Сучасна гносеологія та методологія наукового пізнання

Зі збільшенням обсягів і масштабів наукових знань, а також поглибленням наукового пізнання в розкритті зако­нів та закономірностей функціонування реального природ­ного і соціального світу у вчених все більше виникає потреба проаналізувати ті засоби і методи, які допомагають отриму­вати нові знання.

Питання про методологію досліджень у різних галузях є предметом постійних дискусій вчених, філософів. До цього часу в усьому світі йдуть наукові роздуми про предмет і завдання таких напрямів досліджень науки, як філософська методологія і логіка. Але більшість схиляється до думки, яку висловив доктор філософських наук К.К.Жоль, що "єд­ність світу науки - не є філософською видумкою, а реальним фактом, який має винятково важливе теоретично-пізнавальне і методологічне значення,... ми маємо право говорити про взаємозв'язок наукової методології юриспруденції (економіки, педагогіки тощо (авторське) з філософією пізнання і таким компонентом цієї теорії, як загальна методологія наукового пізнання".

Вивчення загальних закономірностей розвитку і функціо­нування наукового знання належить філософській теорії гносеології, теорії пізнання, що досліджує вихідні умови та загальні основи будь-якого дослідження.

Гносеологія включає три розділи:

1) онтологія (грецьке апіоб - буття + І0£08 - вчення) - це вчення про буття, яке досліджує загальні основи, принципи буття, його структуру і закономірність;

2) аксіологія - вчення про природу моральних, естетич­них та інших цінностей, їх зв'язки між собою та особистіс­тю людини;

3) методологія наукового пізнання.

Кожна сфера людської діяльності поряд з універсаль­ними має і специфічні особливості та відповідну методоло­гію. Специфічними особливостями наділена і методологія науки - сфери розумової діяльності людства. Вона вивчає перш за все можливості та межі застосування сукупності загальних та конкретних методів пізнання. Методологія як спеціальний розділ гносеології вивчає і досліджує форми та методи наукового пізнання.

Методологія (походить від грецького слова теіпосіез – пізнання і 1оgos – вчення) – це вчення про наукові ме­тоди та сукупність прийомів і способів дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки, її філософсь­ка теоретична основа.

В основі будь-якого дослідження лежить задум (ідея) дослідника. У філософському розумінні ідея - це продукт людського мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослі­дження та його практичне значення. Ідеї народжуються з практики спостереження навколишнього світу і потреб життя.

Фундаментальна методологія та її значення у соціальних дослідженнях.

Методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища. Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію. Філософська, або фундаментальна методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку відносно практики, суспільства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загальнометодологічні орієнтири та постулати.