Артикули, на які потребуємо гарантії від панів римлян раніше, заки приступимо до єдности з Римською Церквою

 

Перша умова: Тому, що між людьми Римської Церкви і грецької віри є спір про походження Св. Духа, що дуже перешкоджає з'єднанню,... вимагаємо: щоб нас не примушувано до іншого віровизнання, а тільки, що Св. Дух не з двох початків, а ні подвійним походженням, але з одного початку, немов із джерела, від Отця через Сина походить.

Друга умова: Богопочитання і всі молитви, ранішні, вечірні й нічні, щоб нам залишилися незмінні по звичаю й обичаю, прийнятному в Східній Церкві, а саме - три св. Літургії: Василія, Золотоустого й Епіфанія, яка буває в часі Великого Посту з наперед освяченими Дарами, а також усі інші обряди та церемонії нашої Церкви, що ними ми дотепер користувалися..., щоб те все ми виконували в нашій мові.

Третя умова: Тайна Пресвятішого Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа, щоб нам була збережена навічно, повно і непорушно під обидвома видами, хліба й вина, як ми дотепер уживали.

Четверта умова: Щоб св. Тайна Хрещення була нам повнотою і щодо форми запевнена і без ніяких додатків, теж як ми її уживали до сьогодні.

П'ята умова: Про чистилище не входимо в ніякі спори, а бажаємо бути поучені св. Церквою.

Шоста умова: Новий календар, якщо неможливо вживати старого, приймемо; але під тією умовою, що час і спосіб святкування Пасхи й інших свят буде нам збережений і залишений повний та незмінний...

Дев'ята умова: Подружжя священиків нехай залишаться вповні без зміни, за винятком двоєженців.

Десята умова: Достоїнства Митрополита, Єпископів чи іншого духовенства, щоб не давати людям іншого народу, а тільки народу руського або грецького, якщо вони є нашого обряду <...>.

Дванадцята умова: Щоб ми мали більшу повагу, а наші вірні овечки, щоб тим більше нас шанували й слухали, то прохаємо про допущення нашого Митрополита й Єпископів нашого обряду до Сенату його королівської Милості, і з багатьох і слушних причин: бо ж ми маємо ту саму гідність і уряд, що й Єпископи обряду Римської Церкви <...>.

П'ятнадцята умова: Якщо на майбутнє люди нашого обряду, по-гордивши своїм обрядом і церемоніями, забажали б прийняти обряд і церемонії римські, то нехай їх не приймають, бо всі вони вже в одній Церкві і під одним Пастирем.

Шістнадцята умова: Подружжя між людьми грецького і римського обрядів будуть свобідні без примушування до одного обряду в одній Церкві.

Дев'ятнадцята умова: Архімандрити, Ігумени, ченці й їхні монастирі аби по-старому були під послухом своїх Єпископів у своїх єпар­хіях, бо в нас є лише один чернечий чин— устав, яким користуються Єпископи, а провінціалів у нас нема.

Двадцята умова: Прохаємо також, щоб по звичаю й обичаю Римської Церкви ми могли висилати до державних трибуналів двох духовників нашого обряду, які будуть берегги наші права і вольності обряду.

Двадцять перша умова: Архімандрити, Ігумени, Священики, Архідиякони та інші духовники нашого обряду нехай користуються і втішаються такими самими почестями й пошанівком у народу, як і особи римського обряду, та нехай користуються достойностями й привілеями, що їх колись визнав для нас бл. пам'яті король Володислав.

Двадцять п'ята умова: Монастирів і церков наших руських, щоб на костели не обертано, а навпаки, якби який католику своїм маєтку церкву пошкодив, то повинен її знову направити для підданих руського народу, або наново побудувати або старі зрепарувати <...>.

Двадцять сьома умова: Нехай нам буде також вільно закладати школи і семінарії грецької і слов'янської мови всюди, де це буде виглядати вигідно й відповідно, атакожі друкарні для друкування книг, які, однак, будуть підчинені владі Митрополита й Єпископів, та нехай нічого не друкується без їхнього дозволу, щоб тим способом заб­рати лиходіям нагоду поширювати свої єресі <...>.

Тридцята умова: Якщо б хто - будь за якусь провину був виклятий своїм Єпископом, то щоб такого в Римській Церкві не приймали, а навпаки, щоб про це там оголошено, подібно як і ми будемо ставитися до тих, що будуть викляті Римською Церквою <...>,

Тридцять третя умова: Отож ми, нижче підписані, бажаючи вчинити те святе поєднання на Божу славу і для миру Церкви, повищі умови, які уважаємо необхідними для нашої Церкви та які треба, щоб наперед підтвердили Найвищий Архієрей і його королівська милість, передаємо для більшої достовірності цією нашою грамотою Препо­добним Братам Отцеві ІпатієвіПотіеві, прототронієві, Єпископові Вол од й мирському і Берестейському, та отцеві Кирилові Терлецькому, Екзархові й Єпископові Луцькому та Острозькому, щоб вони наперед прохали підтвердження і запевнення тих усіх артикулів, які ми письмово подали від імени нашого, від свого Найвищого Отця Папи, а також щоб просили його королівську милість; а ми, будучи упевнені про нашу віру, святі Тайни й обряди наші, тим певніше, без найменшого порушення сумління нашого і доручених нам духовних овечок, могли приступити до святого з'единення і Римською Церквою, а й інші, бачачи, що все було там збережене непорушним і цілим, щоб тим радніше пішли нашими слідами.

Дано в рік Божий 1595 червня, 1 дня за старим календарем.

Михаїл Митрополит Київський і Галицький, власною рукою.

Іпатій Єпископ Володимирський і Брестський, власною рукою.

Кирилл Терлецький Божою благодаттю Екзарх, Єпископ Луцький і Острозький, власною рукою.

Леонтій Пельчитський з благодаті Божої Єпископ Пінський і Туровський, власною рукою.

(8 печаток, серед яких - єпископа львівського Гедеона Балабана й холмського Діонісія Збируйського; на звороті сьомого аркуша є підпис Йони Гоголя: «Йона архимандриткобринський церкви свя­того Спаса, власною рукою підписав». Все підписи кирилицею).

Стоків М. Христова церква в Україні: 988-1596. - Л., 1993. -С. 396-405.

 

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

Покажіть мені, о прийнявши унію, де ж той з вас, хто у вірі заснованій на непорушному фундаменті, з виконаними заповідями себе знайшов? Чи ж не ви, ваші милості, ділами гріховними віру зламали? Чи ж не ви, ваші милості, прагненням мирського достатку та лиходійством грошовим паростки похоті в собі зрощуєте, а оскільки насититися ніяк не можете, то ще більшою жадобою та жагою світських багатств мучитеся? Покажіть мені, о прийнявши унію, де ж той з вас, хто у світському житті шість заповідей, Христом узаконених, виконав, тобто голодних нагодував, спраглих напоїв, нагих одягнув, ув’язнених відвідав, бездомним притулок дав і хворим допоміг?

Чи ж не ви, ваші милості, ті шість заповідей не тільки у світському житті зневажили, а й прийнявши сан духовний, постійно порушуєте?

Чи ж не ви, ваші милості, голодних голодом морите і підданим, що як і ви образ Божий мають, напитися не даєте і від сиріт харчі, дані їм благочестивими християнами, одбираєте; зі стодол хліб та худобу волочите; самі зі своїми прислужниками об’їдаєтеся; працю і піт кривавий інших, лежачи і сидячи, сміючись і бавлячись, пожираєте; трубки курите, пиво варите і в провалля ненаситного черева виливаєте; самі з гостями своїми насичуєтеся, а сироти церковні їсти і пити хочуть, а нещасні піддані з дітьми всіляких утисків зазнають і бояться, щоб їм хліба до наступного врожаю вистачило?

Де ж той з вас, хто бездомних у дім впустив, притулок їм дав і догодив, ноги по-авраамськи помив? Чи ж не ви, ваші милості, прийнявши сан духовний, з бездомних насміхаєтеся, їх лаєте, ганите, ганьбите й ненавидите, на них лихословите і наклеп зводите? І що з’явилося з тих уст, сморідну унію уклавши, які тим духом лаялися кажучи: «А хто такі патріархи чи то владики грецькі?» Жебраки, волоцюги, нікчеми, чи не бачите мудрування свого безумства?

Де ті, що нагих одягали? Чи ж не ви, ваші милості, самі роздягаєте, із комор бідних підданих коней, волів і овець волочите, данину грошима, потом і працею з них витягаєте? Їх обдираєте, роздягаєте, мучите, морите, до роботи зимою і літом, у люту негоду гоните, а самі, як ідоли, на одному місці воссідаєте, а як трапиться того трупа ідолоподібного на інше місце перенести, то в каретах, безтурботно сидячи, наче вдома, переїжджаєте. А нещасні піддані ваші день і ніч на вас роблять і муки терплять. Їх кров, сили і працю виссавши та з обор і комор забравши все, виродків ваших у дорогі шати вбираєте та гарним виглядом око прислужників своїх кормите. А нещасні піддані й простої сорочини, щоб нею наготу свою прикрити могли б, не мають. …

Іван Вишенський Послання до українського духовенства, прийнявшого унію.

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ

У нових мовах нашого державного і духовного життя виникає конечна потреба улаштувати церковні справи. Влада державна за мого попередника пішла на тимчасове і компромісне рішення: вдалася до порозуміння з Московським патріархом з огляду на попередні зв’язки нашої церкви з колишньою церквою російською. Але та спроба не тільки не допомогла розв’язати справу, а ще більше її ускладнила. Автократичні домагання Московського патріарха, що навіть бажає затверджувати українських єпископів, ставлять справу знову на самий її початок. Перед державною владою та перед церковним Собором – знову те саме завдання: утворити церковний лад, а для того в першу чергу установити основний закон Української національної церкви.

Становище вимагає, щоб правительство ясно й твердо зазначило ті свої принципові засади, на яких воно стоїть у справі будування правних церковно-державних відносин. У нас церква перебуває у зв’язку з державою, тому державна влада має не лише право, а й обов’язок установити взаємовідносини між ними. Державна влада тим охотніше виконує такий обов’язок, бо це відповідає нашим давнім національним традиціям: в історії нашої національно-державної боротьби моменти церкви й нації були тісно сполучені і помагали один одному в процесі тієї боротьби.

Основна засада української державної влади полягає в тому, що в самостійній державі має бути і самостійна церква. Цього однаково вимагають інтереси і держави, і церкви. Ніякий уряд, що розуміє свої державні обов’язки, не може згодитись на те, щоб осередок церковної влади перебував у іншій державі. Тим менше можна допустити це в даному випадку, з огляду на кардинальну різницю між становищем церкви в Московщині і на Україні. Тому у своїх відносинах до інших церков українська церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита та в канонічному зв’язку з іншими самостійними церквами. Що ж далі до взаємних відносин у нас між церквою й державою, то взаємовідносини ті мають стояти на непорушній основі: кесареве – кесареві, Боже – Богові. Я зазначаю лише ті основні засади, з яких мусять бути погоджені часткові сторони церковної організації.

Державна влада має глибоке переконання, що лише на таких засадах збудована церковна організація єдино відповідає церковним, державним і взагалі народним інтересам. Самостійність церкви допоможе проявитися тим громадським силам, що виявили таку надзвичайну самодіяльність в нашому колишньому національному житті. Ту самодіяльність було приборкано, живі основи церковної соборності занедбано, коли церква наша провадилася чужими, силою їй накинутими основами життя; але та самодіяльність церковно-народна має відживитися, коли наша церква твердо стане на грунт властивого їй самостійного життя – автокефалії церкви.

Таким чином, автокефалія української церкви – це не лише церковна, але й національна наша необхідність. Це конечна потреба нашої церкви, нашої держави, нашої нації. І хто розуміє і щиро до серця приймає інтереси українського народу, той приймає й автокефалію української церкви. І навпаки. В імені уряду Української Держави маю за честь оголосити його тверду і непохитну думку, що українська церква має бути автокефальною.

Виступ міністра сповідань Олександра Лотоцького

про необхідність автокефалії української церкви

(12 листопада 1918 р.).

 

ПЕТРО МОГИЛА

Тому, ані не залишаючи нашого патріарха, від якого ми прийняли хрещення, ані не протиставляючись єдності Церкви, в якій осягається справжнє спасіння, в ім'я Господа нашого знайшли і одностайно прийняли всі ми, духовенство і миряни, такий спосіб уникнути небезпечних непорозумінь і зміцнити нашу прадавню релігію: визнаємо, що живемо під єдиним Головою та зверхником, намісником Христа, як учить нас Визнання віри, що є одна вселенська апостольська Церква, а в ній один найвищий наступник святого Петра – єпископ римський.

П. Могила Лист до Папи римського, 1644.

 

Автокефальні Церкви народів і країн вільно єднаються у Всесвітню Єдину Соборну Апостольську Православну Христову Церкву. Органом всесвітнього міжцерковного єднання повинен бути орган вибраних представників усіх автокефальних церков. Ніякого підлягання Церкві другого народу бути не повинно. Ні одверте підбиття примусом однієї Церкви під владу другої, ні прикрите у формі автономії не може бути допущене у Всесвітній Церкві.

Рішення Собору УАПЦ від 1921 р.

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ