Перший період розвитку порівняльної педагогіки – класичний (за Брікманом – передісторичний) – з найдавніших часів до ХІХ століття

Підсумком першого періоду стало усвідомлення багатьма вченими потреби в розвиткові окремої галузі знань – порівняльної педагогіки.

2. Другий період – період запозичень (за Дж. Бередеєм), або описовий період (за Д. Вільсоном), – тривав упродовж ХІХ століття. Він характеризується виникненням і розвитком порівняльної педагогіки як самостійної галузі педагогічного знання. Провідною фігурою цього періоду, засновником порівняльної педагогіки як окремої галузі знань є французький громадський та політичний діяч часів Великої Французької революції, відомий публіцист Марк Антуан Жюльєн Паризький (1775–1848), якому належить перша спроба визначення цілей, функцій та методів порівняльно-педагогічних досліджень. Уперше терміни «порівняльна педагогіка» та «порівняльне виховання» були використані Жюльєном Паризьким у його «Нарисах та попередніх нотатках до дослідження з порівняльної педагогіки» (опубліковано в 1817 р.).

 

3. Третій період – початок наукових досліджень у галузі порівняльної педагогіки – продовжувався до Другої світової війни. Західні компаративісти пов’язують його початок із появою роботи М. Седлера «Яку практичну цінність може мати ознайомлення із зарубіжними системами освіти» (1900). Російські дослідники Б. Вульфсон та З. Малькова пов’язують початок перетворення порівняльної педагогіки на самостійну галузь наукового знання з процесами її інституалізації у 20-х роках ХХ ст.

У цей період створюються перші міжнародні та національні наукові та інформаційні організації і установи, головними функціями яких були: 1) збирання, систематизація та узагальнення фактів і явищ, що відображали розвиток теорії і практики освіти в різних країнах світу; 2) підготовка звітів і доповідей про стан освіти загалом та в окремих регіонах і країнах; 3) встановлення зв’язків між різними педагогічними товариствами та організаціями; 4) проведення міжнародних педагогічних конгресів, симпозиумів, конференцій; 5) організація зарубіжних поїздок педагогів, діячів просвіти; 6) видавнича та пропагандистська діяльність, випуск періодичних видань тощо.

4. 1950–70-ті роки ХХ ст. канадський дослідник проф. Д. Вілсон відносить до четвертого періоду розвитку порівняльної педагогіки – періоду активізації розвитку методології компаративістики. Домінування в товаристві компаративістів світового рівня англомовних науковців з Північної Америки та Європи вважається характерною ознакою періоду.

Значного розвитку набув у ІІ пол. ХХ ст. процес інтернаціоналізації освіти, чому сприяли такі чинники, як розгортання НТР, створення ООН та її спеціалізованого органу з питань освіти, науки та культури ЮНЕСКО. У 50-х роках було створено низку міжнародних дослідницьких центрів: Інститут міжнародних педагогічних досліджень у Франкфурті-на-Майні (ФРН), Міжнародний центр педагогічних досліджень у Севрі (Франція), Інститут порівняльної педагогіки у Зальцбурзі (Австрія) та ін. Виникають і національні товариства порівняльної педагогіки. Перше з них утворилось у США у 1956 р. Поступово такі товариства були організовані в більшості країн Західної Європи, в Японії, Канаді, Кореї, Індії, Китаї. Національні організації країн Європи об’єдналися в Амстердамі у 1963 році в Європейське товариство порівняльної педагогіки.

Всесвітня рада товариств порівняльної педагогіки була створена в 1970 році. З того часу була започаткована практика проведення Всесвітніх конгресів під її егідою.

У 70-80-ті роки з’явилися книги і статті з порівняльної та зарубіжної педагогіки.

5. П’ятий період – період теоретичних змагань (за Д. Вілсоном) – 80-ті роки ХХ ст – поч. ХХІ ст. Процес інституалізації триває: створюються нові національні товариства порівняльної педагогіки на Тайвані, в Ізраїлі, Сингапурі, а також континентальна Асоціація азіатських товариств порівняльної педагогіки.

У сучасних умовах порівняльна педагогіка є не тільки сферою наукових досліджень, а й навчальним предметом.

З метою вивчення основних тенденцій і закономірностей розвитку народної освіти і педагогічної науки за рубежем у 1971 році в Українському науково-дослідницькому інституті педагогіки була створена група педагогічної інформації (пізніше лабораторія). З 1992 р. – стала називатися лабораторією порівняльної педагогіки.

У 1995 році лабораторія підготувала «Короткий енциклопедичний словник зарубіжних педагогічних термінів» і типову програму з курсу «Порівняльна педагогіка».

У 1995 році відновив свою діяльність журнал «Шлях освіти».

Сьогодні в межах НАПН України працюють 2 лабораторії порівняльної педагогіки: в Інституті педагогіки та в Інституті педагогіки і психології професійної освіти.

Питання для самостійної роботи:

1. Розкрийте історію виникнення порівняльної педагогіки.

2. Схарактеризуйте основні етапи становлення та розвитку порівняльної педагогіки як самостійної галузі наукових знань.

3. Сформулюйте предмет, об’єкт і мету порівняльної педагогіки як науки та як навчального предмета.

4. Дайте характеристику завдань порівняльної педагогіки як самостійної галузі педагогічних знань.

5. Проаналізуйте методологічні засади й основні методи порівняльно-педагогічних досліджень.

6. Розкрийте місце порівняльної педагогіки в системі інших наук про людину.

 

Лекція 2

Тема:Сучасний стан та перспективи розвитку освіти в провідних розвинених країнах і в Україні

Мета вивчення: ознайомити студентів із сучасним станом і тенденціями розвитку освіти у провідних розвинених країнах світу.

Література:

 

1. Андрощук Г. Система освіти в Австрії / Г. Андрощук, А. Андрощук // Рідна школа. – 2000. – № 10. – С. 75–80.

2. Андрощук Г. Система освіти у ФРН / Г. Андрощук, А. Андрощук // Рідна школа. – 2000. – № 12. – С. 71–76.

3. Білова В. Етапи реформування шкільної освіти Великобританії: кінець ХІХ – ХХ ст. / В. Білова // Рідна школа. – 2005. – № 4. – С. 78.

4. Бойченко М. А. Реформування управління загальною середньою освітою: досвід США: монографія / М. А. Бойченко. – Суми: Видавництво СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2009. – 180 с.

5. Бондарчук О. Особливості становлення та розвитку шкільної освіти в Австралії / О. Бондарчук / Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка – 2011. – № 2 (12). – С. 115–124.

6. Борисенко І. В. Початкова школа Великої Британії в європейському освітньому просторі / І. В. Борисенко // Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки» (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / [за заг. ред. проф. Є. І. Коваленко]. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. – № 1. – С. 147–151.

7. Василюк А. Основна школа в системі європейської середньої освіти / А. Василюк, О. Жук // Директор школи. – 2002. – № 7. – С. 50–58.

8. Власенко С. Багаторівнева педагогічна освіта в країнах Заходу / С. Власенко // Рідна школа. – 2001. – № 12. – С. 73–74.

9. Заіченко Н. Особливості реформування освіти США / Н. Заіченко // Рідна школа. – 2004. – № 4. – С. 60–63.

10. Закон України «Про загальну середню освіту». – Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 28.

11. Закон України «Про освіту» // Освіта. – 1996. – 21 серпня.

12. Іванюк І. Норвезька система освіти: структура, принципи, реформи
/ І. Іванюк // Шлях освіти. – 2004. – № 2. – С. 19–23.

13. Іванюк І. Шкільна система Норвегії та її реформи / І. Іванюк // Освіта. – 2001. – 29 серпня. – С. 15.

14. Коваленко В. О. Перші альтернативні системи навчання в США (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) / В. О. Коваленко // Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки» (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / [за заг. ред. проф. Є. І. Коваленко]. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. – № 1. – С. 173–179.

15. Коваль Т. В. Освіта і наука Об’єднаної Німеччини в побудові суспільства знань / Т. В. Коваль, Г. П. Лук’янюк // Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки» (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / [за заг. ред. проф. Є. І. Коваленко]. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. – № 1. – С. 163–168.

16. Ковальчук О. С. Сучасні реформи шкільної освіти Швеції: досвід для України / О. С. Ковальчук // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка – 2011. –
№ 2 (12). – С. 153–166.

17. Лавриченко Н. Модернізація змісту базової освіти у західно-європейських країнах / Н. Лавриченко // Директор школи. – 2004. – № 7, лютий. – С. 25–28; № 12, березень. – С. 22–25.

18. Лавриченко Н. М. Чинники формування сучасного змісту освіти в країнах ЄС / Н. М. Лавриченко // Педагогіка і психологія. – 2000. – № 3. – С. 96–103.

19. Левченко Т. І. Європейська освіта: конвергенція та дивергенція: монографія / Т. І. Левченко. – Вінниця: «Нова книга», 2007. – 656 с.

20. Литовченко І. М. Витоки становлення освіти дорослих США
/ І. М. Литовченко // Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки» (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / [за заг. ред. проф. Є. І. Коваленко]. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. – № 1. – С. 179–183.

21. Локшина О. І. Старша школа в Європі: сучасний контекст / О. І. Локшина // Шлях освіти. – 2003. – № 2. – С. 21–24.

22. Луговская И. Р. Система образования Исландии / И. Р. Луговская // Педагогика. – 2003. – № 10. – С. 81–89.

23. Майстрова А. Проблеми современной голландской средней школы / А. Майстрова, А. Хук, М. А. Чошанов // Педагогика. – 2000. – № 4. – С. 82–86.

24. Малець Я. Освіта в Нідерландах / Я. Малець // Директор школи. – 2000. – № 45, грудень. – С. 10–11.

25. Малькова З. А. США: поиск решения стратегической задачи школы / З. А. Малькова // Педагогика. – 2000. – № 3. – С. 82–93.

26. Модель Датських продуктивних шкіл // Завуч. – 2004. – № 14, травень. – С. 8–12.

27. Мукан Н. В. Професійний розвиток учителів загальноосвітніх шкіл у системах неперервної педагогічної освіти Великої Британії, Канади, США: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / Н. В. Мукан. – К., 2011. – 40 с.

28. Никитюк Т. Австрія: Про освіту у світі / Т. Никитюк // Управління освітою. – 2002. – № 15 – 16, серпень. – Вкладка.

29. Никитюк Т. Нідерланди: Система освіти / Т. Никитюк, С. Андріяш // Управління освітою. – 2002. – № 10, травень. – Вкладка.

30. Огієнко О. І. Шкільна освіта Великої Британії: історія і сучасність / О. І. Огієнко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка – 2011. – № 2 (12). – С. 185–195.

31. Папіжук В. О. Реформування змісту загальної середньої освіти у Франції: автореф. дис. … канд. пед. наук: спец. 13.00.01«Загальна педагогіка та історія педагогіки» / В. О. Папіжук. – Житомир, 2011. – 20 с.

 

32. Педагогика народов мира: История и современность / под. ред. К. Салимовой и Н. Додде. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – 576 с.

33. Пуховська Л. П. Професія вчителя у світовому освітньому просторі: статистичні характеристики / Л. П. Пуховська // Шлях освіти. – 2004. –№ 1 – С. 17–20.

34. Савицька С. Шкільні реформи італійського зразка / С. Савицька, С. Вільгусяк // Директор школи. – 2002. – № 2. – С. 84–91.

35. Сбруєва А. А. «Нація у небезпеці»: двадцять років американської освітньої реформи / А. А. Сбруєва // Педагогічні науки. – Суми: СумДПУ, 2003. – С. 61–68.

36. Сбруєва А. А. «Третій шлях» реформування англійської школи та його оцінка в контексті неоліберальної ідеології / А. А. Сбруєва // Педагогічні науки. – Суми: СумДПУ, 2002. – С. 105–110.

37. Сбруєва А. А. Досягнення, проблеми та перспективи англійської освітньої реформи кінця XX– початку XXIст. / А. А. Сбруєва // Рідна школа. – 2002. – № 5. – С. 73–78.

38. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка / А. А. Сбруєва. – Суми: СДПУ, 1999. – 256 с.

39. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / А. А. Сбруєва. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 320 с.

40. Система навчання функціональної грамотності дорослих: досвід Бельгії: методичні вказівки до курсу «Порівняльна педагогіка»
/ укл.: О. М. Фучила. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 52 с.

41. Старовойт С. Особливості сучасної освітньої системи у Великобританії / С. Старовойт // Рідна школа. – 2004. – № 1. – С.75–76.

42. Схема школьной системы в Японии, США, Англии, Германии // Все для вчителя. – 2000. – № 28–29. – Вкладка.

43. Тенденції реформування загальної середньої освіти у країнах Європейського Союзу: монографія (ч. 1) / за ред. Н. М. Лавриченко. – К.: Педагогічна думка, 2008. – 146 с.

44. Ткач Ю. М. Наступність як умова неперервної освіти / Ю. М. Ткач / Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2011. – № 1 (11). – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2011. – С. 255–261.

45. Чепіль М. М. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / М. М. Чепіль. – Київ: Академвидав, 2014. – 216 с. – (Серія «Альма-матер»).

46. Швеція, Норвегія: Відомості про країни. Система освіти у Швеції; система освіти в Норвегії // Директор школи. – 2002. – № 27, липень. – С. 1–8.

47. Інформаційний сайт Міжнародного бюро освіти (ЮНЕСКО) Доповіді про актуальний стан та реформи освітніх систем: Велика Британія. – Режим доступу:

http://www.ibe.unesco.org/countries/countryDossier/cdUK_docs.htm

48. Інформаційний сайт освітньої мережі Євросоюзу (EURYDICE) / каталог он-лайнових публікацій EURYDICE: Режим доступу: http:www.eurydice.org/catalogue/Eurydice%20catalogue%20EN.pdf

49. Інформаціяпростан освітніхреформ українах ЄС. – Режим доступу:

http://www.eurydice.org/Documents/Fishes_nationales/en/frameset_fishes

 

План

1. Загальна характеристика протиріч та перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі.

2. Основні характеристики діяльності освітніх систем провідних розвинутих країн (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

3. Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем.

 

Основний зміст

1. У центрі уваги світового освітнього товариства на порозі ХХІ століття стоятимуть такі суперечності:

- між глобальними та локальними проблемами, що полягаєв необхідності поступово стати громадянином світу без втрати свого коріння;

- між універсальним та індивідуальним. Виникає небезпека нехтування унікальним характером кожної людини, її правом самій обирати свою долю й використовувати для цього всі духовні багатства людства;

- між традиціями та змінами. Провідними напрямами її вирішення є: адаптація без відмови від власного коріння, діалектичний зв’язок між власною незалежністю та свободою і розвитком інших, управління технічним прогресом;

- між довгостроковими та короткостроковими завданнями. Проблемою є те, що головна увага надто часто зосереджується на вирішенні останніх за рахунок перших, оскільки громадськість вимагає негайних відповідей і рішень, що часто призводить до значних втрат;

- між конкуренцією в досягненні успіхів і прагненням до рівності можливостей в освітній сфері. Вирішення цієї проблеми може забезпечити концепція освіти протягом усього життя;

- між надзвичайно інтенсивним ростом інформації та можливістю людини її засвоїти. Наслідком такої суперечності є перевантаження шкільних програм;

- між духовним та матеріальним світом.

Вирішення сучасних суперечностей обумовлює таку постановку головного завдання розвитку освіти у ХХІ ст.: надати можливість всім без винятку проявити свої таланти і творчий потенціал, що означає можливість для кожного реалізувати власні життєві плани. Але почати треба з того, щоб навчитися розуміти себе, для чого необхідна активізація внутрішніх зусиль, основою яких є знання, роздуми, досвід і самокритика.