Сучасний стан вивчення синтаксису складнопідрядного речення в німецько - українському перекладознавстві

Вступ

Сьогодні, у період стрімкого розвитку науки, спостерігається гостра потреба у передачі великої кількості фахової літератури з інших мов, а тому, й у дослідженнях особливостей перекладу синтаксичних явищ українською мовою. Оскільки перевага у висвітленні нових відкриттів та подій надається періодичним виданням науково - публіцистичного стилю, то доцільним є дослідити особливості перекладу та вживання синтаксичних структур (підрядних речень) у текстах науково - публіцистичного стилю. Метою роботи є визначення найбільш вживаних трансформацій при перекладі з німецької на українську та встановлення частоти вживання підрядних речень різних типів у науково - публіцистичному стилі німецької мови. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) дослідити тенденції вживання підрядного речення, здійснивши зіставний аналіз у рамках відмінних наукових німецькомовних видань;

2) проаналізувати граматичні конструкції та морфологічні елементи німецької мови, що становлять труднощі під час перекладу;

3) систематизувати прийоми перекладу складних граматичних явищ німецької мови та запропонувати їх українські відповідники; 4) знайти універсальні зразки перекладу деяких граматичних, морфологічних та синтаксичних особливостей німецької науково - публіцистичної літератури. 5) отримати дані про частоту вживання та розмір різних типів підрядних речень у науково - публіцистичному текстах та проаналізувати їх стилістико-синтаксичні особливості.

Об’єктом дослідження є синтаксичні конструкції, а саме типи підрядних речень, що у різній частотності вживаються у німецькомовній та україномовній публіцистиці, піддаються певним трансформаціям під час перекладу з німецької мови українською, та їхні українські відповідники. Усього було проаналізовано понад 102 підрядних речення. Предметом дослідження є трансформації синтаксичних конструкцій, тобто типів підрядних речень німецької підмови наукової публіцистики та знаходження їхніх відповідників в українській мові. У дослідженні було застосовано наступні методи дослідження:

-     комплексний перекладознавчий аналіз з огляду на історію розвитку українського та закордонного перекладознавства, порівняно традиційний та сучасний підходи до вирішення проблеми;

-     трансформаційний метод було застосовано з метою дослідження усіх можливих трансформацій під час перекладу німецьких синтаксичних конструкцій та морфологічних одиниць українською мовою;

-     порівняльний - для зіставлення структур обох мов та встановлення їхніх спільних і відмінних рис;

-     контекстуальний метод застосовувався з метою продемонструвати можливості вибору прийомів перекладу за умови наявності контексту та без нього; елементи статистичного аналізу були залучені задля підкріплення висновків дослідження у кількісному виразі; - квантитативний метод, що сприяє більшій доказовості результатів та є необхідною умовою для об’єктивного опису сукупності функціонально-стильових характеристик синтаксичних одиниць.

Для дослідження особливостей функціонування обраних нами синтаксичних одиниць у публіцистичному стилі було вибрано різні рубрики з журналу «Der Spiegel», що вважається одним із найбільш тиражованих, містить різнопланові рубрики, які можна зіставити як між собою та з іншими джерелами, а також з «Deutsche Welle», «GEO», «Bild der Wissenschaft». Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що в ній уперше визначено частоту вживання різних типів речень у науково - публіцистичних текстах; подано кількісну характеристику різних типів підрядних речень, що виділяються за традиційною класифікацією у текстах досліджуваних інформаційних джерел. Теоретичне значення роботи. Отримані результати проведеного дослідження та висновки є внеском у подальший розвиток теорії синтаксису, функціональної стилістики та лінгвістики тексту. Теоретичні узагальнення дають змогу схарактеризувати основні функціонально-стилістичні властивості підрядних речень у публіцистичному стилі у взаємозв’язку з особливостями типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм. Практична цінність роботи полягає у можливості широкого застосування матеріалів дослідження для використання прийомів та зразків перекладу перекладачами-практиками. Основна мета та завдання визначили структуру роботи.

Розділ І. Теоретичні засади дослідження гіпотаксису в контексті німецько - українського перекладу науково - публіцистичних текстів

Сучасний стан вивчення синтаксису складнопідрядного речення в німецько - українському перекладознавстві

Особливе місце в системі мовних одиниць посідає одиниця вищого рівня речення. Однак, попри різноманітність наукових пошуків мало вивченим залишається питання статистичного дослідження текстів з огляду на особливості функціонування в них різних синтаксичних структур. Проблема довжини та структури речення - надзвичайно своєчасна, особливо в умовах зростання значення функціонального підходу до вивчення мовних явищ і відсутності зіставних даних щодо цих параметрів. Розмір речення та частота вживання різних типів речень належать до тих ознак тексту, які вивчаються в лінгвістиці протягом майже 100 років[22; 164]. За визначенням В.Г.Адмоні, складнопідрядне речення не є простим, механічним додаванням двох елементарних речень, а єдиною синтаксичною конструкцією, складові частини якої взаємозалежні одна від одної та існують лише у співвідношенні одна з одною [4; 42]. На нашу думку, вдалим є визначення складнопідрядного речення, запропонованого О.В.Гулигою: складнопідрядне речення (СПР) - це граматично та інформаційно оформлене ціле, що складається із взаємопов’язаних елементарних речень, при цьому одне виступає структурним стрижнем цілого, а інше (інші) - граматично підпорядковане головному і водночас доповнює чи розкриває його [6; 48]. У підрядного речення в німецькій мові сформувалися чіткі структурні ознаки, сукупність яких служить надійним засобом розмежування головного, структурно менш маркованого, та підрядного речень, засобом розпізнавання складнопідрядних речень серед інших складних синтаксичних утворень: сполучники підрядності і сполучні слова, особливий порядок слів (присудок виноситься в кінець речення; в безсполучникових умовних особова форма дієслова стоїть на першому місці), наявність кон’юктивних дієслівних форм у деяких типах підрядних речень, інтонаційне оформлення[15; 336-339]. Сучасні мовознавці визначають складнопідрядне речення як речення, де предикативні частини граматично залежні одна від одної: одна з них виступає головною, а інша - підрядною, тобто залежною від першої, підпорядкованою їй. Отже, речення, що складається з двох або більше предикативних частин, поєднуваних підрядним зв’язком у єдине структурне, семантичне та інтонаційне ціле за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів та інших граматичних засобів, виступає складнопідрядним[24;18].