Злакові кормові багаторічні трави

Тимофіївка лучна. Корми із тимофіївки лучної характеризуються високими якостями. У сіні міститься до 10% перетравного протеїну, в якому багато таких амінокислот, як аргінін і лізин. У 100 кг сіна міститься 48 кормових одиниць і 3,1 кг перетравного протеїну. В суміші з бобовими травами тимофіївку використовують для приготування трав'яного борошна, сінажу і силосу.

Тимофіївка лучна (Phleum pratensе L.) - це верхова, нещільно-кущова злакова трава. Має високу енергію кущення, добре облистнена. Листки становлять 35-40% врожаю сіна. Суцвіття - щільна колосоподібна волоть, плід - зернівка. Маса 1000 насінин 0,3-0,5 г. У кущі тимофіївки є два типи стебел: високі тонкі (генеративні) й низькі добре облистнені (вегетативні). Стебла заввишки до 1 м (рис. 6.5).

Насіння проростає і дає життєздатні сходи при температурі 5°С. При такій же температурі навесні відростає. Оптимальна температура для росту і розвитку 18-19 С. Тимофіївка досить морозостійка і зимостійка рослина. Дуже вибаглива до вологи. Коефіцієнт транспірації 489. Краще росте і розвивається при вологості ґрунту 70-75% НВ.

Стоколос безостий за врожайністю, кормовими якостями, посухостійкістю займає одне з перших місць серед злакових багаторічних трав. Стоколос основний компонент травосумішей при залуженні осушених боліт і засолених земель. Зелена маса і сіно високопоживні. У 100 кг сіна міститься 57 кормових одиниць і 6 кг перетравного протеїну. Використовують стоколос переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав.

Стоколос безостий (Bromus inermis) - поширена багаторічна кореневищна верхова злакова рослина. Коренева система проникає на глибину до 2 м. Стебла за сприятливих умов вирощування досягають висоти 120-150 см. Суцвіття - нещільна волоть. Маса 1000 насінин 3,5 г (рис. 6.6).

Стоколос невимогливий до тепла. Життєздатні сходи одержують при температурі 4-5°С. Характеризується високою морозо- і посухостійкістю. Для проростання насіння поглинає 120% води від своєї маси. Краще росте на суглинистих чорноземах, у заплавах річок і на наносних ґрунтах, схилах балок. Повного розвитку досягає на другому році життя. За сприятливих умов формує високі врожаї протягом 10-12 років. Відростає рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній вологості врожай сіна становить 60-70 ц/га, насіння 7-10 ц/га.

  

Рис. 6.5. Тимофіївка лучна                 Рис. 6.6. Стоколос безостий

Грястиця збірна. Зелена маса і сіно грястиці збірної досить поживні корми. У 100 кг сіна міститься 40 корм. од. Високоврожайна культурна трава. При сприятливих умовах дає 50-70 ц/га сіна, 350-400 ц/га зеленої маси. Поширена в Лісостепу, на Поліссі і в гірських районах.

Грястиця збірна (Dactylis glomerata L.) - верхова нещільнокущова злакова трава озимого типу. Має велику кількість вегетативних пагонів і прикореневих листків. Добре розвинена коренева система проникає в ґрунт на глибину 1-1,5 м. Облистненість дуже висока, листя велике. Маса листя в першому укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається з видовжених вегетативних стебел. Суцвіття - волоть. Насіння злегка зігнуте, плівчасте. Маса 1000 насінин 1,2-1,4 г.

Грястиця збірна - вологолюбна рослина. Зимостійкість досить висока. Погано витримує затоплення талими водами.

Костриця лучна - цінна кормова культура. Після тимофіївки лучної найбільш поширена злакова трава лісостепових, поліських та західних районів України. Трава і сіно добре поїдається тваринами. У 100 кг сіна міститься 60 кормових одиниць і 4,2 кг перетравного протеїну. Її використовують для виготовлення трав'яного борошна і сінажу. Середній урожай сіна 50-60 ц/га.

Костриця лучна (Festuca pretense L.) - багаторічна верхова не-щільнокущова злакова рослина (рис. 6.7). Від інших трав відрізняється вузькими, блискучими, зверху світло-зеленими листками. Кущ складається з багатьох сильно облистнених пагонів заввишки до 120 см. Коренева система добре розвинена і проникає в ґрунт на глибину 160-180 см. Суцвіття - волоть. Насіння світло-зелене, легко обсипається при достиганні. Маса 1000 насінин 1,8-2,0 г. У перший рік утворює лише вегетативні пагони, повного розвитку костриця набуває на 2-3 рік життя. Швидко відростає при скошуванні. Може рости на одному місці 7-8 років, а при внесенні добрив – до 15 років.

Насіння проростає при температурі 2-3 С. Костриця - зимостійка рослина, але негативно реагує на різкі коливання температури навесні і восени. Вологолюбна рослина, добре витримує затоплення весняними талими водами. Посухостійкість вища, ніж у тимофіївки. Добре росте на багатих органічною речовиною суглинистих і глинистих ґрунтах.

Житняк гребінчастий. Зелена маса і сіно житняку за перетравністю не поступаються іншим злаковим багаторічним травам. У 100 кг сіна міститься 50 кормових одиниць і 5,3 кг перетравного протеїну. Трава і сіно добре поїдаються тваринами. Житняк вирощують чистим посівом і в суміші з люцерною, еспарцетом і буркуном, а також у травосумішках на сінокосах і пасовищах. Тривалість використання 7-9 років.

Житняк гребінчастий (Agropyrum pectiniforme) - ярий напівверховий нещільнокущовий злак. Коренева система проникає в грунт на глибину 2,0-2,5 м. Стебло добре облистнене заввишки 50-70 см. Кущ складається з багатьох пагонів. Суцвіття - колос. Маса 1000 насінин 1,8-2,1 г (рис. 6.8).

           

Рис. 6.7. Костриця лучна                   Рис. 6.8. Житняк гребінчастий

 

Житняк - дуже посухостійка рослина, здатна витримувати тривалу посуху, а після випадання дощів швидко відростає. У зв'язку з цим житняк цінна трава для степових районів. Він добре витримує коливання температури та безсніжні зими, льодяну кірку. Морозо- і зимостійкість дуже високі. До ґрунтів житняк невибагливий. На формування 1 ц сухої маси споживає із ґрунту 2,2 кг азоту, 0,54 кг фосфору і 2,1 кг калію. Може рости на одному місці 15-20 років.

5. Силосні культури

Мета: Вивчити за колекційними зразками і літературними даними морфобіологічні особливості, продуктивність, поживність основних силосних культур, включаючи нові та малопоширені.

 

Завдання: Ознайомитись з особливостями силосних культур, законспектувати групи рослин за їх придатністю до силосування. Характерні ознаки нових кормових рослин (будова листків, суцвіть тощо) замалювати у робочому зошиті, та подати у вигляді таблиці 7.1.

 

У структурі польової кормової площі силосні культури можуть займати від 18-20 до 30-35%, що визначається їх продуктивністю, конкретними ґрунтово-кліматичними умовами, видом поголів’я.

Вирощувати на силос можна будь-які рослини. Проте силосними називають тільки ті рослини, які потенційно спроможні формувати високі й стійкі врожаї зеленої маси з достатнім вмістом поживних речовин. До основних силосних культур відносяться кукурудза, соняшник, сорго, земляна груша, кормова капуста, мальва, ріпак озимий і ярий, редька олійна, амарант. До силосних можна віднести також такі високоврожайні багаторічні рослини як борщівник Сосновського, гірчак Вейріха та ін.

Цінними для використання сумісно з іншими культурами є гарбузи, кормові кавуни та ін. Добрий силос отримують з зеленої маси озимих проміжних (жито, вікожитня суміш), ярих бобово-злакових сумішок, кормового гороху у фазі молочно-восковій стиглості; 1 ц зеленої маси силосних культур відповідає 15-24 кормовим одиницям і містить від 60-80 до 120-150 г протеїну.

Важливіша ознака, за якою визначають придатність кормової рослини до її силосування – це вміст в ньому необхідної кількості цукрів. В залежності від вмісту цукру і буферності соку рослини поділяють на групи:

що легко силосуються – кукурудза, гичка цукрових буряків, тимофіївка лучна, райграс, трави пасовищ і лук, підв’ялені до вологості 60-70%;

що важко силосуються – зелена маса жита, пшениці, вівса, бобово-злакові сумішки однорічних і багаторічних трав, конюшина, люпин, кормові боби, віка;

що не силосуються при природній вологості – люцерна, конюшина ранніх укосів, рапс, свиріпиця, гірчиця.

Необхідно звернути увагу на нові силосні культури, які мають високу кормову цінність і поживність.

Кукурудза як силосна культура має велике кормове значення. Силос із качанів у фазі молочно-воскової стиглості зерна найбільш поживний. У 100 кг такого силосу міститься близько 40 корм. од. і його можна використовувати як концентрований корм для різних видів сільськогосподарських тварин.

Цінний силос для великої рогатої худоби виготовляють силосуванням усієї маси рослин - стебел, листя та качанів кукурудзи, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості. У 100 кг такого силосу міститься 25-32 корм. од. і 1,4-1,8 кг перетравного протеїну. У 100 кг силосу із стебел з листками міститься 16-20 корм. од. і 1,3 кг перетравного протеїну.

Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну - до 60-65 г у силосі при нормі 110-120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки одного силосу із кукурудзи вони погано засвоюють вуглеводи і жири. Крім того, в складі білків кукурудзи мало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричиняє порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують силос кукурудзи в суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130-150 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот.

Для збільшення в силосній масі вмісту білка кукурудзу вирощують з соєю, буркуном, кормовими бобами, ріпаком та ін.

Соняшник як силосна культура. Соняшник - цінна силосна культура. При збиранні соняшника на силос у фазі цвітіння в зеленій масі міститься 3% білка, 1% жиру, 17% вуглеводів, до 55 мг % каротину. У 100 кг силосу міститься 16 корм. од. і 1,5 кг перетравного протеїну. За поживністю, вмістом каротину, кальцію і фосфору він переважає силос кукурудзи, приготовлений із листя і стебел. При високому рівні агротехніки соняшник формує 500-600 ц/га зеленої маси, яка добре силосується як в чистому вигляді, так і в суміші з іншими рослинами.

Ріпак озимий і ярий як силосні культури. Ріпак - одна із найбільш перспективних кормових культур, яка характеризується високою врожайністю, скоростиглістю, холодостійкістю і високими кормовими якостями. Зелена маса ріпаку використовується безпосередньо на корм і для силосування. У ній міститься 2,6-3,9% перетравного протеїну, 0,5-0,8% жиру, 1,3-3,7% клітковини, 4,8-6,7% вуглеводів, 5,1 мг % каротину. В 1 кг зеленої маси міститься 2,58 г кальцію, 0,75 г фосфору, 0,28 г магнію, 0,96 г сірки та ін.

Зелена маса високопоживна: у 100 кг міститься 15,7 корм. од. і З кг перетравного протеїну. Силос із ріпаку ціниться за соковитість, добру перетравність, високу калорійність.

Ріпак озимий придатна культура для багатоукісного використання, він добре відростає після укосів, мало зріджується і в сприятливі роки за три укоси може дати до 800-900 ц/га зеленої маси. Маючи достатню кількість цукрів, зелена маса ріпаку добре силосується. Ріпак на силос збирають силосними комбайнами або косарками.

Кормова капуста (рис.7.1) вирощується для використання на зелений корм і силос. Це високоврожайна культура. Урожайність зеленої маси за весняної сівби 400-700 ц/га, післяукісної 300-400, післяжнивної – до 300 ц/га. Цінність кормової капусти в тому, що вона дає соковитий, поживний корм багатий білками і вітамінами. В 1 кг зеленої маси міститься 0,16 кормової одиниці збалансованої за перетравним протеїном. У зеленій масі міститься 12-14% сухих речовин, 60-100 мг % вітаміну С, каротин, вітаміни групи В, мінеральні речовини. Кормова капуста є добрим молокогінним кормом, збільшує жирність молока.

Кормову капусту на силос збирають пізно восени після закінчення польових робіт. Перед силосуванням капусту подрібнюють силосорізками і силосують у суміші з грубими кормами.

Редька олійна досить цінна кормова культура. Зелена маса її містить протеїн, вуглеводи, мінеральні речовини і вітаміни. Кількість протеїну в абсолютно сухій речовині редьки досягає 30%. Редьку олійну можна вирощувати в змішаних, післяукісних і післяжнивних посівах. її підсівають до кукурудзи на зелений корм і силос, вирощують в суміші з вівсом, суданською травою та іншими культурами. Маючи достатню кількість вуглеводів, зелена маса редьки олійної добре силосується.

Кормова стиглість редьки олійної наступає через 35-40 днів після з'явлення сходів (в фазі масового цвітіння). Саме в цей період зелена маса містить багато протеїну, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин. Збирають редьку олійну силосозбиральними комбайнами.

Мальва. Мальву, як кормову культуру, вирощують порівняно недавно. Проте за хімічним складом і поживною цінністю вона переважає багато інших кормових культур. Вміст сухої речовини в зеленій масі від 16 до 26%, а протеїну в сухій масі - 16-18%, жиру 2-3%. У ній багато мінеральних речовин, особливо солей фосфору і кальцію. В 1 кг зеленої маси міститься 80-100 мг % каротину, від 300 до 600 мг % аскорбінової кислоти. Білок мальви за складом амінокислот близький до білка бобових культур. У 100 кг- зеленої маси на початку цвітіння міститься 23 кормових одиниці і 2 кг перетравного протеїну. Зелена маса мальви містить майже стільки перетравного протеїну, як зелена маса люцерни і конюшини.

Високоякісний силос із мальви можна одержати тільки тоді, якщо її силосувати з іншими кормами, багатими вуглеводами -кукурудзою, сорго, житом, вівсом та ін.

Поширена мальва на всій території України. Урожайність мальви, в разі весняної сівби, за два укоси становить 350-450 ц/га і більше.

Мальва (Malva L.) - трав'яниста рослина родини мальвових (рис. 7.2–7.3). Найбільш перспективні в кормовому відношенні три однорічні види: мелюка (середньостигла), кучерява (пізньостигла), кільцева (ранньостигла). На силос краще використовувати мальву мелюку. У неї стрижнева коренева система, яка проникає на глибину до 2 м. Стебло прямостояче, висотою 2,5-3 м.

Мальва - холодостійка, невимоглива до тепла культура. Насіння проростає при температурі 5 С, сходи витримують заморозки мінус 4 С, а дорослі рослини - до мінус 8°С. Мальва - вологолюбна культура. Транспіраційний коефіцієнт 400. Насіння мальви проростає при поглинанні 160-200% води від своєї маси. Найбільш вимоглива мальва до вологи починаючи від бутонізації до цвітіння.

Мальву на силос збирають у період масового цвітіння середнього ярусу рослин силосозбиральними комбайнами. Після збирання мальва відростає з утворенням другого повноцінного укосу.

Щириця. (Amarantus) - порівняно нова однорічна кормова культура. Належить до родини лободових (рис. 7.4). За хімічним складом зеленої маси

Рис. 7.1. Кормова капуста	Рис. 7.2. Мальва багаторічна (лаватера)	Рис. 7.3. Мальва мелюка

щирицю слід вважати цінною кормовою культурою. У зеленій масі багато білка, вуглеводів, мінеральних речовин і вітамінів. Добра облистяність, соковите стебло сприяють використанню щириці на зелений корм і силос. Згодовують щирицю великій рогатій худобі і свиням. Проте великій рогатій худобі краще згодовувати її в сумішках з іншими культурами.

Збирають щирицю на силос у фазу воскової стиглості. Силосувати її слід з іншими рослинами, багатими на цукор, - кукурудзою або сорго.

Борщівник Сосновського — високоврожайна рослина, зелена маса якої використовується в основному для силосування. За вмістом протеїну борщівник переважає кукурудзу, містить багато вуглеводів, зольних речовин, вітамінів і мало клітковини. У сухій масі міститься 10-14% протеїну, 13-14% клітковини, більше 50% БЕР, 20-30% цукрів, 8-14% золи.

Зелена маса добре силосується. При силосуванні в зелену масу борщівника можна добавляти різану солому, полову, сухі стебла кукурудзи та ін. У 100 кг силосу міститься 14-17 корм, од., 1,3-1,7 кг перетравного протеїну. Силос має жовто-зелений колір, фруктовий запах і добре поїдається тваринами. Сік борщівника містить фурокумарини, що спричиняють опіки шкіри. Тому під час збирання його на силос треба дотримуватись правил техніки безпеки.

Борщівник - високоврожайна культура. За два укоси забезпечує 500-1000 ц/га зеленої маси. Може вирощуватись на всій території України.

Борщівник Сосновського (Heracleum Sosnowsky Mand.) - багаторічна трав'яниста монокарпічна рослина (рис. 7.5). Коренева система стрижнева. Основна маса коріння зосереджена на глибині 70-80 см. Стебло округло-борозенчасте, соковите, висотою до 4 м. Листки великі, трійчасті, розсічені.

Це рослина озимого типу. У перший рік життя утворює тільки прикореневу розетку з 5-6 листків. У розріджених посівах зацвітає на 2-4-й, а в загущених - на 5-6 рік життя. Тому загущення посівів борщівника сприяє подовженню тривалості його використання.

Борщівник - холодостійка рослина, насіння його проростає при температурі 1-2°С, сходи витримують заморозки до мінус 5-6°С, а взимку під сніговим покривом - морози до 35-40°С. До вологи рослини вимогливі, але погано ростуть в умовах надмірного зволоження, при високому рівні ґрунтових вод і при тривалому весняному затопленні. При посусі борщівник росте повільно і формує тільки один укіс. Вимогливість до поживних речовин висока. При врожайності 600-800 ц/га зеленої маси виносить з ґрунту 160-220 кг азоту, 50 кг фосфору, 210-240 кг калію.

Сильфій пронизанолистий в основному використовується як силосна культура. У 100 кг зеленої маси міститься 12-15 корм. од. На одну кормову одиницю припадає 140-160 г перетравного протеїну. Зелена маса сильфію добре силосується окремо або в суміші з іншими рослинами. Це пояснюється тим, що в зеленій масі сильфію, зібраного в фазу цвітіння, міститься багато цукрів.

Сильфій пронизанолистий (Silphium perfoliatum L..) належить до родини айстрові (рис. 7.6). Це багаторічна трав'яниста полікарпічна високоросла рослина, яка може рости на одному місці до 13-15 років. Більш пізньостигла порівняно з іншими багаторічними силосними культурами. Коренева система стрижнева, стебло пряме, висотою 2,5-3 м, листя велике.

Рис. 7.4. Щириця	Рис. 7.5. Борщівник Сосновського	Рис. 7.6. Сильфій пронизанолистий

Сильфій - рослина озимого типу. У рік сівби утворює розетку листя, а квіткові пагони формуються на другий рік. Найвищу продуктивність посівів забезпечує на 3-4 рік життя.

Рослини сильфію холодостійкі, взимку витримують морози до мінус 30-35°С. Вимогливий до світла, погано росте при затіненні. Для формування високого врожаю використовує багато вологи і негативно реагує на повітряну і ґрунтову посуху. До ґрунтів сильфій не вимогливий, але краще росте на родючих ґрунтах.

Зелену масу сильфію починають збирати з другого року життя. На силос зелену масу збирають у фазі бутонізація–цвітіння силосозбиральними комбайнами. Силосувати краще в сумішах з іншими культурами. За достатнього зволоження урожайність зеленої маси досягає 600-900 ц/га.

Гірчак Вейріха. Зелену масу гірчака Вейріха використовують переважно для силосування. У ній міститься: 15-20% сухої речовини, 15-20% протеїну, 4-5% жиру, 40-44% БЕР, 20-26% клітковини, 7-10% золи. До складу зеленої маси входить багато вітамінів і органічних кислот. Силосується окремо або в суміші з кукурудзою, борщівником Сосновського, кормовою капустою та іншими культурами. Силос добре поїдають тварини. У 100 кг силосу міститься 15-16 корм. од. і до 2,4 кг перетравного протеїну. Силос збагачений на каротин і аскорбінову кислоту. В 1 кг до 50-60 мг каротину і 100-150 мг аскорбінової кислоти. Урожайність зеленої маси за період вегетації 600-700 ц/га.

Гірчак Вейріха (Polygonum Weyrichii) - багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Рослина гірчака має вигляд добре облистненого куща, який складається із 6-10 стебел висотою більше двох метрів. Тривалість життя 10-15 років.

Гірчак Вейріха - холодостійка і зимостійка рослина, здатна витримувати морози до мінус 35°С. Проте при весняних і осінніх заморозках (5-6 °С) пошкоджуються сходи, а на дорослих рослинах - листя. До вологи гірчак вимогливий, проте не переносить перезволожених ґрунтів. Це рослина довгого дня, до світла невимоглива, проте при надмірному затіненні погано росте і розвивається.

Збирають гірчак Вейріха на силос, починаючи з другого року життя. Збирання проводять у кінці бутонізації - на початку цвітіння силосозбиральними комбайнами.

6. монокорми