Зразок написання висновків до всієї роботи

У курсовій роботі наведене теоретичне узагальнення наукових здобутків у галузях геронтологічної науки, зокрема психології похилого віку та старості. Розроблено новий підхід до програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку, який ґрунтується на ретельному вивченні психологічних особливостей їх ціннісних орієнтацій, визначенні основних напрямків врахування ціннісно-смислової сфери при розробці програм соціально-психологічної допомоги, спрямованих на її гармонізацію, корекцію самооцінки, самоставлення, тривожності та інтегрального ціннісного показника “задоволеність життям”, який визначає формування почуття “его-інтеграції” та подолання основних проявів “кризи пенсійного віку”. Апробовано та доведено ефективність нового підходу до формування ціннісно-смислової сфери осіб похилого віку, в основу якого покладено тренінгову роботу з ними, доречність якої раніше заперечувалася.

1. Аналіз наукових даних переконливо свідчить про те, що процес особистісного розвитку у період зрілості і похилого віку не припиняється. Важливу роль у цьому відіграють цінності соціальної активності, суспільно-корисної, творчої, професійної діяльності, прагнення до самореалізації та самоздійснення, передачі особистісного потенціалу, смисло-ціннісних життєвих надбань у індивідуальний досвід наступних поколінь, задоволення потреби у спілкуванні. Визначено, що „криза пенсійного віку” пов’язана зі звуженням сфери ціннісних орієнтацій за рахунок відмирання набутих соціальних якостей та неможливістю задоволення потреби у професійній діяльності.

2. У ході проведення констатуючого експерименту із застосуванням комплексу психодіагностичних методів визначено структуру, психологічні особливості та чинники становлення ціннісних орієнтацій осіб похилого віку:

- провідною ціннісною орієнтацією осіб похилого віку є “гармонійне життя” як прагнення до збереження рівноваги, врівноваженості в основних сферах життєдіяльності, передачі особистісного життєвого досвіду, майстерності нащадкам. Пріоритетними для сучасних пенсіонерів є етичні ціннісні орієнтації, зокрема, “чесність” і “вихованість”, ціннісні орієнтації міжособистісного спілкування. Визначено, що у структурі термінальних ціннісних орієнтацій осіб похилого віку переважають ті, які спрямовані на задоволення “нижчих” вітальних потреб самообслуговування. „Розваги” ж витіснено на периферію ціннісної сфери пенсіонерів. Критичними, на межі витіснення є ціннісні орієнтації „творчість” і „краса природи та мистецтва”, які належать до категорії духовних цінностей і забезпечують ефективний перебіг процесу старіння. Переважно витісненими на периферію є індивідуальні ціннісні орієнтації, а також ціннісні орієнтації, що спрямовані на самоствердження та професійну самореалізацію. Останнє певною мірою унеможливлює формування почуття “его-інтеграції”, а отже і позитивну лінію старіння, що зрештою може призвести до скорочення тривалості життя;

- структура ціннісних орієнтацій осіб похилого віку характеризується внутрішньою сталістю та інтегрованістю. Факторами формування системи ціннісних орієнтацій пенсіонерів є соціальні чинники, згодом – особистісні, що переважно виступають детермінантами наявної системи ціннісних орієнтацій. Проте соціальні умови похилого віку, такі як соціальна ситуація розвитку, пов’язана з припиненням професійної діяльності, або ж умови проживання у будинку-інтернаті, моделюють ієрархічні взаємозалежності усередині сформованої системи ціннісних орієнтацій;

- визначено, що для періоду похилого віку характерні суперечності між мотиваційною стороною діяльності (яку представлено важливістю ціннісних орієнтацій) та операційною (на яку вказує їх доступність), що, згідно теорії психічного розвитку Д.Б.Ельконіна, призводить до виникнення особистісної кризи. Таким чином, знайдено пояснення виникнення “кризи пенсійного віку”, що безпосередньо пов’язана з припиненням професійної діяльності.

3. Виділено три типи особистості осіб похилого віку у перші роки після виходу на пенсію, які співвідносяться з двома основними стратегіями старіння. Одну лінію розвитку представляє песимістичний тип, представники якого відзначаються пасивною стратегією адаптації до старіння, що веде до поглиблення „кризи пенсійного віку”, цих осіб характеризує високий рівень дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери, фрустрованість пріоритетних ціннісних орієнтацій та потреб, незадоволеність собою та оточенням, низькі рівні самооцінки, локус-контролю та осмисленості життя, висока тривожність – усе це утруднює, гальмує подальший розвиток особистості та свідчить про необхідність розробки програми соціально-психологічної допомоги, яка б враховувала особливості ціннісної сфери людей похилого віку.

Прогресивну лінію розвитку представляють оптимістичний та гармонійно-реалістичний особистісні типи. Представники цих типів характеризуються високими та середніми рівнями осмисленості життя, сприймання часової перспективи зорієнтоване на майбутнє, позитивним локусом контролю, гармонійністю мотиваційно-особистісної сфери як відсутністю розходжень між бажаним та дійсним, пріоритетом таких ціннісних орієнтацій: „активне діяльне життя”, „творчість”, „пізнання”, „широта поглядів”, „відстоювання своєї думки”. Усе це веде до їх високої поінформованості, вказує на включеність до різних сфер життєдіяльності, розвиток вольових якостей, вищі рівні самооцінки, що сприяє формуванню его-інтеграції, свідчить про вирішення „кризи пенсійного віку” та сприяє задоволеності життям на наступних вікових етапах. 

4. Розроблено програму соціально-психологічної допомоги особам похилого віку на основі тренінгу гармонізації життєвих цінностей, спрямованого перш за все на представників песимістичного типу, що базується на таких положеннях:

- корекцію ціннісно-смислової сфери осіб похилого віку варто здійснювати на основі концепції селективної оптимізації життєдіяльності з компенсацією соціальних амортизаторів у групах взаємодопомоги. Важливим є втілення стратегій соціального увічнення та персоналізації осіб похилого віку у наступних поколіннях. Зміст цих методів розкривається через аналіз інформаційного (підвищення важливості цінності “пізнання”, проведення просвітницьких заходів, діагностичного обстеження тощо), особистісного (корекція самоставлення, самооцінки та тривожності, цінності “задоволеності життям”) та екзистенційного компонента, спрямованого на підвищення важливості тих ціннісних орієнтацій, міра доступності яких висока, зокрема: “краса природи та мистецтва”, “творчість”, а також знаходження компенсаторних можливостей у самій людині для підвищення доступності “активного життя”, через реалізацію та оптимізацію вище перелічених ціннісних орієнтацій;

- результатами тренінгової роботи стали прогнозовані зміни у структурі ціннісних орієнтацій осіб похилого віку, а саме підвищення рангів цінностей “активне життя”, “пізнання”, “розвиток”, “продуктивне життя”, зниження – “матеріально забезпечене життя”, підвищилися показники самооцінки та задоволеності життям, понизився рівень особистісної та ситуативної тривожності, що дозволяє наголосити на позитивних змінах, зниженні коефіцієнта дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери, зростанні рівня самоставлення, що сприяє подоланню “кризи пенсійного віку”, веде до формування метаособистісного утворення – усвідомлення стратегій увічнення і соціально-ціннісної персоналізації, его-інтеграції, забезпечує подальший особистісний розвиток.

Отримані дані не вичерпують всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальші дослідження у напрямку вивчення психологічних особливостей ціннісних орієнтацій осіб похилого віку вбачаємо в аналізі їх поведінкового та емоційного компонентів, визначенні динаміки змін ціннісно-смислової сфери у період старості; розробці та втіленні комплексної програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку.

Додаток Ж

Зразок технічного оформлення сторінки курсової роботи