Методи індуктивного дослідження

Індуктивним називається такий метод дослідження, при якій висновок робиться із приватних посилок і укладаємося в наступному. Для того, щоб одержати загальне знання про який-небудь клас предметів, необхідно досліджувати окремі предмети цього класу, знайти в них загальні істотні ознаки, які й послужать основою для знання про загальний, властивий даний клас предметів. Індуктивний метод дослідження укладається також і в тім, що дослідник переходить, від знання менш загальних положень до знання більше загальних положень. Індукція широко застосовується у всіх областях наукового дослідження. Величезне значення індукції в практиці наукового дослідження пояснюється тим, що всяка теорія, усяке загальне теоретичне положення є результатом дослідження конкретних, одиничних предметів, явищ і пізнання причин цих явищ і фактів. Основою всякого індуктивного висновку є досвід, експеримент, ретельне спостереження й вивчення окремих речей, подій, фактів на основі яких робляться, загальні висновки, розкриваються загальні закономірності природи й громадського життя. Хід індуктивного дослідження в основному укладається в тім, що ми спостерігаємо ряд фактів, подій, явищ, аналізуємо й порівнюємо дані спостереження, відшукуємо причину їхньої появи. При цьому, у міру розширення безлічі цих даних, може виявитися регулярна повторюваність, які-небудь властивості або відносини. Спостережувана в досвіді багаторазовість повторення при відсутності виключень вселяє впевненість у її універсальності й природно приводить до індуктивного узагальнення, пропозиції, що саме так буде обстоять справа у всіх подібних випадках. Потім робимо висновок, переносячи виявлені

Логічні операції за допомогою яких утворюються

Безпосередні умовиводи

1) Перетворення – лог. операція, яка дозволяє від судження «суб'єкт—зв'язка—предикат» (S — Р) перейти до судження «суб'єкт—зв'язка—заперечення предиката» (S — не-Р).

2) Обернення — логічна операція, що дозволяє від судження «суб'єкт—зв'язка—предикат» (S — Р) перейти до судження «предикат—зв'язка—суб'єкт» (Р—S).

3) Протиставлення предикату — це логічна операція, що дозволяє від судження «суб'єкт—зв'язка—предикат» (S — Р) перейти до судження «заперечення предиката—зв'язування—суб'єкт» (не-Р — S).

Тобто спочатку виконується операція перетворення, а тоді – обернення;

4) Протиставлення суб’єкту — такий безпосередній умовивід, в якому предикат вихідного судження стає суб’єктом висновку, а предикатом висновку береться поняття, що суперечне суб’єктові засновку.

Тобто спочатку виконується операція обернення, а потім – перетворення.

Аналогія

Аналогія — умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.

В умовиводах за А. знання, набуте при розгляді якогось об'єкта (моделі), переноситься на інший, менш доступний для дослідження, менш наочний. Умовиводи за А. щодо конкретних об'єктів є гіпотетичними — правильність їх виявляється дальшим дослідженням і перевіркою. В сучасній науці розвинутою галуззю застосування А. є т. з. теорія подібності, що використовується при моделюванні.

Для опису деяких видів аналогії може бути використаний математичний апарат — поняття ізоморфізму.

Відношення між простими категоричними судженнями

По істинності

Простісудження:

1)	загально-стверджувальні	всі SєP	(А)
2)	загально-заперечувальні	всі Sне єP	(Е)
3)	частково-стверджувальні	деякі Sє P	(І)
4)	частково-заперечувальні	деякі Sне єP	(О)

Відношення:

Аі-Ох	Еі-Ах	Ох-Ех	Іх-Ах	Іі-А
Аі-Іі	Еі-Оі	Ох-Аі	Іх-Еі	Іі-Ех
Аі-Ех	Еі-Іх	Ох-Іі	Еі-Іх	Іі-О

 

протилежність = контрарність

суперечність = контрадикторність