Поняття інформаційного суспільства

Визначення поняття «інформаційне суспільство» є доволі дискусійним в наукових колах. Як правило науковці намага­ються окреслити основні, фундаментальні ознаки такого сус­пільства.

Здебільшого, суспільство вважається інформаційним, якщо:

1. Будь-хто, будь-де й у будь-який час можуть одержати за відповідну плату чи безкоштовно на основі автоматизованого до­ступу і систем зв'язку будь-яку інформацію і знання, необхідні для їхньої життєдіяльності і рішення особистих і соціально зна­чущих задач.

2. У суспільстві виробляється, функціонує і доступна будь-якому індивіду, групі чи організації сучасна інформаційна тех­нологія.

3. Існують розвинені інфраструктури, що забезпечують ство­рення національних інформаційних ресурсів у обсязі, необхідно­му для підтримки науково-технологічного й соціально-історич­ного прогресу, що постійно прискорюється.

В. А. Л ІІІКАН, Ю. Є.МАКСИМ EH КО, В. М. ЖЕЛІХО ВС ЬКИИ

4. Відбувається процес прискореної автоматизації й роботиза­ції всіх сфер і галузей виробництва та керування.

5. Здійснюються радикальні зміни соціальних структур, на­слідком яких є розширення сфери інформаційної діяльності та послуг.

В.М. Бражко, О.М. Гальченко, B.C. Цимбалюк визначають ін­формаційне суспільство як:

1. Суспільство, в якому більшість працівників займаються створенням, зібранням, відображенням, реєстрацією, накопи­ченням, збереженням і поширенням інформації, особливо її най­вищої форми - знань;

2. Суспільство, в якому діяльність людей ґрунтується на ви­користанні послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку.

Одразу зазначимо, що становлення інформаційного суспіль­ства має об'єктивний характер, хоча значної актуальності на­дається питанню державного управління цим процесом.

Юдін O.K. та Богуш В.М. зазначають про необхідність розроб­лення програми входження в інформаційне суспільство, під якою розуміють план діяльності держави з реалізації Концепції національної інформаційної політики, спрямованої на вирішен­ня завдань формування інформаційної сфери, які забезпечують:

- розвиток засобів масової інформації;

- формування інформаційних ресурсів;

- надання інформаційних послуг;

- підготовку інформаційних продуктів;

- прийняття термінових заходів, спрямованих на створення єдиного інформаційного простору держави і його інтеграції в сві­товий інформаційний просіір;

- встановлення жорсткого контролю за державними система­ми зв'язку та телекомунікацій.

Програма повинна передбачати розгляд таких напрямків:

- формування і розвиток інформаційної інфраструктури де­
ржави;

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
_______________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

- реалізація права на інформацію в інформаційних мережах;

- захист особистості, суспільства, держави від неякісної, фальшивої інформації і дезінформації;

- захист інтелектуальної власності в інформаційних мере­жах;

 

- захист інформації, в тому числі персональних даних, даних в інформаційних мережах;

- застосування можливостей інформаційних технологій для розвитку нових форм трудової діяльності, освіти та виховання;

- захист прав споживачів та розвиток конкуренції в мережах;

- міжнародне співробітництво з проблем створення глобаль­ного інформаційного суспільства;

- координація робіт з реалізації програми.

У 1993 р. сутність інформаційного суспільства була розкри­та Комісією ЄС: «Інформаційне суспільство - це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку» [198]. На думку Європейської Комісії, ін­формаційним суспільством слід вважати [197]:

- суспільство нового типу, що формується внаслідок глобаль­ної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій;

- суспільство знання, тобто суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знан­ня, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею;

- глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж; яке, з од­ного боку, сприятиме взаємопроникненню культур, а з іншо­го - відкриватиме кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації.

Вважається, що в майбутньому існуватиме декілька типів інформаційного суспільства, як колись існувало декілька мо­делей індустріального суспільства. Ключовими ознаками для

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ визначення типу суспільства будуть такі: ступінь забезпечення рівних прав доступу громадян до основного ресурсу - інформа­ції, ступінь участі у житті суспільства та самореалізації людей із обмеженими фізичними можливостями.

Ґрунтовним є визначення інформаційного суспільства, запро­поноване Арістовою І.В.: «Громадянське суспільство з розвину­тим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформацій­но-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг на основі інтелектуальних ін­формаційних технологій та технологій зв'язку».

Важко не погодитись з дослідницею, яка зазначає, що сьо­годні в Україні ані держава, ані комерційний сектор економіки повною мірою не визначити своєї позиції і своїх стратегічних цілей інформаційної політики в умовах становлення та розвит­ку інформаційного суспільства. Ті концепції і програми, що є, вирішують ряд, хоча і важливих, але приватних завдань цього напрямку.

На нашу думку, загальнодержавна концепція повинна врахо­вувати умови, за яких жорсткі механізми, що забезпечують уніфі­кацію та єдине централізоване управління всією інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, зруйновані, а нові, що засновані на економічній та суспільній необхідності та створені на основі ринкових стимулів, ще не працюють повною мірою. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів та послуг не мож­на порівняти із ринками розвинених західних країн. Необхідна його структурна реорганізація та модернізація, що потребує знач­них інвестицій. Вважаємо, що необхідно більш чітко визначити, що повинна робити держава, а що - ринкові структури. Процес розподілу відповідальності та власності між державою і ринком в інформаційній сфері ще не здобув сталих рис. Співвідношення держава - ринок для України дещо інше, ніж у країнах з прозо­рою ринковою економікою. Ринкові стимули поки що не в змозі забезпечити відтворення інформаційних ресурсів і технологій. Концепція державної інформаційної політики в Україні повинна

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

________________________________ В УМОВ АХ ЄВРОІН Т ЕГРАЦІЇ

виходити з цього положення, а не копіювати у всьому загальні під­ходи зарубіжних країн, що скеровані на удосконалення ринкових відносин, що вже давно існують, і механізмів у галузі створення та використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Найбільшого успіху на шляху до інформаційного суспільства досягають країни, у яких держава формує і активно проводить у життя відповідну цілеспрямовану політику. Роль держави пос­тає у створенні сприятливих умов для розвитку цього процесу, до яких можна віднести:

- максимальне залучення ресурсів (кадрових, фінансових, ма­теріальних і ін.) до інформаційного виробництва;

- нормативно-правове та нормативно-технічне регулювання;

- підтримка проектів і програм, які демонструють можливості інформаційного суспільства;

- розвиток міжнародного інформаційного обміну та співробіт­ництва.