Ек1сфк0сткмъ,еисекъстъ,еисекъсткмъ;- 3 страница

відхлань — див. хлань.

Еі'дчай «розпач», оочай «тс», відча­юга «сміливець», відчаяка, одчаяка «тс», відчайний, відчаятися «впасти у відчай; втратити надію»; — р. отчая­ние, отчаянный «дуже хоробрий», отча­яться, бр. адчай, др. стъчаяние «від­вага, хоробрість», отъчание «тс», отъ-чаятися «втратити надію», схв. ота/ «відчай», стел, от-ьчлание «тс», сткчй-іати ca «втратити надію»; — псл. огъ-ćajati sę «втратити надію», пов'язане з ćajati (*ćcjeti) «чекати, сподіватися».— Див. ще від, чей.

відчахнути, відчахувати — див. ча-хати.

відчебучити «сказати дурницю або непристойність, ляпнути, бевкнути; зробити дурниию»; — запозичення з ро­сійської мови; р. отчебучить «тс.» ви­никло на базі дієслів типу чебурахнуть «кинути з шумом, ляпнути» під впливом отчубучить «побити кого чубуком, ло­зиною».

відчинити «відкрити; відімкнути», відчиняти, зачинити «закрити; замкну­ти», одчинити, причинити, прочинити, розчинити «розкрити» (двері, вікно); — р. [отчинйть, зачинить, расчинйть], бр. адчын'щь, зачын'щь, прачын'щь, пры-чын'щь, расчынщь, п. [zaczynić] «заго­родити», слц. [pritećin] «перегородка», вл. Zcćinić «зачинити», нл. pśizacyniś «зачинити», huwotcyniś «відчинити»; — префіксальні утворення від дієслова чинити «робити, творити», що виникли, очевидно, в результаті заміни семантич­но тотожних давніших форм др. отво-рити, затворити, у яких основа -тво­рити букв, «робити, чинити» утворила­ся шляхом перерозподілу префікса от- у дієслові от-ворити і приєднання кін­цевого τ з цього префікса до деетимоло-гізованої основи -ворити «відчиняти,

відшпандорити

візит

 

зачиняти», спорідненої з воръ «мішок; жердина для відгороджування, зами­кання», верея та ін.; розглядається та­кож (Непокупный 86—88; Лучыц—Фе-дарэц БУІ 41; Fraenkel Slavia 13/1, 11) як паралель до лит. atidaryti «відчи­нити», букв, «від-робити», лтс. atdarît, нвн. aufmachen» «тс», лит. uźdaryti «зачинити», лтс. àizdarît, нвн. zuma­chen «тс».— Див. ще від, чинити.— Пор. верея, вір¹.

відшпандорити — див. шпандель.

відшпшкати — див. шпонка.

відьма, [відюга, відюха, відюя Я, відьоха], відьмак, [відьман, відьмар, відьмач], відьмівство, [відьмуга Я, відь-мук, відмур], відьомство, відьмити, відь­мувати, відьмачий, відьомський, обві-дьмйтися; — р. ведьма, бр. ведзьма, п. wiedźma, ч. vëdma; — др. вЪдьма, пов'язане з vedati «відати, знати», пор. др. ьЪдь «знання, чари, чаклування»; відьма — це жінка, якій приписува­лося знання різних способів впливу на надприродні сили (духи); слово в першу чергу східнослов'янське і, можливо, ще праслов'янське, але в інших мовах не збереглося (пор., однак, і болг. ве­щица «відьма» від цього ж кореня); п. wiedźma і ч. vëdma можна розглядати як запозичення із східнослов'янських мов, але не обов'язково (Brückner 615',

Machek ESJĆ 680).—Шанский ЭСРЯ I 3, 37—38; Фасмер I 285; Miki. EW 390—391.—Див. ще відати.

[вієля] «засохле дерево, сухостій» Ж; — неясне.

віж (заст.) «присяжний пристав у справах, що підлягали судові воєвод і повітових старост; арбітр, посередник; возний» Ж, Я, Пі (XV—XVII ст., впер­ше засвідчено в 1430), виж «тс.» Я, ві-жове «плата, що давалася віжам» Я; — очевидно, з давнішого vëzb «знавець (законів)» (пор. др. ьЪжь «знавець», 1400), утвореного від дієслова vëdëti «знати»; Піскунов подає форму множини вожі, яка може свідчити про вплив діє­слова возити і терміна возний. — Див. ще відати.

віжка, віжки СУМ, Ж, [вожжйна] «віжка», [віжкати] «прив'язувати віжки

до поводів» Ж, ст. вожки (XVI ст.), вожа (XVII ст.), вижки (XVIII ст.); — p. вожжа, бр. важка, п. wodze «віжки, по­води», м. вога «повід», слн. vójka «по­від», vójke «віжки»; — в українській мові утворення з суфіксом -к- (<-ьк-) від давнішого вожа; — псл. *vodja по­хідне від дієслова voditi «водити».— Фасмер І 332;ЭСБМ II 182—183.—Див. ще водити.— Пор. важки.

віжливий — див. відати.

віз¹, візник, візника, візникувати, віз­ництво, візниця, візничий — див. везти.

віз² — див. виз.

віза, візувальник, візувати; — р. болг. м. схв. ваза, бр. віза, п. wiza, ч. слц. слн. vizum, вл. wizum; — запо­зичення з французької мови; фр. visa походить від лат. visa, форми множини від visum «проглянуте», дієприкмет­ника від дієслова video «бачу», спорід­неного з псл. vidëti, укр. [вйдіти], вид.— СІС 127; Шанский ЭСРЯ І З, 93—94; Фасмер І 312; Dauzat 753.—Див. ще вид.

візерунок «прикраса, малюнок», [ве-зерунок], візерунчастий, ст. визерунокъ «образ, подоба; взірець; рисунок, план» (XVII ст.); —бр. [віззрунак]; — запози­чення з польської мови; п. wizerunek «образ, подоба, зображення» виводиться від свн. visierunge «тс».— Richhardt 111; ЭСБМ II 133; Korbut PF 4, 497.

візит, візйта, візитація, візитер, [візитйрка] «віконце в дверях для спо­стереження», візитівка «візитна картка», візитка «тс», візитувати «робити ві­зит»; — р. визит (1702), визита (1697), бр. віз'їт, п. wizyta, ч. слц. vizita, болг. схв. визита, м. визита, слн. viziten «візитний»; — укр. візйта і р. заст. визита через польське посередництво, а укр. візит і р. визйт безпосередньо запозичено з французької мови; фр. vi­site «відвідини» є похідним від дієслова visiter «відвідувати», запозиченого з ла­тинської мови; лат. visitare «тс.» похо­дить від vîsere «оглядати, відвідувати», пов'язаного з vidëre «бачити», прямим відповідником псл. vidëti, укр. [вйді­ти].—С\С 127; Шанский ЭСРЯ І З, 95; Dauzat 754.— Див. ще вид.

В13ЛЯ

вік

 

[візля] «біля» Ж, [візлі, возлі] «тс.» Ж; —р- возле, возли, [зля, зли]; — оче­видно, давніше *vbzdblë, в якому vbz-є префіксом, a dblë — тією самою осно­вою, що і в словах длятися, довгий, р. длина; форма візля замість возлі пояснюється впливом прийменників біля, для. — Фасмер І 334; Преобр. І 90; ESSJ SI. gr. I 68, 71, 73.— Див. ще длятися, довгий, уз. — Пор. біля, ві'для.

Вій — див. вія.

вій — див. вити¹.

ві'йва — див. віяти.

[війлок] «повстяне покривало» Ж, ст. войлок «повстяна основа під сідлом» (XVI ст.); — р. войлок, ст. войлук «чап­рак» (XV ст.), п. wojłok, ст. wojdłok (XVI ст.); — запозичення з тюркських мов; можливо, походить від тюрк, ojlyk «покривало» (Miki. EW 393; Фасмер І 335) або від кумик. боюллук (боюнлук) «подушка під голову», тобто подушка з повсті (Дмитриев 557—558).— Рогаль З історії сл. мов 179; Шипова ПО.

війна — див. Еоювати.

[війник¹] «гілка, пруття; віник» Ж, [вінник] «гілка; віник» Ж; — ч. vëjik «прутик», слн. véjnik «зв'язка прути­ків»; — очевидно, похідні утворення від псл. vëja «вітка,?ілка», пов'язаного з vëtbVb «гілка» і, можливо, з дінд. vajâ «тс»; об'єднання значень «вітка» і «віник» є, мабуть, наслідком взаємодії слів різного походження війник і ві­ник.—Machek ESJĆ 681, 683.—Пор.

ВІНИК, ВІТЬ.

[війник²] (бот.) «куничник, Calama-grostis epigeios» Я, [войник] «тс.» Мак;— неясне.

військкомат; — абревіатура слово­сполучення військовий комісаріат, утво­рена за зразком р. военкомат (з военный комиссариат).

війт «сільський староста», [віт] Я, війтенко, війтйха, війтівна, війтівство, війтівщина, війтувати, завійтуватися «зазнатися, будучи війтом», ст. войтъ «голова самоврядування в місті з ні­мецьким правом; голова міського суду» (1359); — р. діал. бр. войт, п. wójt; — через польське посередництво або й

безпосередньо запозичено з середньо­верхньонімецької мови; свн. vog(e)t «на­глядач, правитель» походить від лат. (ad)vocâtus «судовий оборонець, захис­ник».— Шелудько 26; Richhardt 111; Фасмер І 335; ЭСБМ II 184—185; Brück­ner 629—630; PaulDW 700; Kluge — Mitzka 824—825.— Див. ще адвокат.

війя «дишель біля волового воза», [війє, віє Ж, вій'Іна «половина волового дишля», войє ЖІ, війце «дишель в упряжі плуга між двома парами волів», [вільце] «тс.» Ж;— P- [вое] «дишель для ярма», бр. [вайе] «головна частина сохи», п. [woje] «дишель», вл. нл. wojo «тс; голобля», болг. [войще (ойще)] «дишель; ручиця плуга», схв. òje «війя», слн. ojé «тс»; — псл. oje, род. в. *ojese;—споріднене з лит. iena «голобля», ailé «жердина», гр. οίήιον «кермо, стерно», дінд. Isa «дишель», хет. hissa- «тс»; іє. *еі-/оі- «жердина; ди­шель».— ЭСБМ II 26; Brückner 377; Skok II 549; Mayrhofer І 97; Friedrich HW 70; Pokorny 298.

вік, [вікіещйна] «старовина», [віч-няк] «вічний володар землі» Я, вічний, [вічйстий] «вічний», вікувати, віковіч­ний, віковічнити, безвік, безвічний «віко­вічний», відвіку «споконвіку», відвічний «вічний», довіку, довічний, звіку, звічний, ізвік, навік, навіки, справіку, [спредвіку] «споконвіку», увік, увіковічувати, увіч­нювати; — р. бр. болг. м. век, др. еЪкъ, п. wiek, ч. vëk, слц. vek, вл. wëk, схв. вщек, век, слн. vék «вік; сила», стел. вфкъ «тривалість життя; вічність»; — псл. *vëkb «сила, здоров'я людини, життя»;— споріднене з лит. viêkas «си­ла, життя», veïkti «діяти, робити», лте vèikt «домогтися, подолати», дісл. veig «міць, сила», vig «боротьба», гот. wei-han «боротися», двн. wigan «тс», лат. vinco «перемагаю», ірл. fichim «борюсь»; іє. *ueik-/uoik- «бути сильним»; мож­ливо, слово вік тотожне з другою час­тиною слова чоловік. — Критенко Мо-возн. 1970/1, 74—76; Кочерган Мовозн. 1969/6, 77; Шанский ЭСРЯ І 3, 39; Фасмер І 286; Преобр. І 107—108; Brückner 615; Machek ESJĆ 681—682; БЕР І 129—130; Skok III 590—591; Bezlaj Eseji 116; Тавлова Этимология

Вікентій

Віктор

 

1967, 36—39; Fraenkel 1213—1214; Rak-stu kr. Endzelmam 101—102.— Пор. без-віччя, чоловік.

Вікентій, Вікент, ст. В/йнценць, Влценьць, В/Яцнець (1433), Вікентій (1627); — р. Викентий, бр. Вікенцій, др. Викентий, п. Wincenty, ч. Vincenc, слц. Vincent, болг. Викенти, слн. Vin­cenzi]), стел. EwîfcNTMM, Emkentt,.; — через старослов'янську мову запозиче­но з грецької; віз.-гр. Βικέντιος похо­дить від лат. Vincentius, утвореного від слова vincens «перемагаючий», діє­прикметника від дієслова vinco «перема­гаю», спорідненого з псл. vëkb, укр. вік; старі форми з Ва відбивають вплив п. Wincenty, запозиченого безпосеред­ньо з латинської мови.— Петровский 75; Илчев 109.— Див. ще вік.

вікно¹ «отвір у стіні; рама з шибками у цьому отворі», вікнина «отвір для вік­на», вікняр, віконник, віконниця, вікон-ня [попідвіконню), віконний, вікнастий, навіконний, підвіконник, підвіконня, підвіконний; — р. болг. окно, бр. акно, др. окъно, п. ч. слц. okno, вл. wokno, нл. hokno, полаб. väknü, м. окно, схв. окно, слн. ôkno; — псл. *окъпо, утво­рене від *око, як дісл. vindauga «вікно», з vindr «вітер» і auga «око» (звідси англ. window «вікно»); — слов'янське слово було засвоєне сусідніми мовами, напр., фін. akkuna, ест. aken, уг. ст. і діал. okna, okona, äkona, akóna, aka-па.— Фасмер III 128; Преобр. І 642; Trautmann 34; Machek ESJĆ 411; Skok II 551; Bezlaj ES Posk. zv. 20; Kalima ZfSIPh 6, 168; Веке ZfSIPh 16, 319.— Див. ще око.— Пор. вікно².

вікно² «ополонка в кризі; місце в бо­лоті, не заросле водоростями; місце, де вирує вода», вікнина «чисте місце в болоті», вікновина «тс», [вікнина] «за­мулена глибока яма під водою» Me; — р. [окно] «глибоке або відкрите місце в болоті», бр. акно «тс», п. oko morskie «безодня, прірва під водою», ст. okno «водоспад, джерело», схв. окно «місце в болоті, не заросле лозою або незамер-заюче», слн. ôkno «глибина; ополонка в кризі; земля, де просочується вода»;— якщо це не праслов'янське метафоричне

вживання слова вікно¹ «отвір у стіні» (псл. окъпо), то можна припустити, що воно є суфіксальним похідним від іє. *ak^Mâ «вода»; пор. лит. âkas «ополон­ка», лтс. aka «джерело, криниця», а та­кож слов'янські назви річок і озер. ρ. Οκά (притока Волги), укр. Жабина Ока (притока Оржиці), Волове Око (озе­ро в с Циблі на Переяславщині). — Фасмер — Трубачев III 127; ЭСБМ 1 101; Bezlaj ES Posk. zv. 20; Pokorny 23.

віко «кришка скрині, діжки, домо­вини; повіка», поьіка, [повіко] «повіка», [павічайка] «тс»; — р. веко «повіка; лу­б'яна коробка, обичайка», бр. века «кришка», др. ьЬко «повіка», п. wieko «кришка», ч. viko, слц. veko, вл. нл. wëko «тс», слн. véka «повіка», стел. в'Ько «тс»;—псл. vëka «кришка, по­віка»; — споріднене з лит. vókas «пові­ка», vóka «кришка», лтс. vâks «кришка» і, можливо, з алб. vétullë «брова» (з *vökla); не зовсім певні дальші зістав­лення з лит. vókti «чистити, скупчувати, збирати, ховати» (Fraenkel 1272) або з дінд. vyä- «покривати» (Brückner 615— 616).— Дзендзелівський Нз УжДУ 14, 97; Шанский ЭСРЯ І 3, 39—40; Фасмер І 285, 286; Преобр. І 107; ЭСБМ II 81— 82; Machek ESJĆ 689.

[вікозити] «побити, відлупцювати» Я; — очевидно, помилкова або діалект­на форма дієслова *вйкозити, яка могла виникнути внаслідок семантичної кон­денсації словосполучення побити як (сидорову) козу.

вікопомний; — можливо, утворене під впливом п. wiekopomny (Linde); обидва слова, як і р. приснопамятный (церковнослов'янізм), можуть бути, врешті-решт, кальками віз.-гр. παντο-μνημόνευτος, утвореного з основ займен­ника πάς (род. в. παντός) «всякий, весь» і дієприкметника μνημονευτός «згаду­ваний».

[вікочелати] «викачувати» (тісто) ВеЗн; — неясне утворення від основи дієслова котити (див.).

Віктор, В'їтя, Вітько, [Виктор, Витя, Витька, Вйктір, Вйхтір], Вік­торія, ст. Вікторг (1627); — р. болг. Виктор, Виктория, бр. Віктор, Вікто-

вікторина

вільха

 

рыя, п. Wiktor, Wiktoria, ч. слц. Victor, слн. Viktor, Viktorija, стел. Кикторъ, Виктории;— через старослов'янську мову запозичено з грецької; віз.-гр. Βίκτωρ, Ούικτωρία (?) походять від лат. Victor, Victoria, утворених на основі іменників victor «переможець», victoria «перемога», пов'язаних з діє­словом vinco «перемагаю», спорідненим з псл. vëk-b, укр. вік (див.).

вікторина; — р. болг. викторина, бр. віктарьіна; — утворення на базі лат. victoria «перемога».— Див. ще Віктор.

віл, [волар] «волячий пастух», волй-ще, [волівня] «волярня Ж; (зб.) воли», [воловар] «волячий пастух» Ж, воловик «тс», воловина, воловник «хлів для волів», воловня «тс», [воловщина] «податок із худоби» Ж, воляка, воляр, [волярня], [вораль] «воловик» ВеЗн, [воластий] «по­дібний до вола» Я, [воловйтий] «вайлува­тий, повільний» Ж, волячий, [воларити] «бути воловиком»; — р. бр. болг. м. вол, др. волъ, п. wół, ч. vül, слц. vol, вл. нл. woł, полаб. vài, схв. во, слн. vol, стел. волъ; — псл. volb, слов'янський ново­твір, похідний від псл. valjati «кастру­вати», пор. укр. [валяти] «каструвати коней», коновал, [валах] «кастрований баран», р. [вал] «кастрований бик»; — менш переконливі зближення із словом великий (Meillet Etudes 242; Walde— Hofm. II 857) на протилежність дрібній худобі, пор. гр. μήλον «дрібна худоба» (укр. малий), з дієсловом волати, п. wołać «волати, кликати, гукати», як бик з бучати (Младенов 75), із словами воло, ч. vole «воло» і н. wellen, schwel­len «набрякати, набухати» (Machek ESJĆ 703—704), з етнонімом волох, ні­бито віл — «волоська худоба» (Преобр. І 95) тощо.— Критенко Вступ 546; Тру-бачев Назв. дом. жив. 43—44; Шан­ский ЭСРЯ І 3, 146; Фасмер—Трубачев І 335—336; БЕР І 174; Skok III 610; Бернштейн Очерк 1974, 245—246.

вілла «дача, особняк»; — р. вйлла, бр. в'їла, п. willa, ч. слц. vila, вл. wiła, болг. м. вила, схв. вила, слн. vila; — через посередництво німецької мови (н. Villa) запозичене, очевидно, з іта­лійської; іт. villa «сільський будинок,

садиба» продовжує слат. villa «тс», по­хідне від лат. vîcus «поселення, село, квартал міста», спорідненого з дінд. vis'- «житло», псл. vbsb «село», укр. заст. весь «тс».— СІС 128; Шанский ЭСРЯ І 3, 98; Фасмер І 315; Hołub— Lyer 507; Walde—Hofm. II 790—791.— Див. ще весь².

вільга¹ «вогкість, волога», вільгота, вільгий «вологий, сирий», звільжити, [одвильгнути] ВеЛ, [одвільжати] «від­воложитися»; — бр. вільгаць; —запози­чення з польської мови; п. wilgoć «вог­кість, волога», zwilżyć «зволожити», ст. wilgi «вогкий» є закономірними фонетич­ними відповідниками до укр. аогкий. — ЭСБМ II 139—140. —Див. ще вогкий.

[вільга²] (орн.) «іволга, Oriolus gal-bula L.», [вивільга], [вильга, воловіга, вольга, вольвіга, ивіль, ивільга, ивола, івовга, іговда, іговна, ігола] Шарл, [йвиль, ивова Ж, йвол Ж, иволга Ж, ивула Ж!, іволга; — р. иволга, бр. івалга, др. влъга, п. wilga, wywilga, fwywiołga, wy-wielga], 4. ст. слц. vlha, болг. авлйга, ст. влъга (XIII ст.), схв. вуга «синиця», слн. volga «іволга»; — псл. *v^bJga; — не зовсім ясне; можливо, споріднене з лит. volungë «дятел», лтс. vâluodze «іволга», а також із свн. wite-wall «тс.» (де wite- «дерево»); зіставляється також з ав. vâr(3)ngan «птах», п. wołać «волати, кликати»; менш переконливе пов'язання (Bruckner 621) п. wilga з прикметником wilgi «вологий», нібито птах вважався вісником дощу, пор. н. Regenpfeifer «сивка», букв, «дощовий свистун»; Махек шукає походження сло­ва у праєвропейському субстраті; у формах іволга, [вивільга] і- та ви- є про­тетичні елементи.— Фасмер І 114—115; Machek ESJC 694; БЕР І 2; Skok III 635; Budziszewska 100; Fraenkel 1273—1274; Mühl.—Endz. IV 498.—Пор. іволга. вільгота (заст.) «пільга, полегкість, вільність», вільготний; — калька р. вольгота, утвореного, очевидно, шляхом контамінації слів вольний і льгота. — Шанский ЭСРЯ І 3, 154—155; Даль І 239.

вільха, [їльха], вільшанка (орн.) «бе­рестянка, Erithacus rubecula L.», віль­га

вільце

EÎHO

 

шина, вільшняк «вільховий гай», віль­ховий, вільшаний; —р. ольха, [вольха, ёлха, елоха], бр. вольха, др. ольха, ольхъ, олехъ, п. olcha, ст. olsza, ч. olse, слц. jelsa, вл. wólśa, нл. wolśa, болг. елха, схв. jóxa, /óea(<*jelxa), слн. jélsa, [ólśa, jólśa], стел, (цел.) клк\"й; — пел. *jelbxa/*olbxa; — споріднене з лит. alksnis, alksnys, aliksnis, ëlksnis«вільха», лтс. èlksnis, àlksnis, двн. elira, erila (<elira), ήβη. Erle (<erila), дісл. gir, air, лат. alnus «вільха» (<*alisnos), дмакед. άλιζα «осокір»; іє. *alis-, *elis-«вільха» походить, можливо, від *el-, *ol- «червоний, жовтий» (вільхове де­рево червоне всередині), пор. двн. ëlo «жовтий, червонуватий»; Махек відно­сить слово до праєвропейського фонду.— Критенко Вступ 548; Филин Образ, яз. 196; Фасмер III 138—139; ЭСБМ II 190— 191; Machek ESJĆ 413; Jm. rostl. 130; БЕР І 493; Bern. І 453, 454; Budziszew-ska 271; Fraenkel 8; Топоров І 53—54; Persson Beitr. 893—894; Walde—Hofm. I 31.

вільце¹ — див. вильце.

вільце² — див. вій я.

вімбар, вінбар — див. амбар.

він, вона, [вна] Ж, воно, вони, [вни] Ж, [овін Доп. УжДУ І, овун тж]; — р. он, она, оно, оный «той», бр. єн, яна, яно, др. онъ «він, той», она «вона, та», оно «воно, те», п. ч. слц. on, ona, ono, вл. won, wona, wono, нл. won, wona, wono «воно, он те», болг. он, она, оно, м. он, она, оно, схв. он/он, она, оно, слн. òn, óna, όηο/onô, стел, омъ, они, ono; — пел. опъ, ona, ono «той, та, те; він, вона, воно», що утворилися шляхом злиття синонімічних індоєвропейських часток *о- (пор. укр. отой, такий-ό, он-о, онде-о, ось-a, їй відповідає лат. е- в e-nim) і *-п- (пор. укр. ген); — споріднені з лит. anàs/ans «той, [він]», дінд. ав. ana- «цей», вірм. -п«той», гр. ενη (ήμερα) «на третій день, післязавтра», εκείνος/ κεΐνος/κήνος «той, отой» (утворено шля­хом нанизування кількох вказівних займенників *ε-κε-ενος), хет. eni-, anni-«той», двн. ëner, нвн. jener «тс.», пор. також лат. enim «саме, так» (з e-nim).— Фасмер III 140—141; Преобр. І 650—

651; Machek 3SJC 414—415; Skok III 556—558; Fraenkel 10; Frisk I 476, 515; Walde—Hofm. I 386, 404—405; Brug-mann Demonstrativpron. 84, 90—94, 127—129.— Пор. он, онеє.

вінегрет; — p. болг. винегрет, бр. вінегрзт, п. winegret;— запозичення з французької мови; фр. vinaigrette «соус із оцту, олії, солі» походить від vinaigre «оцет», утвореного з vin «вино», спорід­неного з укр. вино, та aigre «квас, кис­лота», що зводиться до нар.-лат. *acrus, лат. асег «гострий», спорідненого з псл. ostrb, укр. гострий. — СІС 128; Шанский ЭСРЯ І 3, 99—100; Фасмер І 316; ЭСБМ II 147; Kopaliński 1043; Dauzat 19, 752.—Див. ще вино, гострий.

вінець, вінок, вінця «краї посуду», [вінчанка] «вінчання», [вінчанка гладиця] «мідянка гладенька, Coronella austria-tica Laur.» Ж, вінчальний, війчастий «подібний до вінця»; вінчати; — р. ве­нец, венок, брі вянёц (церк., перен.) «вінець», вянок, др. вЬньць, вЪнъкъ, п. wieniec, wianek, ч. vënec, vinek, слц. veniec, vienok, вл. wënc, нл. wënk, болг. венец, м. венец, венок, схв. eujè-нац, слн. vénec, стел. κημκιι,κ;— псл. vënbcb, уёпъкъ, суфіксальні утворення від vënb (пор. p. [вен] «плетінка», п. fwian] «тс»), пов'язаного з дієсловом viti «вити»; — споріднене з лит. vainì-kas «вінок», лтс. vainuks «тс».— Шан­ский ЭСРЯ І 3; 49—50, 51; Фасмер І 291; Brückner 610; Machek ESJĆ 683; БЕР І 133—134; Skok III 591; Fraenkel 1182.— Див. ще вити¹.

віник, [війник] «пруття, віник» Ж, віниччя «трава, з якої роблять віни­ки»; — р. веник, бр. венік, др. вЪникъ «в'язка прутиків», п. fwienik], ч. vënik, слн. venik, стел. E'feNMK'K «галузка»; — псл. vënikb пов'язане, очевидно, з vë-пъкъ «вінок» і viti «вити»; виводилось також від vëjati «віяти» (Miki. EW 389) і від vëja «гілка» (Machek ESJL 683).— Шанский ЭСРЯ І 3, 50; Фасмер І 291; Преобр. І 108; ЭСБМ II 83.—Див. ще вити¹.— Пор. вінець.

ві'но (заст.) «придане, посаг», [він-ний] Ж, [віновний] Бі, [вінйти] «наді­ляти посагом» Бі, [вінувати] «давати,

вїнтер

вір

 

готувати посаг» Ж, [звінуватися] «по­збавитися посагу» Ж; — р- заст. вено «придане, посаг, плата за наречену», бр. ст. вена, др. єЬно, вено «плата за на­речену, придане, яке дарував молодий», п. wiano «придане, посаг», ч. veno, слц. veno, вл. wëno «тс», стел, eîno «тс; подарунок для молодої»; — псл. veno «плата за жінку, придане, посаг»; — очевидно, споріднене з лат. venum «про­даж», vendo «продаю» (<venum do), гр. ώνος «ціна» (<*vösnos), дінд. vasnâh «ціна», vasnâm «плата», вірм. gin «тс», хет. и§!>апЦа- «продавати», пор. was-«купувати»; іє. *uesno- «купувати»; менш обгрунтовано зіставлялося (Pe­tersen IF 5, 67; Walde—Hofm. II 753— 754; Булич ЖМНП 1895, липень 254; Трубачев Терм, родства 144) з гр. εδνον, εεδνον «придане», двн. widomo «ціна», widemo, дангл. weotuma, wituma «тс.» і з гніздом веду, вести. — Дзендзелів-ський УЗЛП 31—32; Шанский ЭСРЯ І

3, 50—51; Фасмер І 291; Преобр. І 108;
Brückner 610—611; Трубачев Этимоло­
гия 1973, 5—10; Откупщиков 243—244.

ві'нтєр, в'штір, в'штірчик — див. вен тер.

вінця — див. вінець.

віншувати «вітати, поздоровляти», [вінчувати] ЗНТШ 114, віншувальний, ст. вЬншовати, вЪнчовати (XVIII ст.), виншовати (XVII ст.); — бр. віншаваць «тс», п. winszować «тс; бажати, зичити»,

4. vinsovati «бажати, зичити», слц. vin-
sovat' «тс», слн. vósciti «вітати, зичи­
ти; (ст.) дозволити, допустити»; — укра­
їнське слово через польське посеред­
ництво запозичене з середньоверхньо­
німецької мови; свн. wünschen «бажати,
зичити» походить із двн. wunsken (звід­
си словенська форма), спорідненого
з дангл. wyscan «бажати», англ. wish,
дісл. veskja «тс», далі з дінд. vafichâ
«бажання», venati (vanóti) «бажає», лат.
venus «любов, привабливість», хет.
uenzi «coit»; усі форми, очевидно, з іє.
*цеп- «бажати, прагнути».— Дзендзе-
лівський УЗЛП 32; Оньїшкевич Исслед.
п. яз. 240; Шелудько 26; Richhardt 112;
ЭСБМ II 152; Brückner 622; Miki. EW
394; Bezlaj ES Posk. zv. 26; Kluge—
Mitzka 871; Walde—Hofm. II 752—753.

26 8-539

віола «альтова скрипка», віоліна «скрипка»; — p. болг. м. виола, бр. віела, п. ч. слц. viola, схв. вйола; — за­позичення з італійської мови; іт. viola «альтова скрипка» загальноприйнятого пояснення не має; пов'язувалося з viola «фіалка» з огляду на те, що корпус скрипки з його вигинами нагадує квітку фіалки (Kluge—Mitzka 823); зіставля­лося з двн. fidula «скрипка» (Dauzat 752; Hołub—Lyer 508); виводилось від звуконаслідувального вигуку *viu (А. Prati, Vocabolario etymologico italiano 1046—1047; Шанский ЭСРЯ І 3, 102) та ін.

віолончель «смичковий інструмент типу скрипки», віолончеліст; — р. вио­лончель, бр. віяланчЬль, п. wiolonczela, ч. violoncello, cello, слц. violoncelo, celo, болг. виолончело, чело, м. виолончёло, схв. виолончело, чело, слн. celo; — за­позичення з італійської мови; іт. vio­loncello є здрібнілою формою від vio­lone «басова скрипка» (букв, «велика скрипка»), похідного від viola «альтова скрипка».— СІС 129; Шанский ЭСРЯ І З, 103; Фасмер І 318; Kluge—Mitzka 823.— Див. ще віола.

[віпса] «зіпсована річ, ніщо ЛЧерк; перепалене залізо, жужелиця»; — оче­видно, походить із словосполучень типу звести на пси (*во пси) «перевести, згу­бити», пор. п. psu na budę (na buty) «ні до чого, ні к лихій годині» (букв. «собаці на будку, на чоботи»).— Див. ще пес.— Пор. псувати.

[вір¹] «жердяна огорожа, частокіл», [вірдйнє] «кілля» Ж, вір'я «жердки, кіл­ля, частокіл», Іворака] «жердина для огорожі» Mo, ворйна «тс; кілок у час­токолі», ворйння «кілля, частокіл», вор'я «жердини; огорожа з жердин», [воряка В а, До, орйнє Ж\ «тс», [воря-нок] «загорода; загін для худоби» Я, Ізворати] «загородити» Ж, [завїрки] «частокіл», [завора] «кілок, яким запи­рають ворота», [заеоріння] «ворота», [заварити] «загородити», [обворйти] «за­городити жердинами» Б і, [обворячитьі «обнести огорожею з жердин» Ва, До;— р. [вор] «частокіл», [воры] «кілля, палі», бр. [вор] «хлів», лр.воръ «огорожа, ого­роджене МІСЦе», ПОр. СТСЛ. ЕКрЖ, ЕрЇТИ

вір

ві'рва

 

«закривати, замикати»;— псл. vor-/ver-«запирати, замикати»; — споріднене з верея, лит. vàras «лата частоколу», apì-varas «загорода для худоби», гот. warjan «захищатися, оборонятися», дісл. verja «тс», дангл. werian «зводити греблю», дфриз. wera «перечити; забороняти», днн. werian, двн. werren, weren, нвн. wehren «тс», дісл. vor «загорожа», англ. weir «гребля, дамба», оск. veru «ворота»; іє. *uer- «замикати, боронити, закри­вати»^—Фасмер І 350; ЭСБМ II 194; Fraenkel 1197—1198; Feist 551—552.— Пор. верея, ворота, обора.