цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається в рамках сукупності всіх форм життєдіяльності дитини (людини) тієї чи іншої цивілізації – матеріальних, політичних, культурних, релігійних, наукових тощо;

2) антропологічний, за яким всі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреб розвитку особистості;

3) синхронний, який передбачає осмислення розгортання освітнього процесу в просторі, у співвідношенні з іншими цивілізаціями і регіонами;

4) діахронний, в рамках якого розглядаються і співставляються педагогічні факти та явища, що відбуваються у різних культурно-історичних циклах у межах однієї цивілізації.

До провідних методів порівняльно-педагогічних досліджень належать (А. Сбруєва):

1.Вивчення офіційних документів, до яких відносять:

- державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов’язки держави щодо підтримки та розвитку освітньої системи;

- документи та матеріали громадських, професійних та політичних організацій, їх форумів щодо намірів у справі розвитку освіти;

- матеріали та рекомендації форумів міністрів освіти регіонів (Ради Європи, країн Африки, арабських країн, Латинської Америки тощо);

- документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, міжнародних конференцій з питань освіти, що проходять під егідою Міжнародного бюро освіти. Рад Європи, Всесвітньої ради товариств порівняльної педагогіки; документи міжнародних професійних учительських спілок;

- всі види шкільної документації, у яких фіксується змістовий (державні навчальні плани та програми, підручники, програми та плани конкретних шкіл), процесуальний (класні журнали, педагогічні щоденники вчителів, протоколи засідань педагогічних рад) та результативний (тести, екзамени, контрольні та творчі роботи учнів) аспекти діяльності школи.

2.Вивчення статистичних даних. Щорічно у різних країнах світу друкуються статистичні дані, що характеризують стан освіти. У щорічниках ЮНЕСКО інформація обмежується такими параметрами: число учнів у різних типах навчальних закладів; відсоток охоплення дітей відповідного віку початковою, основною, повною середньою школою (чоловічої та жіночої статі та в цілому), число студентів на 10 000 чоловік населення; кількість учителів (чоловічої та жіночої статі та в цілому), рівень їх професійної підготовки; частка витрат на освіту \ ВНП; витрати на навчання одного учня; середня кількість комп’ютерів на школу; відсоток повністю неграмотного та функціонально неграмотного населення.

3.Вивчення документальних та науково-педагогічних джерел. Провідними видами джерел, у яких міститься інформація для порівняльно-педагогічних досліджень є:

• освітянські журнали та газети, призначені для педагогів-практиків, викладачів вузів та керівників освітніх установ різного рівня. Вони містять різноманітний матеріал про практичні аспекти діяльності навчальних закладів різних типів, про педагогічний досвід, інноваційні проекти;

• науково-педагогічні, психологічні, соціологічні журнали містять інформацію про теоретичні та прикладні дослідження у сфері освіти. В сучасних умовах існують як національні так і міжнародні журнали такого плану. Серед останніх найбільш відомими є «Перспективи» («Ргоspects»), «Міжнародний огляд освіти» («Internationl Review of education»), «Огляд порівняльної педагогіки» («Тhе Соmparative Educarion Reviev»); «Порівняння» («Соmраге»), «Порівняльна педагогіка» («Соmparative Education»). До порівняльно-педагогічних можна віднести і видання в галузі освіти, що видаються Радою Європи: «Форум» («Forum»); «Інформаційний бюлетень з освіти» (Newsletter Education – з 1996 р. не виходить), «Зв’язки» («Links»);

• монографії з питань освіти, авторами яких є педагоги-теоретики та практики, освітні діячі, колективи науково-дослідних установ, міжнародних організацій; публікації матеріалів конференцій з питань освіти. Вивчення літератури супроводжується аналізом, порівнянням, зіставленням різних освітніх реалій, процесів, феноменів та теоретико-педагогічних ідей і концепцій;

• Всесвітня мережа Інтернет, в якій існують тисячі і тисячі «вікон», що належать міжнародним та національним педагогічним товариствам, університетам, засобам масової інформації, бібліотекам, школам, окремим науковцям та вчителям. Використання сучасних інформаційних технологій дає досліднику можливість не тільки отримати інформацію з найвіддаленіших куточків світу, а й самому включитись в сферу міжнародного наукового життя.

4. Спостереження – звичайне та включене, інтенсивне та екстенсивне. Ефективність спостереження у порівняльно-педагогічному дослідженні залежить від знання мови, якою воно здійснюється та вміння контактувати з об’єктами спостереження.

5.Бесіди та інтерв’ю з безпосередніми учасниками освітнього процесу, його керівниками, зацікавленою громадськістю. Застосування цих методів дозволяє надати дослідженню особистісного звучання.

6. Методи математичної та статистичної обробки даних. У порівняльній педагогіці обсяг фактичних даних є дуже великим, тому застосування таких методик їх обробки є надзвичайно актуальним.

7. Структурний метод, який передбачає «розчленування» феномена, що вивчається, на складові частини. Оригінальність дослідження залежатиме від того, на які саме частини дослідник розділить свій предмет, на які питання він прагнутиме відповісти.

8. Конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджуваному феномені в цілому та в окремих його складових у просторі й часі. При цьому відбувається поділ процесу на певні етапи, встановлюється й науково-обґрунтована періодизація.

9. Порівняльний метод обов’язково доповнює і завершує використання; інших методів у порівняльно-педагогічному дослідженні. Цей метод дозволяє робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем та провідні тенденції їх розвитку.

До часткових методів порівняльно-педагогічних дослідження відносять:

• аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських, національних, групових та особистісних цінностей, встановлення їх пріоритетності;

• модернізаторський – сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ;

• парадигмальний, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм;

• метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розвиток освіти протягом дії даного циклу (як правило, 60–70 років);

• хвильовий, що сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль освіти. Наприклад, у нас в країні – дворянська, міська, буржуазна, пролетарська.

Необхідно зазначити, що педагогічна компаративістика користується методами дослідження як педагогіки, так і суміжних з нею наук. Особлива роль відводиться таким методам як описовий (вимагає точності та об’єктивності, групування, систематизації та інтерпретації фактів, накопичення необхідної та достатньої інформації для аналізу, передбачає визначення одиничного та типового в системі освіти), історичний (аналіз генезису та особливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розумінню сучасного стану досліджуваних педагогічних явищ), соціологічний (передбачає оцінку організації освіти потребам розвитку даного суспільства), статистичний (аналіз та інтерпретація кількісних показників освіти, складність при використанні полягає в тому, що параметри національної статистики важко використовувати в міжнародному порівнянні).

Як і кожна галузь знань, порівняльна педагогіка вимагає застосування продуманої системи методів дослідження, яка у кожному конкретному випадку забезпечить об’єктивне і ґрунтовне висвітлення освітніх процесів та тенденцій їх розвитку.

Наукову обґрунтованість порівняльно-педагогічному дослідженню на
думку Б. Вульфсона, З. Мальцевої, К. Бражник забезпечують наступні
методологічні принципи:

• принцип діалектичного підходу до розгляду різноманітного досвіду
зарубіжних країн;

• принцип конструювання інтегрованого знання з актуальних проблем сучасної дидактики на основі концепції цілісного освітнього процесу;

• принцип відповідності відбору методів і технологій освіти
об’єктивній логіці розвитку дидактики та її науковим методам пізнання;

• принцип відповідності практичної реалізації узагальнених знань, отриманих порівняльною педагогікою, цілям національної школи та умовам її розвитку;

• принцип об’єктивності.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Сформулюйте об’єкт, предмет, завдання педагогічної компаративістики.

2. Визначте функції педагогічної компаративістики.

3. Назвіть методи дослідження педагогічної компаративістики.

4. Охарактеризуйте основні методи порівняльно-педагогічних досліджень.

 

Теми для самостійного опрацювання:

1. Етапи формування інституційної бази порівняльної педагогіки.

2. Використання методів порівняльної педагогіки науковцями-практиками.

 

Теми рефератів:

1. Компаративістика як окремий напрямок наукових досліджень.

2. Характеристика сучасних напрямів досліджень у галузі порівняльної педагогіки.

3. Педагогічна компаративістика в системі професійної підготовки майбутнього вчителя.

 

Література:

1. Андреев В. И. Развитие систем образования в ФРГ и Республике Беларусь: сравнительно-педагогический анализ (1945-1995 гг.): дис.... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Андреев Владимир Иванович. – Мн., 1998. – 304 с.

2. Батюкова З. Специфика влияния сравнительных педагогических исследований на политику реформ школьного образования в современном мире / З. Батюкова // Новое в психолого-педагогических исследованиях. – 2010. – №2. – С. 44–87.

3. Богданов І. М. Порівняльна педагогіка / Упоряд. І. М.Богданова. – Одеса: ПДПУ оц. К.Д.Ушинського, 2000. – 164 с.

4. Бражник Е. И. Особенности методологи сравнительных педагогических исследований [Электронный ресурс] / Евгения Ивановна Бражник // Письма в Еmissia.offline: Эл. науч.-пед. журнал. – 2005. – январь- июнь. – Режим доступа: http://www.emissia.org/offline/2005/975.htm.

5. Василюк А.В. Нариси з порівняльної педагогіки: посібник з порівняльної педагогіки для студентів вищих педагогічних закладів освіти / А. Василюк, К. Корсак, Н. Яковець; Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя. – Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. – 119с.

6. Василюк А.В. Сучасні освітні системи: посібник з порівняльної педагогіки для самостійної роботи студентів / А. Василюк, Р. Пахоцінський, Н. І. Яковець; Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя. – Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. – 139 с.

7. Васюк О. В. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / О. В. Васюк. – К.: ДАКККіМ, 2008. – 291 с.

8. Вульфсон Б. Л. Методы сравнительно-педагогических исследований / Б. Л. Вульфсон // Педагогика. – 2002. – № 2. – С. 70–80.

9. Вульфсон Б. Л. Сравнительная педагогика: история и современные проблемы / Б. Л. Вульфсон. – М.: УРАО, 2003. – 232 с.

10. Галус О. М. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / О. М. Галус, Л. М. Шапошнікова. – К.: Вища школа, 2006. – 215 с.

11. Лавриченко Н. Методологічні аспекти порівняльно-педагогічних досліджень / Наталія Лавриченко // Шлях освіти. – 2006. – № 2. – С. 17–23.

12. Матвієнко О. Порівняльна педагогіка як навчальний предмет в педагогічному університеті / Ольга Матвієнко // Філософія педагогічної майстерності: Зб. наук праць. – Київ-Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. – С. 118–127.

13. Рослякова М. Научно-исследовательский центр сравнительной педагогики Пятигорского Государственного Лингвистического Университета и Южного отделения РАО Сравнительная педагогика [Электронный ресурс] / М. Рослякова. – Режим доступа: http://philosophy.ungrund.org.

14. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти / А. А. Сбруєва. – 2-е вид., стер. – Суми: Університетська книга, 2005. – 320 с.

15. Сисоєва С. О.
Компаративістика у сфері освіти: навчальний курс для магістрів [Електронний ресурс] / С. О. Сисоєва // Педагогічний процес: теорія і практика. - 2014. - Вип. 4. - С. 23-26. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pptp_2014_4_7.

16. Чепіль М. М. Порівняльна педагогіка / М.М. Чепіль. – К.: Академвидав, 2014. – 215 с.