Зовнішній сектор України, як складової народногосподарського комплексу СРСР, визначався загальним поділом праці, коли міжнародна спеціалізація виробництва охоплює сектори та великі сфери економіки (промисловість, сільське господарство тощо) і практично не потребує доповненням міжнародною кооперацією. Ступінь інтегрованості у світове господарство за такого поділу праці незначна.
Створення якісно нового зовнішнього сектору країни має враховувати ті фактори, які формують міжнародний поділ праці. Як вже відмічалось в попередньому параграфі, фактори, які впливають на місце країни в міжнародному поділі праці, можна розділити на три основні групи: природно-географічні (територія, населення, клімат, природні ресурси тощо); соціально-економічні (економічний та науково-технічний потенціал, темпи створення об'єктів виробничої та науково-технічної інфраструктури тощо) та науково-технічні (масштаби науково-дослідних робіть, технологічна диверсифікація, рівень морального зносу основних фондів тощо), в сучасному світі на міжнародний поділ праці та місце в ньому певної країни домінуючий вплив мають науково-технічні фактори.
|
|
Для України в складі СРСР було характерним переважанням чинників першої групи (природно-географічних) і формуванням — другої (соціально-економічних).
Інтеграція України у світове господарство у постсоціалістичний період залежить від трансформаційних процесів, які будуть сприяти конкурентоспроможності національних суб'єктів на зовнішніх ринках. Тобто процеси формування нового зовнішнього сектора є невід'ємною частиною формування національного ринкового середовища.
До природно-географічних факторів, які визначають можливості України у міжнародній спеціалізації, можна віднести: територія площею 603,7 тис. км2, яка розташована в центрі Європи (приблизно дорівнює території Франції та Швейцарії), чисельність населення на початок 2001 р. становила 49 млн. чол. (що не набагато менше, ніж у Великобританії, або Франції), трудові ресурси — 30 млн. чол. Спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих у виробництві, налічувалось на кінець 2001 р. 5,7 млн. чол., що становить майже 20% всіх трудових ресурсів та 27% від кількості зайнятих у галузях народного господарства. Україна має великі запаси корисних копалин і дуже вигідне поєднання сировинних родовищ: вугілля, залізні та марганцеві руди, сірка, ртуть, титан, уран, мінеральні солі.
В той же час розвиток економіки значною мірою залежить від імпортних поставок інших паливно-енергетичних, мінеральних, лісових та інших видів сировини, а наявні ресурси не завжди використовуються найбільш ефективно виходячи з існуючих технологій.