Учасники сімейних правовідносин мають різноманітні особисті та майнові права та обов'язки. Суб'єктивне сімейне право —- це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин. Здійснення сімейних прав — це процес задоволення особою своїх матеріальних та духовних потреб на підставі юридичних можливостей, які вона має. Реалізація сімейних прав може відбуватися фактичними або юридичними способами. Наприклад, члени сім'ї володіють та користуються майном, яке належить їм на праві спільної власності. В цьому випадку вони здійснюють свої майнові права безпосередньо, тобто фактичними способами. В деяких випадках здійснення сімейних прав потребує застосування певних правових механізмів. Так, учасники сімейних правовідносин укладають між собою або з третіми особами різного роду правочини щодо розпорядження своїм майном, представляють інтереси інших членів сім'ї у суді, органах опіки та піклування тощо.
Учасниками багатьох сімейних правовідносин є неповнолітні чи непрацездатні члени сім'ї. Тому законодавство передбачає спеціальні юридичні засоби, що спрямовані на забезпечення їх прав та інтересів. Відповідно до частин 2 і 3 ст. 14 СК, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун. Якщо, наприклад, один із батьків не виконує свого обов'язку щодо утримання дитини, право дитини на аліменти може бути здійснено в примусовому порядку шляхом звернення до суду другого з батьків або іншої особи в порядку, встановленому Цивільно-процесуальним кодексом України.
|
|
Особливі правила встановлені для неповнолітніх осіб, які самі є батьками дитини. Хоча неповнолітні батьки мають такі самі права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно (ч. 1 ст. 156 СК), закон дає додаткові гарантії щодо забезпечення їх прав. Відповідно до ст. 16 СК, якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків.
Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої сімейні права вільно, на власний розсуд, не порушуючи при цьому права, свободи та інтереси інших осіб і, в першу чергу, інших учасників сімейних право-відносин. Особа може не здійснювати свого сімейного права. Таке нездійснення не тягне за собою припинення такого права, воно продовжує існувати в нереалізованому стані. Наприклад, той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, може не звертатися до другого з подружжя з вимогою про надання утримання, хоча і має на це право. Той факт, що особа не реалізує свого права не є підставою для позбавлення її цього права.
|
|
Разом з тим існують певні особливості сімейних прав, які зумовлюють і особливості їх здійснення. В першу чергу це стосується сімейних правовідносин за участю неповнолітніх. Наприклад, право батьків на виховання дитини є абсолютним правом. Це означає, що жодна особа, яка не має для цього відповідних правових підстав, не може перешкоджати батькам здійснювати виховання дитини, обмежувати спілкування дитини з батьками, відбирати дитину тощо. Разом із тим виховання дитини, яке по відношенню до усіх третіх осіб є абсолютним правом батьків, відносно самої дитини становить не право, а обов'язок батьків. Дитина (особисто або за допомогою інших осіб, у способи, передбачені законом) може вимагати здійснення батьками їх обов'язку щодо виховання. Таким чином, виховання дитини відносно усіх третіх осіб, є правом батьків, а відносно самої дитини — їх обов'язком. Зрозуміло, що за таких обставин, батьки не можуть за власним бажанням вирішувати питання щодо здійснення або нездійснення свого права на виховання чи відмовлятися від нього, бо відмова від виховання є порушенням їхнього обов'язку щодо дитини.
Права учасників сімейних відносин можуть бути припинені або обмежені строком. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним, за наявності усіх необхідних підстав набуває право на утримання, яке зобов'язаний йому надати другий з подружжя. Разом із тим це право може бути припинене, у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 СК право одного з подружжя на утримання припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Рішенням суду одного з подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком, якщо подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час, непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникло в результаті умисного злочину та в інших випадках, передбачених законом (ст. 83 СК).
Учасники сімейних правовідносин за власною волею вправі припинити свої права. В першу чергу, це стосується тих прав, які мають майновий характер. Наприклад, за шлюбним договором та чи інша річ,
Глава 3. Сімейні правовідносини
63
що належить на праві власності одному з подружжя (за виключеннями, встановленими ч. 5 ст. 93 СК), може передаватися у власність другого з подружжя. Таким чином, майнове право одного з подружжя припиняється, натомість виникає право власності у другого з подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 190 СК той із батьків з ким проживає дитина і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Сімейні права тісно пов'язані із сімейними обов'язками. Суб'єктивний сімейний обов'язок це вид і міра належної поведінки особи. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними шляхами. В більшості випадків — шляхом здійснення активних дій: батьки зобов'язані виховувати та утримувати свою дитину; один із подружжя за певних умов зобов'язаний надати утримання другому з подружжя; патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням та створити їй умови для навчання та розвитку. Це все приклади активного виконання особами своїх сімейних обов'язків. В деяких випадках виконання сімейних обов'язків, навпаки, полягає в утриманні від активних дій. Наприклад, опікун не має права перешкоджати спілкуванню дитини з ЇЇ батьками та іншими родичами; той з батьків, із яким проживає дитина, не вправі чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини тощо. Таким чином, саме нездійснення активних дій у цих випадках буде означати правомірну поведінку особи і, як наслідок, здійснення нею свого сімейного обов'язку.
|
|
Учасники сімейних відносин здійснюють свої обов'язки особисто, бо вони є такими, що тісно пов'язані з особою і не можуть бути перекладені на іншу особу (ч. 1 ст. 15 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється. Це правило стосується дієздатних учасників сімейних відносин — батьків, усиновлювачів, опікунів, патронатних вихователів тощо. У разі визнання такої особи недієздатною, вона не може виконувати своїх обов'язків немайнового характеру — виховувати дитину, представляти та захищати її права та інше. Схожі наслідки виникають і в тому разі, якщо особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати сімейного обов'язку. Така особа не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов'язку і таким чином звільняється від застосування наслідків примусового характеру (чаастини 3 та 4 ст. 15 СК). § 4. Захист сімейних прав та інтересів
Особа має право на захист свого сімейного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суб'єктивне сімейне право на захист — це законодавчо забезпечена можливість уповноваженої особи використовувати правоохоронні засоби для відновлення свого порушеного права або його визнання. Існує дві основні форми захисту сімейних прав: юрисдикційна та неюрисдикційна (самозахист).
Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист належать: суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор.
|
|
Основною формою захисту сімейних прав є судова. Відповідно до ч. 10 ст. 7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Конкретні способи отримання такого захисту залежать від віку особи, яка його потребує. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду. Захист прав та інтересів малолітніх у першу чергу здійснюють їхні батьки. Вони мають право звертатися до суду як законні представники дитини без спеціальних на те повноважень (ч. 2 ст. 154 СК). Це означає, що для представництва інтересів дитини в суді батькам не треба мати рішення органів опіки та піклування, довіреність або будь-які інші документи, які підтверджують їх повноваження. Вони діють на підставі того, що вони є батьками дитини. Батьки вправі звертатися за захистом навіть і в тому разі, коли відповідно до закону діти самі мають право звернутися за таким захистом (ч. З ст. 154 СК). Якщо дитина позбавлена батьківського піклування та в деяких інших випадках звертатися до суду в її інтересах мають право й інші особи (родичі дитини, які визначені законом, опікун, піклувальник, патронатний вихователь, орган опіки та піклування, прокурор).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 18 СК способами захисту сімейних прав та інтересів є:
— встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його авалювання;
— припинення дій, які порушують сімейні права;
— відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
— відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено СК або договором.
Зазначений перелік способів захисту сімейних прав не є вичерпним, тому суд може застосовувати й інші способи (визнання права, стягнен-
Глава 3. Сімейні правовідносини
65
іія неустойки, визнання правочину недійсним тощо). Слід зазначити, що новий СК України значно розширює можливості судового захисту сімейних прав і вперше вводить такі традиційні для цивільного права способи захисту, як відшкодування матеріальної шкоди (збитків), моральної шкоди, а також стягнення неустойки (пені). В сімейно-правовій доктрині завжди вважалося, що один з основних цивільно-правових способів захисту — відшкодування збитків не може застосовуватися для захисту сімейних прав, бо вони за своєю природою не мають відплатного характеру. Останнім часом погляд на це питання зазнав істотних змін. Сімейні відносини, і в першу чергу майнові, можуть захищатися шляхом відшкодування збитків потерпілій особі. Наприклад, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Кожна із сторін має право відмовитися від нього. У такому випадку цілком прийнятним буде вирішення питання щодо відшкодування другій особі витрат, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля (ч. З ст. 31 СК). СК України уперше передбачає і застосування такого захисту майнових прав, як стягнення неустойки (пені). Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Передбачено новим СК і можливість відшкодування учасникам сімейних відносин моральної шкоди. Це можливо, наприклад, у випадку порушення одним із батьків, із яким проживає дитина, встановленого договором порядку здійснення батьківських прав (ст. 157 СК), у разі самочинної зміни одним із батьків місця проживання дитини всупереч волі іншого з батьків (ст. 162 СК), у випадку невиконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 159 СК) та деяких інших випадках. Перелік підстав, за яких можливо відшкодування моральної шкоди в сімейному праві є виключним1. Такий спосіб захисту сімейних прав є новим для сімейного законодавства. Сімейний кодекс не містить визначення моральної шкоди, порядку та розміру її відшкодування. У зв'язку з цим, є підстави вважати, що для вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди в сімейному праві можуть застосовуватися норми ЦК України (ст. 23).
1 Сиротепко С. Є. Щодо компенсації моральної шкоди за Сімейним кодексом України / С. Є. Сиротепко // Проблеми законності: Рссп. міжвідом. наук. зб. / піди. ред. В. Я. Тацій. - Харкі»: НІОАУ, 2003. - Вип. 63. - С. 109.Захист сімейних прав здійснюється також органами опіки та піклування1. У випадках, передбачених законом, особа має право на попереднє звернення до цих органів, рішення яких є обов'язковим (частини 1 та 2 ст. 19 СК). Участь органу опіки та піклування є обов'язковою у разі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4 ст. 19 СК). Важливою функцією органів опіки та піклування є захист прав та інтересів дітей при розгляді спорів, пов'язаних з їх вихованням. Наприклад, за заявою матері чи батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування і продовжує чинити перешкоди спілкуванню дитини з другим із батьків, останній має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч. 1 ст. 158, ч. 1 ст. 159 СК).
Органи опіки та піклування беруть активну участь в процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотриманням прав дитини, в разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від іх обов'язків (гл. 19 СК); проводять облік дітей, які бажають усиновити дитину (ст. 215 СК), звертатися до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК); укладають договір про патронат і здійснюють нагляд за його виконанням патроиатними вихователями (гл. 20 СК).
Відповідно до ст. 18 ЦК України захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприклад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ст. 189 СК). Це означає, що у разі невиконання договору однією стороною дру-
Правила опіки та піклування: Затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 999р. № 34/166/131/88. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за №387/3680.
[лава 3. Сімейні правовідносини
67
га сторона може захищати свої права у спрощеному порядку, не звергаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).
Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК); скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосередньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 СК у виняткових випадках, у разі безпосередньої загрози для життя чи здоров'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.
Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав — це дії фактичного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. У СК України міститься спеціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 СК). Якщо на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на ЇЇ захист: змінити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, вжити конкретних заходів щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо.
Нема підстав відкидати можливість застосування в процесі самозахисту сімейних прав і деяких способів, які передбачені Цивільним кодексом України, зокрема, необхідної оборони (ст. 1169 ЦК), притриман-ня речі (статті 594—597 ЦК), односторонньої відмови від зобов'язання (ст. 615 ЦК). Як правильно зазначає 3. В. Ромовська, у разі викрадення дитини батьки мають право на її відібрання за допомогою сили, якщо при цьому не будуть здійснені дії, заборонені законом1. Якщо при цьому буде заподіяна майнова шкода особі, яка викрала дитину, питання буде вирішуватися шляхом застосування норм ЦК України.