2018-01-21
334
Причини
- Завершити перетворення Польщі на мононаціональну державу.
- Придушити український національно-визвольний рух на Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.
Мета
- Завдати поразки УПА.
- Завершити процес обміну населенням між Польщею та УРСР. Частина українського населення не бажала залишати свою батьківщину.
- Деукраїнізація Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини («Закерзоння»); остаточна полонізація цих земель.
- Сприяти заселенню «повернутих земель» (землі, що відійшли від Німеччини до Польщі за рішенням Потсдамської конференції).
-Позбавити УПА підтримки з боку населення.
- Завдати поразки основним силам УПА.
Привід. Загибель у сутичці з вояками УПА 28 березня 1947 р. заступника міністра національної оборони Польщі К.Сверчевського.
Період здійснення. 28 квітня 1947 — липень 1947р. (фактично завершилася в жовтні 1947 р.)
Польські війська та міліція загальною кількістю 30 тис. осіб за підтримки радянських і чехословацьких військ здійснили насильницьку депортацію укр.. населення. Для особливо непокірних було створено концтабір в Освенцимі. Через табір із травня 1947 по січень 1949 р. пройшло 3870 осіб, із яких 160 загинуло.
Результати і наслідки
-Проти УПА було проведено 357 бойових акцій, знищено 1509 повстанців, 1178 бункерів і краївок. Заарештовано 2,8 тис. членів ОУН і УПА. Припинення бойових дій УПА на «Закерзонні».
-Виселено в західні та північні райони Польщі 140 тис. українців.
-Деукраїнізація «Закерзоння».
Серпневий путч1991р. Проголошення нез. України
19 серпня 1991 р. — утворення консервативними силами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим, до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР В. Павлов, міністр внутрішніх справ СРСР Б. Пуго, міністр оборони СРСР Д. Язов та ін.
Перебіг подій
1) Заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова, перехід влади в країні до рук керівництва ДКНС.
2) Уведення на півроку надзвичайного стану в окремих регіонах СРСР.
3) Призупинення діяльності всіх партій (окрім КПРС), опозиційних громадських організацій і рухів.
4) Заборона мітингів, демонстрацій, страйків. 5) Жорсткий контроль засобів масової інформації, припинення виходу газет, нелояльних до ДКНС.
6) Уведення комендантської години в Москві, стягування в столицю СРСР військ і бронетехніки.
7) Прибуття до Києва генерала В. Варенникова з ультимативною вимогою до керівництва УРСР приєднатися до путчистів.
8) Підтримка ДКНС керівництвом КПУ, Кримської автономної республіки та представниками владних структур.
9) Заява 20 серпня 1991 р. Президії Верховної Ради УРСР про те, що постанови ДКНС не мають юридичної сили в Україні, доки вони не затверджені Верховною Радою республіки. 10) Рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил (Народний рух, Народна рада, СДПУ, представники інших партій і громадських організацій).
11) Вичікувальна, обережна позиція Президії Верховної Радії УРСР на чолі з її головою Л. Кравчуком.
12) Масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.
13) Захист народом демократичних завоювань біля Білого дому (будинку російського Парламенту) в Москві, очолюваний президентом Російської Федерації Б. Єльциним.
14) 22 серпня 1991 р. - поразка путчу.
У результаті серпневі події продемонстрували високий рівень свідомості народу й перемогу демократичного курсу та створили сприятливі умови для виходу України з СРСР; консервативні сили були паралізовані, натомість опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу.
42. Політична трансформація Київської Русі другої половини 11 ст. Тріумвірат Ярославичів
Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається поступове ослаблення центральної влади в Київській Русі. У 1054— 1113рр, великокнязівський престол займали сини Ярослава Мудрого — Ізяслав, Святослав і Всеволод, — яких називали Ярославичами, та найстарший із його онуків Святополк. Відсутність чітко розробленого та усталеного порядку престолонаступництва спричиняли періодичні спалахи збройних конфліктів між претендентами на великокнязівську владу.
