Однією з суттєвих характеристик розвиненості громадянського суспільства є рівень і характер громадянської активності, тобто залучення громадян до суспільно-політичного життя. Тому не можна не погодитися з думкою, що громадянське суспільство не відбудеться, доки люди не стануть активними громадянами. Така активність може здійснюватися у різних формах - від участі у виборах і референдумах, членства у загальнонаціональних політичних партіях і громадських об'єднаннях до діяльності у різноманітних місцевих громадських структурах - житлових товариствах, батьківських комітетах, клубах за інтересами тощо.
Водночас, хоча сам факт такої активності є важливим, більше значення має мотивація до неї. Політичну участь можна вважати повноцінною лише в тому разі, якщо громадяни мають усвідомлену потребу в ній, коли вони вірять, що від їхньої активно висловленої позиції щось залежить. Згідно з результатами опитування, проведеного Центром О. Разумкова, переважна більшість громадян України - 82,6 % - не залучені до активної громадської діяльності. Серед того незначного відсотка громадян, які залучені до активної громадської діяльності (4,7 %), більшість (69,5 %) роблять це за внутрішнім покликанням - така діяльність відповідає їхнім переконанням чи є цікавою; 12,4 % - вирішують за допомогою громадської діяльності особисті проблеми, а кожен десятий має на меті отримання грошей.
|
|
Отже, більшість громадян, які займаються громадською діяльністю, роблять це цілком свідомо, виходячи із внутрішніх потреб, але значний вплив на позицію громадян має матеріальний чинник. Так, якщо б на громадську діяльність потрібно було б витрачати власні кошти, то 43,1 % опитаних не займалися б нею. Дещо менша частка (40,7 %) продовжувала б робити це або й так витрачає на громадську роботу власні кошти. Серед громадян, не залучених до громадської діяльності, понад половина (53 %) не мають у цьому потреби; майже кожен третій (30,3 %) - не має можливості займатися громадською діяльністю. Таким чином, рівень громадської активності населення України можна оцінити як низький.
Причини, які зумовлюють низький рівень громадської активності в Україні.
а) соціально-психологічні стереотипи, притаманні значній частині населення, зокрема патерналістські орієнтації, пасивність і безпорадність у нових суспільних умовах, рудименти "зрівнялівки" на тлі наростання агресивно-споживацьких настроїв;
б) втрата громадянами довіри до влади та можливості впливу не неї і як наслідок - недовіра до самої держави, обрання ними індивідуальних шляхів виживання, а отже, байдужість до громадських справ;
|
|
в) недосконалість інститутів, які є каналами для виявлення громадської активності населення - політичних партій, профспілок та громадських організацій, практична відсутність в Україні доступних для більшості населення незалежних ЗМІ.
Значна частина громадян не вважають виявом громадської активності навіть участь у виборах і референдумах. Учасниками ж тих дій, які передбачають не "масову", а свідому індивідуальну участь, є незначна кількість громадян.
Пріоритетними чинниками участі громадян України у громадських діях, зокрема, протестних акціях, є соціально-економічні причини. Водночас у суспільстві існує прошарок "абсолютно пасивних" громадян, який становить близько чверті дорослого населення. Головною причиною, що обмежує громадську активність населення, є зневіра в результативності таких дій.
З огляду на це, чи не найголовнішим важелем подолання такої зневіри стає залучення представників громадських організацій до співпраці з урядом у вигляді проведення громадських слухань.
На громадських слуханнях, що відбулися в Києві визначено низку рекомендацій щодо необхідності вирішення таких проблем:
o сприяння забезпеченню продовольчої стабільності на ціновому ринку;
o зосередження уваги на розробленні та реалізації політики динамічного та сталого розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності та інтеграції у світову економіку;
o забезпечення отримання країною статусу держави з ринковою економікою, створення передумов для вступу до Світової організації торгівлі.
Отже, в Україні відбувається поступовий і складний процес налагодження співпраці між громадським та державним секторами, що є передумовою розвитку громадянського суспільства. Водночас залишаються проблеми, які потребують оперативного вирішення.
Серед них: відсутність сформованої традиції громадянського суспільства, що виявляється в низькому рівні громадянської свідомості, зухвале ставлення чиновників до громадських організацій, небажання і невміння співпрацювати із громадськістю, невміння пересічних громадян формулювати свої проблеми та самим брати участь у їх вирішенні, непристосованість державного сектору до співпраці з громадою (недосконалість законодавства, відсутність досвіду).