Величина міста – головна його проблема

У 20-му столітті планета людей стала планетою великих міст. Зростання міського населення, і осоливо великих міст, в багато разів перевищує загальне зростання населення земної кулі, яке в свою чергу характеризується “демографічним вибухом”. Ефект концентрації в одному місці великої кількості людей, які разом створюють величезний економічний, науковий та інтелектуальний потенціал великих міст, значний і тому стимулює їх розвиток. Такі міста володіють ресурсами росту продуктивних сил, які швидко можна ввести в дію. Тут найбільш сприятливі умови для кооперації промисловості, розвитку вищої освіти і науки, для здійснення адміністративних, організаційних і розподільних функцій. Великі міста приваблюють людей широким набором послуг, високим рівнем культурного життя.

Крім того, розрізняють світові міста – ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами є також транспортні вузли із зручним географічним положенням, великі морські порти. Головні ознаки світових міст, крім їх великої людності, - спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та ділових послуг, інтенсивність різноманітних інтернаціональних зв’язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, юридичних фірм, рекламних агентств. До світових міст можна віднести Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур.

Проте, все це супроводжується значними недоліками, основними з яких є надзвичайне ускладнення транспортних проблем, забруднення навколишнього середовища, віддалення населення від природи, усі психо- і фізіологічні наслідки якого ще недосконало вивчені. Транспортні та екологічні проблеми пов’язані перш за все з тими соціальними, економічними, технічними і технологічними засобами, якими володіє суспільство для їх подолання.

Територіальні розміри міст продовжують безперервно зростати. За деякими оцінками, територія населених місць збільшується в чотири рази швидше, ніж росте чисельність їх населення. Розширення міських територій відбувається за рахунок збільшення площі квартир, розростання промислових підприємств, транспортних систем. Збільшується територія односімейних забудов навколо міст, займаючи сільськогосподарські території і зони природного ландшафту, утворюючи широкі простори “міст-полів”. Опитування показують, що міській квартирі як типу житла надають перевагу 20-25% респондентів, а будинку з наділом – 70-75%.

З врахуванням цих особливостей важливо провести функціональне зонування території як всередині міста, так і поза ним в зоні його впливу. Всередині необхідно виявити “каркас” міста – територію найбільш інтенсивного освоєння і зосередження найбільш важливих функцій, які пов’язані переважно з центром міста і головними тпранспортними магістралями. Промислові зони повинні дещо відділятись від житлових, проте якщо виробництво не пов’язане із забрудненням навколишнього середовища, то підприємства можуть розташовуватись серед житлових районів, що забезпечує економію часу на переміщення працюючих.

Селітебні зони перш за все повинні спрямовуватись на людину, її зручності. Замість кварталів доцільніше будувати мікрорайони, в міру можливостей розширювати забудову односімейних будинків. Нормативні затрати часу на пересування від місць проживання до місць роботи в один кінець для 90% населення не повинні перевищувати 40 хв. у найбільших і великих містах, 30 хв. – в інших містах. Важливе значення мають зелені насадження, площа яких повинна бути не меншою 21 кв. м на 1 жителя.

Особлива увага приділяється визначенню зон господарського тяжіння щонайбільших, найбільших, великих та середніх міст. У зв'язку з цим робиться розрахунок вантажо- і пасажиропотоків між центрами тяжіння й периферією. Довкола центрів тяжіння формуються три концентричних пояси: безпосереднього тяжіння, формуючого впливу та економічного впливу.

Перший пояс — це приміська зона радіусом у межах 1,5-годинної доступності від центру міста; вона характеризується масовими поїздками населення на роботу до міста. Водночас у цій зоні розташовуються філії промислових підприємств, які є у місті, складські приміщення;промисловість ніби переміщується з центру міста до периферії. Але у низці випадків приміська зона є місцем активної житлової забудови. У процесі субурбанізації приміські пояси можуть мати вищі темпи господарського розвитку порівняно з центром міста.

Зона формуючого впливу має радіус доступності 2—3 години. Тут розташовуються підприємства, які виробляють для міста продукцію, що швидко псується: молокозаводи, м'ясокомбінати, птахофабрики. Тут же можуть розташовуватись рекреаційні заклади: санаторії, будинки відпочинку, кемпінги. Масові поїздки здійснюються лише з культурно-побутовою метою до міста або з рекреаційною метою (особливо у вихідні дні) — з міста.

Зона економічного впливу має радіус доступності 3— 4 години й більше. Масові поїздки мешканців усередині цього поясу не характерні; переважають ділові поїздки й вантажопотоки виробничого призначення.

Потім визначаються зони поза господарським тяжінням великих міст. Це спеціалізовані території: лісові масиви, місця видобутку корисних копалин, райони екстенсивного сільського господарства, розлогі курортні райони. У цих зонах головна увага приділяється аналізу факторів спеціалізації для прогнозування варіантів подальшого розвитку території.

Функціональне зонування території дозволяє визначити ділянки, найбільш придатні для промислового й житлового будівництва, сільськогосподарського виробництва, організації масового відпочинку. Воно виявляє шляхи оптимізації виробничої й соціальної інфраструктури. Зонування полегшує визначення можливостей комплексотворення, налагодження вигідних внутрішньорегіональних господарських зв'язків між підприємствами, раціонального використання трудових і природних ресурсів.