Характеристика районованих сортів конюшини червоної

БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ

Багаторічні бобові трави відіграють значну роль у підвищенні родючості грунтів та зміцненні кормової бази.

У них на коренях оселяються бульбочкові бактерії (Вастегшт гагїїсісоіа), які засвоюють атмосферний азот. Рослина-господар ви- І користовуе частково азот бульбочок, що підвищує вміст білка в _ бо­бових. Так, у сіні конюшини він становить 13—19,7%, люцерні — 1 12,2—21,6, еспарцеті—11—18%- На азот збагачується і грунт після цих рослин. Так, за даними акад. В. П. Мосолова, в кореневих і пож­нивних рештках залишається така кількість азоту: після конюшини — 250 кгіга, люцерни — 132, еспарцету — 138 кг\га.

На Україні з бобових трав поширені конюшина червона, біла і рожева, люцерна синя, або посівна, еспарцет гібридного походжен­ня, лядвенець рогатий і буркун білий.

Укісна площа багаторічних трав посіву минулих років становить у республіці близько 1,8 млн. гектарів, у середньому 7,5%, у півден­них областях 3—4, лісостепових — 8 і в західних районах — 8— і 12% ДО орної землі в колгоспах і радгоспах.

Від загальної площі багаторічних трав конюшина займає 60°/₀, люцерна — 24, еспарцет — 15, а інші бобові — до 1 %.

Конюшину білу, рожеву, лядвенець рогатий використовують у сумішках з Іншими

травами для поліпшення природних кормових угідь та створення культурних пасовищ.

 

КОНЮШИНА

Види конюшини

Конюшина належить до родини бобових (Ье^итіпозае) роду ТгіГоіішп Ь. Види конюшини різняться за морфологічними озна- 1 ками (табл. ЗО).

Ботанічна характеристика конюшини червоної

(Тпїоііит ргаіепзе Ь.)

Розрізняють два типи конюшини: одноукІсну і двохукісну. Пер­ша, як правило, пізньостигла і дає за вегетаційний період один _ укіс сіна, друга ранньостигліша і дає два, а в Закарпатській області і три укоси.                                                                                     ...

На Україні поширені сорти двохукісної конюшини, які відріз­няються від сортів одноукісної  меншою кількістю міжвузлів (5—7 проти 9—14). Крім того, у рік сівби двохукісна конюшина утворює: генеративні органи І дає врожай насіння.

Кількість головок на одній росліші залежно від умов вирощу-; вання коливається від 6 до 100, на одному стеблі від '] до 17. Квіток у головці від 70 до 150.

Конюшина червона перехреснозапильна, при самозапиленні на- І сіння не зав'язує. Запилюється лише за допомогою комах (джмелі, |

198

Таблиця ЗО. Характеристика найпоширеніших видів конюшини на

Україні

Ознаки	Конюшина червона	Конюшина біла	Конюшина ражена
Забарвлен-	Бід блідо-черво-	Біле, іноді кре-	Від блідо-ро-
ня пелюс-	ного до червоно-	мове або з роже-	жевого до ро-
ток	го з фіолетовим	вими смугами	жевого
	відтінком
Довжина	Суцвіття сидяче,	Довга	Ніжка   удвоє
НІ ЛІКИ	рідко на корот-		перевищує при-
суцвіття	кій ніжці		леглі листки
форма	Від еліптичних	Зворотно-яйце-	Від овальних
листків	до  широкозво-	подібні по краю	до   широко-
	ротно-яйцепо-	дрібнозубчасті,	еліптичних
	дібних,.цільно-	ланцетні,     заго-
	краї	стрені
Прилистки	Продовгуваті,	Ланцетні, заго-	Яйцеподібні,
	широкі, на кінці	стрені	на чверть дов-
	загострені		жини зрослися
			з черешком
Опушення	Від неопушених	Від неопушених	Відсутнє
	до дуже опуше-	до слабкоопуше-
	них	них

бджоли). Першими зацвітають квітки в нижній, потім у верхній час­тині головки. Тривалість цвітіння головки 8—10, куща 30—35 днів. Насіння достигає за 28—ЗО днів від запилення.

Для нормального росту конюшина потребує значної кількості води.

Високі врожаї сіна дає на різних типах грунтів, коли достатньо внесено органічних І мінеральних добрив під попередню культуру та вапна на кислих грунтах. На грунтах заболочених і кислих (рН ниж­че 5,5) конюшина випадає.

Характеристика районованих сортів конюшини червоної

Білоцерківська 3306. Належить до ранньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий. Стебла тонкі і середньої товщини майже без опущення, облистненість добра. Висота стебла середня 47—70, максимальна — 90 см. Середня кількість міжвузлів 5—6. Кущистість середня, навесні і після укосів відростає добре. Зацвітає в перших числах червня; другий укіс дає в половині липня, Зимо- і посухо­стійкість середні. Іржею і борошнистою росою уражується слабко, •-орт високоврожайний.

Районований у Київській і Харківській областях.

199

 

Уладівський 34. Належить до ранньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий. Стебла тонкі, добре облистнені, середньорозга- | лужені. Висота стебел 70 см. Середня кількість міжвузлів 4—6.

Відростає навесні і після скошування добре і дає за літо 2—З З укоси. Сорт ранньостиглий — від початку відростання навесні до першого укосу проходить 60—75, а від першого укосу до вистигання. насіння — 80—85 днів. Зимо- і посухостійкість добрі. Урожайність висока.

Районований сорт у Вінницькій області.

Полтавська 75. Належить до ранньостиглих сортів двохукісного і типу. Популяції складаються з ярих і озимих форм. Стебла тонкі се-редньооблнетнені. Зимо- і посухостійкість високі.

Швидко відростає після скошування, грибними хворобами ура­жується слабко. Урожайність сіна 55—70 ц/га.

Районований у Полтавській області.

Носівська 5. Належить до двохукісного типу. Стебла середньої товщини, опушені слабко. Висота стебла 50—70 см. Облистненісті. — '. 36—50%. Кількість міжвузлів — 6, з коливанням від 4 до 9. Кущис-тість середня.

Навесні і після скошування відростає добре. Початок цвітіння припадає на першу декаду червня, другий укіс на насіння в серпні. Зимо- І посухостійкість середні. Стійкий проти ураження хворобами." Сорт високоврожайний.

Районований у восьми областях (2, 6, 9, 10, ІЗ, 18, 23, 24).

Носівська 4. Сорт належить до двохукісного типу. Стебла серед­ньої товщини. Висота стебла 50—70 см. Міжвузлів стебла 6—8. Облистнепість середня.

Навесні І після скошування швидко відростає. Зимо- І посухо­стійкість середні. Урожай сіна 55—70 і насіння 2—3 ціга.

Сорт районований у трьох областях республіки (17, 22, 25).

Товмацька місцева. Належить до ранньостиглого, двохукісного І типу. Кущ прямостоячий або напІврозлогий. Стебла тонкі, добре облистнені (до 60%). Висота рослин 50—70 ся, середня кількість міжвузлів 5—6 з коливанням від 4 до 7. Головки суцвіття середньо- -| го розміру, квітки рожеві й  темпо-червоні. Кущистість середня.

Після скошування відростає добре. Зацвітає в кінці травня — на початку червня. Другий укіс на насіння достигає в серпні, гриб­ними хворобами уражується слабко.

Районований у Черкаській області.

Волинська місцева. Належить до середньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий щільний. Середня висота рослин 50—60, а максимальна 70—80 см. Стебла середньої товщини, облистненість 1 40—58%. Середня кількість міжвузлів 4—6. Головки суцвіття великі, рожеві з фіолетовим відтінком. Кущистість нижчесередня.

Після скошування відростає дружно і дає за літо два-три укоси. Від початку відрощування навесні до першого скошування 60—85 днів. Зимостійкість висока, посухостійкість середня. Урожай зеленої І маси на сортодільницях становив 206—274 і сіна 48—60 ц/га.

Районований у Волинській І Ровеиській областях.

Гадяцька місцева. Належить до середньостиглого двохукісного І типу. Кущ напІврозлогий. Стебла середньої товщини, добре розгалу­жені і облистнені. Висота стебла 45—70 см. Слабко опушене, кіль- І кість міжвузлів 6—7. Листки великі, головки суцвіть розташовані па ] одному рівні. Забарвлення квіток пурпурово. Кущистість добра.

. 200

Відростає після скошування швидко. Початок цвітіння настає _в першій декаді червня, а насіння з другого укосу достигає в сере­дині серпня. Зимостійкість висока, посухостійкість середня. Уражу­ється грибними хворобами слабко. Урожайність зеленої маси до 250 ц!^а. Насінна продуктивність 1,5—3 ц/га.

Районований у Полтавській і Черкаській областях.

Глорія місцева, поліпшена. Сорт належить до середньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий і напІврозлогий. Стебла тонкі, слабко опушені. Облистненість 40—50%. Висота стебла 50—60 см, кількість міжвузлів 5—7. Квітки рожеві.

Навесні І після скошування швидко відростає. Від початку від­ростання до першого скошування проходить 60—70 днів. Зимо- и по­сухостійкість високі. Початок цвітіння настає на початку червня, насіння з другого укосу достигає в кінці серпня. Коли дощове літо, уражується борошнистою росою. Облистненість висока — до 60%, урожайність сіна 45—60, насіння 2 —3 ц/га.

Районований у Тернопільській області.

ГлухІвська місцева. Сорт належить до середньостиглого двох­укісного типу. Кущ напІврозлогий, стебла середньої товщини, добре розгалужені, облистненість середня — 38—42 %, висота рослин 50—70 см. Середня кількість міжвузлів 5—6, листки великі, опушені слабко. Квітки пурпурового забарвлення. Кущистість добра.

Після скошування відростає швидко і дає широкий кущ. Цвітін­ня настає в першій декаді червня. Зимо- і посухостійкість високі. Хворобами уражується слабко. За врожайністю не поступається кращим селекційним сортам.

Районований у Сумській і Житомирській областях.

МиронІвська 45. Належить до південноукраїнського агроеколо­гічного типу ранньостиглих двохукісних конюшин.

Кущ прямостоячий або трохи розлогий. Рослина високоросла — 50—75 см, стебло тонке. Середня кількість міжвузлів 5—6, з коли­ванням від 4 до 9. Листки трійчасті з малюнком. Облистненість 54-— 58%. Суцвіття — головка середнього розміру. Квітки свїтло-червонІ, рідше бордові і білі.

Сорт ранньостиглий. Від початку відростання навесні до першо­го укосу — 60—69; від першого до другого — 36—48 днів. На на­сіння достигає за 106—-123 дні.

Урожайний. На сортодільницях Київської області за 4 роки ви­пробування одержали середній урожай зеленої маси 314—407 і сі­на — 85,9—94,6 ц/га.

Кормові якості добрі.

Районований у Київській області.

Ботанічна характеристика конюшини білої (Тгіїоііит герепз Ь.)

Багаторічна пасовищна рослина (табл. 31). Використовують як компонент у бобово-злакових сумішках. Сприяє підвищенню врожаїв травосумішок і поліпшує їх кормові якості. Висівають її в сумішках під час створення багаторічних культурних пасовищ на заливних, суходільних угіддях, осушених болотах, витримує тривале затоплен­ня, зимостійка, добре відростає після скошування, витримує витопту­вання худобою і зберігається в травостої близько 8 років. Можна використовувати і в південних областях на зрошуваних землях.

20!

 

Таблиця 31. Характеристика основних видів конюшини білої

 

Ознаки	Конюшина біла повзуча	Конюшина біла гігантська
Висота рослин	Низькі і середні (5— 25 см) Дрібні і середні, дов-	Високі (50—60 см)
Листки		Великі, довжина 2,5—6,
	жина 1—2,5, ширина	ширина 2—3,5 см
	0,8—2,5 см, иа корот-
	ких черешках
Відростання	Повільне	Швидке
Укорінення	Добре	Слабке
стебел
Цвітіння	Коротке і розтягнуте	Розтягнуте
Запилення	Перехресне	Перехресне

У конюшини білої кущ невисокий, стелеться. Стебла її на вузлах укорінюються, від них відростають нові пагони на довгих черешках з білими головками, утворюючи самостійну рослину, навіть після відмирання основної. Тому конюшину білу відносять до повзучих рослин.

На Україні у лісостеповій зоні поширена різновидність коню­шини білої — гігантська (Т. уаг. §ідапіешті). До неї належить сорт Гігант, виведений Уладово-Люлннецькою селекційпо-дослідною стан­цією. Відрізняється від звичайної білої конюшини високим кущем, довжина квітконосів досягає 60 см, можна використовувати в чистому посіві як укісну рослину! За вегетаційний період може дава­ти 5 укосів. Стебла у вузлах укорінюються слабко.

Конюшина біла дуже добрий медонос. НасіннєпродуктивнІсть її висока.