Опитування. Начитка нового матеріалу (пари 23-24). Закінчення

С. 351-373 підручника О.Д. Бойка. І сторія України Навчальний посібник, 2005. Київ: “Академвидав”

С. 146-190 підручника Ф.Г. Турченка Новітня історія України. Частина перша. 1914-1939. 10кл, 2002. Київ: “Генеза”

С. 106-162 підручника Ф.Г. Турченка Новітня історія України. Частина перша. 1917-1945. 10кл, 1998. Київ: “Генеза”

 

Становлення радянської державності в Україні. Білогвардійський та більшовицький режими в Україні 1919-1921 рр. Визвольні потуги українських національних та повстанських формувань. Підписання Варшавської угоди й останні спроби визволити Україну. Остаточне встановлення радянської влади.

Запровадження радянської державності та її характер. Xристиян Раковський.

Червоний рух традиційно в історії асоціюється з діяльністю більшовицьких комуністичних організацій, що мали підтримку переважно у робітничому та солдатському середовищі. Відколи було вчинено державний переворот у Петрограді (25 жовтня 1917 р.), центром підтримки більшовиків були спочатку Петроград, а з 1918 р. – Москва, котрі контролювалися їхніми бойовиками. Спроби захопити Україну з боку більшовиків закінчувалися із різним ступенем успішності.

На початку грудня 1917 р. вони спробували скористатися ідеєю Г. П’ятакова перетворити УЦР на Центральний виконавчий комітет рад в Україні – тобто фактично більшовизувати Українську Центральну Раду, яка, хоч і була переважно соціалістичною за своїм складом, утім відстоювала національні інтереси українців (тоді як більшовики не зважали на т.зв. “національні перегородки” і мріяли про експорт соціалістичної революції в Європу і весь світ – тобто були інтернаціоналами). Але на Всеукраїнський з’їзд рад у Києві, на який місцеві більшовицькі організації намагалися максимально мобілізувати своїх прихильників і не допустити представників українського селянства, організувати велику кількість делегатів більшовики не спромоглися. Взяти владу в Києві силою Генеральний секретаріат більшовикам також не дав.

Тоді вони за підтримки своїх військ “продовжили” Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові (10-12 грудня (за ст.ст.) 1917 р.). І хоча навіть ради робітничих та солдатських депутатів представляли на ньому не більше третини України, а селян майже не було, – більшовики 12 грудня 1917 р. проголосили Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, причому спеціально не міняючи назви – УНР. Тоді ж було затверджено ЦВК рад України (очолював Ю. Медвєдєв), в якому домінуючими стали більшовики. За аналогією із Генеральним секретаріатом було створено Народний секретаріат, який очолив Микола Скрипник.

Тим часом в Україну з боку Росії рушили більшовицькі (червоногвардійці та інші) війська для захоплення Києва. 16 січня 1918 р. відбувся трагічний бій під Крутами, а 26 січня – більшовики зайняли столицю УНР. Почалися чистки Києва та інших міст. Своїх політичних опонентів більшовики просто вбивали.

У квітні 1918 р. більшовики змушені були відступити з України під тиском домовленостей Брестського миру, підписаного з Почвірним союзом, та німецько-австрійських й українських військ.

Однак, щойно український національний уряд послабшав, а Брестський мирний договір став недійсним (із капітуляцією Німеччини у Першій світовій війні), розпочався другий похід “червоних” в Україну. 17 листопада 1918 р. у Москві була створена Українська революційна військова рада, яка була покликана з усією революційною жорстокістю боротися за владу в Україні. 28 листопада 1918 р. було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ятаковим.

4 січня 1919 р. під командуванням В. Антонова-Овсієнка було створено Український фронт, який мав заволодіти головними переправами на Середньому Подніпров’ї (Київ, Черкаси, Кременчук і т.п.). 5 лютого 1919 р. більшовицькі формування вдруге захопили столицю України.

 

Падіння радянської влади у 1919 р. Денікінський окупаційний режим. Білий та червоний терор. Повстанський рух. Н. Махно.

Ще 6 січня 1919 р. більшовики дали Україні нову назву – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) – і почали розбудовувати свої структури. Раду народних комісарів (уряд України) очолив Християн Раковський. Загарбання України супроводжувалося революційними трибуналами, за рішеннями яких усували політичних опонентів.

ІІІ Всеукраїнський з’їзд у березні 1919 р. рад ухвалив першу Конституцію УСРР, яка в багатьох пунктах дублювала Конституцію РСФРР. Вища влада в республіці стала належати Всеукраїнському з’їздові рад, а насправді – Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету (ВУЦВК), який мав діяти в перервах між з’їздами. Очолив ВУЦВК Г. Петровський. Більшовики контролювали 90% посад у комітеті.

Посунути більшовиків з України змогли білогвардійські війська за допомогою Антанти. Боротьба “червоних” і “білих” відбувалася в усіх куточках колишньої Російської імперії, але в Україні вона мала свої особливості. У 1919 р. війною з більшовиками в Україні керував генерал Антон Денікін. Наприкінці серпня більшовицький уряд Раковського залишив Київ під тиском петлюрівських військ, об’єднаних із Українською Галицької Армією, але цим скористалися солдати денікінської Добровольчої армії. Однак уже 16 грудня радянські війська відвоювали Київ у Денікіна. 20 лютого 1920 р. білогвардійці залишили також Одесу.

Тим часом в Україні набула поширення анархія. У формі отаманщини і т.зв. “зеленого руху” вона підривала сили кожної зі сторін, яка намагалася завести в Україні свої державні порядки (Директорії, більшовиків та білогвардійців). Найвідомішим очільником військових повстанців та селян того часу був Нестор Махно, який в різний період міг мобілізувати до своєї армії декілька десятків тисяч вояків. І радянська влада, і Петлюра, і білогвардійці намагалися заручитися його підтримкою, але, скидається на те, що сам Махно мріяв про власну анархічну “Гуляйпільську республіку” й попервах успішно воював на всі боки. Серед інших відомих отаманів того часу – Зелений (Данило Терпило) та М. Григор’єв.

Ускладнювала ситуацію для всіх сторін, які боролися за владу в Україні, інтервенція іноземних військ, які висадилися у грудні 1918 р., і пробули тут до квітня 1919 р. На їхню підтримку спиралися лише білогвардійці, хоча намагалися заручитися і петлюрівські війська.

Повернувши собі владу над Україною восени 1919 р., більшовики запровадили політику, відому в історії як “військовий комунізм”. Країна вкрилася насиллям і реквізиціями.

 

Варшавська угода. Радянсько-польська війна і Україна.

Не знайшовши підтримки в Антанти, Петлюра підписав у квітні 1920 р. угоду із Польщею про спільну війну з радянською Росією. 25 квітня 1920 р. почалася радянсько-польська війна, у ході якої поляки навіть здобули Київ (6 травня). Але у жовтні було підписано перемир’я, а в березні 1921 р. радянсько-польський мирний договір у Ризі.

Пізньої осені 1920 р. радянські війська розгромили рештки білогвардійських військ П. Врангеля у Криму. Україна майже повністю опинилася під контролем більшовиків. Зимові походи Армії УНР, спрямовані Петлюрою з-за кордону, теж не принесли потрібних результатів.

 

Д/з №6

1) Створити порівняльну таблицю діяльності білогвардійської, більшовицької та повстанської влади у 1919-1921 рр.

 

Індивідуальні завдання:

Реферування наукових статей і матеріалів за пунктами теми: “Повстанський рух і Нестор Махно”, “Денікінський окупаційний режим”, “Воєнний комунізм”, “Варшавська угода і радянсько-польська війна”.

 

Тема 4. КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В 1917-1921 рр.