Поняття й складові економічного рівня розвитку

Теоретичні засади соціально-економічного розвитку

економічний згладжування трудовий регіон

Поняття й складові економічного рівня розвитку

 

Економічний рівень розвитку регіону характеризується його основними складовими: природно-ресурсним потенціалом, населенням і трудовими ресурсами, виробничим потенціалом.

Розвиток - необоротна, направлена, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірності характерний для випадкових процесів катастрофічного типу; за відсутності спрямованості зміни не можуть нагромаджуватися, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиній, внутрішньо взаємозв'язаній лінії. В результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкту, який виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів або зв'язків). Здібність до розвитку складає одну із загальних властивостей матерії і свідомості. Істотну характеристику процесів розвитку складає час: по-перше, всякий розвиток здійснюється в реальному часі, по-друге, тільки час виявляє спрямованість розвитку. Тому розвиток може бути як позитивним (прогрес) так і негативним (регрес).

Крім того, розвиток - це процес закономірної зміни, переходу з одного стану в інший, досконаліший; перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від низького до вищого.

Розвиток - це придбання нової якості, зміцнюючої життєдіяльність системи в умовах середовища, що змінюється.

В процесі регіонального управління необхідно здійснити вибір одній з двох типів стратегій:

) стратегія розвитку по моделі «закритої системи»

) стратегія розвитку по моделі «відкритої системи»

Реалізовуючи одну із стратегій розвитку системи в рамках регіонального розвитку необхідно досліджувати характеристики об'єкту управління. В умовах зміни парадигми в управлінні регіоном, тобто поступового переходу від централізованого управління регіонам до самоврядування як одна з основних характеристик регіонального розвитку виступає його стійкість.

Природно-ресурсний рівень розвитку. Природно-ресурсний рівень розвитку визначається сукупністю всіх видів природних ресурсів, в даний час відомих і використовування яких в досяжному майбутньому можливо по технічних критеріях. Склад, величина рівня розвитку, значущість окремих видів ресурсів з часом міняються, тому їх оцінка завжди історично відносна.

Всі природні ресурси мають дві основні ознаки - походження (природний) і використання (економічний). Відповідно до них склалася їх подвійна класифікація.

По природній класифікації виділяють ресурси мінеральні, водні, грунтово-земельні, біологічні (рослинні і тварини), ресурси теплоти (сонця, підземних вод і глибин океану), сили руху (вітру, приливів і відливів, поточної води), нові, нетрадиційні ресурси - ресурси глибинної будови речовини, біоорганізмів і ін.

Ознака походження доповнюється ознакою вичерпаності і відновлювання ресурсів. По цих ознаках виділяються: 1) вичерпані ресурси, такі що не відновлюються - мінеральна сировина і паливо, грунтовий шар, підземні води; такі що відновлюються - запас води в річках і озерах, річний поверхневий і підземний стоки, запас живильних речовин в грунті, рослинний і тваринний мир; 2) невичерпні ресурси - теплота, світло, енергія сонця, енергія вітру, океану, приливів і відливів, внутрішньоземна і океанічна теплова енергія, запаси океанічної води, ресурси глибинної будови матерії, космічні ресурси.

Своєрідним ресурсом виступає нині і сама територія як з погляду наявності вільних площ для розміщення нового виробництва, так і для розселення людей.

В основі економічної класифікації природних багатств закладено їх переважне використовування в сферах і галузях господарської діяльності. По цих ознаках виділяються ресурси:

промислові - паливні, енергетичні, металеві, агрохімічні, будівельні, водні, лісосировинні і др.;

сільськогосподарські - грунтово-земельні, у тому числі рілля і кормові угіддя, вода для зрошування, суми температур і опадів вегетаційного періоду, промислові тварини і др.;

невиробничої сфери - водоймища і їх використовування для потреб населення, ліси в оточенні міст і природоохоронні, ресурси для відпочинку і оздоровлення людей (рекреаційні і бальнеологічні), ресурси спортивного полювання і рибальства і ін.

Важливою додатковою ознакою економічної (господарської) класифікації ресурсів виступає можливість їх використання як одноцільових або багатоцільових. До перших відносяться мінеральні копалини і джерела енергії, службовці для виробництва промислової сировини, палива, теплової і електричної енергії; до других - площі лісових, сільськогосподарських, рекреаційних угідь, землі промислового і іншого несільськогосподарського призначення, водоймища, сама вода, припускаючі багато способів і напрямів їх використовування. Нині все більше уваги уділяється багатоцільовим ресурсам через зростаючу конфліктність між природокористувачами і пошуком якнайкращого варіанту багатобічного використання. Задача вибору оптимального використання багатоцільових ресурсів або виділення найефективніших джерел одноцільових ресурсів розв'язується за допомогою економічної оцінки природних ресурсів.

В цілому забезпеченість господарства природними ресурсами України оцінюється як висока, цілком сприятлива для подальшого його розвитку.

Проте оцінка характеру розміщення природних ресурсів по території не така сприятлива, як оцінка загальної величини їх запасів. Головними особливостями географії природно-ресурсної бази є:

велика нерівномірність в розміщенні ресурсів по території з тяжінням промислових ресурсів до східних і північних регіонів, сільськогосподарських - на південні і південно-західні;

неспівпадання ареалу основного розміщення продуктивних сил і розселення людей, на 3/4 зосереджених в межах європейської частини, і ареалу розміщення паливно-енергетичних, лісових, водних ресурсів і руд кольорових металів, в такій же частці сконцентрованих в східній частині країни;

висока концентрація головних видів промислових ресурсів на невеликому числі їх джерел, а родючих земель - на досить обмеженому ареалі території.

Відзначена вище висока концентрація ресурсів особливо характерна для промислових їх видів.

Населення і трудові ресурси. Чисельність трудових ресурсів робить сприятливий вплив на розвиток регіону. Чим вище забезпеченість трудовими ресурсами, тим більш сприятливі умови для розміщення нових виробництв, особливо трудомістких.

Основою формування трудових ресурсів є динаміка населення. За роки радвлади істотно змінився характер природного руху населення. Коефіцієнт смертності (число померлих на 1000 жителів) зменшився в 3 рази. Середня тривалість життя (очікувана при народженні) складає 69,5 роки, у тому числі у жінок - 74, чоловіків - 63 роки. Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (число народилися на 1000 жителів). У результаті коефіцієнт природного приросту на кожну 1000 жителів (перевищення народжуваності над смертністю) впав до - 7,3 чоловік. Зниження народжуваності пов'язано з підвищенням частки міського населення, з різко збільшеною участю жінок в господарському і культурному будівництві, з широким залученням молоді в навчання.

Головною якісною характеристикою трудових ресурсів є кваліфікація робочої сили. Сьогодні на кожну 1000 працюючих доводиться 274 фахівці з вищою і середньою спеціальною освітою.

Головним чинником, що визначає розміщення трудових ресурсів, є локалізація виробництва, а розселення, що склалося, загалом відповідає його сучасному розміщенню.

Питома вага районів в чисельності населення змінювалася в результаті масових міграцій населення.

Міста і сільські населені пункти як два основні типи поселень виникли в результаті розвитку суспільного розподілу праці. В Україні частка міського населення складала 74%.

Переважаючим в Україні типом сільських населених пунктів (9/10) є поселення сільськогосподарського профілю. Разом з тим серед сільського населення, особливо у високоіндустріальних районах, все збільшується частка несільськогосподарського населення, що працює на промислових, транспортних і інших несільськогосподарських підприємствах в селах і довколишніх містах.

Украй складне положення, в якому опинилася економіка до початку нового тисячоліття, негативно позначається на життєвому рівні населення, процесі його відтворювання. Найбільш різко це виявляється в кризі споживацького ринку, гострому браку і дорожнечі більшості товарів. Така ситуація - результат загострення ряду взаємозв'язаних проблем, частина яких є застарілою спадщиною минулих літ, а інша виникла вже в процесі переходу до ринкових відносин.

Якщо судити по узагальнюючому показнику економічного розвитку - національному доходу, то найзагальніша тенденція така, що рівень життя вище в тих регіонах, де вище продуктивність суспільної праці (проведений національний доходу з розрахунку на одного зайнятого) в матеріальному виробництві і виробництві національного доходу на душу населення.

В усі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно на це натякає християнська заповідь: «в поті лиця твого будеш їсти свій хліб». Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона - суб'єкт господарства, репрезентант трудового рівня розвитку держави і нації. У цьому контексті при з'ясуванні економічних проблем, стану і перспектив економічного зростання особливого значення набуває аналіз трудового рівня розвитку, який, хоч і привертає увагу щораз більшого числа економістів, не має досі однозначного визначення в літературі. Та вже сама спроба такого визначення свідчить про новаторські пошуки в економічній науці, яка не задовольняється традиційним понятійним апаратом. Перші спроби застосування нових понять були зроблені економістами західних країн. Ще в 50-х роках вони почали використовувати терміни «людський фактор», «людський капітал» і т. п. В Україні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні ідеологізованих догм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків населення і трудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-сировинних факторів виробництва. Під впливом якісних змін в економіці, впроваджень наукових досягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-технічної революції виникла потреба в подоланні суто кількісного (валового) підходу до трудових ресурсів. В результаті почали з'являтися численні публікації, присвячені людському факторові та трудовому рівня розвитку. Це було ознакою поступу економічної науки, який, однак, і досі ще обтяжений традиційними стереотипами мислення. Розглянемо трудовий рівень розвитку України з позицій сучасного стану економічної науки, яка основний акцент робить на його демографічному вимірі, але із якнайповнішим урахуванням проблем зайнятості та соціального захисту. Ці проблеми особливо актуальні у зв'язку з глибокими кризовими тенденціями, що розвиваються в економіці, глибокими якісними трансформаціями, спричиненими переходом від командно-адміністративної до ринкової системи. Перехідні процеси в економіці найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості та соціального захисту трудового рівня розвитку, що є певною мірою індикатором об'єктивних економічних процесів в Україні.