До проведення практичного заняття з дисципліни

«Екологія»

Практична робота №5

Тема. Існуюча й оптимальна структура природокористування в Україні

Мета. Сформувати уявлення про збалансованість між біологічною продуктивністю і споживанням біологічної продукції, підвести до висновку про необхідність збалансованого розвитку як гаранта невиснажливого природокористування; розвивати вміння висловлювати свою думку, формувати вміння і навички роботи з роздатковим матеріалом, схемами; формувати екологічну культуру.

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ

1. Прочитайте теоретичний матеріал (додаток 1)

2. Дайте відповідь на запитання:

2.1 Який тип природокористування характерний для України? Відповідь обґрунтуйте.

2.2 Які причини панування цього типу природокористування?

2.3 За період економічних перетворень у структурі промислового виробництва України різко зросла частка сировинно-та енергомістких і водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості. Перечисліть, що це за галузі?

2.4 У «Всесвітній стратегії охорони природи» записано: «Ми успадкували Землю наших батьків. Ми взяли її в борг у наших дітей». Поясніть, як ви розумієте наведений вираз)

3. Зробіть висновки

Додаток 1

Теоретичний матеріал

Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорону природного середовища та природних ресурсів із метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Оскільки процес природокористування функціонує на стику суспільство — природа й охоплює багато видів виробничої і невиробничої діяльності людей, то в конкретний історичний період можна говорити про раціональний чи нераціональний типи природокористування.

Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, підтримує продуктивність природних комплексів або окремих об’єктів, забезпечує умови існування людства й стабільного одержання матеріальних благ. Раціональне природокористування забезпечує максимальний економічний ефект при збереженні екологічної рівноваги у природних і антропогенних системах (геоекосистемах, ландшафтах), тобто сумарне навантаження на екосистеми не перевищує їх регенераційної здатності, тим самим величина навантажень не перевищує рівень гранично допустимих антропогенних навантажень. Це контрольоване, нормативне (ощадливе, невиснажливе) освоєння (використання) природних ресурсів, попередження можливих негативних наслідків діяльності людини, підтримання (підвищення) продуктивності й привабливості природних комплексів і окремих природних об’єктів. При раціональному природокористуванні економічна діяльність орієнтується на ресурсозберігання, доцільність використання природно-ресурсного потенціалу і застосування найновіших безвідходних або комплексне використання маловідходних технологій (ефективне використання відходів, бо яким би високим не був науково-технічний рівень виробництва, завжди є відходи, які є результатом незавершеного технологічного циклу, для якого ще не знайдено сферу оптимального використання). Отже, охорона навколишнього природного середовища є одним із чинників раціонального природокористування.

Нераціональним уважається таке природокористування, у результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання людини загалом. Нераціональне природокористування призводить до деградації природно-територіальних комплексів, втрати їх здатності до самовідновлення, що характеризується низькою ефективністю використання природних ресурсів, споживацьким ставленням до природи, урахуванням лише економічних принципів у процесі господарської діяльності. Нераціональне природокористування може бути навмисним, випадковим, або супутнім, може бути зумовлене планово-економічними та проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи, неправильною оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства. Нераціональне природокористування не забезпечує збереження природно-ресурсного потенціалу, а, навпаки, запускає негативні процеси антропогенного впливу на навколишнє середовище (забруднення навколишнього природного середовища, порушення та деградація природних ландшафтів, зникнення деяких видів тварин і рослин, порушення зв’язків між елементами екосистеми).

Література.

Основна:

1. Царик Л.П. Е кологія: підруч. для 10 кл., - К.: Генеза, 2010 – 240 с.:іл.

2. Царик Л.П. Е кологія: підруч. для 11 кл кл., - К.: Генеза, 2010 – 240 с.:іл.

Додаткова:

1. Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник/ Г.О. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй. – К.% Либідь, 1993. – 304 с.

2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології.— К.: Либідь, 1995.

3. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища.— К.: Знання, 2000.

4. Злобін Ю. А. Основи екології.— К.: Лібра, 1998.

5. Добровольський В.В. Екологічні знання: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 304 с.

Інструкційна картка складена викладачем Прилипко О.В.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії “Туристичне обслуговування”.

Протокол № ____ від «___»________________2012р.

Голова комісії _____________________

Інструкційна картка

До проведення практичного заняття з дисципліни

«Екологія»

Практична робота №6

Тема. Аналіз особливостей розвитку заповідної мережі України

Мета. Сформувати поняття про екологічну мережу як цілісну природоохоронну систему, розглянути основні структурні елементи екомережі, з’ясувати роль міжнародних та національних програм у збереженні біорізноманіття; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати, робити висновки; формувати ціннісні орієнтації на збереження природи.

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ

1. Прочитайте теоретичний матеріал (додаток 1).

2. Користуючись таблицями «Природні заповідники України» та «Біосферні заповідники України» (додаток 2), визначте особливості розвитку мережі заповідних територій нашої країни з 1921 до 2009 року. Побудуйте гістограму,яка буде відображати десятиріччя (по осі ОХ) та кількість створених заповідних територій (по осі ОУ).

3. Проаналізуйте стан заповідної мережі в Україні на сучасному етапі та визначте її відповідність європейським показникам.

4. Чим можна пояснити зниження темпів зростання площі природно-заповідного фонду України?

5. Зробіть висновок.

Додаток 1

Теоретичний матеріал

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. До його складу входять понад 7250 територій та об’єктів загальною площею 3,3 млн. га, що становить близько 6% території держави (1991 р. цей показник становив лише 1,9%). Але цього замало: площа заповідних земель на одну людину в Європі становить 2200 м², а в Україні — лише 570 м².

Станом на 1 березня 2010 р. в Україні, за даними Міністерства природи, діяло 19 природних і 4 біосферних заповідників, 47 національних природних парків, 2853 заказників, 3203 пам’яток природи, 27 ботанічних садів, 12 зоопарків, 54 дендропарків, 542 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 55 регіональних ландшафтних парків, 800 заповідних урочищ.

Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери і доступ до яких вкрай обмежений.

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10–15% його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. У більшості країн Європи середній відсоток заповідності становить 15%. Наявність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманіття. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманіття, зобов’язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій, насамперед — заповідників.