Стратегії розвитку міст

На сьогоднішній день розселення стає виключно важливим фактором соціально-економічного розвитку країни, територіальної організації господарства.

Існує кілька принципових стратегічних шляхів зниження темпів росту крупних центрів, активізації і підвищення ролі малих і середніх міст.

Стратегія першого типу пов’язана з підвищеною увагою до комплексного розвитку міських агломерацій. Розвиток транспортної системи, зменшення часу на проїзд і підвищення його комфортності дозволяє залучати в зону впливу великих міст все більшу кількість населенних пунктів. Вони почнуть активно розростатись, там з’являться багаточисленні нові підприємства, які зможуть привабити значну частину потоку мігрантів. А це, звичайно, значною мірою стримає подальше зростання великих центрів.

Однак цей процес найбільш інтенсивно протікає в основному в центральній частині агломерацій, що має деякі негативні сторони. Передусім виникає надлишкова скупченість населення поблизу міста-центра: від 600 до 800 чол на кв. км. і більше (найбільш раціональною вважається густота 200-300 чол. на кв. км.). Поселення поблизу великих центрів зростається в суцільні смуги міських забудов. Екологічно неповноцінними стають сільгоспугіддя і території, призначені для відпочинку населення.

Ліквідувати або суттєво знизити ці негативні наслідки можна за рахунок перенесення акцентів розвитку з центральних частин на більш віддалені, периферійні зони агломерацій. Міста, віддалені від центру на 60 – 80 км., при створенні відповідної інфраструктури почнуть швидко розвиватись і знімуть значну частину екологічного і демографічного навантаження з великого цен-тру і його найближчого оточення. Прискорення темпів росту населенних пунктів у зовнішніх зонах агломерацій значно обмежать зростання великих міст.

Стратегія другого типу пов’язана з формуванням потужних противажелів для існуючих крупних центрів. Вони, отримавши високорозвинену економічну базу і соціально-культурний потенціал, зможуть відволікти визначену частину течії мігрантів від існуючих великих міст. Іншими словами, розширюючи коло крупних центрів, можна стримати зростання населення в уже існуючих містах. Одночасно зменшиться кількість міст, які втрачають населення, і збільшиться перехід в категорію великих (з населенням більше 100 тис.) центрів, які на даний момент відносяться до категорії малих і середніх.

Стратегія третього типу передбачає першочерговий розвиток широкого кола малих і середніх міст як у складі агломерації, так і за її межами. Дана стратегія передбачає посилення інтеграції міського і сільського населення, підвищення рівня культурно-побутового обслуговування села, наближення підприємств, що переробляють сільськогосподарську продукцію, до місця її виробництва. Ця стратегія має чітку регіональну спрямованість. Вона перш за все призначена для територій, де багато сільських населених пунктів розміщені дуже близько до міст, хоча й не зливаються з ними. У цих регіонах невеликі міста не втрачають населення і зберігають високі темпи природного приросту при високій рухливості жителів. Досить багато міщан тут займаються сільським господарством і навпаки.

Стратегія третього типу забезпечує більш високий рівень використання трудових ресурсів в сільській місцевості, активний розвиток малих і середніх міст. Створення нових робочих місць дозволить залучити у промислове виробництво сільське населення оточуючих регіонів. При цьому людям не потрібно буде змінювати місце проживання і ламати традиційний життєвий устрій. Розміщені у невеликих населених пунктах філії підприємств великих міст можуть працювати за своєрідним “гнучким графіком”, що дозволяє залучати у міжсезонні періоди велику кількість сільських жителів.

Використання трьох стратегій може змінити структуру міського розселення, помітно знизити приріст населення в існуючих містах-мільйонерах.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ МІСТ УКРАЇНИ