Основні поняття дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

Програма розвитку інституту управління та економіки освіти

Вступ

 

В Україні ще не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти. Вітчизняна освіта не повною мірою спрямована на утвердження національної ідеї і патріотизму і поки що не відповідає вимогам формування громадянського суспільства, демократизації, відкритості та прозорості. Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання.

Не проводиться постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю студентів, батьків, представників громадських організацій, а також оцінювання діяльності навчальних закладів та оприлюднення його результатів. Дійсно, можна сказати, не включаючи ці проблеми, що на сьогодні існує сформована і офіційно затверджена програма розвитку організацій сфер освіти, в тому числі і програма розвитку університетів, але ця програма розглядає університет в цілому, не зважаючи на такі фактори впливу, як окремі інститути. Тому, розробка програми розвитку інституту, яка б включала всі фактори впливу на нього і план дій на певний термін, і є актуальною темою на даний час.

Проблемна ситуація полягає в тому, що Інститут управління та економіки освіти, як самостійний підрозділ, повинен сформувати таку програма свого розвитку, яка б включала усі обмеження. Оскільки, Інститут з одного боку обмежує програма розвитку Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, а з іншого - офіційно затверджена програма розвитку організацій сфери освіти.

Ступінь наукової розробки проблеми. Щодо проблеми університетів та інститутів, які розвивають не тільки освіту, а й науку, питання культури та демократії, міжнародні зв'язки, присвячені роботи таких загальновідомих дослідників, як Ю. Габермас, К. Ясперс, Д. Х'юмен. Серед вітчизняних дослідників проблемою університетів, у тому числі інститутів, займався І. Є. Тарапов, який висвітлював особливості розвитку класичної та професійної освіти України. Серед історичних досліджень треба назвати працю С. Сірополко «Історія освіти в Україні», колективна монографія дослідників Г.Г. Єфименко, Г.А. Лилицького, В.А. Баженова «Вища освіта в УРСР» та багото інших.

Метою курсової роботи є сформувати програму розвитку Інституту управління та економіки освіти на 5 років.

Завдання роботи:

- розглянути основні поняття дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності;

-   проаналізувати історію дослідження програми розвитку підприємства як елемента планування;

    визначити фактори впливу на розвиток організації сфери освіти;

    описати методи та принципи дослідження;

    з’ясувати основні складові програми розвитку організації сфери освіти;

    сформувати правила складання програми розвитку організації

сфери освіти;

зробити аналіз програми розвитку Інституту управління та економіки освіти;

-   надати рекомендації щодо впровадження програми розвитку Інституту управління та економіки освіти.

Об’єкт дослідження - Інститут управління та економіки освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Предмет дослідження - програма розвитку та її складові для установи - Інституту управління та економіки освіти.

Основна гіпотеза полягає у тому, наявна на даний момент в Інституті управління та економіки освіти (визначена та затверджена) програма розвитку Інституту.

Допоміжна гіпотеза - кожний працівник Інституту управління та економіки освіти не знайомий із стратегічними цілями, планами та ідеями керівництва Інституту.

Курсова робота виконана на 45 сторінках, складається з вступу, 3-х розділів (поділених на підрозділі), висновків, списку використаних джерел на 3 сторінках, містить 3 додатка.

 

 

Методологічні аспекти дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

Основні поняття дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

управління освіта державний

Для того, щоб визначити що таке програма розвитку підприємства державної форми власності і як її скласти, потрібно з’ясувати значення основних понять, якими користуються для написання програми розвитку підприємств державної форми власності.

Що таке підприємство? Для того, щоб це з’ясувати, ми звернулись до економічного словника [5]. Так на думку авторів Загороднього А.Г. та Вознюка Г.Л. підприємство - це основна організаційна ланка у сфері економіки, самостійний господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, посередницьку, комерційну, науково-дослідну чи іншу діяльність з метою отримання прибутку. Має самостійний баланс, рахунок у банку, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Кожне підприємство має свою форму власності.

Що ж таке форма власності? Форма власності, за автором Мельничуком О.С., - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва [23, 798].

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи власності:

) суспільна;

) приватна;

) колективна;

) державна.

Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення [24, 23]. Державна власність належить до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.

Поряд з поняттям підприємства можна розглянути ще одну установу - інститут. Цей термін має декілька значень:

· назва деяких вищих навчальних закладів і наукових установ;

·   з юридичної точки зору - це сукупність правових норм у якій - небудь сфері суспільних відносин (інститут шлюбу);

·   а з соціальної точки зору - організована система соціальних ролей, яка є постійним і значним елементом суспільства і яка зосереджується на основних потребах і функціях людини;

·   це структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, а також проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення [26].

Порівнявши ці визначення, варто зазначити, що інститут - це структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, а також проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Кожне підприємство, інститут або якась інша установа має свою програму. Автор словника іншомовних слів Мельничук О.С. [23, 502] надає терміну «програма» декілька значень:

· план діяльності;

·   виклад основних положень діяльності політичної партії чи організації;

·   короткий виклад змісту навчального предмета.

Але це не повний перелік значень терміну «програма»:

·   програма (в технічному розумінні) - передбачений хід подій у часі та порядок правил, що повинні застосуватись для проведення запланованого;

·   політична програма - документ, у якому викладені основні цілі та методи досягнення цих цілей політичної партії, суспільно-політичного руху, окремого діяча, іншого об'єднання громадян; виклад політичної платформи партій або державних інститутів, основних положень цілей їх діяльності та способів їхньої реалізації, гарантій виборцям тощо;

·   навчальна програма дисципліни визначає її місце і значення у процесі формування фахівця, її загальний зміст, знання та уміння, які набуває студент у результаті вивчення дисципліни. Навчальна програма дисципліни містить у собі дані про обсяг дисципліни (у годинах та кредитах), перелік тем та видів занять, дані про підсумковий контроль тощо;

·   програма з вищої освіти (освітня програма) - це курс (цикл) навчання, який реалізується за допомогою навчального процесу, і після закінчення якого слухачу присвоюється кваліфікація з вищої освіти.

Якщо звернутись до сучасного тлумачного словника української мови, то програма - це:

· наперед продуманий план якої-небудь діяльності, роботи і т.д.;

·   план роботи підприємства на якийсь строк, що передбачає обов'язковість випуску певної кількості продукції.

·   стислий виклад основного змісту навчального предмета; брошура, книжка з таким викладом. Обсяг знань, умінь і навичок, обов'язкових для засвоєння на різних етапах навчання (шкільна програма) [2].

З вище сказаного, зробимо висновок: програма - це стислий виклад основного змісту, цілей та методів діяльності організації.

Будь-яка організація сфери освіти має свою програму розвитку, якої вона дотримується. І для того, щоб з’ясувати що таке програма розвитку, ми звернулись до великого тлумачного словника сучасної української мови, автором якого є Бусел В.Т. [2]: розвиток - це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.

Тоді, програма розвитку - це стислий виклад основного змісту, цілей та методів діяльності організації, який призведе до переходу організації на вищий стан.

Отже, дізнавшись про значення кожного окремого поняття, можна дати визначення «програми розвитку державної форми власності». Програма розвитку підприємства державної форми власності - це стислий виклад цілей та пріоритетів розвитку підприємства, а також засоби та шляхи їх досягнення, комплексна система заходів членів підприємства, спрямованих на ефективне розв’язання проблем розвитку, досягнення стабільного зростання.

 

Історія дослідження програми розвитку підприємства як елемента планування

Дослідження планування розвивається ще 4-5 тис. років тому, адже за будь-якої справи, навіть у давні часи, треба було планувати всі дії для досягнення певних результатів, цілей або мети.

Історія планування налічує не один десяток років і навіть століть. Свій початок планування бере ще у Єгипті, Шумері, де відбулася перша управлінська революція. Тут планування проявляється у вигляді розподілу державного бюджету, а також відбувалося планування майнових справ [10].

Планування, а точніше план як система економічних заходів виник разом із появою розподілу та кооперації праці, є програмою господарювання протягом певного періоду.

Планування як суспільна категорія формувалася разом із становленням суспільно-державної, муніципальної власності. Розглянемо етапи становлення й вдосконалення планування.

Розробки в галузі прогнозування та планування з'явилися наприкінці XIX ст. Вони були пов'язані зі спробами дослідників виявити майбутні тенденції виробництва основних продуктів на основі аналізу статистичних даних і скласти відповідні плани. Головними методами прогнозування тоді були експертні оцінки та екстраполяція (перенесення минулих тенденцій на майбутнє) [20, 22].

На початку XX ст. були зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. Зокрема, Дж. Брукмайер вже в 1911 р. намагався використовувати для прогнозування три хронологічні ряди наступних показників: індекс банківських кредитів, індекс цін акцій, індекс загальної економічної активності [20, 23].

З моменту виникнення теорії управління (початок XX століття) та до 60-х років процес планування був закритим, тобто керівників не цікавили проблеми зовнішнього середовища підприємства: конкуренція, попит, вимоги ринку. Підприємство розглядалось як закрита система. Планування у данному випадку зводилося до оперативного регулювання внутрішньої діяльності підприємства без врахування зовнішніх змін. З розвитком суспільства, ускладненням продукції, зростанням наукоємних виробництв керівництво підприємств починало розуміти, що діяльність підприємства багато в чому обумовлена зовнішнім середовищеми [20, 28].

Саме тоді і виникає планування як управлінська функція. У 1916 було опубліковано працю А. Файоля «Основні риси промислової адміністрації - передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль». Ця праця - основний внесок Файоля в історію управління.

А. Файоль вперше запропонував розглядати власне управлінську діяльність як об'єкт дослідження. Він виділив п'ять основних елементів, які, на його думку, і складають функції управління: прогнозування, планування, організація, розпорядження, координування і контроль.

Планування визначає, якими мають бути цілі організації і що слід робити її членам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності організації [16,180].

Планування - це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей.

На основі розробленої системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників. Але планування - не окрема одноразова дія, а безперервний процес, обумовлений тим, що організації, відгукуючись на виклики зовнішнього середовища, визначають нові або уточнюють старі цілі, для чого у систему планів необхідно внести корективи. Крім того, процес планування - це не проста послідовність операцій складання планів і не процедура, зміст якої в тому, що одна подія обов’язково мусить статись вслід за іншою. Процес вимагає великої гнучкості і управлінського мистецтва. Якщо певні моменти процесу не відповідають поставленій перед організацією меті, то їх можна обійти, що неможливо в процедурі. Люди, які приймають участь у процесі планування, не просто виконують належні функції, а діють творчо і здатні до змін характеру дій, якщо того вимагають обставини [16, 183].

А. Файоль відзначав: «Управляти - це передбачати, а передбачати - це вже майже діяти» [21, 35]. Причому планування - це не просто вміння прогнозувати і визначати необхідні дії. Це також здатність передбачати будь-які несподіванки, що можуть виникнути в процесі роботи, та вміти справитись з ними. Підприємство не може повністю ліквідувати ризик своєї діяльності, але здатне управляти ним за допомогою ефективного планування.

Характер і зміст планової діяльності в організації визначають принципи планування, дотримання яких створює передумови для ефективної роботи фірми. Ще А. Файоль виділив 4 основних принципи планування, назвавши їх загальними рисами гарної програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість, точність.

Поштовхом для розвитку прогнозування і планування стала криза 1929-1933 р., що змусила шукати шляхи виходу з неї. У 30-і роки вперше виникає планування на макрорівні, що охоплює фінансово-бюджетну й грошово-кредитну політику та передбачає розробку національних бюджетів. Прогнози й плани стають необхідним елементом системи регулювання економіки [20, 24-25].

У 1944 р. пропонується форма планування, що подібна до індикативної, тобто коли уряд впливає на економічний розвиток за допомогою координації та забезпечення інформацією, а не через прийняття рішень і надання директивних вказівок.

У післявоєнні роки планування на макрорівні стає предметом широких дискусій. Зростання частки державного сектора в економіці дає можливість урядам здійснювати прямий контроль за зовнішньою торгівлею, цінами, фінансами.

У 50-і роки в багатьох країнах відмовилися від розробки національних планів у формі бюджетів. Отже, сформувалися два нових напрями: перший, пов'язаний з ускладненням структури адміністративного апарата, що використовується для розробки планів, другий пов'язаний із розширенням сфери планування [20, 27].

Р. Акофф набагато пізніше обґрунтував принципи планування А. Файоля, додавши до них ще один ключовий принцип планування - принцип участі [16, 185]. Отже, серед основних принципів планування виокремлюють:

1. Принцип єдності (холізму) передбачає, що планування в економічній організації мусить мати системний характер. Це означає наявність взаємозв’язку між підрозділами, який здійснюється на основі координації на горизонтальному та вертикальному рівні.

2. Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функції, яку він виконує.

.   Принцип безперервності полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватися постійно; розроблені плани повинні оперативно коригуватися відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища [16, 190].

.   Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає у наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.

Для реалізації принципу гнучкості плани мають складатися так, щоб в них можна було вносити зміни відповідно до змін внутрішніх і зовнішніх умов. Тому плани, як правило, містять так звані резерви планування, які не можуть бути надто великими, інакше плани виявляться неточними, і надто низькими, інакше плани вимагатимуть частих змін. Принцип точності означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Так, стратегічне, довгострокове планування вимушено обмежуватися визначенням основних цілей і загальних напрямків діяльності, тому що кількість достовірної інформації про майбутнє дуже незначна, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть. В оперативних планах, що розраховані на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і деталізація є обов'язковими, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани [16, 193].

До 70-х років країни здійснювали прогноз за допомогою національних моделей прогнозування. У середині 70-х років починають створювати макроекономічні моделі, за допомогою яких прогнозується розвиток економіки регіонів ряду країн. Уперше вони стали розроблятися в США [20,30].

У 70-і і 80-і роках були розроблені економіко-математичні моделі оптимального функціонуванні економіки, галузевого планування та планування на підприємстві. Застосування методів оптимізації на практиці стримувалося рядом об'єктивних причин:

· неможливість реалізації оптимізаційних задач на макрорівні;

·   недостатність інформаційного забезпечення;

·   відсутність досвіду та знань у плановиків-практиків;

·   проведення планування в залежності від досягнутого, що не стимулювало освоєння методів оптимізації.

Наступні етапи вдосконалення прогнозування і планування (з початку 90-х років) пов'язані з переходом до ринку та розпадом СРСР. Країни СНД почали здійснювати пошук підходів до планування економічного та соціального розвитку в умовах ринкових відносин з урахуванням особливостей економіки [20, 31-32].

Для сучасного проектного менеджменту характерним є інтегрований структурований підхід до управління, планування і контролю. Найяскравішою рисою проектного менеджменту кінця ХХ - початку ХХІ ст. є тотальна інтеграція, котра передбачає:

· інтеграцію календарного планування, ресурсів і витрат;

·   інтеграцію планування і контролю [10].

Інтеграція календарного планування, ресурсів і витрат. На початку розвитку проектного менеджменту календарне планування провадилося окремо від планування ресурсів і витрат. Для першого використовували комп’ютерні програми, а для останніх двох це займало багато часу, тому використовувалося рідко, а частіше здійснювалося вручну у системі обліку фірми. Проте ці складові взаємопов’язані й повинні плануватися і контролюватися разом.

Багато проектів у минулому, а можливо, деякі й сьогодні мають тільки прогноз грошових потоків, але не мають окремо витрат на трудові ресурси, матеріали, послуги, субпроекти, витрати за напрямами діяльності або сегментами проекту. Проте без цього важко, майже неможливо контролювати витрати. Тому планування і контроль роботи, тобто календарне планування ресурсів і витрат і контроль за виконанням запланованого, мають бути інтегровані з метою ефективного управління проектами.

Інтеграція планування і контролю. Планування і контроль часто розглядаються як окремі функції, але вони пов’язані і взаємозалежні, тому їх треба розглядати як одне ціле. Наприклад, планування не закінчується з початком реалізації проекту, для контролю є життєво необхідним звірятися з планами, переплановувати за потребою ресурси, змінювати початкові рішення. Таким чином, планування стає частиною контролю. Крім того, ефективність контролю залежить від якості планування[10].

Отже, історія формування та розвитку планування несе свій початок ще з давніх часів і до сьогодні. При чому з кожним роком вчені різних країн доповнювали, розвивали та збагачували поняття планування. Взагалі планування виробництва, як особливий вид управлінської діяльності, забезпечує цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу.

 

Методи дослідження

Цей підрозділ присвячено тому, які методи дослідження ми використовували під час написання курсової роботи. Взагалі, термін «метод» походить від грецького metodos, що означає «шлях дослідження, теорія, вчення». Метод - це засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності [23,213].

Історичний метод - дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Такий метод ми використали у підрозділі 1.2., де дослідили виникнення, формування та розвиток поняття «планування» у хронологічній послідовності з метою виявлення закономірностей, внутрішніх та зовнішніх зв’язків його поряд з іншими поняттями процесу управління.

Порівняння - метод наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. За допомогою цього методу ми встановили схожість і відмінність процесів, характеристик планування в загальній теорії управління та плануванні в організації сфери освіти [17, 88].

Метод аналізу - метод наукового пізнання, який представляє собою уявне розчленування явища на складові елементи з метою вивчення його структури, окремих ознак, властивостей, зв'язків і відносин. Метод аналізу був використаний для написання підрозділів 1.2 та 2.2., який дав можливість проникнути в сутність, зміст поняття «планування» та виявити його головні ознаки [17, 96].

Метод синтезу - метод наукового пізнання, який представляє собою уявне з’єднання складових сторін, елементів, властивостей, зв’язку предмета, розчленованих в результаті аналізу, та вивчення функції явища як єдиного цілого [17, 97]. Його ми використовували для написання пункту 2.2., для з’ясування зв’язку між властивостями та елементами планування.

Метод індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, окремі факти неначе виводять до загального положення. Метод індукції ми використали для написання висновку курсової роботи, в якому представляються знання про весь науковий матеріал функцій планування, одержаний в результаті дослідження окремих елементів цього поняття [17, 99].

Аналогія - це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Його ми використали для вивчення властивостей, ознак, зв’язків функції планування і явищ реальної дійсності управління [17, 103].

Метод сходження від абстрактного до конкретного - метод наукового дослідження, який виражає рух до теоретичної думки до все більш повного, всебічного і цілісного відтворення явища. Він характеризує спрямованість науково-дослідного процесу в цілому, тобто рух думки від менш змістовного до більш змістовного знання [17, 122]. Метод сходження від абстрактного до конкретного ми застосували при написанні визначення основних понять дослідження програми розвитку підприємств, де програма розвитку описується за допомогою багатьох понять, суджень та визначень.

Отже, в даному підрозділі ми описали, які методи наукового дослідження ми використали для підготовки курсової роботи, зокрема це такі методи як: порівняння, метод аналізу, метод синтезу, метод індукції, аналогії, системний метод, історичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного.